Переоцінка цінностей чи «корупційний страх»?

На 24-му році Незалежності український парламент нарешті спромігся на декомунізацію, відкриття архівів КДБ та героїзацію ОУН-УПА, але так і не хоче виконати вимог Революції гідності щодо покарання корупціонерів та деолігархізації економіки.

Дехто поспішив заявити, що саме 9 квітня 2015 року український парламент «дозрів» і «прозрів», спрацював «божественно», а в свідомості більшості парламентаріїв відбувся корінний перелом і переоцінка політичних цінностей.

Маю в тому великий сумнів: насправді перелом відбувся хіба у стимулах чи мотиваціях голосувати не так, як це було ще декілька днів тому. І відбувся він кількома днями раніше. Після того, як перестали спрацьовувати політтехнології переключення уваги суспільства з одного скандалу на інший. Коли скандали з корупцією в уряді Яценюка не вдалося «погасити» оббріхуванням свободівців і намаганням «перевести стрілки» на колишніх екс-міністрів, бо Генпрокуратура визнала відсутність до них претензій. Зрештою, після того, коли коаліціанти побачили на вулиці під Верховною Радою бойову і дієздатну «Свободу»…

Саме ту «Свободу», яку вони у своїх численних байках для виборців давно вже розвалили й поховали, причому так багато разів, що аж самі в той витворений ними ж міф повірили… А 7 квітня зі здивуванням побачили, що вона, виявляється, жива! І ще згуртованіша та організованіша, ніж була, спроможна протистояти провокаціям. Я особисто був того дня під стінами парламенту і бачив той подив на деяких обличчях.

А головне: «Свобода» не просила в них, парламентських недоторканих заледве не богів, якихось поступок чи преференцій, а вимагала! І вимога була єдина, але така для них незручна: створити тимчасову слідчу комісію з розслідування фактів корупції в уряді Арсенія Яценюка…

Біля заблокованої трибуни парламенту свободівців було лише шестеро, але вони витримали погрози «бути винесеними з зали» і від свого не відступилися. Як результат, коаліція таки погодилася винести це питання на розгляд профільних парламентських комісій. Мабуть, сподівалися, що голосів для внесення питання на сесійний розгляд не вистачить. Так жменька принципових депутатів змусила коаліціянтів публічно обговорювати факти корупції в уряді «камікадзе».

Обговорення викрило нові цифри та факти корупційних діянь і призвело до чергового витка скандалу. Чим «гасити» його цього разу? У страшилки про «агентів Кремля», якими нардеп Антон Геращенко недолуго обізвав тих, хто творив Революцію гідності, ніхто ж не повірив! Це й не дивно: українці вже не сприймають ментальності «старшого брата» про непогрішимість владного царя, який завжди правий і якого не можна критикувати. Той, хто використовує подібні «аргументи», думає так само, як у Кремлі. То хто ж тоді «агент»? Про такі випадки в народі кажуть: на злодієві шапка горить…

Наступний день роботи в парламенті показав, що політичної волі виконати антикорупційні вимоги Революції гідності та розслідувати корупційні гріхи уряду Яценюка в коаліціянтів немає. Зате з’явилася політична воля виконати інші вимоги Революції гідності і відновити історичну справедливість, проголосувавши справді історичні рішення, вагомість і значимість яких важко переоцінити. Це – беззаперечний поступ уперед після більше ніж року фактичного тупцювання на місці!

Хоча насправді ці історичні рішення український парламент мав би вже давно прийняти. Всі підстави та передумови для цього були. Всі необхідні законопроекти депеутати від «Свободи» зареєстрували ще в минулому скликанні. Проте зробити це парламент чомусь спромігся лише тепер, після озвучення інформації про корупцію в уряді Арсенія Яценюка. Ось так, на жаль, і рухаємось далі. Спершу – два кроки назад, щоб потім зважитись на три вперед? Хоча нерідко відбувається й навпаки.

Дивує також половинчастість позиції, яку коаліція продемонструвала щодо російського агресора. Проект закону «Про націоналізацію майна в Україні держави-агресора та її резидентів», який дав би змогу акумулювати значні кошти для посилення обороноздатності наших Збройних Сил, коаліція ганебно провалила. Проект закону не підтримала більшість депутатів від «Блоку Петра Порошенка». А перед тим його успішно провалили на засіданні комітету з питань закордонних справ під головуванням Ганни Гопко з «Самопомічі». Це, як мінімум, непослідовність: спершу парламент визнає Росію агресором, а коли доходить до реальних дій, коаліція «вмиває руки»…

Про окремих унікумів із «Самопомічі», що не підтримали цих законопроектів, зокрема проекту закону про відкриття архівів КДБ та інших совєцьких спецслужб, навіть згадувати не хочеться. Мабуть, бояться, що «спливуть» на поверхню факти, які комусь дуже хотілось би приховати.

Можу помилятись, але мені так видається, що не переоцінка цінностей, а «корупційний страх» змусив декого з коаліціянтів того дня тиснути кнопки «за». Боязнь того, що об’єктивне розслідування фактів корупції в уряді Яценюка призведе до його відставки та дострокового розпуску парламенту. Тоді багатьом, мабуть, довелося би по-справжньому відповісти за свої сумнівні діяння перед людьми, що не злякалися бандитського режиму Януковича, вистояли на Майдані і перемогли, а тепер ціною власних життів захищають свою країну та майбутнє своїх дітей від російських окупантів…

Як сказали б автори новітньої закарпатської пародії на Кісєльова «Двести з Дмітрійом Пасульовим»: «Совпаденіє? Не думав…»

З іншого боку, голосування окремих депутатів за законопроекти, які раніше викликали в них несприйняття – свідчення того, що в існуючій коаліції немає справді ідеологічних партій. Бо такі партії не змінювали би своїх позицій і переконань залежно від зміни політичних обставин. Ніщо не змусило би націоналістів змінювати свої ідеологічні принципи. В той час як тимчасові лібералістичні політпроекти вже не вперше демонструють своє політичне «хамелеонство» і здатні змінювати свою позицію залежно від кон’юнктури.

А може, ця коаліція таки доведе, що я помиляюсь? І виконає решту вимог Революції гідності? У тому числі – антикорупційні й антиолігархічні. І нарешті розпочне реформи замість їх імітації…

Наше ж головне завдання тепер – не допустити реваншу, не дати зробити знову два кроки назад. Ті, хто при владі, мають усвідомити: за всі грішки й діяння рано чи пізно доведеться відповідати! І чим більше буде Свободи на вулиці й у владі – в усіх значеннях цього слова – тим швидше це станеться.

Олександр ПИРОЖИК, перший заступник голови Волинської обласної ради, керівник фракції ВО «Свобода» в обласній раді

Коментування вимкнене.