Але щось все ж таки в нашій країні змінилось

Але щось все ж таки в нашій країні змінилось

Зайдіть в будь-яку владну контору і запитайте будь-якого чиновника, якого застанете на робочому місці – він за чи проти європейського майбутнього України? Так! Відповість  він піднесено, «конєчно»! «Хіба ми не понімаємо, що без Європи Україна не виживе» – додасть чиновник чи навіть депутат, який у той час щось обговорював з цим чиновником. Далі можна запитати – а що він конкретного зробив для руху України, чи навіть окремої області, чи району, чи міста, чи села, до цієї Європи? «Ну»… – скаже чиновник, «це не ми, це вони в Києві рішають, що робити, а ми виконавці». І ось з цього місця і можна почати розмову. Розмову про те, що залежить від Києва, а що від місцевих та розмову про те, хто хоче в Європу, а кому кортить лишитись в минулому.

Почнемо про Київ, тобто про столицю, про Президента, Верховну Раду та Арсенія Петровича. Усі троє щоразу заявляють, що не зрадять курсу на Захід, і дещо з цього приводу роблять: приймають антисоціалістичні і антикорупційні закони, підтримують дипломатичні добросусідські зв’язки з ЄС, США. Іншими словами, щось роблять  на загальнодержавному рівні. Чому «щось», бо, якщо вірити ЗМІ, то і в адміністрації Президента, і у Верховній Раді, навколо Арсенія Петровича, поряд з нормальними людьми, не бракує таких, хто реформи хоче пристосувати до своїх інтересів й таких, хто всіляко намагається  звести реформи на посміховисько.

Шкода, що журналісти майже всі зазначені негативи пояснюють агентурним втручанням Путіна і пропускають те, що в нашій, колишній УРСР є немало таких, до яких Путіну ще далеко. Це твердження можна підняти на глум, якщо забути про те, що Україна маючи колосальні природні і трудові ресурси, залишається найбіднішою країною в Європі, якщо нас у 1991 році було 50 мільйонів, а тепер невідомо чи є цих 45 млн. Перепису населення вже давно не було.

Що робиться? А робиться те, як в шкільній задачці – з басейну, за назвою – Україна, витікає в рази більше, аніж заливається. І завдяки кому? А завдяки політикам і чиновникам, які вперто підтримують таку систему державного, місцевого, економічного, соціального, культурного управляння, за якої витікає швидше, аніж заливається.  Навіть за часів СРСР-КПРС-КДБ  Україну не наблизили так до споконвічних напівголодних районів російського нечорнозем’я, як це зробили за 25 років незалежності.

За ці 25 років в Україні виросло нове покоління чиновників, які від чиновників радянської доби відрізняються тим, що володіють ще меншими за тих знаннями, але є досконалішими в обкраданні свого народу та задурюванні тих, чиїм коштом живуть.

Навожу приклад. В одній області України є типовий департамент, який займається обласним сільським господарством. Колись ця контора була на рівні управління обласної держадміністрації, але в міру вмирання в області сільського господарства, пішла на пониження – до рівня департаменту. Департамент у вільний від своїх справ час, виконуючи завдання зверху, розробляє комплексну програму розвитку сільського господарства до 2020 року.  Розробляє, як завжди, аби як, тобто не вивчивши базові документи, які визначають економічну і політичну стратегію України. З приводу цього отримують зауваження, які вказують на те, що, крім іншого, проект програми, є проектом програми проїдання і розтринькування бюджетних коштів, а не програмою розвитку сільського господарства. Така критика справляє на авторів негативне враження і вони, замість того, щоб або дати аргументовану відповідь,  або подискутувати з опонентом, вводять в оману фермерів, і їхніми голосами заявляють, що їхня програма є класною.

Але щось все ж таки в нашій країні змінилось на краще – Постійна депутатська комісія з питань сільського господарства, продовольства, земельних відносин обласної ради не зовсім повірила фермерам і прийняла рішення, згідно з яким зобов’язала департамент провести громадські слухання та розробити принципово нову програму розвитку сільського господарства в області.

Тобто можна сподіватись, що нова, несоціалістична програма, яку пропонують критики програми департаменту, перш за все, стосуватиметься суттєвого покращення життя людей в селі. Люди повинні мати роботу в себе вдома, а не тинятись по заробітках. Робота повинна приносити доходи, яких вистачатиме на повноцінне харчування, одяг, житло, освіту, медичне обслуговування, відпочинок. За якісними показниками село має жити краще, аніж промислові міста. І це не вигадка, не фантазія – багато що з цього ми маємо можливість побачити за Бугом.

Чим українці гірші? Та тільки тим, що терплять отаких чиновників та ще їм вірять.

Джерело по даній темі: http://4vlada.com/blogs/1204/47110

http://agrovolyn.com/news.php?id=939

http://www.volynnews.com/news/economics/fermery-volyni-proty-prohramy-rozvytku-apk-oblasti/

http://volynrada.gov.ua/news/vidbulos-zasidannya-postiinoyi-komisiyi-oblasnoyi-radi-shcho-opikuyetsya-silskim-gospodarstvom

Залишити відповідь