Тріумвірат Зеленського і місцеві вибори: про неминучість перемоги Зе та про олігархів

Дивні істоти – люди. Вони повторюють помилки своїх предків із завидною регулярністю. Історія нічому не вчить.

Але, знання історії може допомогти в аналізі ситуації. І хоча пророкувати щось у нашій країні важко, проте можливо. Ну, або хоча б розглянути кілька можливих альтернатив розвитку подій.

Про це Віктор Бобиренко написав спеціально для УП. Текст подаємо без змін

Нинішня ситуація, у якій перебуває Україна, нагадує пізню римську республіку. Інтриги та корупція. Бідність поруч із розкошами. Засилля позерів та псевдо-трибунів. Народ, що вимагає хліба і видовищ. І нестихаюча війна.

І тріумвірат сильних політиків.

У давньому Римі було два тріумвірати. Перший: Краса, Помпея і Цезаря. Другий: Антонія, Лепіда та Октавіана-Августа.

Тріумвіри домовлялися про ключові закони і кадрові призначення. Групи впливу в Сенаті голосували під диктовку тріумвірів, таким чином роблячи Сенат як інституцію – статистом.

Але рано чи пізно – тріумвіри починали сваритися. В обох випадках у протистоянні перемогу здобував наймолодший учасник. На якого спочатку і не поставив би ніхто.

У нас наявний тріумвірат Зеленського та олігархів: Коломойського і Пінчука.

За визначенням Віталія Портнікова – олігарх – це не тільки фінансовий ресурс. Це і медіа-ресурс. В країні, де понад третину (а серед реальних виборців і більше) населення ніколи не була в мережі Інтернет і з огляду на сьогодення – ресурс визначальний. Тому лояльність Пінчука до Зеленського, включення Кучми знову у велику гру – свідчення впливу.

Навіть часткова окупація Зе!командою соціальних мереж не гарантує зменшення впливу телересурсу. Адже часто мережі лише ретранслюють вже вкинуту викривлену картинку.

Крім того, маємо у Пінчука ресурс репутації мецената з корисними зв’язками, у тому числі і за межами України.

А у Коломойського – ресурс хуцпи – постійного епатажного наступу, що рве шаблони. Стратегічна ініціатива – це безперечний і цінний ресурс. Хто наступає, той і диктує тактику.

Звичайно, усі троє тріумвірів мають різну мотивацію та поведінкові імперативи.

Звичайно, нас відрізняє від Риму те, що ми не Рим. І нам треба рахуватися з більш сильними утвореннями поруч.

І їхніми агентами впливу тут. Особливо, якщо у них – купа різних каналів, які формують світогляд глядача. От зараз цим легіоном формується міф: “мир – понад усе і за будь-яку ціну”.

Звичайно, в Україні нікуди не ділися Ахметов, який відтіснений нинішніми тріумвірами від столу, за яким приймають рішення. Та інші сильні світу цього з різноманітними ресурсами.

Звичайно, є і багато місцевих вождів, які мають місцеві медіа і розвинену мережу клієнтів. І місцеві вожді зараз теж у більшості програли фотографам і тамадам. Але є безперечною силою, на яку у великій грі слід зважати.

Ну і, звичайно, в Україні є велика кількість пасіонаріїв, визначальним імперативом у діяльності яких є незалежна Україна. Ця сила, у разі об’єднання, є джокером: у скрутний момент вона б’є усі інші масті.

Так ось. Володимир Зеленський зробив так, як і колись Цезар. Він вирішив проблему парламенту, наповнивши його своїми людьми. Після того, як Цезар тріумфально захопив Рим, він просто збільшив кількісний склад Сенату і заповнив його своїми центуріонами.

І що тоді вам Катони чи Ціцерони, коли їм просто може розбити носа простий центуріон з Х-го легіону? Як це колись він робив гельветам?

Зараз Володимир Олександрович має понад 250 людей, які ще у новорічну ніч і не мріяли стати депутатами. А зараз це реальність. Якщо їм вистачає мізків, вони розуміють, як і сенатори часів Цезаря, чому вони тут і на чиєму імені вони в’їхали в “рай”.

І що головний навик, потрібний їм зараз – вміння натискати на кнопки за свистком.

Проте це реальність станом на зараз, а усе швидко змінюється.

Коли Цезар впав, зарізаний під час змови, його центуріони-сенатори розбіглися по таборах Антонія чи Октавіана. І вони були між собою об’єднані спільною історією і орлами легіонів. Вони були зграєю собак, які були готові порвати будь-кого за зграю. Але де ви бачили зграю котів?

Зараз ньюнеймів об’єднує лише спільний успіх. Ветерани Цезаря були потрібні новим цезарям. А кому без Володимира Олександровича потрібні в парламенті весільні фотографи?

Звичайно, не будемо узагальнювати. У фракції “Слуги народу” багато розумних і амбітних, а не лише випадкових. Ми скоро дізнаємося їхні імена. Вони стануть спікерами. Але ми говоримо про тенденцію.

Тож ми маємо станом на кінець липня ситуацію: тріумвіри святкують спільний тріумф. Народ вимагає хліба і видовищ. Він також вимагає проскрипцій – це у Римі так називався кривавий перерозподіл майна від ворогів народу – до лояльних. І першими бенефіціарами захочуть стати тріумвіри.

Але от біда. Конфлікт між ними – неминучий.

Якщо олігархам потрібні гроші і вплив, то Володимиру Олександровичу потрібна слава. Створити такий театр і не відіграти тут до кінця п’єсу “Щасливий народ обожнює свого цезаря” – моветон.

І тому, зацікавленість у всіх різна. А прем’єр-міністр має бути один. Захід підказуватиме сильного технократа. Сильний і харизматичний прем’єр сам захоче стати незалежною фігурою. А кому такий потрібен?

Знову ж. Пінчук має грати за правилами, прийнятими у західному суспільстві. Щоб повпливати на політику, зберегти бізнес і трошки шити.

Але де ви бачили береги у Ігоря Валерійовича? Він – океан. Він не боїться себе розплескати.

Тому ми побачимо конфлікт. Людей Коломойського відтіснили при формуванні і списку, і команди мажоритарників. Там більшість Зе!

Якщо зараз при призначенні прем’єра не дослухаються до порад Коломойського – можлива війна. І Плюси услід за Інтером будуть питати президента за кінець війни, зниження тарифів, підвищення зарплат і пенсій та іншими “ніштячками” для вимогливого до подачок електорату.

І я би пророкував перемогу Зеленського. Адже бліцкриг триває.

Під приводом прискорення процесу децентралізації, маючи чудову революційну доцільність перезавантаження, вже у вересні може бути проголосований закон. Про примусову децентралізацію. Зменшення кількості і функцій районів. Зміну функціоналу областей. Створення і укрупнення тих громад, що не схотіли об’єднатися добровільно. Обґрунтовуючи усе це ще і тим, що затягувати не можна. Адже бюджетний рік має початися для нових утворень уже у січні.

І ми маємо під усе це дострокові місцеві вибори, які тут же благословить Конституційний суд.

Перемога Зе! восени неминуча. Вона базуватиметься на трьох китах: міфі про його порядність і здатність щось змінити (феномен Голобородька), його епатажності (як він ганяє місцевих князьків – ми бачили) і вірі народу в диво (ми тільки-но від цієї віри ахнули).

Для створення нової системи Зеленському потрібно взяти обласні ради, обласні центри і ключові громади. У половині областей Зе візьме все. У половині доведеться владою з кимось поділитися. І цим у майбутньому зашкварити і попутників.

Але будь-який бліцкриг закінчується зимою. Маючи все – відповідаєш за все.

А дива не буде. Тарифи не впадуть. Пенсії не злетять. Навіть можливі посадки, яких вимагає кровожерлива частина електорату – розіб’ються об корумпованих слідчих і суддів. Арешти будуть, посадки – хтозна.

Навіть, якщо у стані війни з Коломойським Володимир Олександрович почне його ганяти – і аплодуватимуть навіть ті, хто розуміє, що це не торжество справедливості, а війна колишніх соратників, рейтинг почне падати.

Навіть якщо у війні за думки населення Зеленський відбере у Коломойського і Медведчука і перезавантажить телеканали на себе – рейтинг буде падати.

Не так швидко, як цього очікують його вороги. У талановитого артиста фан-клуб стоїть довше за фан-клуб політика. Але вже до кінця 2020 року рейтинг Зеленського – впаде. А антирейтинг – доганятиме такі ж у Порошенка і Тимошенко.

І якщо зараз, під осінні вибори вдячні депутати-ноунейми будуть голосувати для Зеленського усе – недоторканність, закон про сумнівні вибори, уряд. І здадуть Коломойського. І сидітиме тихо Пінчук.

Але в довготривалій перспективі – олігархи або змусять Зе грати за старими правилами, або просто куплять парламент.

З падінням рейтингу Зеленського у його вірних соратників будуть розплющуватися очі. Соратники зрозуміють, що цей їхній захід у парламент – останній. І треба жнивувати.

Уявімо ситуацію. Добре і з ентузіазмом голосується популістичний закон про недоторканність. Усі в захваті. Картинка прекрасна. Прихильники Зе кидають порохоботам презирливе: “Бачите? Він зміг те, що не вийшло у вас 100500разів”. Прихильники Петра похнюплені. Він таки зміг.

А наступного дня буде проголосоване призначення когось в АМКУ, де будуть вирішуватись справи на мільярди. Чи поправка в бюджет на 2-3 мільярди для чийогось бізнесу.

І за це буде “занос”. Або тому хто домовиться і дасть “відмах” нажимати кнопки. Або – що ще вірогідніше – по 5-10 тисяч кожному. Беріть, життя коротке. Депутатське життя – ще коротше.

Впевнений, що хтось встоїть. На таких потім будуть показувати пальцями і поважати. Бо гордий і бідний. Але кар’єра депутатів закінчиться для усіх. І гордих. І не дуже.

Бо мудрий народ вже скоро скаже: ці здулися – несіть нових. Потрібні нові обличчя.

Щоправда, іншим визначальним фактором може бути сім посольств.

Вони можуть стати тим Гудвіном, який не дасть хоробрості нашому президенту на позачергові місцеві вибори і повну узурпацію влади. Тут Коломойського не вистачатиме. Він би не рипонув (“не злякався” – Ред.).

Підсумовуючи. Якщо у лавах тріумвірів дійде до протистояння, рейтинг Зеленського почнуть вбивати через телевізор. Зеленський може відповісти репресіями.

І може так статися, що у цьому випадку підтримувати Зе вийдуть ті, хто ще вчора його терпіти не міг. Ідеальний варіант: Петро із Володимиром – проти Коломойського і олігархів.

Ну, або війни не буде. Зеленський з Коломойським призначають прем’єра від Ігоря Валерійовича. Прем’єра без зайвих амбіцій. Забивають на репутацію у європейців і американців та узурпують усю владу через проведення позачергових місцевих виборів.

Але у будь-якому разі, рейтингу Зеленського – кришка. Тоді просто Ігор Валерійович, коли все буде погано, розсвариться із Зе та й поїде собі до Ізраїлю.

Верховна Рада за першої ж нагоди стане грати в “кожен сам за себе”.

Зараз Володимир Олександрович у зеніті слави і могутності. Такому швидкому злету позаздрили б і Цезар, і Наполеон.

Тільки я чомусь йому не заздрю. Бо кесарю – кесареве. Брудна від крові підлога сенату чи острів Ельби.

 

Залишити відповідь