Віталій Портніков про Габсбурзький рахунок

Розслідування у справі колишнього глави виборчого штабу Трампа Пола Манафортаприводить і групу спецпрокурора Роберта Мюллера, і журналістів до нових і нових відкриттів. Відкриттів, які для нас з вами важливі не менше, а то й більше, ніж для самих американців. Тому що вони дозволяють відкрити завісу над тим, як ще недавно робилася українська політика. Хоча чому недавно – може, вона і зараз так робиться? Адже хоча Манафорт у в’язниці, його українські і російські клієнти – на свободі і при грошах.

Про це пише Віталій Портников на сайті ukr.lb.ua

Слідство виявило існування так званої «Габсбурзької групи», до якої входили високопоставлені європейські чиновники – і не тільки відставні. Зараз кажуть, щонайменше, про трьох – це колишній канцлер Австрії Альфред Гузенбауер, колишній прем’єр-міністр Італії Романо Проді і колишній президент Польщі Александр Кваснєвський. Ці люди були немов би експертами Манафорта, але не тільки. Кваснєвський, наприклад, «таємно передавав Манафорту інформацію про плани і можливі дії Європарламенту щодо України». Нагадаю, що це відбувалося ще тоді, коли колишній голова Польщі був посередником у питанні про звільнення Юлії Тимошенко.

Не менш цікавою є і роль Романо Проді. У справі є згадка про колонку, яку колишній італійський прем’єр опублікував на сторінках The New York Times 20 лютого 2014 року – журналісти «Голосу Америки», які розповідають про це, нагадують, що це вже був час масових розстрілів на Майдані. Проте пан Проді пише про необхідність діалогу не тільки влади і опозиції, а й Заходу з Путіним – щоб зберегти той «крихкий міст», яким є Україна. Ця тема України-моста червоною ниткою проходить через весь текст Проді і є відображенням уявлень російського керівництва про сутність української державності на даний момент. Тому що якщо Україну поки що не можна загарбати, так потрібно залишити її «мостом», буридановим віслюком між Росією і Заходом. Щоб загарбати якось потім.

І все б добре – пристойна газета, шановний політик. Якби тільки ось замовником цього матеріалу не був би Манафорт, а Проді не отримував би від нього – як і інші учасники групи – величезні гонорари, які приховував від податкових служб.

А тепер просто згадаємо слова Романо Проді, сказані ним ще в 2004 році, коли він був главою Єврокомісії – що Україна ніколи не вступить до Євросоюзу. Звичайно, цікаво було б зрозуміти, відбивали ці слова справжні переконання маститого політика або теж були сказані за гроші?

Президент Росії Володимир Путін (ліворуч) і екс-прем’єр-міністр Італії Романо Проді під час засідання Валдайського дискусійного клубу, Валдай, Росія

Нагадаю, що вищевказаними фігурами список осіб, які співпрацювали з Манафортом, не обмежений. Один з турецьких учасників групи був чинним, а не відставним політиком і розповідав замовнику подробиці переговорів свого шефа, Реджепа Ердогана з президентом Обамою і віце-президентом Байденом у травні 2013 року – теж з українського питання. Слідство поки що не називає імені цієї людини, але відомо, що Ердогана супроводжували два чиновника – міністр закордонних справ Ахмет Давутоглу і голова розвідувальної служби Хакан Фідан.

Ну і, звичайно, самі американці. «Голос Америки» розповідає, як один з них, Алан Фрідман, колишній колумніст газети The Wall Street Journal, бізнесмен і автор книжок, відправив Манафорту записку з пропозицією «створити невеликий хор з європейських політиків вищої ліги, щоб ті в якості третьої сторони хвалили українське уряд ». Ось вам і секрет дивних статей і висловлювань, весь час з’являлися на сторінках західних ЗМІ за часів Януковича. Ми думали, що вони чогось не розуміють, а вони прекрасно все розуміли.

Скажу чесно, для мене у всій цій історії ніякої сенсації немає. Я і раніше розумів – що там, розумів, знав, що серед західних політиків чимало людей, готових надавати легальні і нелегальні послуги, а тексти в західних виданнях купуються не гірше, ніж в українських – тільки за більш складною процедурою. Просто завдяки розслідуванню Мюллера все це набуло солідної доказової бази, стало надбанням широкої публіки і вимагає висновків.

Не сумніваюся, що американське правосуддя і громадськість свої висновки зроблять. Але варто зробити висновки і нам. Ні в якому разі не кожен західний політик – навіть той, хто демонструє нейтралітет і виваженість і не помічений в особливих симпатіях до Москви, висловлює свою власну точку зору. Ні в якому разі не кожен західний журналіст є чесним. Ні в якому разі не кожен західний дипломат виражає позицію свого, а не чужого уряду. Захід не населений роботами. Серед його представників є як чесні люди, так і ті, хто здатний за хороші гроші поставити під загрозу національні інтереси своєї країни. І вже тим більше поставити під загрозу наші національні інтереси – тому що Україна це якась безглузда околиця чи то Європи, чи то Росії, міст, ще там щось. І якщо на обваленні цього моста або на перетворенні його на російський придаток можна добре заробити, то чому б і ні?

Ми повинні судити цих людей по «габсбурзького рахунку» Манафорта – тобто зрозуміти, що оплачена дурість все одно залишається дурістю, що абсолютно неможливо погоджуватися з тим, що не відповідає нашим інтересам. Тим часом у нас вже з’явився цілий прошарок людей – політиків, журналістів, активістів – які вважають, що все, що ми чуємо від будь-якого представника Заходу – істина в останній інстанції. І потрібно взяти під козирок і виконувати.

Серед цих людей теж є дуже різні фігури. Є просто кон`юнктурники, яким плювати і на Україну, і на Захід і які просто так заробляють гроші. А є старанні дурні, які вірять, що якщо просто слухатися західного дядька, то у нас все вийде. І те, що цей дядько може просто співати з путінського голосу за гроші, їм на думку не спадає.

Наше завдання – відтягнути і кон’юнктурників, і дурнів подалі від політики і від громадської думки, навіть якщо нам будуть нарікати за це на Заході. Ми повинні навчитися бути партнерами, а не лакеями – інакше будь-який новий Манафорт легко обіграє і нас, і нашу країну.

Залишити відповідь