Право працівника на відпочинок. Вихідні та святкові дні. Відпустки, їх види та тривалість.

Статтею 45 Конституції України передбачено, що кожен хто працює, має право на відпочинок.  Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Про це йдеться на сайті protokol.com.ua

Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП України) забезпечується право працівника на відпочинок шляхом:

  • встановлення часу перерви для відпочинку і харчування;
  • гарантування працівникам вихідних днів;
  • встановлення святкових і неробочих днів, а також заборони залучення працівників до роботи у вихідні дні;
  • визначенням святкових і неробочих днів;
  • гарантуванням працівникам права на щорічні відпустки (основну та додаткові);

Вихідні та святкові дні.

Кодекс законів про працю України передбачає, що при п’ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні – один вихідний день.

За загальним правилом вихідним днем є неділя. Другий вихідний день, при п’ятиденному робочому тижні, встановлюється графіком роботи підприємства і, як правило, повинен надаватися підряд із загальним вихідним днем. Тобто, другим вихідним днем має бути або субота, або понеділок

В окремих випадках та на окремих підприємствах (пов’язаних з обслуговуванням населення, або на безперервно діючих підприємствах) можуть встановлюватись інші вихідні дні.

Кодексом законів про працю України передбачено, що тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як сорок дві години.

Також законодавством заборонено роботу у вихідні дні. Залучити окремих працівників до роботи у вихідні дні можна тільки з дозволу профспілки і лише у виняткових випадках.

У будь-якому разі, статтею 72 КЗпП України передбачається, що робота у вихідний день повинна бути компенсована або шляхом надання іншого дня відпочинку, або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Святкові і неробочі дні.

Законодавством про працю України  передбачено наступні святкові дні:

1січня – Новий рік;

7 січня – Різдво Христове;

8 березня – Міжнародний жіночий день;

1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих;

9 травня – День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День перемоги);

28 червня – День Конституції  України;

24 серпня – День незалежності України;

14 жовтня – День захисника України;

Окрім цього, законодавством також передбачено, що робота не провадиться у дні релігійних свят:

7 січня – Різдво Христове;

Один день (неділя) Пасха (Великдень);

Один день (неділя) – Трійця.

Для окремих релігійних громад інших (неправославних) конфесій, керівництвом підприємств надаються до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих релігійних свят.

Робота у зазначені дні компенсується у подвійному розмірі, відповідно до статті 107 КЗпП України.

Відпустки. Їх види.  Тривалість основної щорічної відпустки. Порядок та умови надання відпусток.  

Відносини працівників та роботодавців з приводу відпусток регулюються положеннями КЗпП України, а також Закону України «Про відпустки».

Кодексом законів про працю України передбачено наступні види відпусток:

  1. щорічна основна відпустка;
  2. щорічна додаткова відпустка;
  3. творча відпустка;
  4. відпустка для підготовки та участі в змаганнях;
  5. додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни;
  6. відпустки без збереження заробітної плати;

Тривалість щорічної відпустки повинна становити не менш, як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Особи, яким не виповнилося 18 років мають право на відпустку тривалістю 31 календарний день. Для окремих категорій працівників законодавством може бути передбачена відпустка більшої тривалості.

Право на щорічну основну та додаткову відпустки повної тривалості у перший рік роботи мають робітники після закінчення шести місяців безперервної роботи на підприємстві, в установі організації.

У випадку, якщо зазначені відпустки надаються до закінчення встановленого шестимісячного терміну, їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу.

За другий та наступний рік роботи щорічні відпустки надаються в будь-який час відповідного робочого року.

За загальним правилом черговість надання відпусток визначається графіком, який затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації.

На прохання працівника, щорічна відпустка може бути поділена на частини будь-якої тривалості, однак основна частина відпустки безперервної тривалості повинна бути не меншою, ніж 14 календарних днів.

Невикористана частина відпустки повинна бути надана працівнику до кінця року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Відкликати працівника із відпустки можливо лише за його згодою у передбачених законодавством випадках.

У передбачених законом випадках щорічна відпустка на вимогу працівника переноситься. На вимогу власника щорічна відпустка може бути перенесена лише за згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації.

Ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд забороняється.

У випадку, якщо працівник звільняється з підприємства, йому виплачується грошова компенсація за сі невикористані ним дні щорічної відпустки.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки може бути замінена грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше, ніж 24 календарних дні.

Окрім щорічної основної та додаткової відпустки, законодавством передбачені також і інші види відпусток, порядок надання яких буде розглянуто в інших статтях.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.