Віктор Остапук розповів як став суддею Верховного Суду

Майже рік тривав конкурс до нового Верховного Суду України. У ньому спочатку брали участь 800 кандидатів, потім – 500, далі – 300. Зрештою, Президент України Петро Порошенко призначив 113 суддів Верховного Суду України, серед яких – і волинянин Віктор Остапук, екс-голова Луцького міськрайонного суду та заступник голови Апеляційного суду Рівненської області. «Волинська правда» поспілкувалася з новообраним суддею Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Віктором Остапуком про конкурс, мотивацію, майбутню роботу та думку щодо судової реформи.  

– Вікторе Івановичу, шлях до Верховного Суду був тривалим. Конкурс, про який говорила вся країна, тривав приблизно рік. Розкажіть про нього зсередини.

– Вся країна бачила, як він відбувався. Я не можу сказати, що було надто важко чи завдання були важкі. Важче, радше, було із тим, що такий конкурс проводився вперше, тому всі його процедури не завжди були відомі заздалегідь. Навіть Вища кваліфікаційна комісія суддів не знала достеменно, яким він буде, бо це вперше в Україні. Такої відкритості раніше не було. До іспитів, звичайно, готувалися. Щоправда, не можу сказати, що перед першим іспитом приділив підготовці аж надто багато часу. Все ж маю 20 років досвіду роботи суддею. Але після першого професійного тесту вже, так би мовити, «заграв» спортивний інтерес. Подумав: кому ж ще тоді працювати? Є і професійний досвід, і життєвий. Стало насправді цікаво.

Потім були психологічні тести, бесіда з психологом. Визначали нашу стресостійкість, вивчали як особистостей.

– Який етап був для Вас найважчим?

– Кожен по-своєму. Повторюсь: це не було вкрай важко. Бентежила, насамперед, невідомість.

До того ж, крім знання кримінального процесу, для прикладу, треба було достеменно знати Конституцію, мати уявлення про систему місцевого самоврядування тощо.  А ще у деяких питаннях були дуже схожі варіанти відповідей. Багато хто плутався. От зараз майбутні судді першої інстанції проходять екзамени. Вони готувалися серйозно. Це будуть дуже професійні судді. Вони наймали репетиторів, брали відпустки, покращували знання мови і таке інше.

– У своїй анкеті, яку Ви подали на конкурс, Ви зазначили, що Вас може рекомендувати голова Волинської ОДА Володимир Гунчик. Одна з київських телепередач, взявши у Вас коментар з цього приводу, висвітлила це не у найкращому контексті. Мовляв, Ви не змогли пояснити, чому саме він може Вам рекомендувати. Потім деякі місцеві ЗМІ і собі передрукували цю інформацію. Прокоментуйте, чому таки зазначили у тому переліку Гунчика.

– Розумієте, при подачі необхідних документів ми заповнювали анкету. Там була графа, де треба було вписати до 5 осіб, які могли б мене рекомендувати. Тобто можна було вписувати тих, кого я вважав за необхідне. Тут же не йдеться про те, що я попередньо просив когось мене рекомендувати. Просто я вказав людей, які мене знають як з професійного, так і власне з людського боку. Коли ж підійшли брати коментар з цього приводу, то це не був прямий ефір, а потім з тексту взяли ті уривки, які були необхідні. Я навіть не зміг зрозуміти суть питання.

Варто було також, для прикладу, додати копії 5 рішень, які б свідчили про мене, як про компетентного суддю. Кандидат що хотів, те і надавав. Так само, як і у графі з людьми, які можуть рекомендувати.

Як на мене, то у передачі «Схеми» було завдання: ніякого позитиву нікому. Ми тоді стояли, очікували співбесіду, нервувалися. А журналісти, намагаючись взяти у нас коментарі просто перед дверима на співбесіду, хотіли нас на чомусь ніби підловити, а не запитати, щоб почути все, як є.

– Якщо не секрет, хто ще був вписаний у цю графу?

– З-поміж інших – голова Державної судової адміністрації України. Я його добре знаю, а він мене. Коли я був головою Луцького міськрайонного суду, то ми почали будувати приміщення суду на вулиці Конякіна, яке, як мені відомо, мають відкрити 19 грудня. Воно довго стояло, була можливість відновити його, тому ми почали це робити. Він знає мене в роботі. Я не писав тих, з ким працюю, чи свого якогось керівника.

– То робота Верховного Суду вже стартувала?

– Указ Президента є, судді призначені, зараховані до штату, але Верховний Суд ще не почав роботу. На пленумі, який відбувся вчора, 30 листопада, вирішили, що Верховний Суд України розпочне роботу 15 грудня. Окрім того, під час пленуму ми обрали керівника Верховного Суду. Ним стала Валентина Данішевська, яка є суддею Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Зараз справи, які перебувають на касаційному розгляді, розглядають вищі спеціалізовані суди. Але вони розглядатимуть ці справи до початку роботи Верховного Суду. Як тільки він запрацює, вони припиняють розгляд цих справ, а самі ці суди ліквідують. Тоді і почнуть роботу касаційні суди в складі Верховного Суду.

– Ви стали суддею Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду. Що саме у його компетенції?

– Це розгляд касаційних скарг на рішення судів першої апеляційної інстанції. Це остання інстанція для розгляду будь-яких кримінальних справ. Основне завдання Верховного Суду – аби була єдність застосування практики, аби норми не змінювалися. Варто докладати зусиль, аби не було рішень: скасувати і повернути на новий розгляд. Бо вся судова тяганина починатиметься знову і знову. Це велика проблема, але поки вона існує. Якщо проаналізувати звернення до суду за кордоном, то там до апеляційної інстанції набагато менше звертаються. Якщо ж звернення і є, то вони часто відкликаються, закінчуються мировими угодами. А в нас, в українців, такий характер: нехай я програю, але піду до кінця. Хай і не виграю, але нерви попсую. Тим більше, судові збори – незначні.

– У компетенції Касаційного кримінального суду – розгляд справ, пов’язаних з хабарництвом. На цій інстанції, ймовірно, доведеться розглядати і справи «топових» хабарників країни. Це велика відповідальність. Не боїтесь певного тиску, готові?

– Я і в першій інстанції, і в апеляційній судив хабарників. Я готовий до цього був ще тоді, коли почав працювати суддею. До речі, Верховний Суд – це прийняття рішень колегіально. Ми колегіально у нарадчій кімнаті вирішуватимемо, висловлюватимемо думки. У нас нормальне законодавство. На жаль, розслідують ці злочини неякісно. Тому маємо ту ситуацію, яку зараз маємо.

– Трохи більше тижня Президент України Петро Порошенко підписав судову реформу. Навколо неї багато мови, але пересічні люди, здебільшого, не знають, у чому вона полягає. Розкажіть про те, які зміни до судового процесу затвердив цей закон?

– Вносять зміни до процесуальних кодексів. Збільшується кількість статтей. До цього часу було три основні інстанції. Третя – вищі суди, а вже четвертим був Верховний Суд. Але Верховний Суд був ніби віддалений від безпосередньої практики. Вищі суди вирішували, допускати справу до Верховного Суду чи ні. Це негативно повпливало на сприйняття судової системи  та не сприяло сталій практиці.

До речі, коли здавали тести, було практичне завдання, у якому йшлося про те, що конкретна справа потрапила у Верховний Суд. Треба було написати, як кандидат її вирішить. Переможці по-різному вирішували її, але пройшли. Суть у тому, як ти мотивуєш рішення. Моя мотивація була така: аби справа з третьої інстанції не поверталася на новий розгляд.

Приблизно четверта частина новообраних суддів Верховного Суду – науковці і адвокати. Я думаю, що це позитив. Бо це нові ідеї і нові підходи.

Від часу, коли закінчився конкурс, у нас тривало навчання від Національної школи суддів України. Були запрошені судді з різних країн Європи. Ми спілкувалися з ними, вони розповідали про судову практику у їхніх країнах, аналізували нашу. Скажу Вам, що у нас не все так погано. Але суспільство має надто великі очікування від Верховного Суду. Таке враження, що, як тільки буде Верховний Суд, одразу все стане добре. Очікування завеликі. Але не виправдати їх – це крах. Це велика відповідальність.

– Який зараз відсоток справ, які повертаються на новий розгляд?

– Я не можу назвати цифру, але він дуже значний. Справи повертають з різних причин. Часто судді апеляційної інстанції, скасовуючи рішення першої інстанції, бояться прийняти своє, бо за це треба буде нести відповідальність. Адже прийняте рішення буде оскаржуватися в касаційному порядку. Боязнь відповідальності і повертає ці справи на новий розгляд. І знов все спочатку. Так не має бути, це неправильно. Навіть якщо допустити, що рішення правильне, але були незначні процесуальні порушення, то для чого його повертати? Щоб прийняти ще раз фактично те саме? Ми будемо намагатися зробити, щоб такого не було.

Цікаво, наприклад, що у Верховному Суді Великобританії – всього декілька суддів. Вони самі вирішують, яку справу їм розглядати, яка справа важлива для суспільства. Там немає безлічі цих повернень на новий розгляд.

– Вікторе Івановичу, читала, що нещодавно експерти підрахували, що до Верховного Суду із судів надійде приблизно тисяч справ, на розгляд яких потрібно близько двох років. Плюс нові справи…

– У нас спочатку направду робота просто кипітиме. Нам передадуть безліч справ. У вищих спеціалізованих судах, які зараз є, обсяг нерозглянутих справ різний. Для прикладу, кримінальний суд отримає приблизно 2500 справ. Цивільний – приблизно 24 тисячі, адміністративний – ще більше. Комп’ютер ділитиме ці справи між суддями, але на одного їх будуть сотні. Більше того, матимемо подвійне навантаження, поточні справи та залишки нерозглянутих справ.

Окрім того, будуть нововведення щодо, для прикладу, проходження справ до касаційного суду. Зокрема, це стосується обмежень певною сумою спору. Якщо ціна позову нижча певної суми, то він розгляд закінчується на апеляційній інстанції. Це я вважаю дуже правильним.

– Для того, аби працювати у Верховному Суді, Вам треба жити у Києві. Чи забезпечує держава суддю Верховного Суду житлом у столиці?

– Ні. Здебільшого, ми знімаємо житло. Я у тому числі.

– Чимало в суспільстві було мови й про зарплати суддів Верховного Суду. Яка все ж у Вас зарплатня?

– Згідно з чинним законодавством. Оклад – 150 тисяч гривень. Це без надбавок.

– Матеріальний бік і був мотивацією для того, аби стати суддею Верховного Суду чи щось інше?

– Ні, я не можу сказати, що мотивація – гроші. У своєму мотиваційному листі, який ми теж подавали, У ньому я написав свою професійну історію. Я описав, як колись вступав до Чернігівського юридичного технікуму. За першим разом не вступив, за другим – вступив. Провчився в технікумі, потім – Харківський юридичний інститут. Туди вступив ще до армії, хоча тоді так мало хто робив. Згодом працював юристом на підприємстві. Потім був народним засідатилем. Тож коли суддя був у відпустці, можна було виконувати його обов’язки. Саме тоді я побачив, що ця робота мені цікава. Це був 1992 рік. До того ж, мав хороших наставників. Серед них – нині покійний голова Луцького міськрайонного суду Олександр Галич.

Коли ж я працював у Луцькому міськрайонному судді і вирішив перейти у Апеляційний суд Рівненської області, то сім’я не дуже сприйняла. Дружина не до кінця розуміла, для чого мені це? Але я відчув, що для того, аби міг рухатися вперед, треба вийти із зони комфорту. Потім зрозумів, що це треба було зробити ще раніше.

Робота у Верховному суді – це знову вихід із зони комфорту для розвитку. Це вершина судової кар’єри. У грудні буде 25 років, як я працюю суддею. У мене достатньо досвіду. Але я знову вийшов із зони комфорту, знову змушую себе працювати краще і знову чомусь вчуся.

–На посаді Ви працюватимете самостійно чи матимете помічників?

– Суддя Верховного Суду може мати помічника і консультанта. До виконання обов’язків вони, як і ми, поки ще не приступили. Але такі ставки передбачені. Щодо помічника, то його призначають за поданням судді, а консультанта обирають за конкурсом. Можливо, буде два помічники, поки не знаю.

– Наскільки часу обирають суддів Верховного суду?

– Безстроково.

– Що хотіли б додати на завершення розмови?

– Додам лише, що теперішній Верховний Суд – структура абсолютно нова. А будь-що нове і буд-який перехідний, реформаційний період – це завжди спочатку складно. Новообрані судді це розуміють. Чи розуміє це суспільство, це інше питання. Але сподіваюся, що симбіоз досвідчених суддів, науковців та адвокатів зможе виправдати наданий йому кредит довіри!

Спілкувалася Іванна РУДИШИН

Довідка: 

Віктор Іванович Остапук – заступник голови Апеляційного суду Рівненської області. Віктор Остапук народився в селі Бузаки Камінь-Каширського району, отримав вищу юридичну освіту. У 1990 році закінчив Харківський юридичний інститут ім. Ф.Е.Дзержинського. Згідно з Указом Президента від 21.12.1992 року призначений на посаду судді Луцького міського народного суду Волинської області, у 1994-2004 роках — заступник голови Луцького міського суду. У грудні 2002 року Верховною Радою України обраний на посаду судді безстроково.

1 коментар

  1. Знавець сказав:

    У вас яе не Лапін, то Остапук. Та напишіть про біль достойних, не замішаних в лайні нашиз земляків: Стрільчук, Смокович, Крат, і т.д.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.