На Волині діти мусять ходити до аварійної школи

У селі Стобихівка Камінь-Каширського району Волині батьки не захотіли пускати дітей у школу, яка знаходиться в аварійному стані.

Про це пише Наталія Кравчук для Вісник і К

Тутешня школа має 240 учнів. Але 1 вересня урочистий дзвінок, що традиційно сповіщає про початок навчального року, тут ні для кого не пролунав. Адже батьки… не пустили у школу своїх дітей.

– Те, що діти не пішли до школи 1 вересня, було нашим спільним загальнобатьківським рішенням, – каже одна з мам Оксана Осадчук. – Ми напередодні навчального року зібрались, обговорили ситуацію і вирішили, що іншого рішення, на жаль, нема. Бо неодноразово звертались і до місцевої, і до районної влади, що нам потрібна більша, просторіша школа. Але у відповідь чули одні пусті обіцянки. Тому й вирі­шили діяти радикально. Розуміємо, те, що діти не ходять у школу, – то не вихід із ситуації, бо порушується навчальний процес. Але, скажіть, чи можна зі спокійним серцем пускати своїх синів та дочок в аварійний навчальний заклад? Коли ти боїшся, щоб якої біди не сталося, стеля на голову не рухнула?

Жінка із чоловіком виховує чотирьох дітей. З них двоє школярів, а один синок мав навчатись у підготовчій групі, адже дитсадка у Стобихівці нема. Та нині всі гуртом сидять удома. У подібній ситуації опинилися й десятки інших сімей. В Інни Дем’янюк п’ятеро синів та дочок, у деяких родинах ще більше школярів є.

Справді, школа лякає тріщинами, що оперезали її вздовж. Гнилі крокви на горищі не вселяють надії. Батьки кажуть, якби вони не вкладали свої кошти у ці стіни, підлогу та стелю, все давно б розвалилося.

 

Ми поцікавилися позицією сільського голови Валерія Сухацького: чи нагальне, на його думку, будівництво школи у селі? Він у своїй відповіді був однозначний:

– Обстановка справді кричуща. А де люди – там і голова. Куди тільки селяни не зверталися: в район, область, навіть у Верховну Раду. Безрезультатно.

Місцеві жителі запевняють, що усвідомлюють відповідальність за страйк. Кажуть, те, що діти зараз сидять удома, а не за партами, – це їхні відчай, крик душі.

Залишити відповідь