Через недолугий закон, у Луцьку 12 округів залишилися без депутатів

Попередні місцеві вибори у 2010 році проводилися за змішаною системою: половину депутатів обирали по «мажоритарці», а інші – «заходили» в раду за закритими пропорційними списками партій.

Про нововведення у виборчому законодавстві пише Руслан Пилипчук для ділового інтернет-видання Конкурент.

Згідно з новим законом 2015 року, усі депутати обиралися за списками партій (ніяких самовисуванців) в єдиному багатомандатному виборчому окрузі. Для цього партія закріплювала кожного кандидата в депутати за територіальним виборчим округом (у Луцьку їх було 42). Окрім того, був кандидата під №1, який представляв список і не був закріплений за жодним з округів. Такий “перший номер” отримував мандат автоматично, якщо його політична сила долала 5% виборчий бар’єр.

Порядковість інших кандидатів у списку визначалася за результатами голосування: чим більший відсоток партія здобувала у територіальному окрузі, за яким був закріплений відповідний кандидат, тим вище місце займав кандидат у списку своєї партії.

Тепер щодо волевиявлення та підрахунку: виборці на дільницях віддають свої голоси за певного представника партії, або ж за саму партію (якщо на окрузі відсутній кандидат), а потім за результатом усіх кандидатів від партії визначають її загальний результат.

Тут починається алогічність процесу. Оскільки часто депутатами ставали не люди, яких підтримала більшість, а висуванці, які набрали менше голосів.

Більше того, в окремих округах не було обрано жодного кандидата (остаточні прохідні “партійні” списки формувалися за обсягом набраних відсотків на окрузі, і не завжди мандат отримував переможець: його однопартієць міг отримати більшу підтримку у відсотковому еквіваленті зайнявши, приміром, друге місце).

Деякі ж округи навпаки «забезпечилися» двома, а то й трьома представниками.

Зокрема, у Луцьку, як я вже згадував вище, 7 округів представлені двома депутатами, і аж 12 залишилися осиротілими.

За результатами декількох опитувань та фокус-груп, проведених Координатором проектів ОБСЄ в Україні та Міжнародною фундацією виборчих систем, було з’ясовано, що громадяни України погано розуміють цю нову виборчу систему.

Учасники конференції «Місцеві вибори 2015: висновки та рекомендації», яка відбувалася упродовж 16-17 грудня 2015 року зазначили, що подібна дезоорієнтація могла позначитися на явці виборців і вплинути на прийняття громадскістю результатів виборів. Що теж, аж ніяк не можна віднести до позитиву.

Окрім цього, закон був прийнятий лише за два місяці до початку виборчого процесу, що дуже ускладнило роботу виборчих комісій.

За підсумками тієї ж конференції«Місцеві вибори 2015: висновки та рекомендації», було наголошено на утриманні від застосування аналогічної виборчої системи на будь-яких майбутніх виборах. Також, доцільно було б проводити громадські обговорення виборчих систем, які пропонуються для впровадження.

Великою проблемою діючого «Закону про місцеві виборі» є його складність та незрозумілість для громадян. Це зовсім не класичні відкриті списки, коли виборці обирають з-поміж кандидатів від партії. Дослідження демонструють, що люди заплуталися. Більше того, не зовсім розібралися у цій системі і самі кандидати.

Інша важлива проблема – «пусті» округи, які обділені увагою місцевої влади. Звісно, мешканці мають право звертатися до будь-якого депутата або ж до міської ради, проте відсутність приймалень на місці, на практиці, значно ускладнює цей процес.

Залишити відповідь