Айдарівець про волинянина Андрія Омельчука: «Сміливості йому не позичати»

Безстрашний лучник з Майдану та доброволець АТО Орест Каракевич продовжує описувати бойовий шлях легендарного батальйону «Айдар». Молодий хлопець після розстрілу Небесної Сотні та подій на Майдані потрапив одразу ж на схід, де назрівало збройне протистояння. Каже – пощастило потрапити в «Айдар», де зустрів багато достойних людей, з якими  не боявся йти у бій. Нещодавно Орест зізнався, що планує написати цілу книгу про «Айдар». Час-від-часу, на своїй сторінці у мережі Фейсбук він публікує уривки про окремі бої та окремих людей.

Минулого тижня він вже розповідав про те, як під час війни його та побратимів виручала інтуїція командира 2-ї роти “Захід”  Ігоря Лапіна, позивний “Зола”, та як командир зберіг життя багатьох військовослужбовців.

Сьогоднішній допис він присвятив волинянину, бійцю батальйону «Айдар» – «Сотнику» Андрію Омельчуку та загиблому побратиму – Андрію Юркевичу, позивний «Грізлі».

«Достойного життя не існує без достойної смерті»

“Я й не побачив, коли він пішов вперед, захопивши з собою всього 5 новачків, яких сам і тренував. Тільки згодом зрозумів, що Андрій на свій страх і ризик вирішив прогулятись в розвідку глибше в передмістя Луганська.

ДАЛІ ПУБЛІКУЄМО ДОПИС КАРАКЕВИЧА БЕЗ ЗМІН І ПРАВОК:

Нас зі снайпером викликали до ротного з проханням прикрити групу, яка засіла в домі. Виявилось, що Грізлі з хлопцями наткнувся на трійку ворога буквально за якихось 400-500 метрів від нас. Враховуючи тодішню нерозбериху, чорт його зна, хто то міг бути – можливо навіть і наші, тож вогонь не відкривали ні вони, ні Андрій, благо між ними було не менше 100 метрів. Але коли сепари знаками почали показувати, що типу “там укри, танки” – Грізлі вистрілив навскидку. Та ворог виявився непогано підготовленим і прямо зходу вистрілив в сторону наших з “мухи”. Богу дякувати, промазав, та наших непогано контузило.

БІЛЬШЕ ПРО БАТАЛЬЙОН «АЙДАР» ЧИТАЙТЕ ТУТ.

Хлопці заскочили в найближчий дім і забарикадувались, тримаючи оборону. Грізлі виликав снайпера, ми залягли на повороті в Красний Яр, аж раптом з дому, де був мій товариш, почалась жорстока стрільба. Грізлі несамовито кричав в рацію, викликаючи на допомогу, в них уже був поранений, Джек.

Над нами також почали свистіти кулі, причому не тільки зі сторони дому, а й з лісосмуги, що була навпроти. В стані стресу я влупив туди весь магазин, та все-одно толку мало було – голову ми й далі підняти не могли.

Врешті, за нами виїхала БМП з групою прикриття, яку вів Сотник – Андрій Омельчук. Зв’язку з самою машиною не було, а вони певне не помітили, де лежали ми – тож почали валити прямо над нами. Не зовсім приємне відчуття, коли над головою свистить крупний калібр з БМП.. хочеться зубами окоп вирити)

Декілька “мух” влучило в беху, Сотника контузило, а хлопця з екіпажу бехи, що забезпечував зв’язок, поранило, Сотник і Сітуха його на собі витягнули..

Ми зі снайпером відповзли за машину. Сотник скомандував відступати – видно він теж був не в курсі того, за ким вони насправді прийшли, думав, що забрати треба нас.

– Куда, б**! Там Грізлі з пацанами! – я аж в ступор впав.
– Де, як?!
– Дім на 10 годин від нас, треба туди, їх зажало.

Треба віддати дань Сотнику – зорієнтувався він миттєво, сміливості йому не позичати, та й своїх не кидаємо. Він віддав команду, беха поперла далі вперед, ми пішли теж. На повороті назустріч нам вибігли хлопці з групи Андрія, несучи пораненого Джека – вони вибирались самі. Ми відступили, і тут, майже дійшовши до наших, до мене доходить, що Грізлі немає!

– Де Андрій?! Сотник, де Грізлі?!
– Як де..
Ще один шок. Виявляється, він залишився прикривати своїх, коли вони виходили, а от вони, як має бути по всім правилам, не прикрили його, відійшовши назад.. ми знову рвонули вперед, та, на щастя, Андрій якимось дивом зміг вирватись сам, і зустріли ми його на половині дороги до того злощасного дому…

Далі події розвивались дуже бурхливо, та це буде в книзі.
Як виявилось потім, якщо б не ця вилазка Грізлі – ми б не просунулись потім вглиб передмістя, не зачистили Красний Яр, а вночі нас би всіх тихо перебили.

Тож я сміливо можу заявити, і, думаю, побратими підтвердять – в тому бою Андрій Юркевич ВРЯТУВАВ ВСЮ РОТУ АЙДАРУ!

Я завжди захоплювався його сміливістю, завзятістю, заздрив по-доброму і дуже хотів бути схожим на нього…

Ми чергували з ним разом в секретах, ділились один з одним планами, таємницями. Прикривали та переживали один за одного…

Ти був мені братом. Наайкращим з усіх, кого я знав. Таких воїнів, як ти – один на тисячі. Безмежно люблячий чоловік для своєї дружини, вірний побратимам, безкомпромісний до ворогів…Ти вмів жити, насолоджуватися життям… Скоро 3 роки, як тебе не стало.. А я досі скучаю”.

Залишити відповідь