Тут інша культура: переселенці з Донецька відроджують театр у Володимирі

Переселенці з Донецька Володимир і Людмила Похожалови розповіли, як відроджують театр у Володимирі-Волинському.

Про це інформує Вісник.

Людмила за фахом режисер, викладала в Донецькому національному університеті, Володимир – лікар-травматолог, зараз на пенсії. В серпні 2014 року подружжя приїхало до знайомих у Володимир-Волинський на «два-три тижні» пересидіти, поки Донецьк визволятиме українська армія, однак, так і лишилися жити на Волині.

Наші, з ким ми спілкувалися, дружили, кого поважали, всі поїхали.

Зараз пара спілкується виключно українською мовою, хоча до цього між собою говорили російською. За словами переселенця, українську він вчив, чув у театрі і по телебаченню.

– Коли ми сюди приїхали, внучка Аліса пішла у десятий клас місцевої гімназії. Перше, що спитали її вчителі, – яка мова для неї рідна та чи добре вона розуміє українську. Наша Аліса перший же диктант єдина у класі написала на 12 балів. Учителька її у приклад ставила, – розповідає Людмила.

Саме через онуку Похожалови залишилися у Володимирі-Волинському. Адже коли Донецький університет переїхав у Вінницю, її запрошували туди на роботу. Та, як каже жінка, дівчинка на той момент уже звикла до нової школи, друзів, знову переїжджати не хотілося. Тим паче, що Володимир-Волинський відразу припав до душі.

– Місто нам відразу сподобалось. На Донбасі маленькі міста всі прив’язані до інфраструктури якогось великого підприємства чи шахти. Якщо раптом їх не стає – місто перетворюється на жах. А тут люди просто живуть, щось роблять, занепаду немає. Тут інша культура, ментальність, якась мудрість земна, інтелект життєвий, – згадує перші враження Людмила.

– Ви знаєте своє коріння до п’ятого покоління, на Донбасі такого немає. Там немає корінних жителів, на ті землі їхав казна-хто. Тому нема ні традицій, ні обрядів. У нас навіть церков не було. І я дивуюся, звідкіля стільки віруючих узялося?! – додає чоловік.

Похожалови вже майже три роки мешкають у Володимирі-Волинському в орендованому житлі й перспектив набути своє практично не мають. Але їхати назад звідси не хочуть.

– Там залишилося мало людей, з ким підтримуємо контакт. Наші, з ким ми спілкувалися, дружили, кого поважали, всі поїхали. Серед наших знайомих є й такі, які підтримали «ДНР». З ними зараз не спілкуємося, – каже Володимир Похожалов.

У вас надзвичайно багато талановитих людей. Так приємно тут працювати.

Зараз подружжя на пенсії, а онука вже студентка Київського медичного університету. Тому вони з ще однією своєю подругою з Донецька Ларисою Половньовою мають час на театр. Прем’єра аматорського театру «Різнобарв’я» відбулася 8 березня 2016 року. Показували спектакль за п’єсою волинянки Габріелі Запольської «Мораль пані Дульської». У ролях були задіяні Людмила й Володимир Похожалови, Лариса Половньова, а також журналістки володимир-волинської газети «Рідне місто».

– Ми тут же взялися за наступну постановку. Лариса зробила попурі на тему української класики «Кохання і підступність». Коло наших акторів значно розширилося. Прийшло багато людей зі служби соцзахисту, міськвиконкому, музичної школи. Видно, що людям цікаво. На наших виставах зал постійно заповнений. Уже поставили й «Кришталевий черевичок» за п’єсою Тамари Габбе, «Самогубство самотності» Неди Нежданої, – розповідає Людмила Похожалова.

Окрім постановки вистав жінка також займається гуртком театральної майстерності у місцевій гімназії. А ще вона зробила дослідження історії театру у Володимирі-Волинському, зокрема про драматурга Ваврисевича, співачку Герштанську, історика Цинкаловського.

– У вас надзвичайно багато талановитих людей. Так приємно тут працювати. А головне – вдячні глядачі. Особливо військові. Для них ми весь час граємо благодійні вистави.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.