Я хотів воювати, а не заробляти гроші, – передсмертне інтерв’ю загиблого Героя

У мережі з’явилося останнє інтерв’ю з загиблим військовим 54-ої окремої механізованої бригади Сергієм Мокренком з Шацька.

Про це інформує Район. Шацьк.

Нагадаємо, 23-річний Сергій Мокренко з Шацька загинув учора, 28 лютого, в бою на Світлодарській дузі у Донецькій області.

З 28 лютого по 3 березня у Шацькому районі оголосили траур.

Понад місяць тому Сергій Мокренко приїхав до Шацька, звідки він родом, де живуть його батьки і сестра. На обличчі – сліди від осколків, накульгував на ногу. Приїхав відразу після госпіталю, де проходив лікування після поранення і контузії в бою на Світлодарській дузі.

До початку бойових дій на Сході Сергій був на Майдані, де отримав контузію – поруч вибухнула світлошумова граната.

Навесні 2014 року хлопець готувався до поїздки в Крим, проте так і не дочекався відповідного наказу від керівництва держави. Щойно сепаратисти разом із російськими найманцями по­чали захоплювати населені пун­­кти Донбасу, як Сергій Мок­рен­ко разом з двома друзями відпра­вився на війну.

Волинянин служив у підрозділі «Правого сектору», вийшов живим з Іловайського котла. Фатального серпня 2014-го, коли двокілометрова коло­на укра­їн­ської бронетехніки та 1 500 сол­датів намагалися прорва­тися з подвійного оточення, Сергій отримав пора­нення. 5 осколків потрапило в облич­чя, 2 – в око, 1 – у шию.

«Коли побачила сина біля воріт хати із заклеєною пластирем шиєю, аж тоді все зрозуміла», – у мами Сергія – Любові, коли починає згадувати той час, з’являються сльози на очах.

Батькам, щоб не хвилюва­ли­ся, Сергій не розпо­відав про те, що воював, що отримав множинні оско­­л­­кові поранення. Побрати­ми дос­тавили його в обласну лі­кар­ню у Луцьку, де лікарі опера­тив­но встановили Сергієві діаг­ноз, повитягали з тіла осколки і, го­ловне, провели операцію із за­міни кришталика ока, в якому застряг уламок заліза, на штуч­ний. Аж тоді шачанин приїхав додому.

«Коли побачила сина біля воріт хати із заклеєною пластирем шиєю, аж тоді все зрозуміла», – у мами Сергія – Любові, коли починає згадувати той час, з’являються сльози на очах.

Хлопець надовго вдома не затримався. Через місяць, підлікувавшись, поїхав воювати у Піски Донецької області.

Потому був рік спокою і мирного життя. Сергій жив вдома, навіть влаштувався на роботу. Це був найдовший термін, коли він був у тилу.

«На початку 2016-го року я пішов на службу в полк «Азов». Пройшов навчання, чекав, що оформлять і відправлять на передову, проте так і не дочекався офіційного оформлення. А високою зарплатою (10 тисяч гривень, – ред.) мене було не заманити. Я хотів воювати, а не заробляти гроші. У вересні 2016-го я підписав контракт на військову службу і став бійцем 54-ї окремої механізованої бригади», – розповідає Сергій.

Хлопця відразу, без проходження навчання відправили на передову. Обмундируванням і засобами захисту держава контрактника забезпечила – Сергій казав, що форма і взуття в українських військових вже досить пристойні. Мовляв, немає чого нарікати і на харчі – на казенних продуктах і тих, що привозять волонтери, Сергій навіть набрав зайвих 4 кілограми.

«Всього вистачає. Є овочі, консерви, крупи, кухарі готують перші і другі страви. Були і справжні свята, коли ми їли екзотичні страви, приготовлені солдатом, що 12 років працював в італійському ресторані. Є дуже багато кави – бійці можуть пити цей напій безкінечно. Правда, я вже кавою переситився, також не п’ю спиртного і не курю», – розповідав боєць.

Солдат зізнавався, що військові найбільше не люблять згущеного молока. Цей продукт масово везуть на передову, до того ж великими банками, а солдати несуть його в магазин і міняють на інші харчі. А ще військові ласують дичиною – впольованими в лісосмугах фазанами, куріпками, зайцями і дикими кабанами.

За його словами, жили солдати у бліндажах. Будують їх самотужки, копають землю (на сході це суміш глини з камінням), укріплюють деревом, утеплюють. Взимку в такому бліндажі досить тепло, особливо коли горять дрова в добротній (від волонтерів) буржуйці.

«Є матраци, ковдри, подушки, проте найбільш комфортно спати в спальному мішку. Правда, часто докучають миші. З першими заморозками вони оселяються на позиціях, лізуть у бліндажі і їдять усе, що можна. Якщо солдат не береже свого майна, то ходитиме в дірявій формі, погризеному взутті. Ці східні миші навіть кевларову каску прогризають, а за ласощі їм служать каремат і цигарки! Тому в кожному бліндажі має бути кіт або навіть два»,– пригадував він.

Також Сергій пригадував, що коли на фронті затишшя, бійці читали книги, грали в ігри, рубали дрова, а найбільше любили переглядати фільми. Інтернет на передовій – рідкість, тому солдати завантажували кінострічки на телефони, а потім обмінювалися з бійцями інших позицій. Сам же Сергій або відсипався, або розкручував міни і переробляв їх у зовсім інший вид боєприпасів, які можна було вистрілити з РПГ. Переобладнував також гранати, щоб вони вибухали відразу, а не через 4 секунди.

Сергій Мокренко в складі свого підрозділу ніс службу на Світлодарській дузі – лінії оборони на Донеччині. Передова, стратегічні об’єкти – там часто відбувалися бойові зіткнення між українськими військовими і терористами. В грудні минулого року російсько-сепаратистські угрупування атакували українські позиції. Хоч сили були нерівні – у ворога була відчутна перевага, утім, військові Збройних сил України відтіснили противника з займаних позицій.

19 грудня на Світлодарській дузі Сергій отримав поранення. Осколки в тілі, легка контузія – Сергія, який навіть не міг стати на ноги, негайно відправили в госпіталь разом з іншими пораненими.

Після лікування він приїхав додому, в Шацьк, де й відбулася наша розмова.

«Деякі осколки видалили з тіла під час операції, а деякі не змогли», – казав тоді військовий.

«Я нічого їм не розповідаю і забороняю часто телефонувати. А для чого? Щоб переживали більше? Мама хворіє, а коли почує, що з сином біда, то може сісти на скутер і поїхати до мене!»

Як розповів Герой, він нічого не розповідав своїм рідним про війну і забороняв часто телефонувати.

«А для чого? Щоб переживали більше? Мама хворіє, а коли почує, що з сином біда, то може сісти на скутер і поїхати до мене!» – стверджував солдат.

На його переконання війна не закінчується через брак людського ресурсу.

«Мотивованого, патріотично налаштованого, готового заради України на все. Зараз на контрактну службу йдуть чоловіки, які, здебільшого, хочуть заробити грошей, отримати статус учасника бойових дій, а також заради пільг і нагород. А як тільки куля просвистить, такі вояки панікують і втікають. А ще 5% солдатів п’ють. З п’яниць на передовій теж толку ніякого, хоча їх і карають за розпивання спиртного. Нас було 28 чоловік, коли ми атакували цілу роту сепарів на Світлодарській дузі і захопили укріплені позиції ворога. От з такими і маємо здобувати перемогу», – наголошував він.

24 березня Сергію мало виповнитися 24 роки.

1 коментар

  1. ... сказав:

    Спи спокійно, Герою!
    Ми помстимося за тебе!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.