Павло Данильчук про бюджет, політиканство і упереджених власників ЗМІ

У новій каденції Луцької міської ради Павло Данильчук очолив комісію з питань планування соціально-економічного розвитку, бюджету та фінансів. Раніше він традиційно асоціювався із образом “вічного революціонера” у камуфляжі, тепер же піднімає питання мовою цифр міського бюджету.

Наша розмова із депутатом про його нову роль, скандальну реконструкцію вулиці Лесі Українки, політику у міській раді та оцінку роботи журналістів.

– Після Революції гідності ви були керівником “Правого сектору” на Волині і мали більш “революційний” формат роботи. Зараз ви голова “бюджетної” комісії міськради. Це був свідомий перехід до такого більш “кабінетного” формату роботи?

– Не відбувся ніякий перехід, просто трохи змінився час. Скоро ми будемо відзначати третю річницю початку Майдану. Зараз вже й немає таких революційних заходів і революційних організацій. Вони припинили своє існування або фрагментувалися. Хоча ми працюємо і у форматі вуличних акцій, я це не полишаю.

Просто на сьогоднішній день забирає багато часу депутатська діяльність. Я просто хотів змінити комісію у новій каденції. Це скоріше випадковість, що я очолив “бюджетну” комісію. Просто ніхто не хотів на погоджувальній раді в Романюка (міський голова Луцька Микола Романюк, – ред.) її очолювати.

В мене раніше були думки заходити в “архітектурну” комісію, яку зараз очолює Андрій Козюра. Мені була цікава ця робота, бо ми зараз почали займатися як “Народний контроль” питаннями забудов, розширення міста. Багато цих питань мені близькі. Але після перемовин я погодився на “бюджетну” комісію. Хоча я розумію, що насправді це величезні навантаження. Але із іншого боку, хоча комісія велика, 9 депутатів, ми намагаємося розбирати бюджет, який нам подає управління фінансів.

Це скоріше випадковість, що я очолив “бюджетну” комісію. Просто ніхто не хотів на погоджувальній раді в Романюка її очолювати

А були випадки, коли ви “взяли за руку” виконавчі органи міськради, які хотіли щось неправильно виділити?

– Таких вже було багато випадків. І щодо фінансування великих об’єктів, і коли ми бачимо необгрунтоване завищення витрат одного виду робіт, але немає коштів на інші види робіт, хоча вони пропорційно однакові. От наприклад, ремонт прибудинкових територій і освітлення. Що важливіше? Це господарське питання і потрібно зберігати паритет.

Насправді важко щось забирати, коли воно вже дається на стіл готове, поділене. Але намагаємося розбиратися, дивитися, на місце виїжджати. Це не на 100% контроль за бюджетом. Але він кращий, ніж був у попередній каденції. Я ходив тоді на “бюджетні” комісії. Вони дуже швидко проходили – “одобрямса”. Зараз журналісти жаліються, що комісія довго працює. Це нормально: “розбирати” бюджет 3-4 години.

Набільш резонансний за останній час випадок – реконструкція вулиці Лесі Українки. Багато говориться про те, що там розбили суми, щоб без тендерів провести. І ви озвучували проблеми фінансування цієї вулиці. Які там основній проблеми?

– В останній відповіді за підписом Тараса Яковлева йдеться про те, що вони фактично обійшли тендерне законодавство, розділивши один відрізок однієї вулиці на різні об’єкти: “Капітальний ремонт перехреста “Градний Узвіз – Лесі Українки”, “Кривий Вал – Лесі Українки”, “Пушкіна-Лесі Українки”, “Лесі Українки- сквер Кривий Вал”. Насправді 8 мільйонів 200 тисяч гривень. А я вчора на сесії зауважив: нехай, захотіли розділити, зробили на цій ділянці, хоча можна було в нижній частині (біля медичного коледжу, – ред.), де попадали решітки і повилітала бруківка. Чомусь саме верхню частину зробили, яка була в нормальному стані, як на мене.

Але ж якщо роблять капітальний ремонт на перетині Лесі Українки та Кривого Валу за 1,237 мільйона, чому не можна зняти невеликий клаптик асфальту на бруківці? (див. вставку з Facebook нижче, – ред.). Це ж якось гидко виглядає.

Тому є зауваження. Робить фірма “Бетон Брук Сервіс”. І насправді є велика різниця. Ті роботи, які ця фірма виконує біля Луцького Замку, мені подобаються. Я був і бачив, що виконують якісно. Можна хіба говорити, чому нема археологічних досліджень. Але тут, на Лесі Українки – похабно зроблено. Плюс “терлінку” (шашка Терлінського, – ред.) неякісно поклали і знищили практично. Завищені ціни, без тендеру. Це неправильно… Яка б не була фірма, як би вона не робила, є тендерне законодавство, ідіть на тендер.

Місцеві проблеми.Вчора на сесії запитав у міського голови Луцька, чому в рамках ремонту частини вул.Лесі Українки не зр…

Publié par Pavlo Danylchuk sur jeudi 29 septembre 2016

– На вашу думку, наскільки ефективно працює депутатський склад міської ради? Чи є місце для якогось політиканства?

– Політикантство завжди є. Просто кожен вбачає політикантство в різних речах. Для когось це все – суцільне політикантство, сама посада депутата для них – це політиканство. Це вже “звихнена” політична свідомість нашого суспільства, я рахую. Я працюю другу каденцію, то я вже можу сказати: ” Хлопці, для чого це?”. От вчора питання про гуртожитки (про взяття на баланс міської ради 6 гуртожитків, – ред.). Це яскравий приклад трохи популістського рішення. Я думаю, що там навіть Романюк здивувався. Коли ми розуміємо, що є вже рішення міської ради про взяття на баланс відомчих військових гуртожитків. Для чого ще одне приймати?

Або для чого приймати рішення заслухати на наступній сесії якогось заступника міського голови, коли можна зробити відповідне депутатське звернення? Ну зрозуміло, що кожна політична сила відображає якісь свої позиції, інтереси. Є певні підігравання один одному.

Вчора була досить жорстка дискусія щодо звернення міської ради у відповідь на резолюцію польського Сейму про визнання “геноциду” на Волині. Була одна позиція, що це декларація національної гідності, була інша позиція, що міська рада не повинна таким займатися. Ви як вважаєте?

– Та я бачу, що і схожі речі “закидають” щодо звернення про звільнення Матіоса (головного війського прокурора Анатолія Матіоса, – ред.). Але це ж вибірково. На кожну сесію за всі роки виносяться певні заяви, політичні звернення. Це нормально – органу місцевого самоврядування – такі речі приймати.

Хтось не хоче приймати, не голосує, бо це стосується якихось державних структур, президента, Верховної Ради , Кабінету Міністрів, міністрів, які мають приналежність до певної політичної сили. Якщо до генпрокурора, президента, не голосує “Солідарність” і ті, хто із ними співпрацює. Тут вже політика грає свою роль.

Але приймати такі речі потрібно. Щодо поляків – це взагалі не обговорюється. Смішно, коли “УКРОП” наводить аргументацію минулого разу, що “давайте ми не будемо, це не наша компетенція”, а зараз – “давайте ми не будемо, вже Верховна Рада прийняла”.

Можна говорити, що проект “Свободи” не зовсім адекватний, можливо по-іншому треба було сформулювати. Але нема часу на ці речі. Верховна Рада прийняла дуже “легку” версію. Вона навіть не відповідає на те, що прийняв польський Сейм. Була пропозиція інша від Олега Мусія із “Народного контролю”. Тому і виносяться такі рішення далі по районних, міських і обласних радах.

– Ви сьогодні в кофті “Національний Альянс”. Свого часу ви були у цій організації разом із Ігорем Гузем. У інтерв’ю нашому виданню він розповів, що зараз із вами не спілкується. Чому це сталося? Коли ваші шляхи розійшлися?

– Сталося на Майдані. Просто були різні думки, різні підходи, тому і так сталося. Я підтверджую, ми зараз не спілкуємося.

– Часто у ваших опонентів і журналістів виникають запитання: “Де бере гроші Данильчук?”. І саме таке запитання було поставлене журналістами “Волинь-24”, але ви не відповіли. Не зовсім зрозумілий той інцидент… Чи вважаєте ви, що це якась провокація?

– Я до кінця не знав, що хотіли запитати журналісти. Але скажу відверто: до мене є суб’єктивне, упереджене ставлення власників місцевих ЗМІ. Не журналістів. У нас взагалі можна про журналістику говорити так само, як про політику, є вона чи немає. Це окреме питання.

Я ж розумію, що є сесія, інколи хочуть щось вирвати із контексту. І щоб я не сказав для деяких представників ЗМІ, воно може бути використане проти мене. Не завжди є час. Є ряд питань, відповісти в 2-3 словах не зовсім просто, час на це не завжди вдається знайти. Тому іноді я приймаю рішення: давати чи не давати окремі коментарі.

І щоб я не сказав для деяких представників ЗМІ, воно може бути використане проти мене

Ну і якщо підходять представники певного ЗМІ, я розумію, що є якесь редакційне завдання від власника цього ЗМІ. Бо незалежність журналістів закінчується там, де стикаються інтереси їх власників. А їх ставлення до мене: якщо підняв вигідне питання, треба про Данильчука написати, якщо піднімає не вигідне їм питання, треба “почмирити” і задавати різні питання.

А щодо засобів фінансування “Народного контролю” – його тоді не поставили, вже потім десь розписали. В принципі всі політичні партії, які є в Україні чи на Волині, фінансуються за однаковим принципом. Багатші мають спонсора основного. А менші партії, як ми, шукають “з миру по нитці”. В нас є невеликі бізнесмени в партії, які фінансують: пальне, оренда офісу, канцтовари. З того, в принципі, і живе Данильчук, і живе партія.

– Часто журналісти судять політиків, і вас в тому числі. А які б ви поради дали журналістам, як обізнаний, знаючий читач?

– Насправді є дуже мало незалежної журналістики. Вона практично відсутня. Можна назвати окремих журналістів, “Громадське.Волинь”. Вони знімають різні речі, в них багато проектів. Я думаю, такі проекти мають існувати. Це таке приємне світло в цьому купленому інформаційному просторі. Так воно і є. Бо не може бути на Волині краща журналістика, якщо її нема на Рівненщині чи в іншій області. Не може бути Волинська область якимось анклавом. Тому чим більше буде таких видань, які будуть шукати можливість фінансуватися не з кишені якось “дядечка”, тим ситуація буде краща.

Але дуже важливо, щоб такий продукт доходив далі в маси. Бо інтернет охоплює дуже мало. От ти пишеш якусь аналітику, хтось ще щось пише. Його почитають лише ті, хто сидить перед монітором в офісі, може поширити в соціальні мережі. Насправді дуже важливо, щоб це доходило до простого читача, які поки користуються телебаченням і газетами.

Я завжди намагаюся у четвер купувати наші волинські видання. Не хочу назви озвучувати, але коли півсторінки тиражованого видання – реклама, ти гортаєш і немає про що почитати. Немає серйозних матеріалів про те, які політичні процеси в області, в країні відбуваються. Немає ніякої критики влади.

Розмовляв Антон БУГАЙЧУК