У потрібний час треба сказати «Вибачте», – Володимир Гунчик

Нині для України – не найсвітліший період її історії. Війна на Сході, економічні ризики, амбітні плани щодо реформ – питання, які зачепили всю державу. Втім, кожен регіон має і свої локальні проблеми. Для Волині, скажімо, це бурштин, митниця тощо.

Про це йдеться в інтерв’ю голови ОДА Володимира Гунчика на шпальтах Волинського інформаційного порталу.

– Зараз у всіх на слуху – питання Волинської митниці. Окрім того, що вона не приносить бажаних надходжень для ремонту доріг, то ще й суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності «втікають» в юрисдикцію інших митниць. Що відлякує їх? Неякісний сервіс чи корупційна складова?

– Ми з усіх сторін аналізували роботу Волинської митниці. І приходимо до такого висновку, що це взаємопоєднані процеси. Перш за все, не зреалізована стратегія, яка була задекларована ще попереднім урядом, про те, що митниця повинна перейти повністю на електронне декларування і не залежати від конкретних осіб, у тому числі від митників.

Експерименти, які планувалися по митниці, – передача в управління іноземним компаніям – теж не спрацювали. А це означає, що нечесні люди, які сьогодні працюють на митницях, зрозуміли, що реформа десь пригальмувала, і стараються, як в останній день, вирвати той кусок, який залишився. Тому, звичайно, сервіс дуже важливий. І частина бізнесу вишукує варіанти, де знайти ту митницю, на якій до них ставляться більш доброзичливо.

Звісно, є важливим фактором впливу на роботу митниці корупція. Ми маємо зараз цілу низку інформаційних посилів, де замішані керівники митниці, їх заступники. А що вже говорити про рядовий персонал? І бізнес із таких митниць іде, він не згідний на побори, він бачить слабенький сервіс. І, як наслідок, митниця цілком страждає.

Я хочу сказати ще раз. Можливо, в цілому, якщо взяти по Україні, воно не так видно, тому що не обслужився на одній митниці – поїхав на іншу. Але все-таки це – обличчя держави. Ситуація на Волинській митниці – приклад того, як не потрібно робити. В тому числі і заміна керівництва. Ну не можна призначати шість виконувачів обов’язків. За весь період часу – ні одного постійно діючого начальника митниці, який прийшов би, запрезентував би програму, попросив би підтримки місцевих органів влади, ми б йому максимально сприяли в цьому і тоді несли би колегіальну відповідальність за роботу митниці. Приїхав, попрацював, щось вийшло, щось не вийшло, звільнили або сам написав заяву – пішов. Приїхав інший… Я останній раз начальника митниці бачив тільки на колегії в обласній прокуратурі, та й то він так збоку сидів, щоб його ніхто не зачепив.

Оце і є якраз ті фактори. А бізнес, суб’єкти бачать це все і дуже гостро реагують.

Моє побажання керівництву ДФС – прийняти ті рішення, які сьогодні вимагає Закон «Про державну службу»: оголосити конкурс, за результатами призначити керівника, керівник повинен представити обласній владі (думаю, найкраще це зробити на сесії облради) програму дій по митниці і, якщо потрібно, попросити підтримки, яку ми йому, звичайно, гарантуємо і забезпечимо. І тоді ніхто не буде казати, що Волинська митниця сама по собі і там десь поганий керівник. Це вже буде наша спільна справа.

– На останній сесії Волинської обласної ради Ігор Палиця заявив, мовляв, найближчим часом керівництво митниці змінять. Вам щось про це відомо?

– Звичайно, я чув слова Ігоря Петровича і, думаю, що голова обласної ради не просто так «закинув» цю фразу. Напевно, йому теж не до вподоби та ситуація, яка є на митниці, і він розуміє, що поєднання двох видів бюджетів – державного і обласного – приносило би набагато більше користі громаді, ніж та ситуація, коли ми з обласного бюджету починаємо фінансувати проекти, які повинен фінансувати державний бюджет. У тому числі й дороги.

Напевно, вже ступінь витримки закінчується і в голови обласної ради. Тому він так і заявив. Я, звичайно, розраховую, що це не просто слова, і це буде справді зреалізовано. Це перш за все направлено до керівника Державної фіскальної служби.

– Ви знаєте, хто може очолити її?

– Я не знаю, але ще раз кажу, що, якщо це буде призначення знову виконувача обов’язків, толку ніякого не буде. Це повинна бути людина, яка приїде і на сесії обласної ради задекларує план роботи або програму роботи митниці.

– Щойно прийшовши на посаду, Ви задекларували, що в області не будуть починатися нові будівництва, доки не завершені старі недобуди. Що вже вдалося завершити і скільки ще роботи і грошей потрібно?

– Ми не можемо так сказати, що не будемо нічого нового будувати, тому що є відповідні потреби. І школа в Осівцях, школа в Житнівці, школа в Любохинах – це ті об’єкти, які завершуються або в деякій мірі ми їх будуємо по-новому.

Але, звичайно, особливе занепокоєння викликають довгобуди. Я думаю, що у 2017 році завершити це буде складно. Хіба що, якщо Фонд регіонального розвитку дозволить нам підтягнути додатковий резерв. Але точно знаю, що за 2017–2018 роки з довгобудами буде покінчено.

Скільки потрібно коштів? Умовно кажучи, триста мільйонів. Із усіх видів бюджетів, включаючи сільські, селищні ради, об’єднані громади, місцеві бюджети і державний бюджет.

– Не так давно під час прес-конференції Ви казали, що разом із головою Тернопільської ОДА клопотатимете в президента щодо виділення коштів на будівництво перинатальних центрів у двох областях. Чи зверталися вже до глави держави і чи підтримує він цю ініціативу?

– Ми підготували за підписами двох голів звернення. На сьогодні ще паралельно опрацьовуємо це питання в Кабінеті Міністрів, тому що звернення до президента – це не просто папір, на якому два голови адміністрацій виклали своє бачення проблеми. Повинна бути реальна позиція міністерств і відомств, які візьмуть участь у продовженні реалізації цього проекту. Тому зараз головне питання – це Міністерство охорони здоров’я і Міністерство фінансів.

Я мав розмову з головою обласної ради і ми домовилися про те, що перинатальний центр справді важливий об’єкт для Волині. І голова обласної ради теж підключається до цього питання вже через Верховну Раду, через депутатів, у тому числі через питання співфінансування з місцевих бюджетів.

Я думаю, що нам потрібно у 2017 році кардинально поставити це питання перед керівництвом держави всіх рівнів: і Президентом, і Прем’єр-міністром, і Верховною Радою. Тому що таких об’єктів із високим ступенем готовності залишилося тільки два: у Волинській і Тернопільській областях.

– В області триває реформування освіти. Зокрема, зміни торкнулися малокомплектних шкіл, які оптимізовують. Звісно, знаходиться багато противників цього. Але тоді ці навчальні заклади ляжуть тягарем на місцеві бюджети. Чи є вже громади, які вирішили самотужки фінансувати малочисельні навчальні заклади?

– Є декілька громад. Щоправда, це маленькі школи і невеликі обсяги фінансування – 120–140 тисяч. Все буде цілком зрозуміло по результатах роботи за вересень, у кінці жовтня. Тому що по результатах роботи за вересень необхідно буде заплатити першу заробітну плату працівникам малочисельних шкіл, які не реорганізувались.

Знову ж таки. Не роблю з цього ніякого драматизму. Для того, щоб відчути дію закону, потрібно побачити її в реалізації. І сьогодні частина представників місцевих органів влади і керівництва цих малочисельних шкіл, як завжди, надіються на відоме «авось»: авось зміниться. Побачимо, що буде по жовтню, але, наскільки я зараз бачу в змінах до бюджету, які приймає Кабінет Міністрів, рішеннях, які приймаються на сесіях Верховної Ради, поки що ніяких змін у цьому законі не передбачається. Тому нам прийдеться все-таки вересень, жовтень, листопад, грудень діяти в рамках чинного законодавства.

– У контексті реформування освіти не можна не згадати професійно-технічні навчальні заклади. Ні для кого не секрет, що вони не встигають за потребами і вимогами ринку. Волинські освітяни і посадовці їздили вивчати досвід Естонії у цій сфері. То що ж змінюватимуть у волинській профтехосвіті?

– Дуже серйозне питання. Можливо, набагато серйозніше, ніж малочисельні школи. Там ситуація більш проста: є дія закону, пряма норма, і потрібно або фінансувати, або реорганізовувати.

По профтехучилищах позиція не визначена до кінця. І основна проблема в тому, що держава зробила половинчастий крок. Вона фінансування по містах обласного значення віддала на місцеві бюджети, разом із тим не передаючи ці об’єкти. І що дуже недобре – що 70 % профтехучилищ не мають на сьогодні нормативних документів, які підтверджують право власності на ці об’єкти. Тобто відсутні оціночні і інші документи.

Позиція обласної влади така: ми, не чекаючи вказівок із Києва, повинні започаткувати у 2017 році реформу системи профтехосвіти. І я вже вніс відповідну пропозицію, щоб було створено перші два професійні центри, де не буде здобуття загальної освіти, а буде чисто професійна освіта. Ми повинні укрупнити професійно-технічні заклади, які існують, створивши так звані опорні ПТУ і біля них відповідні філіали. Це ще раз говорить про те, що обласна державна адміністрація не ставить перед собою завдання про ліквідацію системи ПТУ. Ми серйозно говоримо про реформу професійно-технічної освіти.

– Дражлива тема – надра, зокрема, бурштин. Хоча ми ще не дійшли до місячних пейзажів Рівненщини, але й на Волині питання стоїть гостро. Обласна рада створила КП «Волиньприродресурс», яке фактично не має повноважень здійснювати якусь діяльність, пов’язану з розробкою надр. То чи може воно вирішити проблему?

– Не вважаю, що підприємство «Волиньприродресурс» самостійно може вирішити цю проблему. І не через те, що це підприємство не має відповідних повноважень, а через те, що обсяг інвестицій для вирішення проблеми бурштину на Волині – це сотні мільйонів доларів. Комунальне підприємство не має такого ресурсу. І я не зовсім вірю на сьогодні, що знайдеться інвестор, один, два чи три, які без позиції держави, без участі держави готові взятися за цю справу.

Суть проблеми в тому, що це ж не просто видобутий бурштин. Суть питання в тому, що три п’ятих області сьогодні – це території, де може бути бурштин. Це означає, що ми повинні зрізати ліс, знищити поля, дістатися до водойм, аби тільки добути бурштин? Той, хто буде добувати, йому все рівно. Він завтра здобув бурштин, пішов із Волині, залишив після себе напівпустелю.

Тому це дуже зважене рішення. І тут Міністерство екології і природних ресурсів, Державне агентство лісових ресурсів, Міністерство аграрної політики, Міністерство регіонального розвитку зав’язані у спільну відповідальність, тому що це не тільки одна Волинська область. Це Рівненська, Житомирська, напевно, частина Київської, Чернігівської, верхній поліський регіон. І хто б мені що не говорив, які б ми структури не створювали, проблема бурштину – це загальнонаціональна проблема. І вирішувати її треба якщо не з законів, то хоча б з нормативних актів Кабінету Міністрів. І вже тоді підтягувати можливі ресурси місцевого значення типу «Волиньприродресурс», артілі, спілки для того, щоб спільно вирішувати це питання.

– На одній із прес-конференцій Ви припускали, що парламент вже до кінця цього року ухвалить «бурштиновий» закон. До кінця року залишилося три місяці. Ви все ще вірите в цей оптимістичний прогноз?

– У нас немає іншого виходу. Звичайно, можна користуватися законом про надра, іншими підзаконними актами, але проблема настільки глобальна, що потрібен саме цілеспрямований закон. Можливо, він буде складатися з інших законів, забираючи частинки і повноваження, які в них виписані. Але якщо такого закону не буде, вакханалія буде продовжуватися.

Що використовують недобрі на помисли люди? Вони використовують нечітко прописані законодавчі норми. Коли їх починають складати з різних законів, завжди виникає проблема, як їх об’єднати. Тому наявність такого закону, який буде прописаний, вичитаний, юридично підготований – це, звичайно, головне завдання. І завжди нормативні документи Кабінету Міністрів були направлені в більшості випадків на виконання саме законів. Закон зобов’язував Кабмін видавати підзаконні нормативні документи. Тому ставити рішення Кабінету Міністрів вище закону – воно може бути оскаржене, воно може не нести того обов’язкового навантаження для всіх суб’єктів влади і господарювання. Тому закон потрібен.

Я буду говорити з нашими депутатами, буду звертатися і в Адміністрацію президента, і в Кабінет Міністрів, наполягати на тому, щоб в цьому році закон був прийнятий. Тим більше, він вже майже готовий.

– На тій же таки позачерговій сесії Волиньради депутати заявляли, мовляв, спецпідрозділи, які охороняють бурштинові копальні, насправді «кришують» незаконний видобуток. Чи відомі Вам такі факти?

– Я вам скажу тільки одне. На останній сесії було піднято питання по шести гектарах. Люди, які це зробили, просто підставили голову обласної ради, тому що на цій території вже повиростали сосонки висотою 25–30 сантиметрів. Не може за одну ніч вирости сосна.

Друге. Ми поцікавилися, що це за територія. Виявляється, це території, які були розкопані і засипані в 2015 році. Тому хтось хоче використати тиск на депутатів обласної ради для того, щоб створити прецедент, ніби ті, хто охороняє бурштин, займаються там масовою розкопкою. Ну, повірте мені, я, прокурор області, керівник Служби безпеки і інші правоохоронні структури знали би це першими. І, як і в 2015 році, ми були б зразу на місці розкопок, коли в нас був перший масовий приїзд копачів і ми відстоювали свою позицію, не допускаючи незаконного видобутку.

А тут шість гектарів за пару тижнів чи пару днів «втіхаря» – цього не може бути. Вся громада би вже кричала і, напевно, журналісти були б там на другий день. Хтось просто хоче використати це для того, щоб створити прецедент, щоби на Волині збурити ситуацію і повторити історію з Рівненською областю. Я категорично проти. Я вважаю, що немає підстав звинувачувати сьогодні наших правоохоронців у тому, що вони «кришують», як заявив пан Столяр (депутат Волиньради Василь Столяр, – авт), бурштинокопачів.

Є випадки, що десь хтось із місцевих жителів викопав яму. Є випадки, що комусь хочеться із тих самих людей у погонах. Але в кожної людини є своя міра відповідальності, своя слабкість. Але щоб масово… Щоб «Світязь», який приїхав із фронту, копав бурштин?! Це повна нісенітниця.

– Нині в Україні – війна. Воїни АТО і родини загиблих стали фактично новою верствою населення, яка потребує підтримки. Із чим найчастіше звертаються військові? Які проблеми вдається вирішити, а в яких влада безсила?

– Виділив би три таких основних проблеми. Звичайно, в першу чергу це житло як сім’ям загиблих, так і людям, які мають серйозні поранення, втратили кінцівки. Але ця проблема поступово вирішується за рахунок державного бюджету.

Є друга проблема. Це сім’ї, які потребують соціальної підтримки: сироти, інваліди, люди хворі. І майже на кожен прийом із особистих питань такі люди приїжджають. Ми стараємося максимально взяти до уваги, допомогти.

Хоча, наприклад, вчорашній прийом у Нововолинську показує, що не можна переступити межу закону. Сім’я стоїть 59-та на черзі і їй не можна дати житло поза чергою, хоча ситуація дуже складна. Хвора дитина, навіть не дитина, а молода людина, 20 років. Але що скажуть ті, хто стоїть перед цією сім’єю на тій самій пільговій черзі? Тому доводиться шукати різні варіанти: гуртожитки, можливо, десь підселення, розселення в сільську місцевість. Сьогодні питання житла – одне з найсерйозніших.

Ну, і, звичайно, матеріальна допомога на лікування. Люди хворіють, є проблеми з серйозними хворобами. І тому максимально стараємося на рівні обласної адміністрації, обласної ради з депутатських фондів цих людей підтримувати.

– Чи є такі питання, які важко, або й неможливо вирішити на рівні області?

– Є такі питання. У першу чергу, це питання бюджету і особливо – заборгованості попередніх періодів, де діяли державні програми. І внаслідок відповідних процесів ці програми були зреалізовані, але не профінансовані до кінця. Ми сьогодні маємо приблизно сім мільйонів заборгованості за меліоративні роботи, очистку каналів, але, на превеликий жаль, у бюджеті 2016-го та 2015 років ці видатки не були передбачені. І внаслідок цього страждають органи місцевого самоврядування, блокуються їхні рахунки. Але, напевно, найбільше страждають ті, хто повірив у той період часу і виконали роботи авансом. Тобто є питання по інших напрямках бюджету, у тому числі фінансування медицини, освіти, соціалки. Піднято рівень заробітної плати. Це позитив, але водночас потрібно враховувати додаткові асигнування в бюджетах. Їх, на превеликий жаль, не вистачає. 20 мільйонів по освіті, є питання по медицині, по соціалці.

Є питання по субсидіях. Це позитивна тенденція, але поряд із тим є заборгованість перед підприємствами теплокомуненерго. І тут вже, що б не робила обласна влада, це чисто функції державного бюджету, Міністерства фінансів і відповідних відомств.

Є питання з військовими частинами. Хоча ми, знову ж таки, взяли на себе ініціативу, і ось уже третій рік поспіль із місцевих бюджетів підфінансовуємо військові частини, розташовані на території Волинської області.

Знову ж таки, закон про оборону говорить про те, що такі об’єкти повинні фінансуватися чисто з державного бюджету. Ми вийшли з пропозицією внести зміни в цей закон, вже рік ми просимо депутатів: внесіть зміни, дайте нам правильну законодавчу базу, ми будемо фінансувати. Сьогодні це все носить характер шефської допомоги, 50 на 50. І закон ніби особливо не порушуємо, бо підтримуємо військові частини. А з іншого боку такі підприємства, як наші держлісгоспи, згідно з законодавством, не мають права надавати шефську допомогу. Питання: чому? Вони ж допомагають таким же державним структурам.

Тобто такі питання є і завдання голови адміністрації, можливо, не стільки просити, скільки готувати зміни до відповідних документів, законів, постанов Кабінету Міністрів, щоб дозволяти вирішувати ці питання на місцевому рівні.

Ну, і децентралізація. Це той важіль, який сьогодні дозволяє серйозно впливати на вирішення загальнодержавних проблем, передаючи ці повноваження місцевим громадам.

– Повертаючись до питання атошників. Це люди, які пережили страшні події. Родини втратили чоловіків. Звісно, спілкування з ними не завжди легке. Як вдається знайти порозуміння?

– Треба розуміти, наскільки важливими є турбота і піклування про цих людей, наскільки важливе у деяких випадках просто спілкування з ними. Ми повинні давати собі звіт у тому, що сім’ї загиблих втратили найдорожче – життя своїх рідних і близьких. Воїни, які пройшли службу в армії і вертаються назад, у мирне життя, протягом року–півтора, а дехто й два перенесли серйозні стреси, моральний тиск. Були відірвані від сімей. І тому, звичайно, я вважав і вважаю, що найкраща реабілітація – це робота і сім’я.

Ми повинні зробити все, щоб максимально підтримувати не самого воїна, але й родину, в якій він перебуває. Ми повинні зробити все для того, щоб люди не були на вулиці, знаходити роботу. Нас критикують, що ми допомагаємо працевлаштуватися воїнам АТО в лісгоспи, нас критикують, що ми стараємося залучити їх до громадських робіт. Але це ті кроки, які залучають їх у громаду, не залишаючи осторонь.

Звичайно, дуже серйозна проблема з воїнами АТО – це соціальна реабілітація. Це, коли людина відчуває себе повноправною в суспільстві. Він півтора року пробув в окопі, приїжджає, а в нас тут, вибачте, танці-шманці. І він не розуміє цього. Йому треба дати зрозуміти, що Україна сильна не тільки тоді, коли вона відстоює свою свободу і незалежність зі зброєю в руках, а сильна тоді, коли вона розвивається. І ті молоді люди, які сьогодні вчаться в університетах, живуть звичайним життям, теж готові завтра стати на захист своє країни, замінивши тих, хто прийшов із окопів, із передової. А це означає, що треба навчитися жити в різних умовах.

Я стараюся не давити на больові точки воїнів АТО, та поступово ми їх втягуємо у звичайне мирне життя. Але й не забуваємо, що в країні йде війна.

– Час від часу Вас критикують за доволі різкі висловлювання. Наприклад, щодо загиблого командира 51-ї бригади Павла Пивоваренка…

– У той період часу це була досить складна ситуація. Складна у тому, що з’явилися перші трагічні новини, і вони для Волині були настільки масштабними, що громада цього не очікувала. Десятки похоронів у різних районах, зібрання батьків. Обурення солдатів. Я неодноразово зустрічався з воїнами 51-ї бригади і чув їхні розмови щодо комбрига. Я бачив їхні обличчя, їхній розпач і біль за втраченими друзями, з якими вони воювали. І коли ми спілкувалися, то у більшості випадків ці солдати кивали на свого командира. Напевно, помилка голови адміністрації в тому, що якоюсь мірою підтримував цих людей, із якими спілкувався.

Ми не знали нічого про Пивоваренка. Ті чутки, які були в ЗМІ, в медіапросторі, несли тільки негатив. Не хотів би давати оцінку вчинкам і словам солдатів 51-ї бригади. Хотів би сказати тільки одне: напевно, і я, і такі воїни 51-ї бригади повинні вибачитися перед родиною комбрига, тому що на той період часу емоції і переживання були настільки сильними, що, можливо, ми десь і забули, що у Пивоваренка теж є сім’я, родина.

І коли у ЗМІ з’явилася інформація про те, що було опізнано тіло, всі відійшли і забули, що вони говорили раніше. Я не боюся взяти і на себе відповідальність за слова і дії його колег, підлеглих. Напевно, відповідальність голови адміністрації полягає ще й в тому, що треба у потрібний час сказати: «Вибачте».

Дуже багато наших героїв ще залишаються невідомими, або про них дуже мало сказано. Тому історія з комбригом Пивоваренком повинна навчити нас дуже обережно і скрупульозно підходити до кожного факту, до кожного вислову і навчитися намагатися деколи сховати свої емоції.

Тому нехай родина комбрига вибачить нас всіх: і мене, і його підлеглих, що в той період часу емоції взяли верх.

– До більш приземлених, кадрових питань. Відбулися конкурси на посади голів Іваничівської і Шацької райдержадміністрацій, вже відомі переможці. Чи задоволені Ви результатами конкурсу? Якою бачите співпрацю з новими очільниками районів?

– Можливо, вперше обласна державна адміністрація зайняла таку позицію «хай переможе сильніший». Я неодноразово казав і ще раз хочу повторити, що у мене була прекрасна можливість внести пропозиції президенту про призначення виконувачів обов’язків. Але ми порадилися в Адміністрації президента і прийняли до рішення, що робити цього не будемо.

Це перший прихід у владу людей на дуже високий рівень відповідальності за власним бажанням. І це приклад того, що сьогодні є представники громади, які хочуть працювати у владі: не на рівні виконавців, а на рівні керівників категорії А, які розуміють, що їхній підпис або їхнє рішення є кінцевим.

Якою буде співпраця? Перш за все це залежить від того, наскільки ці двоє керівників РДА віллються в команду, наскільки вони відчують плече і підтримку колег, бо неможливо сьогодні бути повністю ізольованим і самостійним. Треба дивитися, що робиться в сусідів, як працює команда в цілому, радитися.

У мене не було ще зустрічі з переможцями конкурсу. І я думаю, що до моменту прийняття рішення Кабінетом Міністрів утримаюся від цієї зустрічі. Хочу щоб, не чекаючи указу президента, Кабмін ці кандидатури розглянув. Тому що, по-перше, ще, крім конкурсу, йде спецперевірка. Результати спецперевірки можуть дуже серйозно вплинути на результати конкурсу. По-друге, є ще процедура внесення відповідних пропозицій із боку Кабінету Міністрів, бо саме голови райдержадміністрацій є прямими виконавцями рішень Кабміну на рівні територіальної громади.

Але сподіваюся, що люди пройдуть повністю всю систему відбору. Зустріч ця відбудеться. У нас ця система відпрацьована. Ми зберемо всіх голів РДА, я представлю в обласній адміністрації, в районах. І, звичайно, буду максимально допомагати в тому, щоб вони якнайшвидше увійшли в посаду. Не просто підтримувати, а саме підштовхувати, допомагати. Надіюся, що громада сприйме це з позитивом.

Та критика, яка лунала колись в адресу голови обласної державної адміністрації, що він не хоче говорити про конкурсний відбір, сьогодні повністю відпала. Будь ласка, ми провели два конкурси. І це ж не тільки щодо голів. У нас проведено десятки конкурсів по спеціалістах різного рівня. Це говорить про те, що суспільство рухається. І дуже приємно, що є люди, які всупереч скептикам все-таки йдуть працювати у владу.

– Традиційно в інтерв’ю Вас запитують про співпрацю з нардепами-волинянами. Нещодавно відбулися вибори у 23-му окрузі, де перемогла кандидатка від УКРОПу Ірина Констанкевич. Чи спілкувалися Ви з нею щодо її подальшої діяльності в Раді?

– Перш за все, привітав Ірину з обранням, побажав їй успіхів. Для мене це особливо важливо, тому що вона обрана народним депутатом по округу, звідки я родом.

Для мене дуже важливо, щоб депутати пам’ятали, що вони обрані від Волині. І ми готові співпрацювати з усіма народними депутатами. Я готовий співпрацювати з Констанкевич, якщо її дії у Верховній Раді, ті рішення і пропозиції, які вона буде вносити, будуть направлені на захист інтересів волинян. Я думаю, що це так і буде. Перші кроки показують, що вона справді турбується про свій округ, буває там дуже часто.

Але йде формування бюджету 2017 року. І мені дуже цікаво буде побачити, як Констанкевич голосуватиме за зміни, доповнення або бюджет у цілому, тому що саме від депутатів Верховної Ради буде залежати весь наступний фінансовий рік. Там дуже багато аспектів, які сьогодні вимагають принципової позиції депутатів.

– Для людей, які слідкують за політичними розкладами на Волині, очевидно, що в області починає домінувати одна політична сила. Навіть громадську раду при голові ОДА очолює людина, так чи інакше пов’язана з УКРОПом. Як працюється з ним? І на якому рівні співпраця губернатора та громадської ради?

– Між іншим, під час зустрічі з головою громадської ради він мені відверто задекларував, що не є сьогодні представником ніякої політичної сили. Так, він мав відношення до «Варти порядку», працював у прес-службі. Я йому це запитання ставив, як і ви. Він сказав: «Я – громадський активіст. Я сьогодні очолюю громадську раду і для мене немає пріоритету в якійсь партійній належності». Ну, життя покаже.

Поки що на сьогодні перші кроки громадської ради дуже обережні. Можливо, це добре, що немає якихось поквапних рішень. Мені сподобалася позиція голови громадської ради, коли він чітко дав зрозуміти головам комісій, що він – голова громадської ради. І ті звернення, які прийшли в мою адресу, його ж листом були анульовані, бо це не було рішенням громадської ради. І це вже позиція. І мені ця позиція імпонує.

Ми налаштовані сьогодні на співпрацю з громадською радою і під час першої зустрічі з її членами я ще раз підтвердив, що голова відкритий до діалогу, до спілкування. І не бачу жодних перешкод, щоб ця співпраця була, можливо, навіть ще більш активною, ніж минулого звітного періоду. Все залежить від членів громадської ради.

– Нині триває процес роздержавлення ЗМІ. Звісно, що він не може пройти безболісно. Як приклад – ситуація з Ківерцівською «районкою». Яка ваша позиція у цій ситуації і чи плануєте ви втрутитися в конфлікт?

– Підсвідомо ми вже втручаємося, а точніше нас втручають чи дуже хочуть затягнути в цей конфлікт. Із погляду адміністративного і юридичного вирішення питання це чисто компетенція районної ради. І в принципі як голова обласної державної адміністрації я туди не повинен втручатися. Але в мене є свої погляди на відношення до ЗМІ. Я задекларував минулого року, що буду тісно підтримувати місцеві ЗМІ, районні, в першу чергу. І, звичайно, мене турбує ситуація, яка склалася. Але десь бачу, знову ж таки, що той конфлікт хтось намагається роздмухати – люди, які взагалі не знали, що така газета колись була, ніхто ніколи не намагався їй у чомусь допомогти, а сьогодні дуже активно почали втручатися в цей процес.

Я вивчаю матеріали. Мені надали весь пакет документів. Дивлюся, чому такий особливий інтерес до нерухомості з’явився і для чого це. Уважно спостерігаю, як іде процес роздержавлення і не бачу жодних перешкод, щоб він був завершений. Тим більше, останні рішення районної ради говорять про те, що вона йде назустріч газеті і готова навіть дофінансувати кредиторську заборгованість, яка виникла на рівні шістдесяти тисяч гривень.

Мені здається, що цей конфлікт як народився, так і потухне. Відповідні люди повезуть із Волині дивіденди, на які вони навіть не розраховували, а ми залишимося при своїх інтересах. Тому і керівництву газети, і представникам місцевої влади я все-таки рекомендував би частіше сідати за стіл перемовин і знаходити точки дотику. Як голова адміністрації поки що перебуваю над процесом. Але, якщо буде складатися негативна ситуація і я буду бачити, що йде перевищення повноважень і хтось намагається натиснути на місцеві ЗМІ, звичайно, я буду втручатися, використовуючи весь той ресурс, який маю у своїх повноваженнях.

– Журналістів і громадськість обурив проект рішення щодо доступу на сесії обласної ради, який нещодавно зареєстрував один із депутатів. Він викликав чимало дискусій і відвертого обурення. Як Ви ставитеся до пропонованої системи пропуску?

– Це нечемно робити, але відповім запитанням на запитання: а ви вірите, що це той депутат підготував цей документ?

– Звісно, ні.

– І я не вірю. Про що це говорить? Що готується рішення не тим, хто його озвучував.

Але чим сьогодні сильна нинішня обласна рада – ми почали вибудовувати паритет відносин. І останні рішення, які приймали на сесії, говорять, що так званої більшості або тиску однієї політичної сили в обласній раді вже немає. Усі зрозуміли, що конфронтація нічого доброго не дає. І останні сесії показали, що завдяки перемовинам можна знайти компроміс.

Ми повинні знайти компроміс і в цьому питанні. Не може бути приміщення обласної ради і обласної державної адміністрації прохідним двором. Ви бачите, що робиться в суспільстві: там гранату підірвали, там те, там се. Завтра хвора людина може зайти в приміщення і наробити біди серед людей, які не заслуговують цього. Але це не означає, що ми повинні сесійну залу закрити і там у своєму вулику обговорювати питання. Напевно, депутатам потрібно активно попрацювати над регламентом обласної ради, над процедурою підготовки і проведення сесії обласної ради, винести це на обговорення тим же представникам громадськості і мас-медіа, які найбільше присутні на сесіях.

Впорядкувати регламентом роботу. Не може сьогодні на сесії обласної ради людина з вулиці прийти і почати диктувати депутатам, що їм робити, або ще гірше – тиснути на них. Але це не означає, що ми не повинні допускати цих людей до сесійної зали.

Я маю посвідчення голови адміністрації. Але, на жаль, не можу зайти в сесійну залу Верховної Ради. Є ложа для гостей, вона розрахована на певну кількість людей. І я повинен за відповідний період часу записатися в апараті Верховної Ради, отримати допуск і можу тільки в ложі гостей бачити, як працює Рада.

А чим сьогодні будь-який заклад відрізняється від Верховної Ради, обласної ради, якщо ми говоримо про дотримання порядку і відповідальності? Навіть дитячий садочок. Давайте зараз будемо в дитячий садочок із вулиці заходити, там свої речі ставити…

Тому те, що сьогодні внесена пропозиція, – це добре. Питання в тому, як вона внесена і який вона несе зміст. Це вже завдання депутатів обласної ради – не допустити оцих непотрібних перекосів. Я думаю, що і громадськість цього не допустить.

– Стартує підготовка до нового бюджетного року. Що чекати Волині? І чи не перекинуть на місця нові повноваження, а відповідно й фінансові зобов’язання?

– Звичайно, перекинуть. Для того і децентралізація. Питання в тому, що, якщо ці зобов’язання перекинуть і дадуть можливість забезпечити їх виконання за рахунок адміністрування податків, збільшення функціоналу, повноважень, то це нормально. Якщо ж просто перекинуть, бо воно не поміщається в державний бюджет, то це не нормальна тенденція.

Ми повинні з вами зрозуміти, що принцип децентралізації незворотний. Навіть якби зараз Верховна Рада, Кабінет Міністрів або Президент хотіли його повернути, це вже неможливо. Тому що створені перші громади, які відчули смак самостійності і починають відчувати відповідальність.

Але, як завжди, при прийнятті будь-яких документів виникають парадокси, що хтось хоче за рахунок когось. Тому я повернуся до розмови про наших народних депутатів. Шановні мої колеги, під час прийняття закону про бюджет 2017 року думайте про громаду, яка вас делегувала у Верховну Раду, відстоюючи, перш за все, її інтереси і інтереси в цілому. І тоді все буде добре.

Розмовляла Владислава ЖОРНЯК