Леді Ю. і містер С. атакують

tymoshenko-lovochkin

Юлія Тимошенко – один із важковаговиків української політики. За свою політичну кар’єру вона опинялася у дуже різних ситуаціях, але завжди знаходила спосіб втриматись на плаву.

Двічі вона була прем’єр-міністром України, і так само двічі волею політичних опонентів опинялась на лаві підсудних, – пише Українська правда.

Сьогодні реальний вплив Тимошенко на прийняття важливих рішень у державі доволі обмежений. Але навіть з такої ситуації вона зуміла отримати користь для себе.

Жорстка критика влади і підкреслене вболівання за “простий народ” стрімко піднесли рейтинги “Батьківщини” і її лідерки до таких показників, про які ще рік тому ніхто б уголос не осмілився говорити.

Згідно з останніми прогнозами соціологів, якби вибори відбулися найближчим часом, то “Батьківщина” змогла б у 3-4 рази збільшити свою фракцію у парламенті.

Єдине, що заважає Тимошенко перетворити підтримку виборців у реальний політичний вплив – це відсутність виборів у Верховну Раду.

І саме оголошення таких дострокових виборів є  наразі головною метою “Батьківщини”. І в цьому прагненні вона не самотня. У Верховній Раді є ще одна політична сила, яка ставить перед собою таку ж мету – “Опозиційний блок”.

У таборі президента Петра Порошенка уже в повний голос говорять про те, що “Батьківщину” та ОБ об’єднує не лише спільне прагнення виборів, а й цілком конкретні домовленості Тимошенко і Сергія Льовочкіна, як цих виборів добиватись.

Команда президента з усіх сил намагається знайти контраргументи для “об’єднаного опозиційного фронту”, але поки без особливих успіхів. У таборі Порошенка ще навіть точно не визначились, атакувати їм чи захищатися.

 

Повернення Тимошенко

22 лютого 2014 року, коли Віктор Янукович втік із Києва і попрямував у Росію, Верховна Рада проголосувала за закон, яким із тюрми звільнявся його головний політичний опонент Юлія Тимошенко.

Уже ввечері того дня її випустили з колонії, і вона приїхала до учасників акцій протесту на головній площі Києва.

Коли Тимошенко виступала на сцені Майдану, то багато хто із політиків і громадських активістів, які були лідерами протестів, сприймали її як представника старої системи.

Тимошенко була символом боротьби опозиції, але водночас сама представляла ту систему, яка і привела до влади Януковича.

Але Тимошенко вважала інакше. Після двох років тюрми вона прагнула повернутись в політику, і бажано – на перші ролі.

Навесні 2014 року  її ім’я з’явилося у списку кандидатів на виборах президента.

Це рішення лідера “Батьківщини” досить скептично зустріли як західні партнери України, так і її власні однопартійці. Саме весною 2014 року намітився великийрозкол у “Батьківщині”.

Його лідерами досить несподівано стали давні союзники Тимошенко Арсеній Яценюк, Арсен Аваков і навіть Олександр Турчинов, який завжди був одним із її найбільш довірених людей.

Вони не вірили в успіх походу Тимошенко на президентські вибори і відстоювали  ідею підтримати “єдиного кандидата” Петра Порошенка.

Крім того, за час, поки Тимошенко була ізольована від політики в тюрмі, недавні її союзники встигли самі стати помітними фігурами і знову опинятись “молодшими партнерами” свого лідера просто не хотіли.

У підсумку на президентських виборах 2014 року впевнену перемогу здобув Порошенко. Але друге місце, хай і з катастрофічним відставанням, посіла таки Тимошенко.

Майже 13% голосів, які вона отримала на тих виборах, засвідчили дві головні речі.

По-перше, цей показник відображав її реальний вплив на політичну ситуацію після Євромайдану.

По-друге, цей результат став кінцем попередньої епохи Тимошенко. Із людини, звільнення якої вимагали найвпливовіші світові лідери, Юля Володимирівна стала одним із рядових українських політиків.

Ще більше ускладнив життя Тимошенко остаточний розкол у “Батьківщині”, який оформився перед достроковими виборами у Верховну Раду у серпні 2014 року.

Тоді значна частина впливових соратників Тимошенко вийшли з її партії і створили свій політичний проект “Народний фронт”.

Головною причиною цього стало крісло прем’єра, в яке знову хотіла сісти після виборів Тимошенко.

Але такі ж амбіції мав і Арсеній Яценюк,  що був одним із політичних лідерів Євромайдану. За час, поки Тимошенко “сиділа”, Яценюк встиг стати самостійним політичним гравцем і заручитись підтримкою найвпливовіших членів її партії.

Тимошенко була змушена швидко змінювати суспільне сприйняття себе як політика старої формації, від якого пішли усі молоді і прогресивні соратники.

Так у списку “Батьківщини” з’явилася ціла група молодих фахівців, юристів, енергетиків.

Крім того, у список партії Тимошенко на виборах була включена Надія Савченко, яка у 2014 році перебувала в ув’язненні у Росії. Тимошенко навіть поступилась їй першим місцем у виборчому списку.

Однак, навіть ці політичні маневри не дали Тимошенко отримати вагомих результатів.

Перемогу на виборах у Верховну Раду святкувала партія колишніх друзів Тимошенко “Народний фронт”, і саме його лідери отримали більшість ключових посад.

Партія ж Тимошенко набрала скромні 5,7% голосів, що дозволило їй отримати у Верховній Раді всього 19 місць із 450.

Фракція “Батьківщини” увійшла  до складу урядової коаліції, але завжди мала там свою точку зору на всі питання.

Сама Тимошенко не уникала нагоди публічно конфліктувати з прем’єром Яценюком і президентом Порошенком. Цілком прогнозовано усе закінчилось виходом “Батьківщини” із коаліції навесні 2016 року.

Це дозволило Тимошенко нарощувати рейтинги на різкій критиці влади, але фактично позбавило її реального впливу на управління державою.

 

Тимошенко і влада

Головна проблема Тимошенко у цій ситуації в тому, що всі центри впливу у владі наразі знаходяться під контролем політичних сил і людей, з якими лідерка “Батьківщини” має давні конфлікти.

Стосунки Тимошенко і президента Порошенка ніколи не були ідеальними. Але вперше їхній конфлікт вийшов у публічну площину після Помаранчевої революції 2004 року.

Коли восени 2005 року президент Віктор Ющенко відправив уряд Тимошенко у відставку, то Порошенко був одним із тих, хто сприяв цьому рішенню.

Як зізналася пресі сама Тимошенко, коли вона намагалася вмовити Ющенка не відставляти її Кабмін, то в кабінет президента прийшов Порошенко і обізвав її політичну силу “зрадниками”.

Та розмова стала роковою для прем’єрства Тимошенко.

Коли ж у 2014 році Порошенко після Євромайдану висувався на виборах президента, позиціонуючи себе як “єдиного кандидата від демократів”, то Тимошенко у своїх публічних заявах називала його не інакше, як “єдиний кандидат від олігархів”.

Вона натякала, що мільярдер Порошенко домовився із рештою українських олігархів про розподіл сфер впливу в країні.

Пізніше цей натяк отримав своє підтвердження, коли стали відомі деталі“віденської зустрічі” Порошенка і Кличка з олігархом Фірташем.

Порошенко насправді має велике вміння кулуарно домовлятись із опонентами. Але він дуже не любить і ніколи не забуває публічних образ. І для Тимошенко в цьому плані винятків немає.

Ще до літніх канікул парламенту у критичні моменти Порошенко знаходив можливість відійти від спільних образ і домовлятись з Тимошенко у принципових питаннях.

Яскравим прикладом цього було прийняття Радою у червні судової реформи. Для президента вона була принциповим питанням і без голосів фракції Тимошенко навряд чи пройшла б. Але це була остання спільна “перемога”.

За останній час стосунки Тимошенко і Порошенка зіпсувалися остаточно. Обидві сторони готуються до затяжної і важкої війни.

Не має Тимошенко впливу і на уряд в Україні.

Два попередніх Кабміни після Євромайдану очолював Арсеній Яценюк, з яким Тимошенко порвала стосунки після розколу у “Батьківщині”. Партія Тимошенко в останньому “уряді-камікадзе” мала всього  одного міністра – спорту.

В уряді друга Порошенка Гройсмана у “Батьківщини” представників немає взагалі.

Після відставки Яценюка ключовим представником “Народного фронту” в Кабміні став глава МВС Арсен Аваков. Без його згоди уряд, фактично, не приймає жодних ключових рішень.

А з Аваковим у Тимошенко теж напружені стосунки, бо він був одним із лідерів розколу “Батьківщини” у 2014-му.

З цієї ж причини Тимошенко не може розраховувати і на вплив у РНБО, яку очолює Олександр Турчинов. До 2014 року Турчинов вважався одним з найближчих людей Тимошенко, з яким вона разом пройшла весь свій політичний шлях.

Наприклад, саме він був головним переговірником з Януковичем щодо можливих варіантів виходу Тимошенко з в’язниці.

Але коли Тимошенко вийшла на волю, то їхні дороги з Турчиновим остаточно розійшлись.

Фактично, єдиним центром впливу, де Тимошенко зберігає хоч якусь реальну вагу залишається парламент. Правда і тут можливості Тимошенко дуже обмежені.

“Батьківщина” має найменшу фракцію в Раді, але сам факт потрапляння її до парламенту після того, як з партії вийшло більшість ключових фігур, був дуже несподіваним.

Коли навесні 2016 року стало зрозуміло, що правляча коаліція почала хитатись, то Тимошенко одразу вирішила їй “допомогти” і вивела з неї свою фракцію.

У коментарях пресі лідерка “Батьківщини” заявляла, що єдиним виходом із ситуації можуть бути дострокові вибори. Однак коаліція встояла.

Команди Порошенка і Яценюка розуміли, що такі вибори посилять позиції лише Тимошенко і “Опозиційного блоку”, тому мусили домовитись. Для чинних керівників держави нові вибори фактично б означали втрату влади.

Для Тимошенко ж вони лишаються єдиним способом повернутись  у неї

 

Тимошенко в пошуках союзників

Оголошення перевиборів – процес складний і недешевий.

Для його реалізації потрібні союзники, у яких є медійний вплив і фінансовий ресурс.

В українських реаліях коло таких союзників дуже обмежене.

З початком нового політичного сезону у цьому колі намітився новий, дуже своєрідний союз: “Батьківщини” та “Опозиційного блоку”.

Співрозмовники УП в обох фракціях коаліції майже в один голос переконують – Тимошенко і Льовочкін уже домовились про спільні дії.

Соратники Тимошенко категорично заперечують будь-які домовленості з Опоблоком. Сергій Льовочкін на запитання УП про те, чи правда вони зустрічалися з Тимошенко кілька разів, надіслав смайлик.

Що, з рештою,  також відповідь.

Але реальний переполох, який панує у команді Порошенка, може свідчити тільки про одне – домовленість лідерів “Батьківщини” і ОБ  – не просто чутки.

Співрозмовник УП у близькому оточенні президента запевняє, що перша зустріч Тимошенко і Льовочкіна, яка поклала початок спільній роботі на дострокові вибори, відбулась ще у липні. З того часу, за його словами, таких зустрічей було ще кілька.

Один із впливових депутатів БПП заявив УП, що “Батьківщина” і ОБ домовились не просто не заважати одне одному, а спільно “хитати” ситуацію. Благо, чинна влада дала їм для цього достатньо приводів – від тарифів до корупції.

За словами ще одного співрозмовника із президентського табору, “об’єднана опозиція” уже чітко розділила зони впливу: Тимошенко дісталась Західна Україна, ОБ відповідає за Схід.

Як переконує один із депутатів “Народного фронту”, однією з тез Тимошенко має стати те, що “нова влада нічим не краща за попередню”. Це, начебто, є  умовою ОБ, для якого життєво необхідним є скасування люстрації, яка відрізала від уряду значну частину “кадрового резерву” колишніх регіоналів.

До речі, на погоджувальній раді 19 вересня Тимошенко у своєму виступі озвучила доволі схожу тезу про те, як у Львові її просили “повернути злочинну владу” Януковича, бо за неї жилось краще.

В Україні ЗМІ на цю історію особливо не зважали, а от більшість російських видань дуже її оцінили.

Крім того, і в БПП, і в НФ вказують на те, як часто схожими стали позиції Тимошенко і лідерів ОБ у синхронах на телебаченні, особливо на “Інтері”, де Тимошенко тепер дуже частий спікер.

Дивним чином “синхронізувалась” риторика “Батьківщии” і ОБ щодо Мінських угод, які вимагають “повного виконання” Україною своїх зобов’язань.

У команді Порошенка це розцінюють виключно як загравання із Заходом, який уже відчутно втомився від теми Донбасу.

На разі у  президента зайняті пошуком контраргументів для наступу Тимошенко, але внятних ідей поки сформулювати не спромоглись. У президента виправдано бояться, що будь-який антипіар Юля Володимирівна зможе обернути у бонуси для себе.

Однак у всіх схем і домовленостей є одна реальна велика проблема. Рішення про оголошення дострокових виборів може ухвалити єдина людина в країні – президент Порошенко. А він не для того концентрував у своїх руках фактично всю владу в країні, щоб з кимось нею ділитись.

Роман Романюк, Роман Кравець, Марія Жартовська, УП