Робити з-під Палиці: Волинь стає територією впливу групи з феодальними амбіціями

(дякую за головне фото Руслану Пилипчуку та діловому інтернет-виданню “Конкурент“)

Політичне середовище Волині поступово перетворюється на поле домінування політичної команди та фінансових ресурсів Ігоря Палиці за мовчазної згоди нейтральних гравців, слабкого спротиву опонентів та позитивних відгуків підданської більшості громади, що очікує від влади лише матеріального заохочення та вирішення побутових проблем.

 

Швейцарсько-волинське керівництво

Журналісти та інші відвідувачів офіційних заходів Луцька помічали, що в шерензі посадовців, які виступають там, часто є голова ОДА Володимир Гунчик, міський голова Микола Романюк, проте нинішній голова облради Ігор Палиця там з’являється значно рідше, ніж його попередник Валентин Вітер. І цей факт сам по собі не означає нічого поганого. Мовляв, очільник ради – людина із бізнесу, знає ціну часу і любить його витрачати на конкретні справи.

Це частково і так, адже Палиця витрачає час лише на справді важливі речі, інше ж “відсікає” його радник Олександр Товстенюк разом із апаратом забезпечення. Проте ці важливі справи у перервах між сесіями облради він вирішує у одній із найрозвиненіших країн світу – Швейцарії. Як повідомляють джерела, обізнані із графіком Палиці, він досі працює у швейцарсько-українському режимі, який добре описали ще у 2012 році хороші журналісти Андрій Лучик та Андрій Калахан.

Ну а про участь у політрадах “УКРОПу” в робочі дні чи відвідини Дня народження Гєллєра ви вже можливо читали. Звісно, також Ігор Палиця відвідує райони Волині, відкриває відновлені за його кошти спортивні споруди та сумлінно прибуває на кожну сесію облради. Це позитивні кроки, їх не маємо права забувати.

Проте таким чином він фактично залишає замість себе на Волині працювати своїх менеджерів та свої ресурси, вирішуючи глобальніші проблеми. Про рівень цих проблем свідчать навіть публічні згадки Палиці про особисті дзвінки Юлії Тимошенко та розмови із Володимиром Гройсманом й ще багато інших контактів, інформація про які широко не озвучувалася.

18_01-7918

Фото видання “Район. Луцьк”

До слова, такий формат роботи відповідає очікуванням багатьох волинян, які хочуть бачити на чолі області “месію” в образі диктатора сусідньої держави Олександра Лукашенка. Волинська модель навіть краща: “бацька” відкриває нові об’єкти, дає по 400 гривень перед виборами, проте поки суттєво не обмежує свободи. Виняток – лише сесія облради, де руками підконтрольного депутата Володимира Кучера команда Палиці намагається встановити пропускний режим без законних підстав. Проте навіщо ходити на сесії і висловлювати свою позицію, якщо можна сидіти вдома й отримувати нові майданчики та гроші перед виборами в обмін на голос за “УКРОП”?

Хоча не варто критикувати одного лише Палицю. Успіх його команди суттєво залежить ще й від того, що в області нині не залишилося потужних конкурентів…

 

А воно їм треба?

Після перемоги Ірини Констанкевич на парламентських виборах волинський “УКРОП” нарешті отримав представника у Верховній Раді. Раніше там і так були нардепи із групи Ігоря Коломойського, але прямої прив’язки до Волині вони не мали. На перший погляд здавалося, що переважно сільський та поліський округ не надто сприймає інтелігентного викладача вишу. Проте гроші та професійна команда, яка їх ефективно освоює, дають результат. Цей результат майже вдвічі кращий, ніж на парламентських виборах 2014 року – 57% проти 24%. Під час першої спроби у 2014-у навіть фінансовим ресурсам команди Палиці разом із провальною ідеєю відмовитися від білбордів все ж не вдалося “перебити” хвилю підтримки бійців АТО та Ігоря Лапіна відповідно.

Нині ж навіть команда Лапіна не розраховує на його перемогу в мажоритарному окрузі у Луцька на прийдешніх парламентських виборах (коли вони будуть – це ще теж питання). Тому цілком можливо, що тут перемога “людини Палиці” буде тотальною, адже потенційного опонента, який системно працює вже зараз, немає.

Ним міг би стати Андрій Покровський – депутат міськради від “Солідарності”, власник ТРЦ “Промінь”, “CityPark” та інших менш відомих підприємств. Проте нині жодних амбіцій рухатися далі міської ради Покровський не демонструє. Також у житті міста беруть участі інші відносно багаті бізнесмени-політики – Валерій Бондарук, Петро Нестерук, Євгеній Ткачук. Проте вони всі теж не демонструють бажання конкурувати із “швейцарськими” можливостями Палиці.

Нещодавно про союзницькі стосунки із Ігорем Палицею фактично заявив нардеп Ігор Гузь. До цього він під час ефіру на Facebook розповів про те, як консультував щодо майбутньої депутатської діяльності Ірину Констанкевич, а також розказав про “спільні бачення” Із Палицею. Звичайно, Гузь будує власний “картковий будинок”, але без такої міцної “опори” ця конструкція буде не такою надійною. А оголошення про спільний заплив через Згорани стало чудовим сигналом для політику області, хто із ким “дружить”.

Інші два мажоритарники – Сергій Мартиняк та Степан Івахів останнім часом фактично вийшли із політичної діяльності. Існує чимало чуток щодо причин цього, проте згадаємо лише факти: фактично Мартиняк та Івахів зосередилися на бізнесі та підтримці благодійних програм у округах. Звичайно, це дає шанс повернутися і знову перемогти за рахунок фінансово заохоченого електорату. Проте є чіткі сигнали від людей, наближених до обох депутатів, що політика їх більше безпосередньо не дуже цікавить.

Свою “зону впливу” на Турійщині зберігає власник підприємства “Аміла” та екс-керівник Ягодинської митниці Роман Микитюк. Паралельно він також фінансує і обласний осередок “Нашого краю”. Проте спроб піти далі контролю над частиною митних потоків та господарювання у рідному районі він поки не робить.

Іншими відносно впливовими фігурами в області залишаються міські голови у чотирьох містах обласного значення. У Луцьку, як відомо, “права рука” Палиці – Олександр Товстенюк програв нинішньому міському голові Миколі Романюку. Досі активної співпраці між двома командами немає. Тому вже активно поширюється інформація про плани “укропівців” добитися об’єднання Луцька та Прилуцького та/або Дачного і провести дострокові вибори у новій громаді, де високі шанси має перемогти саме “укропівський” кандидат. Оцінку тому, наскільки реальний цей план, мають дати юристи. А ми ж констатуємо, що команда Ігоря Палиці не змирилася із поразкою на місцевих виборах.

У Володимирі-Волинському та Нововолинську добитися відносної лояльності міських голів Петра Саганюка та Віктора Сапожнікова відповідно вдалося добитися за рахунок конфліктів навколо фінансування закладів профтехосвіти. У Нововолинську додала і шахтарська проблема.

Нагадаємо, міські ради міст обласного значення згідно із нововведеннями у законодавстві мали з 2016 року фінансувати за свій рахунок заклади профтехосвіти. У Нововолинську ситуація була навіть гірша, бо місту довелося фінансувати заклад, фактично розташований у Іваничівському районі. У підсумку Ігор Палиця під час сесії облради пригрозив зібрати позачергові сесії рад та висловити недовіру міським головам. Іти проти такого ультиматуму останні не наважилися. У підсумку гроші знайшли на різних рівнях – міст, області та держбюджету. Проте всі зрозуміли, “хто тут головний”.

img_1054-768x512

Фото інтернет-видання “Буг”

 

Натомість у Ковелі добитися лояльності міського голови Олега Кіндера Палиці поки не вдається. Аби зробити це, він стимулював більшість фракції “Батьківщини” у облраді виключити Валентину Касарду, Людмилу Кирду та Сергія Слабенка, наближених саме до Кіндера. Також на міського голову Ковеля тисне проблема фінансування залізничної вузлової лікарні, утримувати яку самостійно місто не в змозі.

Та наразі мер Ковеля не є реальним суперником партнера Коломойського. Свою можливості Палиця показав, коли під час розгляду “бурштинового” питання створення КП “Волиньприродресурс” подзвонив до Юліїі Тимошенко і заручився її підтримкою. Хоча “група Кіндера” у облраді голосувала проти. Також через депутата Володимира Кучера група Палиці озвучила різні претензії щодо діяльності Валентини Касарди, Людмили Кирди та Олега Кіндера.

Отож нині у обласній раді опозиційними до Палиці залишаються “Самопоміч” та частина “Солідарності”. А публічними спікерами-опозиціонерами – Володимир Бондар та Михайло Імберовський. Хоча серйозно впливати на прийняття рішень більшістю їм поки не вдається.

Нейтральну позицію щодо Палиці зайняла ВО “Свобода”. Свободівці публічно заявляють свою “антиолігархічну” позицію. проте у справді важливі моменти знаходять аргументи, щоб підтримувати важливі для Палиці рішення. Яка ціна за це? Критики партії заявляють, що це гроші або кадрові поступки, але фактів щодо цього поки немає.

Голова ОДА Володимир Гунчик вже встиг заявити, що він не збирається конкурувати із Палицею, тому нині певні “тертя” трапляються тільки у тих питаннях, де вказівки, “спущені” Гунчику із Києва не збігаються із баченнями Палиці, зокрема щодо питання комунального підприємства “Волиньприродресурс”, яке працюватиме не зовсім відповідно до законодавства. В іншому ж між Адміністрацією Порошенка в особі “намісника” Гунчика та командою Палиці є певне взаєморозуміння, якщо не “договорняк”.

***

Відсутність політичної конкуренції мене особисто не дивує. Перемагає сильніший і фінансово забезпеченіший. Непотрібно наївно думати, що у нашій відносно політично пасивній спільноті буде інакше. Але саме відсутність різного роду конкуренції свого призвела до того, що в головах наших батьків поселився шкідливий вірус “совка”, симптоми якого: пасивність, надія на те, що “Ігор прийде, порядок наведе”, лояльність до лицемірства та корупції, недовіра один до одного та відсутність бажання розвиватися.

P.S. А це натяк лише для тих, хто має ПК із потужними відеокартами, грає в ігри та добре знає англійську. Якщо ви не такі, то мабуть його не зрозумієте:) https://www.youtube.com/watch?v=sFu5qXMuaJU

Антон БУГАЙЧУК для ВАР