Оксамитовий сезон на Світязі: спокійніше та краще

Ніби на календарі осінь, а за вікном погода, наче у серпні. У минулі вихідні термометр показував 28−30 градусів.

Я наважилася продовжити купальний сезон. І не де-не-будь: якщо вже  ловити літо за хвіст, то неодмінно на найкращому озері Волині — Світязі, – пише Наталія Кравчук на сторінках Високого замку.

У таку пору я тут ще не була. Бо зазвичай туристичний сезон у Шацькому краї короткий, погода «сира», літо рясніє дощами. Це вам не Крим. У кращому разі, спека тримається півтора-два місяці – і то з перемінним успіхом. Скажімо, нинішній липень добряче господарям «підмочив» прибутки – погожими були заледве днів десять. Зате коли знову почалася спека, туристи аж до Дня Незалежності щодня прибували тисячами.

Та гамірний відпочинковий сезон на Світязі давно позаду. Уже позакривалися більшість торгових точок на Турбазі та Гряді, у селі Світязь розібрали атракціони, поїхало кіно. Не носять на пляжі гарячої кукурудзи – лише одна тітонька припрошує сиротливих туристів скуштувати її пампухів з ягодами чи згущенкою по десять гривень.

Оксамитовий сезон п’янить неймовірною тишею. Не галасує захмеліла молодь, не гримить з кожного кутка новомодна музика. Та й найближчий сусід, що гріє боки на сонечку за метрів десять-двадцять від тебе, не набридає довгими й голосними балачками по телефону. Можна досхочу ніжитися у теплих сонячних променях та слухати шепіт хвиль. Ніщо не дратує, не порушує твоєї рівноваги, не боронить злитися у гармонії з природою. Блаженство.

А водичка… Вона ще краща, ніж була влітку! Чистюсінька, як сльоза, і напрочуд тепла, адже Світязь, хоч і є найглибшим озером в Україні, біля берегів дуже мілкий. Вода швидко ловить сонце, прогрівається й поспішає віддавати своє тепло кожному, хто у неї ступить. Йдеш десять метрів, двадцять – а вода однаковісінько прозора, ще й світиться, граючись сонячними променями. Легкі хвильки спершу ніжно лоскочуть п’яти, потім сором’язливо цілують коліна… З кожним кроком відчуваєш неймовірну легкість у тілі. Заходиш по шию – і чітко бачиш не лише кожен вигин пальчиків на ногах, а й свої сліди, залишені далеко позаду.

А перед самісіньким носом пірнають за рибкою дикі качки. Поміж ними полюють на свою здобич і чайки. Птаство не лякається людей, не здіймається у небо, лопочучи крилами. Качка може випірнути й за два метри від тебе. Здається, ось-ось би впіймав за хвіст. Та їй не до тебе. Чому? Розумієш, глянувши під ноги. Там уже крутяться сімейки 10-15-сантиметрових окунів. Не бояться, підпливаючи зовсім близенько, а окремі навіть торкаються тебе. Їх сачками просто у тебе з-під ніг ловлять місцеві рибалки. Не на юшку чи тараньку – улов закидають у свої ставки, де розплодилося занадто багато малька.

На центральному пляжі у ці вересневі вихідні ще можна було взяти напрокат катамаран з гіркою (діти люблять з них з’їжджати просто у воду) чи човен. Хтось навіть красувався біля берегів острова на вітрильнику. На Турбазі ж усі катамарани стояли, припнуті до берегів заплави. Визирали з очерету, ніби сумуючи за тими днями, коли гойдалися на хвилях. Їм ще довго чекати своєї пори…

«Оксамитовим» туристам не до «купованих» розваг. Хтось приїхав зі сім’єю, щоб діти поніжилися в останніх теплих сонячних променях, хтось – із коханою половинкою, аби в тиші скупатися у хвилях любові. Замість «гір» порожніх пляшок з-під пива лише де-не-де валялися пляшки з-під шампанського… Лише на кілька годин цю ідилію порушили туристи з Києва, що прибули на Світязь двоповерховим автобусом. Усі – працівники однієї фірми (дводенне турне по Волині та Рівненщині їм оплатили роботодавці), ніколи не були у тутешніх краях. Емоції від побаченого довго не стихали. Було чути, як домовлялися між собою, що наступного року влітку обов’язково приїдуть сюди ще – цього разу з рідними. А ще два кола зовсім низенько над озером зробив чийсь невеличкий літак. Покружляв, погойдуючи крилами, і зник у далечінь.

…Поки запарювався трав’я­ний чай, забігла у душ. І, зирк­нувши у дзеркало, з подивом помітила: а я добре припеклася! Хоч сонечко осіннє, а силу таки має літню. Треба було намаститися захисним кремом. Та огірковий сік робить дива – на ранок неділі почервоніння було ледь помітне. Зате у понеділок на роботі кожен по-доброму позаздрив – засмага за два дні на хвилях осіннього Світязя була не гіршою, аніж у колег після десяти днів літнього морського відпочинку.