Вбивці замітали сліди і витягли його документи, – мати вбитого на Волині атошника

serhij-trotsyuk

16 вересня справили дев’ятини за 45-річним айдарівцем Сергієм Троцюком з села Синове Старовижівського району Волинської області.

7 вересня його тіло знайшли на автобусній зупинці села Седлище цього ж району. Експертиза визначила, чоловіка збили машиною, – пише Gazeta.ua.

“Так познущатись тільки нелюди можуть. Голова побита, здерта, ребра і ноги поламані. Хтозна чи правду взнаю, що сталося з синочком. А Сергій всього лиш хотів в Луцьку зустрітись зі своїми побратимами, – говорить Gazeta.ua мати загиблого 67-річна Ніна Панасюк. – Просила їхати зранку, а він вперся, бо не встигне на зустріч. Вийшов за подвір’я на ніч і помахав мені рукою. До цього часу ніколи цього не робив. Чогось тоді аж серце зжалося”.

Військовослужбовця мати впізнала в моргу за 2 дні. Поліція шукала родичів так званого Іван Іванюка.

“Вбивці замітали сліди і витягли його документи, а в кишеню поклали листочок з написом “Іван Іванюк”, – пояснює Ніна Василівна. – Місцевий чоловік, який проїжджав двічі повз автобусну зупинку, звернув на нього увагу. Запідозрив щось неладне. Підходить, а Сергій мертвий. Син сидів прикритий своєю курточкою. Я вже взнала в п’ятницю, що сина вже нема. Двоє поліцейський прийшли до мене і я все зрозуміла. Кажу: що хлопці, нема мого сина? Вони ж у відповідь попросили приїхати в морг у Ковель”.

Сергій Троцюк служив у ракетних військах. На війну пішов добровольцем. Його взяли у батальйон “Айдар”. За півтора року війни двічі отримував поранення і двічі контузило.

“Від мене приховували, що він під пулями ходить. Взнала, перед тим, як його поранило і він опинився в госпіталі. Дзвоню йому. Питаю, як він може мене обманювати. Він зітхнув і каже: мам, мене совість замучила. Як подивився, що туди діти йдуть, чоловіки покидали по двоє-троє діток, не зміг лишитись. Тоді я тільки просила Бога вернути сина живого. А смерть його знайшла на мирній землі”.

Атовець жив у цивільному шлюбі з харківчанкою Тетяною. Планував з нею одружитися. Це мав бути його другий шлюб.

“Сергійко дуже Таню любив. Знайомі з школи. До армії ходив до неї, а потім вона виїхала до Харкова. Кілька років том вони зустрілися і вирішили жити разом. Вже після війни вночі почав зриватися, мучився в снах. Вона того не витримала. Сказала підлікуватися. То ж він і приїхав на якийсь час до мене, – згадує жінка. – Страшенно любив рибалити і ходити по гриби. Там заспокоювався. Почав трохи відходити від війни. Але все казав, що не може забути, як кров товаришів по його руках текла. Він машиною вивозив поранених”.

Сергія Троцюка поховали 10 вересня на сільському кладовищі біля батька Адама, який трагічно загинув 34-річним. Чоловік задихнувся на роботі у пожежно-рятувальній машині під час прогрівання.

“Сергій був добрий душею, безвідмовний. Перший йшов під пулі. Все казав своїм побратимам: як помру, то нічого. Дітей не маю. В мене одна мама, яка мене любить. Вона переплаче, – говорить Ніна Панасюк. – За рік це вже третя смерть в нашій родині. 4 місяці тому поховала старшого сина Ростислава. У 47 років у нього обірвався тромб. А рік тому трагічно загинула 23-річна внучка моєї дочки Ліни Катерина”.

Місцеві чиновники та депутати виділили матері загиблого 5 тисяч гривень матеріальної допомоги.

“У Сергія була справжня військова виправка. Ніколи не конфліктував. Ходив охайно, взуття вичищене. Мав звання прапорщика, як і його брат Ростислав. Документи Сергія завжди були в порядку. Оригінали в одному файлові, копії – в іншому, – говорить секретар сільради Руслана Гочачко. – Нашим хлопцям у селі казав не боятися війни. Пам’ятаю його слова: “Ми на своїй землі. Це наш обов’язок її захистити. Там ми потрібні”