На благодійному фестивалі «Я вірю» викрили аферу

Заходи до Дня Незалежності закривав гала-концерт IV міжнародного пісенного фестивалю для дітей та молоді з особливими потребами «Я вірю», котрий попередні кілька днів проходив на берегах Світязя. Глядачі побачили і підтримали талановитих дітей, отримали насолоду від виступів Василя Чепелюка й Брії Блессінг і загалом були задоволені дійством. Однак мало хто підозрював, що за благородною місією фестивалю ховаються численні махінації одного з його засновників. Чим більше ми спілкувалися з людьми, причетними до проведення цього заходу, тим більше випливало шокуючих фактів.

Наведені у статті “Слово Правди” нижче – лише показова частина із того, що вдалося дізнатися.

В Інтернеті про фестиваль – як про небіжчика: або нейтрально-позитивна інформація, або нічого. Хто вже вчетверте організовує фестиваль для талановитих дітей-інвалідів, як він відбувається? Ні репортажу, ні інтерв’ю з засновниками, ні розповідей про переможців. Тож, прийшовши до сцени перед початком дійства, вирішила насамперед побалакати з організатором. Офіційні гості, які прибули з Шацька, віднікувалися від причетності до організації і виглядали збентеженими. Нарешті мені показали чоловіка у вишиванці, який представився головою оргкомітету. Так я познайомилася з Олександром Іськовим.

«У  нас  багато  проколів,  але  ми  виправимося»

Зазвичай, коли запитуєш у людини про справу її життя, вона ділиться здобутками. Натомість Олександр Іськов на прохання розповісти про проект, посилає мене на Youtube. Мовляв, на відео-каналі «Я вірю!-фестиваль» можна побачити безліч відео. І справді, там чимало роликів, на яких – справжні герої фестивалю, діти,  які, попри хворобу, плекають таланти. Але майже нічого про тих, хто стоїть за красивою картинкою.

Не відступаюся і прошу порівняти четвертий фестиваль із попередніми. Та зовсім неочікувано замість досягнень чую про… негаразди. «У процесі виникає багато проблем, про які ми ще не знаємо. Наприклад, технічний райдер» ( я ще не знаю, чому  це згадується, але незабаром дізнаюся, що це – одна з проблем, що звалилися на голову міських посадовців). Іськов розповідає кількома словами, як відбувалося дійство на Світязі – перший день у форматі реквієму, згадували Небесну Сотню, полеглих воїнів АТО. Наступного  – урочисте відкриття і конкурсні змагання. І ось, заключний гала-концерт.

Організатор підкреслює, що відбір, журі, подарунки для дітей – усе чесно. І разом з тим говорить про складні «позакулісні інтриги», через які психологічно важко. Знову підкреслює, що «ми молоді, нам лише 4 роки», «багато складнощів», «є недопрацювання»… Але обіцяє помилки виправляти і наступний фестиваль, який планує провести у 2017 році  в Києві, підготувати краще.

Згадує і тих, хто підтримав фестиваль. Це і управління лісового та мисливського господарства, і Волинська ОДА, яка, мовляв, оплатила сцену і звук. Він підкреслює, що вперше цього року фестиваль фінансово підтримало Міністерство культури. А також називає спонсорів, серед яких «Приватбанк» та «Перша приватна броварня»…

Замість  грошей  володарка  Гран-прі  отримала  у  конверті…  шоколадку

– Вам сподобався фестиваль? – запитую в Оксани Бохонської, мами володарки гран-прі Інни, незрячої дівчинки з чарівним голосом. «У мене неоднозначні враження, і зараз зрозумієте, чому», – відказує жінка, ведучи до автомобіля. Там демонструє призи, які її донька отримала за перемогу. Крім медалі, яку дівчинці почепили на шию, це диплом, навушники фірми Soul (в інтернет-магазинах ціна на  них від 60 до 200 гривень), кошичок з кількома льодяниками від львівської «Майстерні карамелі», сувенірна тарілка з портретом Лесі Українки, шоколадна фігурка  і дещо, схоже на туго напакований конверт, який насправді виявляється плиткою шоколаду.

я вірю

У положенні про фестиваль, яке демонструє пані Оксана, володарю гран-прі обіцяно премію, диплом і спецприз. Жінка зазначає, що різним учасникам прийшли різні варіанти положення, у деяких навіть було прописано розмір винагороди – 10 тисяч гривень. Але ці відмінності не такі і суттєві, адже головним лишається те, що коштів дівчинка не отримала взагалі.

я вірю

«Ми їхали на фестиваль, бо у нас талановита дитина і, звісно, розраховували, що завоює хороший приз. Тим більше, що озвучено стільки солідних спонсорів. Невже з їхньою допомогою не можна було організувати кращі призи для дітей, які так старалися?», – дивується жінка.

Але розчарування призом – це не єдине, що обурило батьків переможниці. Виявляється, напередодні голова оргкомітету підійшов до чоловіка пані Оксани і попросив позичити 1200 гривень. Мовляв, не розрахували кількість учасників і нема чим заплатити за харчування. Чоловік дав організатору кошти з власної кишені, а той пообіцяв повернути до 25 серпня. Навіть розписку лишив, щоправда, зробивши помилку – цифрами і прописом зазначив різні суми. Однак перед гала-концертом підходив до Бохонських і просив відстрочку на день.

– Прохарчувати дітей коштів не вистачило, у нагороді для володарки гран-прі грошей теж нема, то на що пішли усі спонсорські пожертви? – дивується пані Оксана.  –  Мені вже не треба тої премії, але я хочу, щоб перестали дурити людей.

Бохонські кажуть: вони в цій ситуації – не одні. Голова оргкомітету заборгував значні суми багатьом людям. Неприємним залишається і моральний фактор: по суті, організатори ввели в оману самих учасників, дітей та молодь з особливими потребами.«Добре, що наша дитина з благополучної сім’ї, і ми забезпечуємо її усім необхідним. Але діти є з різних сімей, з різним рівнем прибутку. Вони розраховували на хороші призи, дуже старалися і заслуговують на достойну винагороду. А натомість отримали пригорщу льодяників», – обурюється Оксана Бохонська.

Ми домовляємося з жінкою, що вона повідомить, чи виконав голова оргкомітету боргові зобов’язання. Та на момент підготовки матеріалу до друку, у вівторок увечері, позичені кошти він не повернув і не давав про себе знати.

Фінансові  скандали  довкола  фестивалю  не  вперше?

Ще однією кредиторкою Олександра Іськова мимоволі стала директор Кмитівської спецшколи Житомирської обласної ради Алла Гребенюк. Дві тисячі гривень  той позичив у неї ще майже за місяць до початку фестивалю. Пояснював, що виникли труднощі з освоєнням спонсорських коштів, а деякі витрати термінові. Пані Алла цю суму з власних коштів надіслала через Інтернет. Обіцяв повернути з дня на день, зрештою сказав, що віддасть особисто, коли вона привезе вихованців на фестиваль.

– Проблеми виникли вже тоді, коли замість обіцяного автобусу нас зустріли таксі, – розповідає директорка. – Відчула, що щось нечисто, і зразу попередила водіїв: платитиме організатор. І не помилилася: той  просив, аби заплатила я – а він от-от кошти віддасть. А коли відмовилася, Олександр якось сам залагодив справу з водіями. Але борг мені повертати не поспішав…

Чим далі, тим більше дивувалися педагоги, які супроводжували вихованців на фестиваль. Організація була хаотичною. У їдальні порцій на всіх не вистачало. Натомість Олександр і далі годував пані Аллу обіцянками, просив зачекати день-два. Не витримавши, жінка почала проводити власне міні-розслідування. Фестиваль відбувався уже вчетверте, тому хотіла зрозуміти, чи дійсно організаторів переслідують форс-мажори, чи тут пахне аферою.

Поспілкувавшись з батьками, вихователями, виявила два тривожних моменти. По-перше, з’ясувалося, що Олександр Іськов різні суми – від кількох сотень до кількох тисяч гривень – винен багатьом людям. По-друге, ті, хто не вперше брав участь у фестивалі, розповіли, що подібні скандали траплялися і в минулі роки, коли захід відбувався у Львові та в Затоці під Одесою. Кажуть, тоді й правоохоронці навідувалися. Однак, очевидно, особливого впливу не справили – ситуація повторилася.

Так пані Алла почула історію про те, як одна з учасниць на попередньому фестивалі отримала першу премію і грошовий приз – тисячу гривень. Їх дитині таки вручили на сцені. А коли дівчинка спустилася за куліси, до неї підійшов Іськов і попросив позичити цю тисячу…так, – щоб покрити термінові витрати. І так і не повернув. Тож мама й тітка, які супроводжували дитину, вирішили по-своєму – не сплатили внесок по 500 гривень за проживання та харчування.

Проблеми з організаторами тривали усі дні фестивалю. Особливо гостро стояло питання з харчуванням: то порцій не всіх не вистачало, то у день гала-концерту дітей взагалі ледь голодними не лишили. На Світязі не погодували, бо, мовляв, у Володимирі домовлено про сніданок та обід, тут же був запланований для гостей лише обід. Діти – а серед них багато таких, яким за станом здоров’я необхідно їсти вчасно і в достатній кількості, – ризикували лишитися голодними. До слова, пані Алла висловлювала вдячність секретарю міськрад Олегу Свідерському та голові відділу культури Роману Віслобокову, які максимально залагодили ситуацію: домовилися, щоб стіл накрили раніше, а потім знайшли можливість влаштувати перекус після концерту.

Моя співрозмовниця – схоже, єдина, кому вдалося «вибити» борг у Іськова. Частинами, але таки повернув усю суму. Втім, Алла Гребенюк досі оговтується від шоку, який пережила за час фестивалю. Жінці, яка чималу частину життя присвятила турботі про дітей, обділених здоров’ям, які так потребують піклування і підтримки, в голові не вкладається – як можна, прикриваючись благородною метою, чинити такі неподобства.

Спецоперація  «Комбік»  для  Брії»

Попри пристрасті «за лаштунками» концерту, глядачі бачили лише «картинку» на сцені. І, звісно, чекали на виступ головної гості – фіналістки «Голосу країни» Брії Блессінг. Певно, мало хто знає, що її концерт  ледь не зірвався. Врятувати його вдалося лише завдяки швидкій реакції володимирських чиновників і музикантів. А винним у форс-мажорі виявився… той самий технічний райдер, про який недоладно згадував ще на самому початку Олександр Іськов. Саме через відсутність цього документу, де прописані вимоги щодо сценічого обладнання, потрібного музикантам, сцена виявилася не готовою прийняти гурт Брії Блессінг.

Ударна установка, басовий і гітарний «комбіки» – це той мінімум, з яким гурт міг вийти на сцену. Не побачивши нічого із цього переліку, Брія відмовилася виступати. Тож поки тривав концерт переможців фестивалю та інших гостей, Олег Свідерський, Роман Віслобоков і Микола Смаль дзвонили, бігали, шукали апарат. Зрештою барабани взяли в Андрія Пальохи з музичної школи, «комбіки» принесли Тарас Макарик і Діма Кошляцький. Зробили усе вчасно. І хоч Брія сумнівалася, чи вдасться нормально зіграти без саунд-чеку, виступ її вдався чудово. На запитання, чому вчасно не озвучили потребу в апаратурі, музиканти лише знизували плечима: райдер надіслали заздалегідь Олександру Іськову.

Проблеми із ним у музикантів виникли ще раніше. Про це один із них розповів у коментарі на Facebook.

я вірю1

«З  кожною  новою  зустріччю  на  нас  звалювали  все  більше  обов’язків»

Як так сталося, що Іськову  у Володимир вдалося  «підставити» місцевих організаторів, ми спробували з’ясувати з начальником відділу культури міськвиконкому Романом Віслобоковим.

Роман пригадує: листи з облдержадміністрації про необхідність підтримати цей фестиваль для дітей та молоді з особливими потребами «Я вірю!» почали надходити ще тоді, коли він займав аналогічну посаду в районі. Відбувалися обласні наради з цього приводу, було й окреме розпорядження голови ОДА. Шацьку  РДА і Володимир-Волинський міськвиконком зобов’язали надати організаційну підтримку. Заперечень це не викликало: це ж-бо така чудова ідея – допомогти реалізуватися дітям з інвалідністю. Чому саме Володимир потрапив у поле зору організаторів? Як пояснив сам Олександр Іськов, до міста він має особливі сентименти – у радянський час відбував тут службу в армії.

Іськов навідувався у кабінети чиновників ще перед Днем міста. А коли був сформований оргкомітет з святкування Дня Незалежності, комунікував саме з ним. Очолив оргкомітет Олег Свідерський, до складу увійшов і Роман Віслобоков. «З області прийшло доручення – забезпечити фестиваль сценою і звуком для гала-концерту, – згадує пан Роман. – Відтак треба було встановити лише мікрофон і колонки. Організатор кілька разів акцентував увагу  на тому, що виступатимуть діти-вокалісти, додаткового обладнання не треба».

До своїх обов’язків міський оргкомітет підійшов ґрунтовно: обговорили кілька варіантів локації і обрали ту, де достатньо затінку і є можливість комфортно розмістити гостей і глядачів, – у парку. Сцену підрихтували і змонтували. Може, не ідеальну, але іншої апріорі привезти не могли: на День Незалежності урочистості відбуваються у всіх містах і містечках області, а в Луцьку ще й фестиваль «Поліське літо з фольклором».

«Іськов приїздив до Володимира, зустрічався з оргкомітетом, все виглядало достойно, – розповідає Роман Віслобоков. – Підстав не вірити організатору уже четвертого міжнародного фестивалю не було. Те, що він привіз цей захід до міста, було з одного боку приємно, з іншого – проблематично. Адже на нас покладалася відповідальність за окремі аспекти, однак без доступу до бюджету фестивалю. Тобто все мали робити за свій кошт».

– З кожним новим приїздом на нас звалювали все більше обов’язків, – каже Віслобоков. – Спочатку просили просто сцену і звук, потім виявилося, що треба ще дітей погодувати, далі  попросили зробити подаруночки для дітей-призерів… Хоча в розпорядженні голови ОДА йшлося тільки про сцену і звук.

Перший тривожний дзвіночок пролунав напередодні гала-концерту. Колеги з Шацька казали, що є проблеми з організаторами, відбувається щось дивне. Хоч гала-концерт уже «на носі», не було ні сценарію, ані жодної інформації про юних артистів, які виступатимуть на ньому. Невідомо, хто має вести концерт.

«Методист ЦПО, яка супроводжувала  володимирських дітей, Галина Кучерук забила тривогу, – розповідає Роман. –  І ми домовилися, що зранечку зустрічаємося, готуємо сценарій. По крихтах збирали інформацію про дітей, щоб бодай якось їх представити.  Один із членів журі допомагав оперативно укладати сценарій. Хоча, як казали колеги, на Світязі учасники мусили оголошувати себе самі».

Попередньо міський відділ культури отримав від Іськова інформацію про те, хто з іменитих артистів виступить на концерті, їх імена зазначили і в афіші. Однак до Володимира майже ніхто не приїхав. Зранку проскочила інформація, що й Брії не буде –  мовляв, нікому її зустріти. Народний артист Василь Чепелюк взявся залагодити це. Потім виникли проблеми з апаратурою. Хоча, підкреслює Віслобоков, ні технічного рейдера, ні бодай усної інформації про те, що вона потрібна ніхто  не надав.

– Після концерту горе-організатор до нас не підходив, – каже Роман. – Зрештою, і тоді, коли привіз зранку дітей, не вважав за потрібне побалакати. З’явився лише тоді, коли концерт уже йшов. Про додаткові потреби навіть не заїкнувся.

Зрештою, концерт вдалося провести. Усі проблеми з організатором лишилися за кадром. От тільки так само за кадром могла б лишитися і халатність, байдужість до дітей,   та   багато інших, м’яко  кажучи, неприємних моментів.  Батьки та педагоги учасників, і посадовці, з  якими довелося  розмовляти, погоджуються, що не можна дозволити і надалі наживатися на дітях. Чиновники планують підготувати звернення до вищих інстанцій, аби повідомити про це. Ошукані батьки учасників подали заяви до прокуратури.