Комунальна преса на Волині: існувати чи працювати

1

На Волині, як і в будь-якому регіоні, є свої гострі теми, болючі питання. Який шлях обирають комунальні видання, що нині реформуються в незалежні? Піднімати болючі теми, ризикуючи отримати негативну реакцію чи то влади, чи то певної частини суспільства? Або промовчати, ніби проблеми не існує, ризикуючи втратою читацького інтересу? Спробуємо проаналізувати ситуацію

За медіакартою Держтелерадіо, у Волинській області 20 комунальних видань, з яких 2 обласних – «Волинь нова» (засновники – облрада і трудовий колектив) і «Волинська газета» (ОДА, трудовий колектив редакції, обласний благодійний фонд «Останній солдат»), – пише на сторінках «Детектора медіа» Віра Черемних.

З цієї двадцятки на перший етап реформування виявили бажання піти дев’ять: 2 обласних і 7 – районних (проект переліку на сайті Держтелерадіо). Ми отримали можливість вивчити майже всі районки з цих семи, окрім ківерцівської «Вільним шляхом», що не надсилає до Національної бібліотеки ім. Вернадського обов’язкові примірники. Промоніторили й кілька видань з тих, що вирішили не поспішати з реформуванням і почекають другого етапу.

Отже…

 

Ті, що йдуть першими

Районні часописи, що зважилися піти на перший етап реформування, мають більш-менш пристойні наклади:

«Вісті Ковельщини» – у вихідних даних вказано: «Наклад згідно із замовленням» (тут і далі наклади – за вихідними даними видань). Населення району і міста – 109476 (тут і далі – за http://www.lutsk.ukrstat.gov.ua).

«Полісся» – тижневий тираж двох випусків – 11644. Населення Камінь-Каширського району – 64203.

«Наше життя» – 4370 прим. Населення Любомльського району – 39459.

«Слово правди» – 3884 прим. Населення м. Володимир-Волинський і району – 64715.

«Нове життя» – 3260 прим. Населення Любешівського району – 36320.

«Наш край» – 2700 прим. Населення Рожищенського району – 39343.

Однак порівняння тиражів з населенням територій наводить на думку чи то про солідний невикористаний ресурс, чи про наявність активних приватних конкурентів. А такі є, приміром, у Володимир-Волинському, де давно й плідно працює видавець Едуард Залуський (його тижневик «Місто вечірнє» має наклад 5000 прим.). До речі, ця газета різко відрізняється від комунальних аналогів не яскравим забарвленням, а саме змістом: на першій шпальті – гострі матеріали, критичні фото. Це те, чого, на жаль, не вистачає волинським районкам.

А ось приватне локальне видання, що виходить у Любомлі («Новий погляд», 8 шпальт А3) вирізняється кольором, чого не скажеш про контент. Взагалі ж усі з досліджених нами комунальних районок виходять чорно-білим друком на відміну від аналогічних видань Львівщини чи Житомирщини.

Звичайно, важкувато конкурувати комунальним виданням, що зі своїм чорно-білим неякісним друком відстають від розцяцькованих приватних, хоча досвід газетярів свідчить: колір – не запорука зростання накладів.

Адже у тих волинських видань, що мають намір одними з перших вийти з-під опіки влади, є свої родзинки, і якщо вони зуміють ними розумно розпорядитися, то залишаться на медійному ринку. Скажімо, у «Полісся»(Камінь-Каширський район) цікава рубрика «Депутатський запит – на стіл владі». В «Слові правди» (Володимир-Волинський район) нестандартна рубрика для реклами й оголошень – «Газетний ринок». Щонайменше десяток місцевих інформацій щономера дає «Нове життя» (Любешівський район). А«Наш край» (Рожищенський район) придумав нестандартний спосіб визначення переможців фотоконкурсу «Українці ми маленькі, українці тато й ненька». Краще фото дитини у вишиванці визначають читачі, які мають вирізати в газеті купон і вказати в ньому ту світлину, що найбільше сподобалась. Таким чином редакція привертає увагу до газети, сприяє зростанню накладу.

Своє бажання йти на перший етап реформування редакції волинських районок обговорювали з читачами. «Вісті Ковельщини» відверто розповіли про фінансові складнощі, хоча й нині влада не балувала їх дотаціями («Об’єднати зусилля, щоб врятувати газету від банкрутства»). Читачі активно відгукнулися на публікацію.

Антоніна Михальчук, редактор «Слова правди» в своєму блозі на сайті газети закликає: «Ми хотіли б почути думку наших читачів і щодо їхнього бачення газетних змін. Про що б ви хотіли почитати, які теми варто порушити, які нові рубрики добре було б запровадити? Якщо у вас є з приводу цього свої міркування – поділіться з нами».

Що ж, висловлю й своє міркування: волинським комунальним виданням варто різко змінити свої перші шпальти. Відкриття номера має відразу захопити читача, привернути його увагу. І не тільки версткою (про колір не говорю, бо це складне фінансове питання, хоча його таки доведеться вирішувати з огляду на сучасні потреби), а перш за все гострою тематикою, зверненням до питань, що найбільше хвилюють людей.

Не випадково ж «Вісті Ковельщини» уникають конкретних тиражних даних, можливо, щоб не порівнювали з конкурентами (а вони в Ковелі є). Хоча газета, що виходить двічі на тиждень на 4-12 шпальтах А3, мабуть, таки має свого читача, про це свідчить і листування на сторінках газети, і те, що вона не уникає гострих тем.

 

Аналітика в районці? Можлива? Потрібна!

Одна з таких тем була якраз на часі в червні-липні (за ці місяці ми моніторили волинські районки) – відзначався день пам’яті Волинської трагедії (українсько-польського протистояння), в польському суспільстві й польському сеймі гаряче обговорювалася, а затим і була прийнята резолюція, якою це протистояння називалося геноцидом поляків, здійсненим ОУН-УПА на східних Кресах Другої Речі Посполитої. Ті події понад семидесятирічної давнини відбувалися на території кількох нинішніх районів Волинської області, але достатню увагу їм приділили на своїх сторінках хіба що «Вісті Ковельщини». Кілька публікацій під рубрикою «Сторінки історії» («Протистояння: як це було», «Про що свідчать факти», «Будувати мости, а не рити окопи») були спокійними, виваженими, з фактологічною аргументацією, хоча дуже непросто локальній газеті, що повністю залежить від місцевого читача, говорити цьому читачеві не тільки те, що він хоче почути.

Багатолітній редактор «ВК» Микола Вельма визначив редакційну політику як «позицію плюралізму думок, гласності, свободи слова, вірності ідеям патріотизму, забезпечення громадянської злагоди і міжконфесійного порозуміння». Гасло «ВК» «Газета для вас і про вас». І невипадково постійною є рубрика «Пишуть люди до газети», читачі не тільки повідомляють про події чи проблеми, але й дискутують, обговорюють загальні теми.

А що до гострої історичної теми, яка набула такого сучасного звучання, то «ВК» не оминули увагою й сьогодення, зокрема, розповіли, що вшановувати жертв Волинської трагедії прийшли і священники обох конфесій, і українці, й поляки.

Словом, хочеться побажати журналістам цього видання, що, як мені відомо, вже давно прагнули незалежності від владних засновників, витримати нелегкий іспит реформування й акцентувати увагу і на сучасній місцевій проблематиці. У всякому разі, як немісцевий читач «ВК» я значно менше побачила цікавих публікацій про нинішню Ковельщину, ніж про минувшину.

Втім, здивувало, що в гарячі місяці, коли й польські медіа, й загальноукраїнські неодноразово зверталися до подій та історичних ретроспектив, пов’язаних з обговоренням рішення сейму про визнання геноциду поляків на волинських землях, в місцевій комунальній пресі про це сказано було мало. Хоча, як свідчить публікація «Нашого краю» «На уроках минулого будується майбутнє», місцеве населення ця тема хвилює.

До історії в досліджувані місяці зверталася «Ратнівщина», навіть у кількох номерах друкували уривки з книги Миколи Костомарова «Дві руські народності» «Міф про братерство українського і московського народу». Цікаво було прочитати life story «Депортованій із-за Бугу більше сімдесяти років тому рідною домівкою стало Ратне», де розповідалося про те, як у 1945 році депортували українців з їхніх етнічних земель на Холмщині, Лемківщині, Надсянні, Підляшші (операція «Вісла»), і таким чином сім’я героїні публікації потрапила на Миколаївщину, а відтіля хотіла будь-що повернутися додому, до Люблінського воєводства, та не вийшло, зосталися на Ратнівщині.

У цій газеті практично щономера – історичні публікації, в тому числі й на місцевому матеріалі. Скажімо, про Кортеліську трагедію (Кортеліси – село в Ратнівському районі, яке в 1942 році спалили німецькі окупаційні війська. Акція була проведена у помсту за протинімецькі дії загону радянських партизан, однак у радянські часи цей злочин намагалися приписатидопоміжним загонам української та білоруської поліції). Ці матеріали можна вважати спробою незаангажованого аналізу («…вбивали євреїв і німці, й партизани»), однак дуже обережною. А між тим у сусідній Польщі панують певні антиукраїнські настрої, й від цього не сховаєшся за поговіркою «Не буди лихо, поки тихо». Безумовно захищаючи інтереси України й українського народу, волинській локальній пресі доведеться таки за прикладом «Вістей Ковельщини» глибше копати, щоб будувати мости.

Як висвітлюють комунальні видання гострі теми? І чи звертаються до них узагалі? На жаль, не так часто, як пропонує саме життя. Скажімо, прикордонні питання. Безпосередньо з Польщею межують Володимир-Волинський і Любомльський райони, з Білоруссю – Ратнівський, Любешівський та Шацький. Однак публікації про ситуацію (окрім інформповідомлень про ті чи інші заходи) на прикордонні знайшла тільки в «Новому житті» (Любешівський район).

Привід для цілого циклу матеріалів підказало саме життя – проблеми з демаркацією україно-білоруського кордону в с. Ветли. Журналісти побували на кількох громадських обговореннях конфліктної ситуації, що виникла після того, як білоруси вирубали на українському боці майже сотню дерев. Окрім цього, у місцевих мешканців виникло багато питань, пов’язаних з демаркацією кордону: чому саме так має проходити лінія розмежування? Хоча міждержавне рішення про це приймалося ще в 2014 році, місцева громада зіткнулася з ним уже на стадії реалізації.

Любешівські журналісти порушують особливо актуальне сьогодні, на фоні децентралізації, питання про права місцевих громад. І не тільки на прикладі демаркації кордонів, а й у болючій бурштиновій темі, критикуючи обласну раду за рішення про надання в користування надра на території району обласному комунальному підприємству. Однак, на нашу думку, такі публікації потребують більшої виваженості, відстороненості, різних думок. А поки що незаангажований читач бачить тільки одну беззаперечну помилку центральної влади: рішення попередньо не обговорювалися з громадою.

Критикувати центральну чи обласну владу сьогодні дуже просто й безпечно. А ось зачепити місцевих владців, виставити їхню діяльність на загальний суд – значно складніше й небезпечніше. Однак без таких публікацій, без конкретних імен місцевих «героїв» навряд чи буде успішним реформування комунальної преси. Та поки що подібних матеріалів за ті два місяці, що потрапили в огляд, на жаль, у волинських районках практично не виявила.

Можливо, районщики віддають ці теми на відкуп обласній пресі (а наклади і в комунальних, і в незалежних обласних газетах пристойні. Приміром, «Волинь-нова» – понад 50 тисяч примірників, «Вісник +К» – понад 60 тисяч. Тільки ці два видання охоплюють мільйонне населення області (1039490) на рівні 1 примірник – на 10 осіб, тобто приблизно так, як і районки. Додайте, що ці газети ще й стильно зверстані, яскраво надруковані й загалом значно професійніше зроблені, зрозуміло – мають значно більше можливостей.

Ось із ким доводиться конкурувати локальній пресі. І виграти вона зможе тільки на власному полі – полі місцевої тематики, до якої вона географічно ближче, ніж обласні журналісти. Мешканці глибинки навряд чи потребують розлогих звітів про засідання, концерти та інші районні заходи, їм важливіше й цікавіше знати, що відбувається з місцевим бюджетом, землею, які рішення намагаються приховати від громадськості чиновники. Якщо волинські районки не змінять підходів до контенту, їм залишиться тільки поле місцевих оголошень і реклами.

 

Ті, що не поспішають

І наостанок кілька слів про ті комунальні районні газети, що не йдуть на перший етап реформування.

«Луцький замок» (засновник міськрада) тираж 3091. Населення Луцька 214325.

«Ратнівщина» тираж 3932 прим. Населення Ратнівського району 52218.

«Сільські новини» тираж 2330. Населення Старовижівського району 30578.

«Народне слово» тираж 1908 прим. Населення Турійського району – 26254.

«Шацький край» тираж 1280 прим. Населення Шацького району 17003.

Що можна сказати  про ці газети? Трудові колективи редакцій зробили свій вибір – вирішили не поспішати. І, мабуть, правильно.

Невідомо, яка доля може чекати «Луцький замок»: з таким накладом видання явно не тягне на міську газету обласного центру. Подивимося, як будуть розвиватися події: можливо, газетою зацікавляться інвестори.

З накладом 1908 прим. «Народне слово» навряд чи зможе стати самоокупним і самодостатнім ЗМІ. Та й район невеличкий – ресурсу для росту обмаль. Зате як інформаційно-консультативний довідник він просто незамінний: тут консультації і про правила перетину кордону, й про відповідальність за порушення закону про мобілізацію, і про те, як зараховується закордонний стаж при оплаті лікарняних, і про боротьбу зі шкідниками зернових запасів, і ще багато чого. Пригадалося, як боролися журналістські організації за те, щоб з проекту закону про реформування комунальної преси була вилучена новела про такий варіант, як перетворення районок в інформаційні вісники. «Народне слово» можна назвати зразком такого вісника: всі місцеві структури державних інституцій дають тут консультації й повідомлення.

«Шацький край» свої 1280 примірників 12 А4 взагалі друкує в комп’ютерному відділі редакції. Читати подібні  «прокламації» в наші дні поліграфічних досягнень мало кому до вподоби. Отож, редакція  створила інтернет-портал газети.

Свої сторінки в інтернеті має більшість волинських районок, і це певним чином пом’якшує негативне враження від сірого вигляду друкованих версій.

***

Що ж можна сказати про загальний рівень волинської комунальної преси? Те, що серйозного оновлення потребують видавничі технології. Як і кардинальних змін – розробка тематики.