Будні клондайку: журналіст пожила з бурштинокопачами

Я за двадцять хвилин порпання у торфі накопала 30 грамів бурштину. Правда, дрібного.

Такий тут називають «мінусовкою» – його перетирають у порошок, використовуючи для виготовлення лікувальної косметики, медпрепаратів або ж для оформлення картин, – пише на сторінках ТЕКСТИ.org.ua Любов Величко.

Раптом мій друг-лісник подає мені умовний знак – він викликав поліцію, і з хвилини на хвилину сюди має приїхати наряд. Журналістів бурштинщики, мяко кажучи, не люблять. За легендою, ми з чоловіком та двома дітьми приїхали на Рівненщину на відпочинок; я – вчителька молодших класів у декреті.

На клондайку

Місце намиву бурштину показав мені лісник. Доїхати до потрібної точки нам допоміг повноприводний автомобіль – навіть широкі лісові дороги тут розбиті і густо вкриті болотянистими глибокими калюжами, які проїхати, не застрягнувши, вкрай важко.

Зайшовши у ліс метрів на двісті, чую монотонний гул працюючого двигуна – звук нагадує шум від пилосмока, але у сто разів гучніше. Бачу людей на відстані ста метрів, які раптом припинили копирсатися у болотянистій воді і дружно дивляться у мій бік. «Звьоздочку» (так тут називають територію, багату на «сонячний камінь») бурштинщики охороняють, мов зіницю ока.

У групі, яка зазвичай включає 10-15 чоловік, завжди є дозорний, який попереджає всіх про наближення небезпеки. Після чарівної фрази «Шухер!!!» копачі за лічені хвилини збираються і тікають хто куди. Транспорт для цього відповідний – повноприводні «Нива», «УАЗ» та мотоцикл «Дніпро». Без номерних знаків, звісно. В лісі залишають помпи із охоронцем, який отримує за це зарплату.

Я ж не схожа на поліцейського. Мою рожеву сукню помітили, мабуть, за кілометр. Образ наївної дівчини в милому платтячку різко контрастує із потертими треніками копачів, і тому мене зустрічають не так з насторогою, як із посмішкою.

Знайомлюся з хлопцями. Намиванням бурштину займаються в основному сильні чоловіки – робота на штучному болоті має серйозні негативні наслідки для здоров’я.

Через постійний контакт із холодною водою застудитися – раз плюнути. Ще один «бонус» – шкірні захворювання на ногах. Та й узагалі – ходити по території намиву небезпечно для життя:

В одному місці виглядає так, наче це м’яке болото, але тут по коліна всього води, можна пройти. А відійдеш на півметра – здається, що тверда поверхня. Проте тільки наступиш – з головою провалишся! – розказує Роман, тупаючи ногою по болотяній каші.

13

14

Мотопомпа качає воду із найближчого рівчака до місця намиву по шлангам діаметром 10 см

 

Його бригадир Ваня вже 14 років займається намиванням бурштину. У свої 36 у нього немає половини зубів; чоловік скаржиться на ревматизм та грибок.

Це інша сторона бурштину. Он у хлопців ноги проколоті. Це через гостре коріння. Взуття хлопцям доводиться міняти часто. Вдягнеш кеди – розлізуться за тиждень. Та й навіть гумові чоботи регулярно засмоктує в штучне болото. От і мій шльопок ледь не загубився. Хлопці мене пожаліли: двоє кинулися рятувати взуття, зануривши руку в болото майже по саме плече. І таки знайшли!

До небезпеки копачі звикли. Екстремальні умови праці змушують їх вдаватися до різноманітних хитрощів. Наприклад, у смт. Володимирець люди використовували для вимивання бурштину стічні води. Канаву, якою стоки стікали до очисних споруд, бурштинокопачі перекопали. І тепер рідини течуть не на очистку, а в ліси, де видобувають «сонячне каміння».

За роботою копачі діляться мудрими порадами:

Зберігай бурштин удома, – пошепки каже мені 54-річна тітка Катерина, вправно закинувши сачок у гігантську лунку.

А як же міліція? Якщо прийдуть із обшуком?

Ага, хай тільки спробують. Обшуків не буде, повір, – переводячи дух, жінка присіла і руками перебирає торф та шматки бруду.

Дійсно, щоб провести в домі обшук, у поліції мають бути серйозні на те підстави. Просто так в хату ніхто зайти не має права. Тому бурштинщики і не бояться складати свої скарби під матрацом.

Наше спілкування зупиняється, коли наче нізвідки із кущів вийшли четверо у камуфляжі. Вони мовчки підходять до нашої компанії, і кілька хвилин спостерігають за тим, що відбувається, хто про що і з ким розмовляє. Бурштинщики намагаються вести себе стримано:

Ви хто? – обережно запитує бригадир.

Хто нада, – різко і нахабно відповідає молодик, оглядаючи територію.

Ситуація напружена. Та намивачі не хочуть конфлікту, тому роблять вигляд, що все добре.

То з конкуруючої фірми приходили. Вони тебе помітили і вирішили пересвідчитися, чи ти не засланий козачок, – пояснили мені хлопці після того, як чужаки сховалися за пагорбом.

До речі, ділянка, де ми розмовляємо (розміром з половину футбольного поля), ось уже двадцять років експлуатується копачами. А бурштин все не закінчується і не закінчується.

map-uaГеографія видобутку «сонячного каменю» постійно розширюється. Для цього працює розвідка. 10-15 тисяч доларів за гектар бригадири платять землевласникам, котрим пощастило мати багаті на бурштин ділянки. Втім, навіть якби землевласники не хотіли б пускати на свою територію чужаків за гроші, вибору у них все-одно немає. Бурштинщики прийдуть і будуть копати без дозволу.

Я ж за двадцять хвилин порпання у торфі накопала 30 грамів бурштину. Правда, дрібного. Такий тут називають «мінусовкою» – його перетирають у порошок, використовуючи для виготовлення лікувальної косметики, медпрепаратів або ж для оформлення картин.

Якщо я без досвіду роботи за такий короткий час змогла знайти дорогоцінне каміння, можна собі уявити скільки тон бурштину щодня знаходять професійні намивачі!

Раптом мій друг-лісник подає мені умовний знак – він викликав поліцію, і з хвилини на хвилину сюди має приїхати наряд.

 

Війна за ліс

До 1998-го року бурштин добували лопатами. Вимивати грунт водою помпами українці навчилися у поляків. Але навіть звичайна лопата у руках копача завдає природі нищівного удару: якщо після вимивання бурштину територію залишити як є, то навіть через двадцять років ліс буде виглядати, як пляж. Це доводять ділянки, які в середині 90-х залишили бурштинокопачі.

Мова йде не про гектар, і не про два, і не про десять, і навіть не про сто гектарів. Цілий радгосп перерили! А прибираємо за ними ми. Спочатку садимо вербу, бо вона дуже добре приймається. Потім – березовий самосів. А потім – сосну. Бурштиношукачі не відновили і квадратного метру розритої ними землі, – пояснює майстер-лісник Коля.

У лісгоспах ще не порахували – яка площа лісу постраждала у результаті незаконної діяльності бурштинщиків. Так само ніхто не вивчав, як змінився рівень грунтових вод через хаотичне утворення тимчасових боліт на клондайках. Очевидно лише те, що у місцях, де побували копачі, дуже важко відновити ліс.

Ми садимо, а дерево сохне. Бо кислотність грунту змінена. Адже бурштин при контакті із водою виділяє кислоту, – кажуть лісники.

Лісники ворогують із копачами відкрито. Але перемогти у цій війні захисники лісу не можуть – у той час як, приміром, у Клесівському лісництві працює 20 чоловік, на бурштиновий промисел на території лісництва приходять сотні людей.

До того ж, зелені простори такі великі, що лісники фізично не можуть контролювати, що робиться на тій чи іншій галявині. І навіть знайшовши місце намиву, зупинити незаконний промисел правоохоронці не в силах – їх погрози намивачі всерйоз не сприймають:

Спочатку пробував підходити до них і говорити: «Давай, уматуй!». Побачив, що не допомагає. Тоді почав діяти інакше – просто дзвонив у «102», – каже лісник Коля і додає: – Війна за ліс тут не закінчиться ніколи.

Міліція у нас корумпована є і була. А лісгосп втручався, сварився, конфліктував. І в прокуратуру дзвонили, – говорить інший лісник.

Намивачі в свою чергу теж намагаються залякати захисників лісу, щоб ті менше скаржилися у міліцію. Лісникам погрожують спалити хату, поламати ноги, згодувати вовкам. Але далі слів діло поки не йде.

Недобросовісні ці лісники. Он у лісі скільки сухостою лежить, а взимку школи не було чим опалювати. Діти на кожухах у класах сиділи. А все тому, що лісництво не захотіло той сухостій віддавати, – розказує бурштинщик Максим, чия донька якраз закінчила другий клас.

Лісники думаєте всі такі чесні? Ага, мрійте. Гроші беруть, аж гай шумить! Тут заробляють усі! Даєш штуку-дві гривень – і питання закрито, – виправдовує себе і своїх колег-намивачів Ваня, 28-річний екс-тракторист.

Лісники ж у відповідь на звинувачення у хабарництві відмовчуються, мовляв, ви спочатку доведіть, що так було, а потім ставте клеймо корупціонера.

Боротьба з бурштинщиками – «для галочки»

Я даремно чекала на приїзд поліцейських. Адже копачі намивають бурштин відкрито, не соромлячись і не боячись нікого. Причина проста – із правоохоронцями старателі уже давно налагодили тісні ділові стосунки. Смішна статистика відкриттів злочинів за ст. 240 ККУ (порушення правил охорони надр) говорить про те, що боротьба ведеться «для галочки» та для звітування перед міністром внутрішніх справ.

Посудіть самі: за шість місяців поточного року поліція Сарнинського району (де нелегальний видобуток ведеться найактивніше) виявила всього 70 фактів незаконного видобутку бурштину, за якими були порушені кримінальні справи. При цьому правоохоронці вилучили 34 мотопомпи, сім автомобілів, один трактор, два мотоцикли та один кілограм бурштину. У кримінальних справах фігурує 37 осіб.

І це в той час коли в лісах «працюють» тисячі старателів.

Усіх місцевих міліціонерів повиганяли. Замість них прийшли міліціянти з інших районів.

Коли приходив виклик про бурштинщиків, міліціонери билися між собою – хто туди поїде. Бо знали – їм дадуть на лапу. Цирк просто! – сміється лісник Коля.

Ми недавно з другом намивали із помпою у заповіднику. Приїхав наряд, дали по сто баксів і розійшлися полюбовно, – ділиться досвідом 19-річний житель крихітного села Заврічне Вадим.

Та є й інша сторона медалі: у поліції замало сил, аби протистояти масовому руху бурштиношукачів. Старателі люблять хизуватися історіями про те, як вони хвацько вирішують питання з міліцією/поліцією, але вдала конспірація – важливий елемент цього бізнесу. Поруч із розповідями про корумпованих правоохоронців місцеві говорять про те, як «лютує аваковщина», котра не дає нормально копати і збувати камінь.

Скоріше мєнти нас бояться, ніж ми їх. Ну приїде у «бобіку» п’ять чоловік. І що з того? Через пару хвилин тут уже душ 50 наших набіжить. І в багатьох зброя є, між іншим, – додає старатель Сашко і показує десяток автоматів на задньому сидінні автівки.

Я приїхала у Сарненський відділ поліції головного управління Національної поліції в Рівненській області, щоб подивитися в очі правоохоронцям і розпитати у них про те, чи вірять вони в те, що нелегальний бурштиновий бізнес можна раз і назавжди закрити.

12

Зміна може тривати 16 годин

5

Вогнепальна зброя в автомобілі одного із старателів. За допомогою неї бурштинщики відлякують поліцейських, якщо ті виявляють принциповіст

 

У приміщенні поліцейського відділку тихо і спокійно. За дві години очікування начальника у центральному холі я не почула жодного дзвінка до чергового про тіньовий намив бурштину. Самі ж оперативники про свою боротьбу з бурштинщиками розказують вкрай неохоче. У них на лобі наче написано «Відчепіться. Ми скажемо тільки те, що ПОВИННІ сказати».

Діємо згідно з законом. У нас, крім бурштину, ще й інші проблеми є. Насильство у сім’ї, крадіжки, розбої, – мляво відповідає місцевий опер, з невідомих причин побоявшись представитись, а потім тихенько втік до свого кабінету.

Місцеве начальство переконане: навіть якщо весь особовий склад буде займатися виключно виявленням бурштинщиків, викорінити старательство як явище не вдастся.

Часто буває так, що старателі проявляють опір. Ми отримуємо виклик, їде слідчо-оперативна група. Приїзджає, а там сто чоловік. Наші хлопці фізично не можуть їх затримати, бо вони у меншості. Буває так, що і дорогу перекривають, не пускають нашу машину до місця видобутку. Ми не будемо стріляти по людях. В таких випадках ми просто фіксуємо порушення, фіксуємо опір, і їдемо назад. Потім починається розслідування, ми визначаємо особи людей, – пояснює т.в.о начальника Сарненського відділу поліції головного управління Національної поліції в Рівненській області Сергій Смаглюк.

Смаглюк займає свою посаду трохи більше місяця. Його попередника звільнили через звинувачення у кришуванні бурштинового бізнесу. Але новий очільник поліції клянеться, що жодної фінансової вигоди від бурштинового бізнесу не має, хоча і визнає, що знає про негласну співпрацю своїх підлеглих із нелегальними старателями.

Але коли я розповіла про наше з лісником намагання викликати тутешню поліцію на місце намиву, а наряд так і не приїхав, керівник округляє очі:

Не може такого бути. Коли був дзвінок?

Близько четвертої години дня. Я бачила як у сотні метрів від місця намиву стояв білий бус – у ньому сиділи поліцейські та щось охороняли. Але вони не спішили затримувати порушників.

Поліцейський викликає чергового і просить його доповісти по даному питанню. Бачачи скепсис у моїх очах, зізнається, що по-людськи він старателів розуміє:

У людей під ногами багатства, але брати їх закон забороняє. Звісно, що спокуса велика. Тим паче, що достойних альтернатив працевлаштування немає. Це прості селяни, а не якісь там сепаратисти чи бандити. У них є сім’ї, в кінці-кінців…

Раптом я помічаю, що у кутку кабінета начальника стоїть величезний сейф. На ньому – кілька ікон.

Оцю «семистрільну» мені дружина подарувала. А ці дві – залишили попередники, – каже поліцейський.

Начальник бере ключі, і відкриває сейф, щоб продемонструвати – пакунків із грошима та коштовного каміння тут немає. Сейф і справді майже порожній: у ньому лежать якісь документи і купка талонів на пальне. Не густо. Щоб ще більше мене вразити, начальник переконує, що бурштин йому взагалі не подобається.

А у вас вдома є бурштинові картини або ікони?

Ні, немає.

Чому? Я у магазині шедеври бачила…

Мені такі речі не цікаві.

А у дружини є бурштинові прикраси?

Нема.

Шкода, що у начальника поліції та його дружини – стійка алергія на бурштинові прикраси. Адже через кілька днів після нашої розмови я знайшла місця, де можна купити справжні шедеври за копійки.

 

Види бурштинового бізнесу

Щоб почати займатися бурштиновим бізнесом, потрібні три речі: перше – мати бажання заробляти; друге – придбати необхідний інструмент; третє – знати багаті на «сонячний камінь» місцини. І найголовніше – бути місцевим.

До приїжджих копачів тут ставляться із насторогою і неприязню. Щойно про новачка дізнаються місцеві профі – до нього обов’язково підійдуть і влаштують допит: хто він, звідки, і хто його сюди покликав, чи знає він когось із місцевих.

Базова екіпіровка бурштиношукача:

amber_items

У злачні місця без «даху» не пустять. У кращому випадку будете копати десь у глуші, де намив мізерний, – розповідає про тутешні порядки рокітнянський копач Коля.

Приходили сюди крутелики і з Києва, і з Сум. Думали, мабуть, що тут нема кому хазяйнувати. Розпитували як тут усе працює, як товар здати. Я питаю: а ти хто такий, щоб я тобі щось казав? Короче, посміялися з них, послали до неіснуючого торгаша, – глузує із приїзджих 45-річний Стьопа із села Зарічне.

Якщо не хочеться весь день порпатися у землі, є інший спосіб заробітку на «сонячному камені» – займатися його обробкою.

Також у бурштиновій індустрії є інженери, які готові придумати унікальні механізми для обробки «сонячного каменю». Щоб зайвий раз не ризикувати своєю свободою, покупка відбувається зазвичай віртуально – оплата здійснюється через інтернет-сервіси типу WebMoney.

Заснувати власний міні-цех по виготовленню бурштинових прикрас – не проблема, були б гроші. Верстати по місцевим міркам коштують недорого: кулькарка (станок для обробки камінців) коштує 6-14 тисяч гривень, шліфувальна машина – 4-6 тисяч, прес (який давить бурштин на дрібнесенькі камінчики для виготовлення картин) – 50-60 тисяч, автоклав (для знебарвлення бурштину) – 150-200 тисяч. Рентабельність такої покупки доволі висока. Приміром, на обробці одного кілограму «мінусовки» можна заробити 10 тисяч гривень.

Знайти продавця бурштину можна через соцмережі або через знайомих. Виявляється, за бажанням можна купити хоч цілу тонну бурштину:

А у вас яка партія є в наявності? – запитую я у перекупщика, який сидить в автівці біля магазину у центрі Клесова.

Двадцятки і п’ятдесятки сумарно тисяч на тридцять потягнуть, – повненький дядько говорить повільно і тихо, нишком озираючись.

30 тисяч… гривень?

Яких гривень? У нас тут усе в доларах рахується! – сміється він і дивиться на мене, мов на маленьку дівчинку.

1

Чудо-апарат для обробки бурштину. Виробництво – смт. Клесів, Україна

32

Барикада із гілочок – умовний знак. Значить, поряд захований пакунок із бурштином

 

В процесі торгів обговорюється питання доставки. Місця зустрічі для продажу бурштину позначають на дорозі різноманітними мітками. Приміром, на 30-му кілометрі дороги М07 біля шлагбауму, який забороняє в’їзд до лісу, стоїть купа складених тоненьких гілочок. Це знак. Значить десь поряд захована дрібна партія бурштину в поліетиленовому пакеті. Коли на вулиці сутеніє, за нею приїде посильний на мопеді. Забере і привезе до автівки покупця.

На мопеді дуже зручно. Якщо хтось сяде на хвіст – я в ліс по стежині – і все. Мене вже не впіймати, – пояснює 29-річний перекупщик Сашко.

Хлопець каже, що перепродавати бурштин – не така вже й складна справа. Але не кожен наважується ризикувати – адже СБУ і поліція полює в основному на перекупщиків, і покарання більш серйозне, ніж за добування «сонячного каміння». Щоб бізнес працював, мов годинник, потрібно мати знайомих перекупщиків за кордоном, а в ідеалі – «своїх» митників.

Покупці – часто іноземці – скуповують партію мінімум у п’ять кілограмів. Із задоволенням купують волинські камені скупщики із Китаю. Їх на Рівненщині чекають місцеві перекупщики, які контактують із бурштинокопачами.

Китайців на вулиці ви не побачите. Вони їздять в автівках із тонованим склом, і відсиджуються у готелях. Місцеві ділки приносять їм бурштин різного кольору і розміру, після чого покупці роблять свій вибір – які саме камені будуть брати, – розповідає корінний клесівець Андрій.

Селяни кажуть, що останнім часом китайці стали більш перебірливими. В той час як минулого року брали майже без розбору, то зараз прискіпуються і до відтінків, і до форми бурштину. Але копачі мусять миритися з цим – зараз торгівля іде туго, і вони стараються збути все, що можна, навіть по зниженим на 20-50% цінам.

Через посилення митного контролю скупщики вирішили перечекати, доки кампанія по боротьбі з нелегальним видобутком заглохне, і митники знову стануть більш дружелюбними.

Почекаєм місяць-півтора. Не хочеться зараз зайвий раз висовуватися, – кажуть хлопці.

Втім, виявляється, навіть зараз придбати нелегальні бурштинові прикраси може будь-який турист. І я в тому числі.

 

Тіньовий ринок бурштину

Дивно побувати у невизнаній світовій бурштиновій столиці – смт. Клесів – і повернутися додому без сувенірів. Проблема в тому, що офіційно вироби із бурштину в радіусі 50-ти кілометрів від Клесова продаються лише у районному центрі – Сарнах. Тут є кілька магазинів з прикрасами, виготовленими на державному підприємстві «Укрбурштин».

Ціни тут такі: намисто із обробленого бурштину – від 700 до 3000 грн, срібні сережки та брошки із бурштином розміром з десятикопієчну монетку – 600-1200 грн, ікони та картини розміром із учнівський зошит – 350-500 грн. Але вибір доволі скромний. Тож я розпитала у місцевих, чи можна десь знайти щось оригінальніше.

Навіщо вам ті кулони? Візьміть краще ось такі буси. Вони необроблені, зате весь негатив на себе беруть, темнішають, – авторитетно радить власник СТО, перебираючи у руках буси із камінців неправильної форми діаметром 1-2 см, нанизаними на коричневу нитку. –Я два таких самих дружині подарував. У неї проблеми із щитовидкою.

Справді? Я теж такі хочу. Де можна знайти?

Чоловік посміхнувся. Оголошення про тіньовий продаж ювелірних виробів із бурштину на стовпі побачити неможливо. Звісно, можна знайти кілька майстів, які рекламують себе у спеціалізованих групах у соцмережах. Але на Поліссі кожен знає: справжні шедеври можна купити тільки через знайомих.

Для поціновувачів ексклюзиву місцеві пропонують альтернативу – вироби, які виготовляють народні умільці у себе вдома на власних приладах для обробки каміння. При цьому, вартість виробу у майстра на 30-70 відсотків нижча, ніж у райцентрі.

Для прикладу, в той час як бурштинову ікону розміром 20х30 см у магазині продають за 300 грн, таку саму можна замовити у майстра – за 200 грн. Великою популярністю користуються бурштинові картини, скопійовані з фотографій. Це коли майстер сотнями відтінків бурштину висипає будь-яке фотозображення. Виглядає дуже оригінально. А ціна як для такого виробу смішна – формат 45х70 см обійдеться в 500 грн. Це в чотири-пять разів дешевше, ніж у випадку, якщо замовляти через інтернет.

Доставка – поштою через два тижні після замовлення. Але більш популярний варіант – передати виріб у вигляді посилки звичайнісіньким рейсовим автобусом.

От і я замовила дві картини, і уже через два дні о десятій вечора їх привезли у звичайнісінькому целофановому пакеті, набитому бубликами. Правда, передає моє замовлення «мафія у фартушках» – офіціантки, які порадили мені майстриню. Я відчиняю дверцята нашої «Ниви», і Наталя швиденько кладе мені на коліна дві картини.

Подобається? – запитує офіціантка, тишком оглядаючись навкруги.

Звичайно. Дуже гарно.

Майстриня зробила її трохи більшою, ніж ви замовляли…

Трохи? Та вона вдвічі більша, ніж я просила! А ціна не збільшилася. 350 грн за картину розміром 30х45 см! Це у два з половиною рази дешевше, ніж у магазині.

Та навіть продаючи товар по заниженим цінам, місцеві майстри на суму місячного заробітку не скаржаться. Тому що ще двадцять років тому вони і мріяти не могли про той стиль життя, який можуть собі дозволити зараз.

Те, на що витрачають гроші та як відпочивають родини бурштинщиків, стало для мене несподіванкою. І я вирішила відпочити так, як це роблять місцеві.

 

«Ситий міністр голодних селян не зрозуміє»

Ну як вам тут живеться? – запитую я у компанії чоловіків, які сидять на лавочці на автобусній зупинці.

Як у мовзолеї: і не хоронять, і їсти не дають, – жартома відповідає дідусь, якому на вигляд не менше 80-ти років.

На думку селян, у цій анекдотичній фразі – вся суть ставлення теперішньої влади до народу. Люди мислять по старинці, начебто не розвалився СРСР, а КПРС і досі відповідає за вчасний привоз хліба у магазин.

Старожили згадують: у радянські часи на Поліссі роботи вистачало всім. Той же Клесів асоціювався не з бурштином, а із лісами та гранітом. Тут працювали чисельні щебневі заводи; були і підприємства, які осушували болота і заготовляли торф, яким потім обігрівали школи. Але у середині дев’яностих років під час масової приватизації заводи позакривали, а нових не створили.

Тому зараз у місцевого населення є два основних види заробітку: перший – нелегально добувати бурштин і заробляти пристойні гроші, другий – збирати ягоди у лісі і продавати їх за копійки. Вздовж доріг можна частенько зустріти людей із кошиками (для ягід) або із сачками (для намиву бурштину).

Подорожуючи Поліссям, мене засмучують ретропейзажі занедбаних руїн потужних раніше підприємств. Сумно не лише мені – тутешні жителі із ностальгією згають про процвітаючі заводи та фабрики.

Який у нас молокозавод був! Зразковий! Всюди чистота, красота! І прибутковий був. Що ще треба? Але прийшов новий хазяїн, продав корів, і усіх звільнив. А нас 50 чоловік працювало. І тепер цехи пустують, – бідкається 43-річна Галина, яка раніше працювала майстром у Рокитнянському молокозаводі, а тепер розливає горілку у вагончику, який скромно припаркувався біля входу до закритого підприємства.

І така ситуація – куди не глянь.

$3200 – $3700/кг

Оптова ціна старателів перекупщикам

$3400 – $4200/кг

Оптова ціна перекупщиків покупцям у Польщі

$3650 – $5500/кг

Легальна ціна українського бурштину у Польщі

Ми з чоловіком зайшли повечеряти у сільське кафе і стали свідками того, як під час перегляду вечірніх новин місцеві ледь стримуються, щоб не плюнути у телевізор:

Воювати вони з нами вирішили значить. Останній заробіток у людей забирають! В мене дві дочки і троє внуків! А їсти тре кожен день! – махає рукою засмаглий вусатий дядько, реагуючи на залякування міністра Авакова.

Бурштинщики ображаються, мовляв, критикують їх найбільше ті, хто ніколи не жив у злиднях:

Цю тупорилу владу не цікавило, як ми тут жили до того, як бурштин став цінуватися. Моя сестра кормила і вдягала свою дитину за 300 гривень зарплати – в місяць! А мінімалка тоді була тисяча. І жінка, щоб вижити, мила підлогу в магазині і прибирала вулицю. Тоді значить державі було нас*ать, що дитині нема за що зошита купити! І міністри не совали сюди свого носа, бо не було на чому тут піаритись, правда? – бурхливо реагує після випитого кухля пива хлопець, якому на вигляд років двадцять пять.

Коли мені виповнилося шістнадцять, я не в унівєр поступав, а змушений був їхати в Росію будувати кацапам котеджі, бо не було в що вдягтися. Я за рік вдома був два тижні. Це когось хвилювало? Ні. А тепер, коли ми можемо щось заробити вдома, їсти, спати і жити вдома і заробляти гроші, не принижуючись перед тими рассєянамі, то влада раптом вирішила, що нам треба розказати, як жити? Прожив би той міністр так, як ми прожили, то не відкривав би рота, – додає його товариш.

Типовий приклад трагедії спільного, коли найнахабніші використовують спільний ресурс, не дбаючи про його відновлення. І вихід тут один: встановити єдині правила користування спільним, тобто клондайками і за порушення жорстоко карати. Для того й існує держава, і статки міністра тут ні до чого.

 

Чарівний ліс

Я закохалася у Полісся щойно зайшла у тутешній ліс. Палітра квітів та різнотрав’я вражає. Неймовірно м’яка земля, густо встелена різнобарвним мохом, нагадує махровий рушник. Звідусюди долинає спів птахів. Та й живності вистачає: тут водяться дикі кабани, козулі, лосі, куниці, зайці, бобри, у болотах – ондатри; гніздиться журавель, чорний лелека.

А повітря пронизане солодкуватим ароматом стиглих ягід. Ліс дуже щедрий на подарунки: відійдеш від дороги на два-три метри – і тут тобі і ожина, і суниці, і чорниці. Їж скільки влізе!

Цю смакоту продають місцеві – в основному – підлітки та жінки. Вони сидять на узбіччі з невеличкими пластиковими відерцями і віддають літрову банку ягід за 25 гривень.

Це, звісно, не такий прибутковий бізнес, як намивання бурштину. Зате поліція за нами не ганяється, – каже молода продавчиня, відсипаючи мені чорниці.

Ходити у ліс по ягоди для тутешнього люду так само природньо, як для міських жителів випити кави за читанням ранкових новин. Але з початком бурштинової лихоманки місць, де ягід особливо багато, стає все менше.

Усі клондайки біля Кремінного були раніше вкриті кущами журавлини. Її збирали селяни аж із трьох районів: Дубровицького, Рокітного і Дубенського. Прийшли бурштинщики і знищили ці насадження. Ну нажилося хай пару сотень чоловік на тих камінцях. Але при цьому тисячі селян вже не зможуть піти до лісу за журавлиною. Ягоди там не з’являться у найближчі сто років, – констатують лісники.

Розмовляючи із правоохоронцями, дуже не хочеться вірити у те, що цей чарівний ліс невдовзі перетвориться на піщану пустелю із голими стовбурами. Але якщо реально дивитися на речі, то зрозуміло, що поки бурштинова лихоманка не вгамується, шансів урятувати природу – нуль.

Життя поза клондайком

Перед поїздкою в епіцентр видобутку бурштину, я переглянула не один десяток телесюжетів по цій тематиці. На основі побаченого сформувалося чітке уявлення про те, що мене можуть розстріляти ще на під’їзді до лісу. Я думала, що постійно буду зустрічати пихатих і самовдоволених людей, які просто купаються у грошах.

Але мої очікування не справдилися.

Легендарне селище міського типу Клесів оновлюється на очах. На місці гнилих дерев’яних розвалюх, мов гриби після дощу, з’являються акуратні будиночки. Найчастіше будують із броварського газобетону – це недорога та відносно швидка технологія будівництва.

Всупереч створеним стереотипам, красивий зелений газон, фонтан у дворі та крутий джип – швидше виняток, аніж правило у тутешніх краях. А от недорогі автівки можна побачити майже у кожному дворі. Жінки ж їздять на мопедах та велосипедах.

У людей, які бачили злидні, а тепер можуть собі дозволити їздити з дітьми на моря, складається враження, наче влада хоче їх дискримінувати:

А чого це чиновник із зарплатою дві тисячі може їздити на джипі, а я – ні? Чому до нього не приходить міліція і не оголошує війну? Адже явно він свої статки нечесним способом заробив? Що це за лицемірство? – задає риторичне запитання бурштинщик Сашко.

Ну є у нас кілька мільйонерів, але ж це не все село, – продовжує його мама Катя, заганяючи у загорожу курей. – Мій син теж копає вже не перший рік, але що він купив за ті гроші? Беушну іномарку за чотири тисячі доларів, мопеда сестрі, плазмовий телевізор і модний мобільник. Ну і на косметичний ремонт нашкрябав.

Дехто із новоспечених багатіїв, кому справді пощастило знайти великий камінець, залишають рідні домівки і переїзджають до обласних центрів – хтось купує квартиру у Рівному, хтось – у Києві, а хтось узагалі – в Криму.

А в стареньких хатках живуть пенсіонери, які через слабке здоров’я за буршином уже не ганяються. Але є і категорія пенсіонерок-ентузіасток, які у вільний від онуків і хазяйства час вряди-годи забігають на найближче місце намиву. Одягають спортивні треніки, гумові чоботи, беруть сачок – і гайда на велосипеді за скарбами!

Накопаю грам сто «мінусовки» – і додому. А що? Мені багато не треба. То так – на подарунки онукам та дітям, – каже 61-річна баба Настя, яка продає «мінус» по сто доларів за кілограм.

Після роботи «в полях» бурштинщики культурно відпочивають у численних місцевих кафе. Оскільки гроші на пристойну вечерю у них є, у Клесові стало рентабельно відкривати заклади харчування, які язик не повернеться назвати генделиками: ні тобі пластмасових стільців, ні гігантських парасольок із рекламою пива. Зазвичай, кафе має вигляд невеличкого затишного будиночка, всередині якого можна побачити дерев’яні меблі з акуратною різьбою, величезні плазмові телевізори, свіжий ремонт.

Жінка йде на клондайк у правильному дрес-коді та із робочим інструментом - сачком

Жінка йде на клондайк у правильному дрес-коді та із робочим інструментом – сачком

Ціни пречудові. Тут за 50-60 гривень можна наїстися від пуза. Тістечка та млинчики – не для тутешньої публіки. А от м’ясних страв вистачає, оскільки більшість клієнтів – голодні стомлені бурштинщики; і порції тут гігантські.

– Комплексні обіди у нас користуються величезною популярністю. Ціна – 35-45 гривень. Перед аваковщиною ми на замовлення обід на чотириста чоловік регулярно готували, – каже тутешній кухар Наталя.

Не шукає делікатесів і тутешня еліта – бригадири і перекупщики. Тому не дивина побачити як із чорного Лексуса виходять троє молодиків у шортах і з голим торсом. Вони заходять у кафе, дружно сідають за столик і голосно кличуть офіціантку:

-Леся-а-а-а! Давай комплєксний! І пива!

Зрозуміло, що манер новоспечених багатіїв ніхто не вчив. Тут усі свої. Село є село.
Раніше у Клесові було кілька залів ігрових автоматів. Їх відкили підприємці, які вирішили заробити на жадібності бурштинщиків. Азартні гультіпаки за ніч спускали десятки тисяч гривень, отриманих за сонячний камінь. Але бізнес існував недовго:

-Одного разу місцевий за ніч програв десять тисяч доларів. І так розізлився, що вранці спалив цей клятий заклад, – сміється Андрій.

Про те, як отримані за бурштин гроші, спускають на вітер, ходять цілі легенди. Хтось забуває шорти із айфоном у кишені зняти перед тим, як в озері купатися. Хтось на таксі їздить в гості за сто кілометрів і назад. Особливо багато історій про дорогезні автівки, які розбиваються буквально через кілька днів після покупки:

-Є у нас один кадр. Умудрився купити собі Лєксуса нової моделі. Поїхав з пацанами у кафе, обмив покупку, а потім – за кермо. Не встиг від’їхати і кілометра, як врізався у стовп. Це добре, що подушки безпеки спрацювали, бо інакше був би з проламаним черепом. В поліцію навіть не дзвонили, бо страховки не було і номерів. Так і стоїть той Лєксус у дворі, як розпорота консервна банка, – розповідає місцева краля Аліна.

Але чимало і статечних господарів, які вклади гроші від бурштину у свій дрібний бізнес. У Клесові інфраструктура дуже розвинута. Тут є магазини, спортзали, СТО, автомийки, міні-готелі.

А тутешні ціни на одяг і взуття, явно не каліфорнійські, навпаки – нижче не придумаєш. Джинси – 250-290 грн, футболки – 70-90 грн, сорочки – 90-120 грн, кросівки і туфлі – по 230-300 грн, а жіноче взуття можна і за 15 гривень знайти. І щотижня новий товар привозять.

Є навіть кілька магазинів дитячих товарів. У найбільшому продавчиня – вона ж хазяйка закладу – завжди хотіла керувати таким бізнесом. І чоловік-бурштинщик здійснив її мрію: побудував пристойне приміщення, зробив у ньому ремонт і замовив із країн ЄС (частіше – з Польщі) дуже якісний товар. І тепер щаслива жінка не лише сяє від масиву золотих прикрас на тілі, а й від того, що отримала бажане.

Поганяти на квадроциклах – ще одна крута забавка для місцевих

Поганяти на квадроциклах – ще одна крута забавка для місцевих

Влітку тутешній люд частенько їздить на відпочинок до мальовничого Блакитного озера. В’їзд до нього платний – 20 гривень. Плату установили підприємці, які розмістили навколо озера гарні дерев’яні альтанки, а також кам’яні столики та лавки; організатори також опікуються тим, щоб тут було чисто, і щодня прибирають прилеглу територію.

У Клесові є три православних храми Московського Патріархату. Найстарішому – чотириста років, а наймолодший ще будується (як кажуть місцеві – «за бурштинові гроші»).

Та на патріотизм місцевих МП вплинути не може. Поліщуки з гордістю розповідають про те, як під час Євромайдану передавали гроші і провізію протестувальникам. Усі розмовляють українською, на свята носять вишиванки і прикрашають свої авто українським прапором або тризубом.

Бурштинщики не лише витрачають гроші на автівки та телевізори; вони готові вкладати частину свого доходу на суспільні потреби: ремонт школи, спортзалу, будівництво церкви і на допомогу воїнам, що перебувають в АТО.

Бурштинові ікони у церквах тут зустрічаються вкрай рідко

Бурштинові ікони у церквах тут зустрічаються вкрай рідко

Бабський батальйон – надбавки до пенсії вже не чека

Бабський батальйон – надбавки до пенсії вже не чека

Селяни звинувачують державу і владу у тому, що вона не дбає про них: розбиті дороги та холодні батареї у школі взимку. Люди не знають, що гроші і на дороги, і на школи беруться з податків, які вони сплачують, а оскільки бурштин миється нелегально, то ні гарних шкіл, ні якісних доріг бути в принципі не може. Їм цього українська держава ніколи не пояснювала і пояснювати не збирається.

Не зустріла я тут нікого, хто б із ненавистю говорив про військових, які приїхали охороняти ліс. Незважаючи на відкритий конфлікт Нацгвардії із бурштинщиками, клесівські жінки воєнних жаліли, і приносили їм поїсти.

Бідні хлопці! Їх сюди кинули і навіть провізію нормальну з собою не давали. Все сухими пайками перебивалися. Ну то ми їм борщику варили, котлєтку, салатика елементарного. Це ж зовсім інше діло! – каже Лариса, яка працює поваром у місцевому кафе.

Жінка переймається – нещодавно нацгвардійці залишили публічні пости і перемістилися в глибину лісу, в болота. Хто їх там добряче нагодує – не ясно.

Бурштинова лихоманка

Після того, як у ЗМІ замайоріли історії про волинські багатства, що зариті під землею, чимало мрійників із різних регіонів почали шукати способи, як і собі відкусити шматочок щастя. В соцмережах почали з’являтися оголошення на кшталт: «Дуже потрібна робота на бурштині. Швидко копаю», «Піду на роботу за мінімальну плату», «Якщо в команду копачів потрібен витривалий, нестандартно мислячий в екстрених умовах чоловік, пишіть в лічку». Але знайти роботу на клондайку через інтернет дуже складно.

А все тому, що бурштинщики не хочуть зайвий раз наткнутися на працівника правоохоронних органів, який за допомогою оголошень про пошук роботи шукає організаторів нелегального бізнесу.

– У нас тут кожен сам по собі. Немає такого, як в інших селах – щоб без попередження в гості одне до одного ходили. Бо майже у кожній хаті захований скелет, і не один. Навіть мобільний телефон сусіда дістати – велика морока, – каже продавчиня Ганна із міста Рокитне.

Штраф у 7400 гривень за незаконний видобуток бурштину людей не лякає. Тому що прибутки тут чималі

Штраф у 7400 гривень за незаконний видобуток бурштину людей не лякає. Тому що прибутки тут чималі

Спілкуючись із тутешніми жителями і справді складається враження, що всі тут без винятку закінчували Академію СБУ. Бурштинщики діють аж занадто обережно, бо часто перебуваютьт під дією параної. В умовах тотальної конспірації копачі бояться давати малознайомим людям свої номери телефонів. Частенько дають телефон дружини, яка виконує роль секретаря.

– Я раз на рік у лікарні лежу під капєльніцами. Нерви здають, – зізнається Андрій, батько двох дошкільнят. І ні з того, ні з сього додає: але ми вас в бригаду не візьмемо!

Дивний якийсь. Я ж і не просилася у бригаду. Просто запитала, чи не виснажує робота…

Пізніше я зрозуміла, що бурштинщики ставляться до чужаків зверхньо і на роботу стараються брати тільки земляків. А конкурс на ваканту посаду тут чималенький! Робітники, у яких немає власної мотопомпи, шукають місце у бригаді. Зазвичай бригадир щоденно платить хлопцям від 500 до 1500 гривень.

А коли бурштинщики намивають чималу кількість каміння, дають премії – плюс 50% від окладу. Непогано себе почувають навіть механіки, які займаються обслуговуванням насосів. Вони отримують від 800 гривень за зміну.

Гідної альтернативи бурштинокопанню місцеві не бачать: є робота на залізниці та на комбінаті по обробці граніту, але тамтешня зарплата селянам здається мізерною – 3-4 тисячі гривень.

– Щоб нормально жити сім’ї з двома дітьми, треба мінімум 20 тисяч заробляти. Але такі гроші ніде не платять. Ото бурштину намиєш, продаси, і тільки так можна себе людиною почувати, – каже колишній лісник Петро, сидячи на своєму мотоциклі вартістю 18 тисяч гривень.

Для селян, які до бурштинової лихоманки в кращому випадку заробляли три тисячі гривень, навіть 500 гривень у день – це колосальний дохід. Тому не заразитися бурштиновим вірусом дуже важко.

Моя колега, яка працювала у одній із рівненських газет, взялася досліджувати тему нелегального видобутку бурштину. Дівчина написала цілу серію публікацій, обзавелася потрібними знайомствами, і так захопилася, що вирішила залишити свою основну роботу. Тепер вона займається бурштиновими закупками, і заробляє в рази більше, ніж у часи, коли працювала журналістом.

Крута мотопомпа це символ статусу. Зверніть увагу на диски від BMW || Джерело: Група 'Клондайк' у соцмережі ВКонтакті

Крута мотопомпа це символ статусу. Зверніть увагу на диски від BMW || Джерело: Група ‘Клондайк’ у соцмережі ВКонтакті

Досвід Польщі

Проблему нелегального видобутку бурштину успішно побороли у сусідній Польщі. У 2007-му році тамтешня влада дозволила легально видобувати бурштин приватним особам; вона почала видавати дешеві ліцензії на розпізнання та видобуток бурштину на ділянках комунальної власності.

А трохи пізніше старателям дозволили орендувати землю інших власників, які підпишуть відповідний договір з містом, наприклад, територію порту або державних лісів. Нині у Польщі легально намивають бурштин більше тисячі бізнесменів.
За лічені роки польський Гданськ проголосив себе «світовою столицею бурштину» і нині активно використовує цей лозунг для приваблення туристів. Тут щороку проводяться міжнародні виставки, у місцевих науково-дослідних центрах вивчаються властивості «сонячного каменю».

Легальний статус дозволяє інвестувати в індустрію, легально працюють не тільки старателі, а й ювеліри. Із сплачених податків розвивається місто, відновлюється природа. І до цього бурштинового центру тече і потічок українського каменю.

Через підпільний видобуток українці не можуть повноцінно його обробляти і фактично ми поставляємо полякам сировину. По суті, через власну обмеженість і не бажання жити по правилах, виконуємо брудну і дешеву роботу, а основні доходи даруємо іншим.

Примарна легалізація

Що найгірше, місцеві жителі не хочуть і чути про легалізацію копалень. Не видно серед них і активістів, які б вимагали цього від влади. Вони і досі ментально живуть у Радянському Союзі, де було пристойно красти все, що погано лежить, бо воно «нічиє».

У серпні 2015-го прем’єр Арсеній Яценюк заявив, що до бюджету на 2016 рік мінфін закладає 1 мільярд гривень прибутків, які планує отримати від продажу ліцензій на видобуток бурштину. Але як це зробити, якщо законопроекти, які передбачають видачу таких ліцензій, досі не стали законами?

Хоча законопроект про видобування та реалізацію бурштину був прийнятий за основу ще у квітні 2015-го року, він і досі чекає на друге читання; а проект закону про старательську діяльність комітет розглядає ось уже сім місяців. Через це щодня повз держбюджет проходить 2-8 мільйони гривень контрабандних грошей.

– З економічної точки зору – це врятування для депресивних регіонів, особливо Волині, Рівненщини і Житомирщини. Тому наша ідея створювати і легалізувати старательські артелі, і легалізувати їх, щоби в бюджет місцевих громад потрапляли кошти, – коментує законопроект нардеп Микола Томенко.

– Ми хочемо, щоб селяни мали роботу, щоб дійсно бачили, що ті надра, які сьогодні належать їм, приносили до них це добро. Питання видобутку бурштину – це початок створення старательської діяльності нашої країни, це дасть можливість створення тисяч, десятків тисяч нових робочих місць, – додає народний депутат Б. Розенблат.

Коли ці законопроекти стануть законами, бурштинокопачі зможуть легально платити у місцевий та державний бюджет орендну плату за користування надрами. При цьому, усі робітники зможуть отримати трудовий стаж, а території намиву бурштину будуть рекультивовуватися.

– Добування бурштину – це підприємницька діяльність, тобто діяльність на свій ризик. Може бути і так, що на ділянці всього 100 грамів знайдеться. Але це вже не проблема держави. Якщо копальні будуть офіційно дозволені, то бурштинщики будуть після себе наводити порядок. Накопали камінців – зарили яму – посадили дерева – все, молодці. Щоб все виглядало так, як і до приходу, – вважає старший майстер по озелененню Клесівського лісництва Сергій Круглик.

Але для цього потрібна політична воля. Якої наразі не видно.
Самі ж старателі не дуже вірять у те, що легалізація видобутку бурштину через оформлення ліцензій буде організована справедливо.

– Знаєте як буде? Приїдуть депутати, заберуть собі всі ласі шматки, а нам дадуть дірку від бублика. І скажуть – ну все ж по-чесному!

Заклики садити бурштинщиків за грати, вводити комендантський час у населених пунктах, які активно займаються нелегальним бізнесом – це популізм. Від таких заходів реальної користі не буде. Поки держава не створить умови для комфортного ведення бізнесу, і доки не з’являться робочі місця із гідною оплатою праці, люди будуть продовжувати шукати шляхи для того, щоб жити, а не виживати.

 

ТОП-5 скандалів 2016 року

Бурштинова земля – студентам

Лютий: В.о. начальника ГУ Держгеокадастру у Житомирській області Віталій Ясана роздав 44-м львівським студентам багату на бурштин землю у Володарсько-Волинському районі Житомирській області. Студенти без погодження з місцевими громадами отримали для ведення фермерського господарства 80 гектарів земель запасу. Інформацію передали у ГПУ народні депутати.

Поліцейським погрожували розправою

30 березня: Тисячі старателів перегородили дорогу для в’їзду в урочище “Смітник” поблизу селища Клесів. Бурштинокопачі погрожували поліцейським розправою, після чого почалася сутичка. Розлючена юрба почала кидати каміння та підручні засоби, стріляти із вогнепальної зброї. Внаслідок інциденту отримали травми десятеро правоохоронців.

Заборона затримувати копачів

Квітень: Начальника Сарненського районного відділу поліції Ігоря Харитонова спіймали на “кришуванні” копачів бурштину. Він забороняв підлеглим затримувати копачів, документувати протиправну діяльність і вилучати мотопомпи та інше знаряддя. Проти поліцейського порушили кримінальне провадження, і він втік. Але Апеляційний суд Рівненської області своїм рішенням дозволив йому повернутися на посаду.

Перекопали кордон

Травень: У Любешівському районі Волинської області місцеві жителі заважали демаркації державного кордону з Білоруссю, вступаючи в конфронтацію з білоруськими силовиками. У Державній прикордонній службі ймовірною причиною цього назвали бажання волинян зберегти доступ до Жировського каналу, щоб мати змогу мити в ньому добутий бурштин.

Затримали прокурора

Липень: За підозрою в організації озброєнного злочинного угрупування затримали заступника прокурора Рівненської області Андрія Боровика. Під час обшуку в нього виявили мішки бурштину, злитки і колекцію годинників (за різними оцінками, її вартість – від $100 тис. до $1,3 млн). Міністр МВС Арсен Аваков розповів, що в причетності до цієї справи підозрюють 32 людини. Слідство по даній справі триває.

Любов ВЕЛИЧКО