Порівняно з сепаратистами російські солдати були «ангелами», – спогади про Іловайськ

В Україні вшановують другу річницю іловайської трагедії. Рожищенець Микола Вірний розповів, як пережив “іловайський котел” та як вдалося врятуватися з полону.

Про це інформує Район. Рожище.

Починаючи із Дня Незалежності і до кінця серпня два роки тому в Іловайську Донецької області в оточенні опинилися кілька тисяч український військових як із частин ЗСУ, так і добровольців.

Трагедія особливо зачепила Волинь, адже в операції брала участь 51 ОМБР, в якій служили волиняни, бійці спецроти «Світязь», а також чимало добровольці-наших земляків.

ПОВІСТКА

24-річний рожищенець Микола Вірний після закінчення школи вступив до Рожищенського коледжу ветеринарної медицини. Проте, після його закінчення пішов працювати водієм-експедитором у ВПК «Україна», пізніше – до приватного підприємця Сергія Новосада. Строкову службу проходив у Новоград-Волинську в 12-му інженерному полку. Отримав спеціальність сапера.

Хлопець брав участь у Помаранчевій революції в Києві та Революції Гідності тут, на місці. А 7 квітня 2014 року Миколі принесли повістку.

“Я потрапив до 51 ОМБР міста Володимир-Волинський. Коли приїхали в частину, то ще дві години під парканом сиділи. В той час якраз масово почали брати до лав армії, працівники частини не встигали оформляти новоприбулих. Згодом були два тижні навчання на місці та ще місяць на Рівненському полігоні” – розповідає демобілізований солдат.

Його взяли працювати водієм саперної роти. За словами бійця, бригаді дали машини, які з 2009 року ніхто не виганяв з боксу.

“В травні, завантаживши на ешелони техніку, нас відправили в місто Дачне, що на Дніпропетровщині. Не пам’ятаю, скільки ми блокпостів вже поставили, як сепаратисти дочиста розбили один із них поблизу Щастя. Такого тоді ще ніхто не бачив. В частині піднявся бунт, багато хлопців вимагали повернення додому. Правда, їх відправили на полігон, а з тих, хто лишився, сформували добровільний батальйон “Колос”. Це десь приблизно було чотири з половиною тисячі людей, – пригадує військовослужбовець.

«ГРУПА ЦІКАВИХ ЗАВДАНЬ»

Послуживши в “Колосі” два місяці, Микола приїхав додому у відпустку “під чесне слово”. А вже коли повернувся, то добровольці були на Савур-Могилі, тож Микола знову потрапив до складу 51 ОМБР. Спочатку стояли над трасою Донецьк-Маріуполь, а пізніше відправили під Іловайськ. На той час основним завданням був супровід колон та встановлення мостів.

“Ми себе називали “групою інтєрєсних завдань”, бо мали все знати, все вміли і все робили”, – посміхається він.

“Ми приїхали на роздоріжжя між Многопіллям та Іловайськом, мали там ставити моста. Там були добровольчі батальйони “Донбас”  та “Дніпро”. Нам сказали залишатися, доки вони не візьмуть потрібної позиції. Так ми і залишилися, поки вони не зачистили пів-Іловайська. А 13 серпня російські війська почали масово заходити на цю територію”, – пригадує чоловік.

Рожищенець зустрів свій 22-ий день народження на війні.

“На елеваторі в Котейнікова, де ми на той час перебували, по рації передали, що зі сторони Росії їде велика колона броньованої техніки. Через день ми знялися із елеватора та поїхали на Многопілля, бо всі розуміли, що двадцять чоловік нічого не зроблять проти такої кількості противника”, – розповідає Микола Вірний.

Зайнявши позиції, українські бійці почали окопуватися та ховати техніку. А 24 серпня, на День Незалежності, о 4:00 їх почали обстрілювати проросійськи налаштовані сепаратисти. Обстріл тривав безперестанку дві години. За словами чоловіка, було враження, що це не закінчиться ніколи. Але на день все притихло, а вже після обіду із посадки в сторону української бригади виїхав танк.

Микола Вірний пригадує, що по ньому стріляли зі всього, з чого тільки можна. Бо протитанкової зброї не було, з шести БМП, стріляла лише одна, але його побратими знайшли вихід: побили оглядові вікна, позбавивши екіпаж можливості “бачити”. Сепаратисти від’їхали в посадку, залишили танк та втекли.

На жаль, в нерівному бою загинув побратим Миколи, Роман. Він був наймолодшим членом бригади.

Сергій з Луцька, аби не потрапити під обстріл, повз по обгорілому полю, дуже попікся, а Пашу “Мєдіка” від смерті вберегла кевларова каска, яку я привіз з дому. В ній так і стирчала куля 7,62″, – розповів волинянин.

Після того, як оговталися від втрати та бою, хлопці забрали танк собі. А вже під вечір з посадки виїхала ціла колона техніки. 2 години 45 хвилин йшов запеклий бій – двадцять чоловік боролися проти двохсот. Однак, згодом виявилося, що це були українські війська, до них прямувало підкріплення.

Бійці отримали протитанкові ракети «ПТУРи».

29 серпня оточеним під Іловайськом українським частинам запропонували умови виходу з кільця. Але всупереч досягнутим домовленостям, в шести кілометрах південніше Іловайська колону зустріли шквальним вогнем.

“Коли мали виходити з оточення, виїхали на трасу до Старобешева, проскочили першу російську колону, яка тягнулась метрів сто. Проходячи наступну колону попали під автоматні черги, ще через три кілометри – в хід пішли міномети, а там танки і все, з чого можна стріляти”, – згадує Вірний.

Миколі Вірному довелося підірвати “Урал”, яким він кермував, через те, що у його мотор потрапив снаряд і не здетонував.

Рожищенець пересів на “ІМЕР”, коли від’їхав до Новокатеринівки, з териконів російські війська почали обстріл – його автівка загорілася.

“В девʼять годин ранку я прийшов до тями. Де я, що я? Оговтавшись, побачив, що в полоні. Глянув на себе – нога ззаду “теліпається”, в руці стирчать осколки, і біль… В 9:30 приїхали російські “КаМАЗи” і всіх живих та непоранених забрали. А куди, то Бог їх знає. В 12 годин привели ротного з хлопцями. Ми всі лежали в середині терикона. Нас було десь близько 180-200 чоловік. Був серед нас один мертвий. Через трохи до нас підійшов російський медик та порадив обмотати чотирьом непораненим голови марлею і полити йодом”, – розповів армієць.

“Через трохи до нас підійшов ще один російський солдат та запитав, хто вміє стріляти з “ПТУРа”, один хлопець не подумав і підняв руку, той єхидно запитав чи він хрещений, отримавши ствердну відповідь, кинув: “То я зараз побачу, який ти хрещений!” і забрав його. Як дізналися пізніше, в них застряг снаряд в “ПТУРі” і треба було його дістати”, – пригадує боєць.

О 15:00 приїхали волонтери з Червоного хреста та забрали поранених.

“Нас погрузили в санітарні машини, коли проїжджали сепаратистів, то вони ще познімали з наших солдатів у кого були бронежилети. А один з них, ходив і махав ножем, кажучи: “Попалися б ви мені, я б вас різав так, як мене вчили”, – розказує Микола.

За словами Миколи Вірного, порівняно з сепаратистами російські солдати були “ангелами”.

Миколі Вірному пощастило вижити, пізніше його відправили в госпіталь у Дніпропетровську, а згодом – переправили на Львів. Чоловік пережив багато операцій, з тіла медики витягли 12 осколків, а два ще залишилися.