Місто повинне жити, інакше воно не буде цікавим, ‒ Рабан

Багаторічний директор історико-культурного заповідника «Старий Луцьк» Тарас Рабан, який чотири роки тому залишив посаду, нині очолює обласну організацію Національної спілки архітекторів України.

З інтернет-виданням «Волинь 24» архітектор поділився своїм баченням розвитку Старого міста, розповів, що думає про реконструкцію вулиці Лесі Українки, а також, чим завершились кримінальні справи, порушені проти нього.

ЦЕ НЕ РЕКОНСТРУКЦІЯ ВУЛИЦІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ, А ЇЇ БЛАГОУСТРІЙ

Що Ви думаєте про реконструкцію вулиці Лесі Українки і про те, що з нею пов’язано – протести, позицію місцевої влади? Чи доцільно було проводити цю реконструкцію, на Вашу думку, адже багато хто каже, що це могло зачекати?

– Протести і заяви влади я не оцінюю. Я можу сказати лише свою позицію, а все решта мене не цікавить. Чи потрібна була реконструкція вулиці? Ну давайте не будемо ходити в театри, бо набагато важливіше, щоб кожна сім’я мала картоплю. Давайте не будемо займатись мистецтвом, бо набагато важливіше, щоб у всіх була гаряча вода. Чи могла б простояти бруківка ще? Звичайно могла. І дерева могли постояти, і будинки. Але питання доцільності не до мене. Для цього є міська рада, депутати.

Кожен архітектор може сказати, що він зробив би краще чи по-іншому. Але є автор проекту, він заклав туди свою думку, творчість. Давайте ми оцінимо його роботу, коли вона буде завершена. Давайте почекаємо завершення реконструкції і тоді почнемо критикувати, говорити, наскільки вона погана чи вдала.

Це не реконструкція, а благоустрій

Це не реконструкція, а благоустрій

Ми розглядали проект на засіданні обласної Спілки архітекторів і я можу сказати, які були думки фахівців. По-перше, всі члени спілки сказали, що представлений проект – це не концепція реконструкції вулиці Лесі Українки. Це благоустрій пішохідної зони. Чому? Тому що концепція реконструкції повинна включати не лише заміну бруківки, дерев, ліхтарів, лавочок.

Концепція включає заміну бруківки, комунікацій, лавочок, ліхтарів, дерев, але однозначно вона включає й реконструкцію фасадів, приведення до ладу реклами, транспортної схеми. Концепція – це комплексний підхід. А в цьому проекті враховано лише благоустрій.

Міська рада ухвалила програму, згідно з якою вулиця Лесі Українки повинна стати мистецькою вулицею і, на думку архітекторів, це потрібно було взяти за основу. Це означає, що там повинні бути запрограмовані, а не випадкові місця, де художники можуть продавати сувеніри. Повинні бути місця, де могли б виступати вуличні музиканти. Таких місць, як біля ЦНАПу, де люди читають вірші, грають у шахи, повинно бути значно більше.

Потрібно людей, які живуть на перших поверхах, зацікавити продати свої квартири підприємцям, а підприємців зацікавити прийти на цю вулицю, можливо якимись пільгами. Зараз частина вулиці від Театрального майдану до повороту на Кривий Вал ще живе, від Кривого Валу до Сенаторки Левчанівської – все затихає, а звідти до Ковельської – взагалі глухо. Але потрібно зробити так, щоб вона вся жила.

Раніше архітектори розробили концепцію так званого «золотого кільця» Луцька, що включає площу перед головним корпусом університету з входом до парку, Театральний майдан, історичну пішохідну вулицю Лесі Українки, Старе місто, парк.

Ця вулиця дуже важлива в цьому кільці і вона повинна бути вся цікавою, а не якась її частина. Тим паче, що на ній є багато пам’яток архітектури.

– Що варто зробити з цими пам’ятками архітектури, аби вони були привабливими?

– По-перше, їх треба відкрити. Я не хочу говорити щось про тих людей, які виступають проти зрізки дерев, вішають чорні смужки на них… Безумовно дерева шкода. Але вони – не для цієї вулиці. Яскравим прикладом є проспект Волі, де посадили шаровидні клени і вулиця стала кращою.

Фасади перш за все треба відкрити

Фасади перш за все треба відкрити

Масштаб цих лип не відповідає потребам вулиці Лесі Українки. Коли ми робили реконструкцію у 1987 році, частину лип ми вирізали і посадили нові, а частину залишили. Навіть ті дерева, що тоді посадили, вже зависокі, бо липа дуже швидко росте. Вони закривають фасади.

Однозначно ті дерева, що ростуть вздовж пішохідної частини, потрібно зрізати, а на їх місці посадити нові.

Але ми зрізуємо дерева і оголюються непривабливі фасади і ще більш неприваблива реклама. Тому повинен бути комплексний підхід – не просто зрізати дерево і на його місці посадити нове, а й відремонтувати фасади. Так, це потребує певних коштів, але відремонтувати, пофарбувати фасад все ж значно дешевше, ніж збудувати щось нове.

НА ВУЛИЦІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ МОЖНА ЗРОБИТИ МІНІ-БАЗАРЧИК

– Проблема в тому, що більшість будинків – це приватна власність і зобов’язати людей їх відремонтувати не можна…

– А для чого їх зобов’язувати? Плитка перекладається за які кошти? За бюджетні. Так само можна частину коштів виділити з міського бюджету на фасади. То й що, що це приватні будинки? Чи через те, що не можна власників зобов’язати, нехай стоять облуплені? Треба знаходити шляхи.

Вулиця Братковського, яка веде до замку, до 2003 року була нецікавою, абсолютно не мала обличчя. Але там підняли трилінку, пофарбували фасади, посадили нові дерева і тепер жоден путівник не обходиться без фото цієї вулиці. А це просто звичайна вулиця, яка значно менш цікава, ніж вулиця Лесі Українки.

На вулиці Лесі Українки не всі фасади цікаві, але для того, щоб зробити їх такими, є архітектор, художник і дизайнер. Лише за рахунок фарби їх можна зробити привабливими.

На вулиці Лесі Українки варто більше торгувати сувенірами

На вулиці Лесі Українки варто більше торгувати сувенірами

Далі потрібно продумати питання насичення – встановлення лавочок, ліхтарів, тих же МАФів. Я взагалі проти кіосків, але на цій вулиці не так вже й багато місць, де можна купити сувеніри. Я для них зробив би стаціонарні місця для торгівлі, міні-базарчик. Я розумію, що на все бюджету не вистачить і рекомендувати щось простіше, ніж робити, але така моя думка.

НА ТЕАТРАЛЬНОМУ МАЙДАНІ МОЖНА ЗБУДУВАТИ КІЛЬКА ВИСОТОК

– Що на Вашу думку потрібно зробити з Театральним майданом, аби він виглядав сучасніше та привабливіше?

– Вулиця Лесі Українки і Театральний майдан – це, як кажуть в Одесі, «две большие разницы». Якщо з вулицею Лесі Українки мені все зрозуміло, то що робити з Театральним майданом, я не знаю.

Майдан – це дуже складна містобудівна структура і я не наважусь говорити, що з ним робити. В першу чергу потрібно оголосити конкурс на краще впорядкування площі. Років десять тому вже був подібний конкурс. Не всі представлені проекти там були цікаві, але були й достойні пропозиції.

Театральному майдану не вистачає симетрії

Театральному майдану не вистачає симетрії

Зокрема, пропонувалось зробити площу симетричною. Там, де зараз галерея мистецтв, побудувати висотку дев’яти- чи шістнадцятиповерхову, такі ж будівлі поставити там, де готель «Україна». Вони замкнули б цю площу і зробили її симетричною. Але, якщо тут шум йде за вісім мільйонів гривень, то там і 80 мільйонами не обійшлося б.

На мою думку, потрібно кардинально переробити аптеку, що біля Палацу культури. Тобто з самою площею нічого не потрібно робити – так, проект типовий, але пам’ятник Лесі Українці, драмтеатр та історичні будівлі «тримають» його.

З майдану потрібно забрати ті жахливі дерев’яні кіоски. Так, вони є в багатьох країнах, але лише під час Різдвяних свят, де продають солодощі, ковбаски, сувеніри… Але після свят їх забирають.

Також я проти підземного переходу і підземного торгового центру. Якщо до підземного переходу я ще можу віднестись нейтрально, то про торговий центр і мови не може бути. Коли ми ставили питання про перехід, стало очевидно, що людині на візку та навіть просто старшій людині зійти у нього буде дуже проблематично. Кругом в підземних переходах є спеціально зроблені пандуси, але ними ніхто не користується, бо вони незручні.

На сьогоднішній день світлофор справляється зі своєю роботою. Тому, автомобіліст – це, звичайно, поважна людина, але є й пішохід. Були ідеї над туалетом зробити виставковий зал… Ну це взагалі! Раз не можемо зробити туалет, то значить нічого не потрібно робити.

Площа має своє обличчя, але воно зараз жорсткувато-неохайне, її треба причесати, але для цього треба значно більше зусиль, ніж на вулиці Лесі Українки.

– Як бути з фонтаном на Театральному майдані?

– Добре було б, якби був фонтан. Це хороший акцент для міста. Але раз ми не тягнемо його фінансово, то значить, що не треба там фонтану. Хоча, мені імпонує, наприклад, те, що певний час там був дитячий майданчик. Я б зараз там зробив те саме – тимчасово, поки не з’являться гроші на фонтан. Також я не бачу нічого поганого в тому, щоб там зробити літнє кафе – з гарними парасолями з символікою міста, столиками. Тільки в нас, якщо виділяється комусь якесь місце, то там ставиться будь-що. А в центрі треба робити щось достойне нашого міста.

З приводу фонтану, то питання не стільки в тому, як його зробити, а в тому, як його в подальшому експлуатувати. Багато наших бід виникають якраз через те, що наших фінансів не вистачає на утримання якихось об’єктів, а не будівництво.

– Частина проспекту Волі, яка на початку десятиліття, пережила реконструкцію, влаштовує Вас своїм виглядом чи там потрібно ще щось змінити?

– По великому рахунку вона більш-менш непогано зроблена. Безумовно хотілося б можливо іншої бруківки, бо бетонна плитка – це все-таки не дуже добре. Але частина проспекту від Театрального майдану до вулиці Шопена зроблена на рівні. Я попрацював би над такими деталями як реклама, бо її можна зробити цікавішою, світильниками, лавочками, бруківками.

Проспект Волі свого часу хотіли зробити пішохідним

Проспект Волі свого часу хотіли зробити пішохідним

 

Але це все похідне – спочатку потрібно визначитись з концепцією, призначенням вулиці. Якщо там не буде людей, вулиця буде мертвою. В Києві є приклад району Воздвиженки, де зробили чудовий історичний квартал. Але людей там немає і він втрачає свою привабливість.

Потрібно зробити так, щоб там хотіли бути люди, щоб підприємці бились за перші поверхи.

– Можливо проспект потрібно зробити пішохідним, хоча б частково?

– Тут я з Вами на 100% погоджуюсь. В ідеалі було б загнати транспорт під землю в тунель, але на це потрібні величезні кошти. Це мрія. В Радянському Союзі вже намагались втілити ідею з пішохідним проспектом Волі в життя, тоді тролейбусну лінію пустили по вулиці Глушець, але чомусь це не прижилось.

Якби мене запитали, що я зробив би для Луцька, я однозначно відповім, що очистив би проспект Волі від транспорту. Лишив би там лише транспорт тих, хто там живе і транспорт, який привозить товари в магазини.

Але, щоб це зробити, вулицю Глушець потрібно розширити – щоб в одному напрямку було три смуги та в іншому стільки ж. Можна боротись за природу, але нам парку вистачить ще на 100 років, щоб його облаштовувати і приводити до пуття. А так є можливість розширити вулицю за рахунок парку.

У ПАРКУ ПОТРІБНО ВИРІЗАТИ ПОЛОВИНУ ДЕРЕВ

– От власне, як бути з парком, більша частина якого зараз виглядає непривабливо?

– У парку потрібно переробити все. Парк наразі займає дуже велику територію і міського бюджету на нього не вистачить. Давати тут рекомендації не в моїй компетенції, але думаю, що там потрібно вирізати половину дерев.

Я народився в той час, коли цей парк лише закладався. Так, він частково був й за Польщі, але здебільшого закладався у Радянському Союзі. Коли я ходив у садочок, нас виводили гуляти туди. Так, місцями там була трава по пояс, але були й великі галявини, люди мали, де засмагати, дерева були значно меншими.

У парку потрібно зрубати половину дерев...

У парку потрібно зрубати половину дерев…

На сьогодні ж цей парк перетворився на ліс і я не признаю його в такому вигляді. Парк повинен проглядатись – це не повинна бути гущавина з кропивою. Але тут не можна когось звинувачувати, бо на те, щоб його довести до ладу, потрібні великі кошти.

На сьогодні він не виконує своєї функції. Так, є чудова центральна алея, дитяче містечко, зоопарк, але це, на жаль, локальні місця, а він повинен бути весь облагороджений. Можливо варто туди затягнути підприємців.

– Перейдемо до Старого міста: як Ви оцінюєте діяльність нинішнього керівника заповідника, оскільки вже чотири роки на посаді нова людина?

– Не буду ніяк це оцінювати, том що я 25 років пропрацював на посаді директора заповідника. Не хочу цього робити.

Старе місто викладають природним каменем

Старе місто викладають природним каменем

–А як Вам реконструкція вулиць Плитниці, Замкової і Кафедральної?

– Взагалі не оцінюю!

– А що тоді, на Вашу думку, потрібно було б зробити зі Старим містом?

– Це закрита тема. Чому? Бо я 25 років був директором заповідника і зраз можу розкритикувати все в пух і прах. Але вискакувати з-за кущів і казати, що це і це погано, я не буду.

– Добре, що тоді Вам особисто вдалось зробити у Старому місті, які Ваші здобутки?

– Я другий директор заповідника і фактично почав там все робити з нуля. Тоді ніхто не знав, що таке заповідник, ніхто з ним не рахувався. Тепер же всі знають, що таке заповідник, знають, що це зона з охоронним режимом, яка потребує до себе особливого ставлення, знають, що не можна туди зайти з бульдозерами, хоча є люди, які думають, що можна…

Жителі також зрозуміли, де вони живуть. Бо раніше вони думали, що надбудували хату, балкон прибрали і зробили добре. Ця зона ще не дуже приваблива, але всі зрозуміли її специфічність.

Замок став місцем для масових заходів

Замок став місцем для масових заходів

По-друге, День міста, різноманітні фестивалі, свята… Назвіть будь-яку зону чи площу, де їх проводиться більше, ніж у Замку. А до цього в Замку нічого не було – там ріс сад, було все захаращено. На сьогодні ж – це одне з найпопулярніших місць у Луцьку, де проводиться «Поліське літо з фольклором», джазовий фестиваль, День міста чи навіть фестиваль їжі, хоч він мені і не дуже подобається. Тобто, люди не йдуть на стадіон, де більше місця, зручніше, бо хочуть мати картинку. А цієї картинки раніше не було, подивіться, яким замок був до 2000-го року. Так само вулиця Братковського. Це я вважаю своїм досягненням.

Так, в перший список семи чудес України ми не потрапили, але серед переліку 21 визначного історичного місця заповідник є і я вважаю це досягненням. А в 2011 році ми стали кращими і перемогли такі розкручені замки, як Хотинський, Кам’янець-Подільський.

Безумовно найбільше зусиль для цього приклав свого часу Любарт, але звичайний замок також потрібно було комусь перетворити на туристичний об’єкт. В цьому є частинка і моєї роботи. Також у 2007 році Луцький замок отримав «Кришталеву цеглину» за найкраще відреставрований замок в Україні, Польщі та Білорусі.

Поляки тоді розповідали, що приїжджали у 2005 році в замок і пізніше у 2006 (після реставрації), і не повірили, наскільки він змінився за такий короткий термін.

– А що не вдалось зробити?

– Якщо я почну про це говорити, це займе дуже багато часу, тому краще не треба. Багато чого не вдалось зробити, хіба ж можна на таке питання дати відповідь?

У СТАРОМУ МІСТІ ПОВИННО БУТИ В ДЕСЯТЬ РАЗІВ БІЛЬШЕ КАФЕ І РЕСТОРАНІВ

– Серед недоліків Старого міста виділяють те, що у ньому немає базових умов для туристів: немає, де поставити туристичний автобус, де туристам сходити в туалет, поїсти, випити кави. Як з цим бути, адже усі спроби відкрити там ресторан чи кафе наштовхуються на протести? Як гадаєте, потрібні там нові заклади чи ні?

– Я абсолютно не погоджуюсь з тим, що там не можна відкривати нові заклади. Повернемось до того, про що ми говорили з приводу вулиці Лесі Українки. Місто повинно жити, там повинні бути люди, інакше воно не буде цікавим.

Старе місто не можна консервувати

Старе місто не можна консервувати

А з приводу того, що там не можна поставити автобус, то це неправда. В нас є прекрасна Замкова площа, де місця вистачить на десятки автобусів, тільки там не повинні стояти автомобілі людей, які їдуть на базар.

Але це інше питання, бо все, що було відведено під стоянку на ринку, забили торговими точками. Потрібна кардинальна реконструкція Центрального ринку, бо після цього там з’являться місця для стоянки і їм непотрібно буде їхати на Замкову площу. Це комплексне питання: буде реконструкція, з’являться стоянки на його місці і площа буде вільною для туристів.

Щодо туалету, то він обов’язково повинен бути – чи приватний, чи комунальний. Але – це теж не біда, бо в замку є чудовий туалет. А готелів, кафе, ресторанів там потрібно в десятки разів більше, ніж є зараз. Раз там працює людина, вона вкладає туди гроші, вона може відремонтувати той чи інший будинок. По-друге, турист не може цілий день милуватись замком, він так само хоче поїсти, сім’ї – відвести дитину на майданчик. Ну чому турист не може зупинитись в готелі в Старому місті? Кафе взагалі повинні бути на кожному кроці.

– З приводу відкриття кафе, ресторанів у Старому місті Ваша позиція зрозуміла, а як щодо відкриття там офісних центрів, зокрема на скандальній земельній ділянці, на Кафедральній, 13?

– Позитивно ставлюсь до цього. Для мене неважливо, чи там буде офісний центр, чи ресторан, чи житло. Суть не є принциповою, бо всіх у рамки не заженеш. Безумовно там краще було б відкривати лише ресторани, але наразі створюються документи на будинок на Кафедральній, 13 і я думаю, що власники розуміють те, що так чи інакше, а перший поверх вони повинні залишити під магазин. Якщо ж на другому поверсі люди винайматимуть офіси, то і Слава Богу.

У Старому місті не вистачає кафе і ресторанів

У Старому місті не вистачає кафе і ресторанів

У 1988 році була розроблена програма розвитку Старого міста і Кафедральна, 13 – це якраз той проект, який не вдалось реалізувати. Дуже багато є криків з приводу того, що нічого не можна будувати, треба місто законсервувати, але тоді воно і кроку вперед не зробить.

Зараз є прекрасна пам’ятка – Лютеранська кірха, але ж це «новодєл», псевдоготика, збудована на початку 20-го століття. Теж хтось може сказати, що її варто зруйнувати. Будувати в Старому місті однозначно потрібно, але так, щоб усі нові будівлі гармонійно виглядали поряд з старими.

Ми всі зациклюємось на пам’ятках. А в Старому місті цікава ще й сама містобудівельна структура. Ми звикли говорити про будинок, конкретний об’єкт. Але забуваємо про мережу вулиць, площ. Але, якби не було цієї мережі, всі міста були б стандартними.

Для Луцька дуже важливою є ця мережа, тобто, де була вулиця, вона і повинна нею залишитись, де є площа, там вона і повинна бути. Там, де зараз Кафедральна, 13, ніколи площі не було – там завжди була забудова, тому вона там точно повинна бути.

Можливо не зовсім вдалий приклад, але коли у нас посмішка щербата, потрібно поставити пломби. Потрібно реставрувати не лише окремі пам’ятки, а мережі, аби місто мало своє обличчя.

– А щодо ринку, його частково можна залишити чи варто повністю перенести?

– Я не хочу говорити, що залишити, а що прибрати. Я назву це просто: реконструкція ринку. Вона потрібна однозначно. Хтось буде ображений, але ми говоримо про важливіші акценти міста. Не може бути такого чуда у Старому місті.

Наведу приклад: у центрі Києва так само стоїть Бессарабський ринок, але це ж «две большие разницы». Він нікому не заважає, чистий. Давайте з нашого ринку зробимо щось привабливе. Не кидатись в крайнощі: «знести бульдозером» і «залишити, бо там робочі місця», можна ж знайти золоту середину. Він повинен покращувати Старе місто, а не псувати його.

У ЛУЦЬКУ ЗАМАЛО ТУРИСТИЧНИХ ПАМ’ЯТОК

– Туриста в Луцьку можна затримати довше, ніж на півдня чи день?

– На сьогоднішній день це дуже складно. Куди турист приїжджає? Однозначно – в Луцький замок, якого немає в таких туристичних центрах як Київ, Одеса чи Львів, далі – в заповідник, де є костел, кірха, будинок Миколи Голованя, для старших людей ще є Музей Волинської ікони, а для дітей – музей військової техніки. Направду цього мало.

Будинок Голованя - одна з головних прикрас міста

Будинок Голованя – одна з головних прикрас міста

Друзі з Києва, які колись приїхали сюди на лицарський турнір, розповідали, що приїхали не лише заради дійства, а й через те, що тут дешеве пиво. Того, що вони тут витрачають за день-два, не вистачило б, щоб і зайти в якесь київське кафе. Це ті плюси, які в нас є і які потрібно використовувати. Якраз для цього треба гарний парк, кафе, ресторани в Старому місті, готелі, навіть хостели.

– А що потрібно зробити з занедбаними пам’ятками, такими як Синагога, Вежа Чарторийських?

– Ми хочемо, щоб усі пам’ятки відразу стали музейними. Це було б добре, якби у нас була багатша держава. Безумовно, пам’ятки потрібно реконструювати, але ж треба розуміти, що бюджет міста – не бездонна бочка. Це робити повинна не лише держава чи місто, а й ті ж підприємці.

Звичайно, що спортзал – не краще використання для синагоги. Але це ми зараз так кажемо, а 40 років тому синагога була майже повністю розбомблена. Тоді держава вирішила її зруйнувати, але знайшлась людина, яка зупинила це. То краще, щоб її зовсім не було чи там був спортивний комплекс?

Ці пам’ятки спочатку потрібно хоча б реставрувати, підтримати зовнішній вигляд, а потім вже робити щось більше.

ПРО ПОВЕРНЕННЯ НА ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ Я НЕ ДУМАВ…

– Яка доля закладу, який називали баром «У Тараса»?

– Це питання до директора заповідника. Але я теж можу відповісти, бо це був шматок моєї душі. Якось я побував в Таллінні у колег з спілки архітекторів і вони мене завели в кафе, яке знаходилось в підвалі будівлі спілки архітекторів. Приїхавши до Луцька, я поставив собі за мету зробити щось схоже.

Тоді ми створили Клуб луцької інтелігенції та відкрили у підвалі, я вважаю, хороший заклад. Там збирались студенти, архітектори, художники, вчителі, медики, тобто, усі ті, хто не мав можливості відвідати дорогий ресторан. У 1994 році ми зробили один з найкращих в Україні інтер’єрів.

Не пам’ятаю точно, який це був рік, можливо, 2001, коли віце-прем’єр-міністром був Микола Жулинський. У нас з ним були суперечки, особливо стосовно Лесі Українки, але одного разу він приїхав до Луцька, коли ми якраз завершували реконструкцію підвалу будинку, в якому жила поетеса.

Наші перші зустрічі були на високих тонах, ми упереджено ставились один до одного. Але коли він приїхав до Луцька і побачив цей клуб, він вийшов і сказав: «Тарасе Веніаміновичу, я сюди привезу головного архітектора Києва, аби він подивився, що можна зробити із старого підвалу».

Також, коли до нас приїхали гості з Нідерландів, один чоловік з делегації мені сказав: «Ми їхали в Україну і думали, що це нецікава країна, але коли ми потрапили сюди, в підвал, ми зрозуміли, що центр України знаходиться тут». Ну це я вже хвалюсь (сміється, ‒ ред.).

Я вважаю, що ми робили цікаві заходи, жодне засідання не проходило без виставки, програми, а кава і тістечка були другорядними. У нас є книга відгуків і там суцільний позитив.

– Коли Ви йшли з посади директора заповідника, проти Вас було порушено кілька кримінальних справ, чим вони закінчились? Відшкодовували якісь збитки?

– Збитків не було. Було лише питання, пов’язане з орендою, але воно було вигадане. Всі справи проти мене закриті і мене виправдали. Просто я це не афішував.

– Чим зараз займаєтесь?

– Я голова обласної Спілки архітекторів України. Зараз займаюсь проектною діяльністю в «НДІпроектреконструкція».

– Не хотіли б повернутись на державну роботу?

– Не знаю, не можу сказати ні так, ні ні. Якщо будуть пропозиції, тоді про це і подумаю.