Це була бійня, – волинянин про вихід з «іловайського котла»

0

Нововолинець Сергій Ребітва – один з тих, кому вдалося вижити в «іловайському котлі». Чоловік розповів, як пережив пекло війни.

Про це інформує Вісник.

Сергій Ребітва – кадровий військовий, майор, пройшов Ірак. З 2005 року чоловік пішов з армії у бізнес, організував роботу фотоательє. Однак, у квітні 2014-го волинянин почав воювати у другому механізованому батальйоні 51-шої окремої механізованої бригади.

За словами бійця, вони з товаришами стояли під Іловайськом 29 днів. Мовляв, 51 бригада навесні 2014 року була першим з’єднанням Збройних сил України, яке штатно укомплектували згідно з вимогами воєнного часу.

Чоловік пригадує, що у штаті бригади було 14 осіб, а після мобілізації стало понад 500. Спочатку армійці воювали у Луганській області, звільняли Сєверодонецьк, Лисичанськ, а наприкінці липня їх перекинули в Донецьку область, де з третьої спроби їм вдалося визволити Мар’їнку.

«Ми воювали від початку АТО. Без ніякої ротації. Виснажилися не тільки люди, а й техніка, вона була «на межі». Дуже багато переїжджали. Військова техніка – не легковий автомобіль: коли на ній постійно їздити маршами по 200 і більше кілометрів, вона зношується. Тому активні дії ми, по суті, не мали навіть чим проводити. Щоб наше БМП їхало, возили десять каністр води. У польових умовах не могли навіть його відремонтувати», – розповів військовослужбовець.

За його словами, незважаючи на це, командування наказало бійцям 51-ї бригади взяти участь в Іловайській операції.

«Моя група отримала задачу – зайти у село Покровка, що східніше від Іловайська, закріпитися там і побудувати опорний пункт. Ми мали утримувати перехрестя двох доріг: одна вела з Іловайська до Зугреса, друга – до Троїцько-Харцизька. Цю позицію ми тримали 29 днів», – пригадує Ребітва.

22 серпня місцеві мешканці попередили воїнів про російські війська, які перетнули кордон.

«Нас попередили, що в сусідніх селах Лисиче, Княже по 200-300 машин російських стоять. Ми доповіли «наверх». Звідти: «Все нормально. Не панікувати, вести спостереження», – зауважив чоловік.

В той час російські армійці закріплювалися на всіх висотах у районах Кутейникового і Новокатеринівки, створивши широке кільце, яке згодом почали звужувати.

«Били з артилерії і «Градів», для коректування вогню використовувалися безпілотники. Було дуже дивно. Наш опорний пункт розміщувався не у самому селі, а на околиці. Прилітав безпілотник, і після цього стрільба велася не по наших позиціях, а по селу. Дуже багато будинків понищили. Добре, що людей не було, повтікали. Остаточно зрозуміли, що в повному оточенні, коли отримали наказ на вихід. З нами був 40-й батальйон тероборони Кривого Рогу. Але напередодні виходу до сорока людей з нього втекли, самі почали виходити. А ми, повантаживши на машини все, що можна, і знищивши те, чого не могли взяти, у бойовій готовності рушили у район Многопілля, звідки вирішено було двома колонами виходити до своїх. Там отримали наказ сховати зброю, мовляв, домовилися з росіянами, нас пропустять.  Кругом вогонь і мертві,  51-а бригада виходила у складі північної колони під керівництвом генерала Хомчака і рухалася за маршрутом Многопілля – Агрономічне – Новодворське – Михайлівка – Андріївка – Горбатенко – Чумаки – Новокатеринівка.

Колона була велика. Особовий склад їхав у автобусах. Я був на БМП, сидів на місці командира. Зі мною ще були навідник і механік. Перший блокпост ми проїхали без проблем. Встигли помітити, що росіяни серйозно окопались, обладнали позиції. Почали рухатись у бік Чумаків. Колона витягнулася на дорозі – кругом поле, по обидва боки посадка. Ми йшли по лівій стороні, справа по нас відкрили вогонь зі всіх видів зброї. Відразу понесли шалені втрати. Людей, які їхали в автобусах, – одним пострілом… Це була бойня… Наша машина почала закипати, загорілася. Ми зупинилися, хлопці вискочили… Я уже отримав контузію, але залишився в БМП, пробував розвернути башту для того, щоб відкрити вогонь по посадці, але не вийшло… Тоді вискочив…» – продовжує волинянин.

Після цього чоловік знепритомнів, а коли прийшов у себе, навколо все палало та лежали мертві армійці.

«Я заповз у посадку і ще години зо дві намагався дійти до тями. У мене осколок у голові застряг… Його так і не витягнули… Потім почав дзвонити – ніхто не брав трубку. Вдалося зв’язатися зі сім’єю волонтерів із Волновахи, пояснив їм, де я. Вони сказали, щоб ночами пробирався до села Катеринівка – там є хата, де б міг сховатися», – пояснив офіцер.

Він пройшов близько 20 кілометрів приблизно за добу. Коли чоловік зранку вирішив набрати у пляшку води біля джерела, то наткнувся на колону росіян. Разом з Сергієм російські війська затримали п’ятнадцять українських бійців з різних підрозділів та три доби тримали зв’язаними на полі.

«Судячи з розмов, російські солдати поняття не мали, куди їх відправляють. У них забрали мобільні телефони. Один хлопець у нас усе допитувався, чи не заховав хто мобілки, бо йому вдалося таємно провезти сім-карту, хотів додому подзвонити… Росіяни нас віддали нашим, тим, хто збирав поранених і вбитих. У машинах зі знаком червоного хреста доїхали до Старобешевого. А там зупинили сепаратисти. Заглянули в кузов, сказали, щоб офіцери вийшли, інакше всіх розстріляють… Я і вийшов», – розповідає чоловік.

Так його забрали у полон на чотири місяці. Нововолинця ув’язнили у приміщенні СБУ у Донецьку. Там слідчий дозволив йому передзвонити дружині та повідомити, що живий. Сергія довго не хотіли міняти через те, що він – офіцер.

Військового разом з 146 бійцями обміняли 26 грудня 2014 року.

Чоловік розповів, що його друг, капітан Анатолій Шилік так і не повернувся живим з «іловайського котла».

Якби тоді не зайшли росіяни, наше АТО було би закінчене за дуже короткий час, – переконаний Сергій.

original-3449958476