Завжди знайдуться незадоволені, ‒ автор проекту реконструкції вулиці Лесі Українки

original-photo

Відтоді як розпочалась реконструкція вулиці Лесі Українки у Луцьку, про неї почали говорити усі: політики місцевого і державного рівня, чиновники, громадські активісти, зрештою самі жителі вулиці.

Питання вирубки дерев і долі історичної бруківки – шашки Трилінського викликали таку хвилю суперечок, що вони тривають вже більше місяця. І нібито все обговорили безліч разів, та гострих кутів не меншає

Тож Віталія Сахнік для Волинь 24 поговорила з розробником проекту реконструкції головної пішохідної вулиці Луцька – Головним архітектором проектів творчої архітектурної майстерні «Балан та Стельмащук», колишнім головним архітектором Луцька, власником багатьох відзнак, серед яких – міжнародна премія «Кришталева цегла» за проект реконструкції луцького вокзалу, Олександром Баланом.

РЕКОНСТРУКЦІЯ РОЗПОЧАЛАСЬ ЧЕРЕЗ ЗРУЙНОВАНУ КАНАЛІЗАЦІЮ

Реконструкція Лесі Українки викликана, в першу чергу, необхідністю заміни аварійних лотків водовідведення. . Вулиця повинна бути суха під час дощу, а лотки зливової каналізації, встановлені 30 років тому, вже зруйнувались. Це вже призводить до підтоплень підвалів, а через рік-два на вулиці під час дощу було б все затоплене. Нібито можна було б одні лотки вийняти і поставити інші, але тоді довелося б зривати бруківку.

Крім того, за тридцять років експлуатації з часу першої реконструкції, пішохідна вулиця «обросла» трубами- обмежувачами руху на перехрестях, іншими бетонними конструкціями, що мали б виключити автомобільний рух на пішохідній зоні. Мощення плиткою ФЕМ, також «втомилося», та втратило естетичну привабливість.

В процесі роботи ми вирішили розширити концепцію капітального ремонту, яка передбачає лише заміну системи водовідводу та покриття, і зробити сквер, поставити невеличкий фонтан, облаштувати зону відпочинку з спеціальними «деревами», які можуть заряджати гаджети, замість кривих іржавих стовпчиків поставити гарні обмежувачі руху, тобто зробити усе, щоб вулиця була привабливою.

1

Всі етапи проектування, проектні пропозиції викладались на сайтах міської ради, сторінці міського голови у соціальній мережі та на сайті нашої проектної майстерні.

ЛУЦЬК – ЦЕ ДЕСЯТОК ВУЛИЦЬ У ЦЕНТРІ

Я автор першої реконструкції, яка проводилась ще наприкінці 80-х років. Той проект реконструкції був виконаний силами лише кількох архітекторів – Ярослава Матвіїва (нині головного художника міста, – ред.), архітектора Віктора Приходька,(нині покійного), участь у проектних роботах приймав також нинішній головний архітектор Луцька Леонід Герасимюк.

Зараз ми не розглядаємо Лесі Українки, як окрему вулицю, ми її розглядаємо, як частину Луцька. А що таке Луцьк? Луцьк – це вулиця Лесі Українки, частина проспекту Волі (від ЦУМу до вулиці Шопена), кілька прилеглих вулиць, десяток вулиць у Старому місті І безумовно – центральний парк.

А все решта… Можете поїхати на ЛПЗ і ви не відрізните його від будь-якого іншого спального району стотисячного чи двохсоттисячного міста. В цих мікрорайонах немає свого обличчя.

Це погано, що сьогодні ніхто не займається тим, щоб кожен мікрорайон мав своє обличчя, свої родзинки. Бо навіть той десяток вулиць в Старому місті поки, на жаль, знаходиться в страшному стані. Облуплені фасади, напівзруйновані будинки…

От ви приїжджаєте в Старе місто, йдете в Замок і до Миколи Голованя, бо там , в Заповіднику, поки немає скверів,а з інфраструктури є лише один дорожезний ресторан «Корона Вітовта. І все!!!

То що мають оглядати в Старому місті туристи? Як взагалі має відбуватись процес приймання туристичних груп? Організований, «бізнесовий» туризм починається з того, що автобус приїжджає у місто, десь зупиняється, туристи виходять і хочуть піти в туалет. А де в нас можна поставити автобус в Старому місті чи де там 30-40 чоловік можуть зразу сходити в туалет? З цього треба починати.

І власне реконструкція вулиць у центрі Луцька – Крилова,(вже зроблена) Лесі Українки, Кривий Вал, в історичній частині – Лютеранської,(вже виконана), Плитниці, Замкової, організація скверів, зелених зон, місць відпочинку – це і є початок робіт по відновленню історичного Лучеська – як древнього міста, як цікавого туристичного центру.

Що стосується того, чи треба було робити реконструкцію чи не треба, на мій погляд, це все великою мірою політичні спекуляції. Зараз депутати почали виступати, критикує ці роботи і екс-мер Богдан Шиба. Але ці ж депутати прийняли «Програму реконструкції вулиць і доріг», якою передбачене проведення капітального ремонту вулиці Лесі Українки.

2

Але повернемось до проекту. Під час роботи над концепцією ми розуміли, що капітального ремонту для цієї групи вулиць недостатньо – потрібний комплексний підхід, потрібна реконструкція, тому ми додали до проекту елементи благоустрою, передбачили заміну ліхтарів, лавок, збільшення площ озеленення, встановлення фонтану тощо. Ми не змогли в рамках замовлення на «капітальний ремонт вулиць» зробити повний проект, включивши туди концепцію оновлення фасадів, реклами, ремонту – опорядкування дворів. Не той формат замовлення. Для першого етапу робіт, нами передбачений максимум елементів благоустрою. І я думаю, все це «далі буде».

МИ ЗЕЛЕНІ НАСАДЖЕННЯ НЕ ЗНИЩУЄМО, А МІНЯЄМО

Коли я прийшов на роботу в архітектуру міста Луцька, у 1983 році, у місті було приблизно 20 метрів квадратних зелених насаджень на одного мешканця і Луцьк був одним з перших в Україні за цим показником. Зараз – це 6 метрів квадратних на людину.

Чому так сталось? Бо останні двадцять п’ять років зелені зони міста використовуються як майданчики для будівництва От наприклад, був сквер навпроти прокуратури – тепер там ТЦ «Буратіно», був сквер біля природоохоронної прокуратури – лишилось 5 дерев, ТЦ «Варшавський» стоїть на місці березового гаю і таких прикладів – десятки. Більше того – в районі Рованців парк розчищається під житло, зелені насадження цілеспрямовано знищуються, тому що місця вже нема, а житло десь будувати треба.

3

Донедавна депутати не визначали межі скверів і парків, тому зелені насадження у місті не охоронялись. Ця робота (встановлення границь зелених зон та надання їм статусу скверів і парків) розпочалась лише півроку тому. І то ці сквери не дуже швидко визначають, бо ж тоді у зелену зону зі статусом багатоповерхівку не впихнеш.

Ми прекрасно розуміємо, що дерева вирізати не можна. Але що таке вирізування? Це коли дерева прибираються, а на їх місці вже щось будується. Натомість на вулиці Лесі Українки ми запропонували провести заміну дерев. Більшість з цих лип пам’ятають ще першу реконструкцію вулиці Радянської, мають вік до сорока років, спотворені «кронуванням по-луцьки,» хворі, мають прогнилу серцевину стовбура. Я думаю, що в цьому випадку заміна, при якій забирається, наприклад, 40 дерев і натомість садиться 50, тобто кількість дерев збільшується – це нормальне рішення.

Адже сьогодні естетичний вигляд більшості з них – незадовільний та й вони вже підійшли до того віку, коли їх потрібно міняти.

Хіба що їх можна було міняти в інший спосіб – можливо зробити це минулого року і відразу посадити на їх місці нові, можливо вивісити стенди з інформацією заздалегідь, дати більше часу людям на осмислення суті робіт що плануються, переконати їх у тому, що ці роботи всім нам на користь.

4

Власне обґрунтоване незадоволення лучан варварським зменшенням площ зелених насаджень у місті і вилилось протестами на вулиці Лесі Українки – там, де за Проектом, озеленення побільшає. У цей , спочатку спонтанний протестний рух включились екс-мер, депутати, не розбираючись у суті питання. Піар, політичні торги, прізвища протестуючих проти «варварства на Лесі» на слуху, все на очах, у центрі!!! А тим часом в поймі Стиру планується знищення більше, ніж 300 дерев.

А по Ковельській 17? Там вже цілий гай виріс! Що з ним буде? Під ніж? А петицію про заборону будівництва на місці цих дерев за тиждень підписало менше ста людей. При цьому крім знищення дерев це будівництво нищить панораму міста, створює «Китайську стіну» перед заповідником. Спілка Архітекторів проти! Краєзнавці-проти! А організатори «зелених протестів «мовчать. Адже це не в центрі, людей туди важко зібрати, політичних дивідендів мало, тому «захисників» там чомусь нема.

БРУКІВКА ПОВИННА БУТИ ЗРУЧНОЮ НЕ ТІЛЬКИ ДЛЯ ЖІНОК НА ПІДБОРАХ

Перед тим, як робити вулицю Лесі Українки ми реконструювали вулицю Крилова, де спробували поєднати старі та нові матеріали.

Нам казали, що так не можна робити, але, як на мене, та й на думку переважної більшості фахівців, вийшло непогано. Це була своєрідна підготовка до реконструкції пішохідної зони.

Звичайно, є люди, яким це не подобається, але таке життя – завжди знайдуться незадоволені.

5

Спершу ми пропонували варіант мощення, при якому по центру вулиці Лесі Українки передбачалась викладення велодоріжки з шашки Трилінського. Але при обговоренні, ця пропозиція отримала масу критичних зауважень. Представники велоспілки апелювали до нас про недопустимість такого мощення, адже на їхню думку, шашка Трилінського непридатна для велодоріжок – на ній у велосипедистів цокотітимуть зуби… Такий був аргумент. Та й для пішоходів це незручно. І замовник, і Спілка архітекторів України при розгляді проекту рекомендували нам відмовитись від варіанту з велодоріжкою та шашкою Трилінського по центру вулиці.

Дійсно, трилінка підходить для транспорту, але не підходить для пішоходів. І справа тут не лише в жінках на підборах, а й в дитячих, інвалідних колясках, яким буде складно та слизько у дощ проїхати вулицею з таким мощенням. Хоча для прикладу та з метою показати, «як колись було», перехрестя вулиць Лесі Українки- Кривий Вал буде виконано в історичній бруківці. Також Трилінка буде викладена у зонах мало інтенсивного пішохідного руху – вздовж фасадів будинків на вулиці.

Цей варіант мощення не знайшов заперечень при розгляді проекту на засіданні Волинської обласної організації Спілки архітекторів України.

ПЛИТКА ФЕМ БУЛА МОДНОЮ 20 РОКІВ ТОМУ

В Старому місті ми ініціювали повну заборону на використання плитки ФЕМ. У проектах для мощення історичних вулиць ми запропонували використовувати лише природній камінь. І тут знайшли розуміння замовника та керівництва заповідника – зараз за нашим проектом реконструюють вулиці Кафедральну, Плитницю та Замкову з використанням таких матеріалів.

6

А на Лесі Українки, принаймні на першій ділянці—до вулиці Кривий Вал, ми змушені були застосувати плитку ФЕМ, відповідно до завдання на проектування. Та й містобудівельними умовами та обмеженнями пропонувалась «заміна мощення».

Двадцять років тому плитка ФЕМ вважалась прогресивною і нею виклали півміста. Тепер, маючи досвід робіт у заповіднику, а головне – їх результат, ми маємо аргументи для ініціювання заборони використання цього матеріалу у подальшій реконструкції вулиці та Старого міста загалом, заміну її у проекті на колоту бруківку з природного каменю. Таку ми застосували у Заповіднику. Адже від перехрестя з вулицею Кривий Вал, де у давнину були історичні «північні» ворота у Луцьк, починається Старе місто. А ділянка від Театрального майдану до перехрестя буде своєрідним «передпокоєм», в якому поєднані матеріали різних епох.

ПРОПОЗИЦІЇ ГРОМАДСЬКОСТІ МИ ВРАХУВАЛИ

Коли архітектура перетворюється на політику і на збори громадян приходять депутати Верховної Ради, яких тут до того ніколи не бачили, значить це комусь потрібно. Архітектура і той же Ігор Лапін (народний депутат України, – ред.) чи Павло Данильчук (депутат Луцької міської ради, – ред.) – це дуже далекі речі.

Під час цих зборів звучала пропозиція зняти верхній шар бруківки, а Трилінку залишити на своєму рівні. Але ж це неможливо! Шашка Трилінського знаходиться на 30 сантиметрів нижче від рівня всіх вулиць, тротуарів, цоколів, входів в магазини. Є таке поняття, як культурний шар і з роками він зростає. Ми не можемо ходити по культурному шару, який був 40 років тому. Інакше треба було б реконструювати всі входи на рівні першого поверху будівель, провести масу інших інженерних робіт.

Але з огляду на рівень мощення вулиць Крилова, Кривий Вал, Пушкіна, що вже склався на 30-40 сантиметрів вище рівня Трилінки, яку викопали при підготовчих роботах, то на вулиці Лесі Українки була б величезна калюжа після дощу, а відвід води по відмітках був би неможливим. Лотки водовідводу лежать значно вище. Ця пропозиція абсурдна та інженерно безграмотна.

Проект розроблявся цілих 8 місяців. Почали ми його розробляти у грудні минулого року, а вже в перших числах січня Микола Ярославович (Микола Романюк, Луцький міський голова, – ред.) оприлюднив попередній проект. Тоді ж посипались пропозиції, частину з яких ми погодили, зокрема встановлення дитячого майданчика у сквері біля військового госпіталю. Тому не можна говорити, що проект не пройшов обговорення.

До того ж третього травня цього року проектна пропозиція обговорювалась на розширеному засіданні Волинської обласної організації Спілки архітекторів України, за участю представників депутатського корпусу, голови комісії з будівництва та архітектури, членів Спілки художників, заступників міського Голови. Прийняті в проекті рішення були в основному схвалені.

7

Зазначу, що «Книжкового пасажу» в проекті теж немає – на його місці там великий сквер. Також ми запропонували встановити в цій зоні невеликий фонтан та міську скульптуру, скульптуру хлопчика з собакою, який падає у фонтан. Я взагалі дуже люблю міську скульптуру і вважаю, що вона є окрасою будь-якого міста. Такі авторські речі є окрасою європейських міст, вносять в буденність міського простору туристичну родзинку, а найбільш вдалі – стають з часом символами міст. Шкода, що в нас їх дуже мало. Хіба Швейк, та не дуже вдалий Кость Шишко.

«Совок» привчив людей думати про скульптуру, як про «пам’ятники з ідеологічним підґрунтям».

НЕ ВСІ ПИТАННЯ ЦІКАВЛЯТЬ АКТИВІСТІВ

На вулиці Лесі Українки – півтора кілометра фасадів. І я розумію, що без оновлення, реставрації цих фасадів реконструкцію вулиці не можна завершити. І власне на їх відсутність найбільше нарікали фахівці при обговоренні проекту.

Але кожен фасад треба обміряти, визначити, як краще його реконструювати, як він має виглядати. Це роботи на півроку часу і на кілька сотень тисяч гривень проектних робіт… Але хто ці фасади, за які кошти і яким чином буде реконструювати в натурі? Ніхто! Тому ми запропонували інший підхід – поки хоча б забрати агресивну і потворну рекламу звідти. Відповідна концепція організації реклами в місті вже є.

А взагалі ми пропонували для прикладу зробити хоча б один фасад – фасад будинку, в якому зараз розміщене медучилище. Таких фасадів в Україні зараз – 1-2 і він міг би стати туристичною родзинкою. Ми вважаємо, що усі фасади, навіть найменш примітні, можна було б гарно оздобити. От вокзал, наприклад. Це по суті проста за формою цегляна основа, яку потім професійно декорували. Вийшло гарно. Те саме можна зробити й з деякими будинками на Лесі Українки.

Будинок на Театральному майдані, де розташований магазин «Wine Time», та ательє «Зося» на протилежному кінці вулиці не є її окрасою. Вони від такого декорування лише виграли б.

8

Ми пропонували розробити один будинок з запропонованих, щоб ми його запроектували, а міська рада зробила. Але знову ж таки – потрібно домовитись з власниками, потрібно, щоб роботи виконувала одна професійна організація, обрана на конкурсі, а не так, що кожне ОСББ найме свого «Пєтю», бо він дешевше зробить.

Мають напевно бути активісти, які як колись банки північного сусіда заливали червоною фарбою, так само спонукатимуть до дії підприємців, які не захочуть займатись фасадами. Але я скептик і не вірю, що це можливо.

Для цього потрібні політична воля та відповідне налаштування громадськості, якого немає. Наприклад, свого часу ми запроектували реконструкцію вулиці, що веде до будинку скульптора Миколи Голованя, бо там тільки калюжі і болото було. Зробили вулицю, тротуари, підрядники з нашої подачі купили в Миколи Голованя його скульптури – два горельєфи, що поставили на початку вулиці, а сміттєві баки, які там були, переставили. Це не сподобалось власнику магазину, який знаходиться поряд, і вночі він назад повернув баки. І зараз екскурсії до будинку скульптора починаються з споглядання на сміття, з-за якого визирає авторська робота.

Також один з сусідів Голованя практично на тротуарі поставив загорожу і зробив там вигрібну яму. Немає ні одного активіста, мистецтвознавця, краєзнавця, історика, якого б це засмутило, схвилювало, образило та спонукало до протестних дій,, нікому нема до цього діла. Громадський супротив в цій площині не існує.

ПАРКОВКИ – ОДНА З ГОЛОВНИХ ПРОБЛЕМ МІСТА

Коли львівська фірма «Комфорт-сервіс» представляла на Містобудівельній Раді луцьким архітекторам проект ЦУМу, я запитав: шановна пані, а чому парковок немає запроектованих, адже можна в цокольному поверсі зробити парковку замість магазину, норми з машиномісць не витримані! А представник фірми мені відповіла, що у Львові з цим ще гірше і нормально люди живуть. Я був ошелешений таким підходом львівських варягів до нас.

ЦУМ гарно запроектований і зроблений,нема мови. Але ви приїжджаєте в супер-маркет на машині і куди ви її поставите, куди з возиком вийдете? Абсолютно те саме в нас зараз буде біля «Променя».

«Порт-сіті» ‒ це єдиний заклад, куди можна приїхати і нормально поставити свою машину на підземній парковці. Це єдине місце, яке в нас в цьому плані по-європейськи зроблено.

Востаннє в нас говорили про багатоповерхові стоянки під час реконструкції вокзалу, а зараз про них всі забули. На жаль, цим питанням ніхто не займається фахово і на перспективу. В Європі майже всі стоянки підземні. Я розумію, що це не по наших грошах, але це потрібно планувати, закладати в перспективних документах.

9

Транспортом потрібно було займатись ще позавчора. І цим повинен був би займатись наш інститут «Діпромісто», але там архітекторів залишилось менше, ніж в нашій майстерні і вони ледве виживають. Такій підхід. Місто живе сьогоднішнім днем та похапцем, «по-пожежному», вирішує нагальні, безумовно важливі, проблеми.

Перспективними питаннями розбудови міста майже ніхто не займається. Кошти (а це значні кошти), які окупляться у далекій перспективі, на це не виділяються. Останною роботою в цьому плані був Генплан міста. Та й то його вже необхідно коригувати.

Архітектор повинен дивитись хоча б на 20 років вперед, але, на жаль, не всі це вміють і можуть.

ПРОТЕСТНІ НАСТРОЇ РОСТУТЬ

Люди живуть все гірше, гірше і гірше – корупція, зарплати ті самі, ціни ростуть…Комірне, комунальні послуги, тарифи… в кінці тунелю темно. Протестна пружина стискається, невдоволення наростає і воно якраз «вистрілило» на Лесі Українки, на тих деревах, бо перед очима. Тепер ніхто не хоче нічого слухати, а говорити можна лише з тим, хто хоче слухати.

В мене душа за озеленення міста болить не менше, ніж у активістів, які виступили проти заміни зелених насаджень. І це можна було б обговорювати, як обговорювали проект Парку в районі вулиць Конякіна- Гордіюк, розробленого нашою майстернею. Адже там активісти і зацікавлені сторони знайшли все ж спільну мову і протокол підписали. Парк мають реконструювати коштом інвестора і більше 200 дерев проектом планується посадити в цій зоні.

Але до активістів швидко примкнули небайдужі депутати, і з цього питання зробили суто політичне шоу. Питання реконструкції пішохідної зони потрапило, на нашу думку, в епіцентр боротьби однієї групи осіб, в тому числі депутатів, з іншою групою осіб, яка зараз при владі. Це політична боротьба і архітектура та будівництво тут ні до чого.

10

Вулиця Лесі Українки зараз тільки робиться, та й то – лише перша третина, і оцінювати її до закінчення робіт некоректно. Бажано взагалі не показувати роботу, поки її не зроблено повністю, але тут ми, на жаль, безсилі.

Взагалі, я думаю, що по закінченню робіт на першій черзі це питання варто знову обговорити з фахівцями, на Містобудівельній раді, у Спілці архітекторів. Це дасть можливість внести (при потребі) певні зміни у проект, а широке висвітлення та громадське обговорення певним чином зніме напругу. Адже різниця між вулицею Радянською часів 900-ліття Луцька і вулицею Лесі Українки буде перед очима у кожного.

ПРОСПЕКТ ВОЛІ ХОТІЛИ ЗРОБИТИ ПІШОХІДНИМ

Чи потрібно робити реконструкцію проспекту Волі? Щоб відповісти на це запитання, давайте порівняємо частину проспекту Волі від універмагу до вулиці Шопена і від Шопена до Чехова. Кожен побачить різницю. Але розширення проспекту насправді нічого не дасть – потрібно починати із створення транспортної схеми, стоянок.

Коли ще архітектор Андрій Бідзіля був молодий і гарний (бо зараз він тільки гарний), він пропонував повністю проспект звільнити від транспорту і зробити його пішохідним. Це був шикарний проект і якби його реалізувати, хоч частково – вивели транспорт на Коперніка та Паркову і зробили пішохідною частину проспекту від ЦУМу до вулиці Чехова, місто було б іншим.

ПІДЗЕМНИЙ ПЕРЕХІД У ЦЕНТРІ НЕ ПОТРІБЕН

Підземного переходу і торгового центру на Театральному майдані, на нашу думку , аж ніяк не потрібно робити. Нічого там не треба робити, окрім благоустрою самого майдану. Побудова підземного переходу не змінить транспортної схеми і руху автомобілів. Тоді навіщо людей опускати під землю і створювати торговий центр?

Торгівля – це сміття, яке треба вивозити, це машини, на яких люди приїжджатимуть на роботу, це машини, які мають товар привозити, машини людей, які приїдуть за покупками. А де їх всі ставити?

11

Апологети цього торгового центру розказують, що товар привозитимуть вночі і це нікому не заважатиме. Насправді ж це буде постійно, бо в нас так завжди. Зараз робимо додаткові клумби, збільшуємо площу зелених зон на Лесі Українки, а підприємець місцевий виходить і каже не робити, бо він там машину ставить. Така в людей психологія – її не зламаєш.

КОЛИ АРХІТЕКТУРНІ СПРАВИ ПЕРЕТВОРЮЮТЬСЯ НА ПОЛІТИЧНІ…

Старий ринок однозначно треба виносити і переносити. Але зробити це зараз повністю неможливо – потрібно хоча б повернутись до рівня 80-х років минулого століття. Тобто можна залишити павільйон, а з лівого боку зробити автостоянку, яка там раніше і була. Вона вирішила б багато проблем. Тим часом в районі ЛПЗ стоїть абсолютно пустий ринок, куди зручно було б доїжджати.

Однак, на жаль, архітектурні справи у нас знову перетворюються на політичні. Під час виборів мера Олександр Товстенюк (голова правління благодійного фонду Ігоря Палиці «Тільки разом», екс-кандидат у мери, – ред.) щиро заявив, що ринок треба переносити і з незначним відривом програв вибори . Чому не вибрали? Бо є 500 -600 людей, в яких на ринку свій бізнес. Ось і отримав чоловік протестний електорат, хоча відповідав чесно і правильно.

Звичайно, все треба робити з розумом, поступово – створити програму переносу, подумати про податкові преференції для підприємців, які перейдуть на інше місце. Людині повинно бути приємно, в тому числі і матеріально, від того, що вона робить щось корисне для міста, поступаючись власним у загальноміських питаннях . Втім, потрібно подумати не тільки про ринок, а й про трансформаторну підстанцію.

12

При політичній волі, я думаю, що це питання можна вирішити, але повинна бути двостороння зацікавленість. І це – далека перспектива. На жаль.

А виносити ринок треба – в нас іншого виходу немає. Інакше про туризм і говорити не можна.