У поліцію потрапив завдяки дружині, ‒ головний «коп» Луцька

img_7808

Очільник патрульної поліції Луцька Олександр Вовченко розповів, чим займався раніше, як познайомився з дружиною та чому вирішив іти в поліцію.

Розмовляла з головним копом Луцька Наталка Поліщук для Таблоїда Волині.

– Ви мріяли стати поліцейським?

Олександр: Я б не сказав, що це була мрія. Я хотів працювати в органах, але мене оточували знайомі, які на той час працювали у старій правоохоронній системі. А я рівнявся зовсім на іншу службу, не на таку, яка була раніше. Коли все почало змінюватися, і випав шанс потрапити у цю новостворену структуру, я ним скористався.

– З якими труднощами вам зараз доводиться стикатися у роботі?

Олександр: Є люди, які пробують звести цю реформу на нуль. Також хлопців і дівчат треба постійно тримати в тонусі, надихати на роботу, тому що вони для себе уявляли службу, як у американських фільмах. Людям трохи важко, їх потрібно постійно стимулювати до роботи для того, щоб вони відповідали своїй присязі та Конституції.

– О котрій годині  ви приходите додому?

Ірина: О 8-й іде, а приходить о 23:00. Звичайно, дуже важко. Хочеться, аби він частіше бачився з сином, якому потрібен чоловічий приклад. І сама не проти побути зі своїм чоловіком. Коли він тільки пішов у поліцію на навчання, ми його не бачили місяцями. Потім, коли поліція запрацювала, ми його також не бачили. А синові тоді було 3-4 місяці.

– Ірино, скільки вам років?

Ірина: 27.

img_7875

– Давно разом із Сашею?

Ірина: Більше трьох років.

– Де познайомилися?

Ірина: Я працювала директором ресторану у Білій Церкві («Кабаре Вельведер»). Відкривався заклад, я набирала персонал. І тут заходить такий гарний чоловік! (сміються, – авт.). Ми познайомилися в серпні, а на Новий рік він зробив мені пропозицію.

– Ірино, а вам подобається, що ваш чоловік поліцейський?

Ірина: Я дуже горда, що він поліцейський. Але дуже хвилююся, коли він затримується, коли не відповідає на телефонні дзвінки. Тоді я не знаю, що й думати. Як для дружини це страшно.

– Якби у вас була можливість, яку іншу професію обрали б для свого чоловіка?

Ірина: З його темпераментом поліція – це саме те, що треба. Він не буде працювати з 8 до 18:00. Йому завжди потрібно бути в курсі усіх подій. Йому телефонують о другій або ж третій годині ночі, він встає і їде.

– Дівчата-поліцейські усі як на підбір гарні. Чи не виникає якихось підозр, коли чоловік затримується на роботі?

Ірина: Я його дуже-дуже ревную. Я завжди думаю про те, чи все добре і де він.

– Олександре, скажіть, а  ви ревнивий?

Олександр: Так, ревнивий.

Ірина: Але я, напевне, більше.

– Олександре, буває, що Іра влаштовує вам скандали?

Ірина (випереджаючи чоловіка): Звичайно, буває! Він рідко буває вдома, а ми за ним сумуємо. З одного боку, я розумію, що в нього відповідальна робота, бо сама працювала по 16 годин на добу. Але інколи у мене не вистачає нервів.

Олександр: Як і кожна жінка. Це рядові речі. Мій один знайомий каже: сім’я без сварки однаково, що клумба без квітів. Але немає глобальних скандалів. Посварилися, а потім помирилися, повечеряли і все.

– Де ви живете у Луцьку?

Олександр: На проспекті Соборності. Винаймаємо квартиру.

– Чи плануєте купити своє житло?

Олександр: Житло маємо у Білій Церкві: у родичів моєї дружини там квартира. Якщо вийде затриматися тут на довше, будемо щось думати, бо Луцьк мені подобається. Може, у Білій Церкві продамо квартиру і тут купимо. Можливо, купимо невеличкий будиночок, відремонтуємо його. Плани є, але зараз їх реалізувати дуже тяжко в тому ж таки фінансовому плані. Потрібен час.

– Відповідь на це запитання я можу підглянути у вашій декларації. Але все-таки: скільки заробляє головний поліцейський Луцька?

Олександр: Отримую 15 тисяч гривень. Але це вже із премією. Якщо я нормально виконую свою роботу, то мені виплачують 15 тисяч гривень, а якщо щось не так роблю, з мене так само, як і з усіх, можуть зняти премію.

Ірина: Я поки що в декреті. На осінь ми плануємо йти у дитячий садочок. Якщо все буде добре, теж собі щось шукатиму. У мене 8 років безперервного стажу, і зараз сидіти дома дуже важко. Я завжди вела активний спосіб життя, і тепер знову хочеться влитися в ту колію.

img_7855

– Олександре, яке ваша улюблена страва?

– Люблю салати і солянку.

– Який ваш улюблений напій?

– Або кава, або гранатовий сік.

– Вживаєте алкоголь?

– Дуже рідко. Це пов’язано з роботою, адже мене у будь-який момент можуть туди викликати. Наприклад, коли йде мова про застосування патрульними зброї, я мушу приїхати у будь-якому випадку, і немає значення, чи це перша, чи друга ночі. Я вмію гарно відпочивати і без алкоголю.

– Олександре, розкажіть про свою тещу.

Олександр: Теща ‒ пенсіонерка, але працює в Києві у ресторані. Про тещ багато складають анекдотів, але я не можу сказати, що вони про мою. Нормальна жінка, довірила мені свою дитину, в наше особисте життя не втручається. За це я її і ціную.

– Сашо, а ким працюють ваші батьки?

– У мене тато будівельник, а мама працює технологом на кондитерській фабриці.

– У вас є автомобіль?

Олександр: Я йшов у поліцію, і ми продали автомобіль, бо в нас були трохи труднощі, і на ньому ніхто не їздив.

– Про яку марку авто ви мрієте?

Олександр: Марка автомобіля, про який мрію, мені зараз недосяжна. Я купив би сімейний автомобіль, на якому зручно їздити, або мікроавтобус.

img_7833

– Яким закладам Луцька надаєте перевагу?

Олександр: Сімейним кафе. З дружиною рідко випадає десь разом посидіти, а якщо маю якусь зустріч, то обираю тихе кафе. В «Опері» та «Версалі» навіть жодного разу не був.

– Вам не подобаються нічні клуби?

Олександр: Я в нічних клубах трохи напрацювався, і тому для мене це потенційно небезпечні місця. У мене до них фобія.

– Ірино, а вам подобаються нічні клуби?

Ірина: По роботі подобаються, але відпочивати у них мені не хочеться. У мене дитина, мені не подобається весь цей шум.

– Ви казали, що віддаєте сина в садочок і плануєте працювати. Уже пригледіли собі якесь місце?

Ірина: Я зараз не хочу загадувати. Уже коли знатиму, що мій син ходить у садочок, тоді буду дивитися.

– Ви вже знайшли собі у Луцьку подруг?

Іра: Ми граємося на майданчику, там я спілкуюся з іншими мамами, але подруг ще немає. Хоча насправді зараз у мене дуже мало спілкування, адже чоловік постійно на роботі. Коли ми підемо у садочок і познайомимося з іншими мамами, з якими будуть спільні інтереси, можливо, з кимось і подружуся.

– Скільки років ви вже працюєте?

Олександр: Працюю 8 років.

img_7866

– Коли ви встигли, вам лише 25?

Олександр: Узагалі я почав працювати ще в 15 років. Допомагав на будівництвах. Перша моя заробітна плата була такою: грошей не взяв, а взяв на зарплату дисковий магнітофон. Мене, звичайно, на тій роботі надурили. (сміється, – авт.).

Я за освітою ветеринар, закінчив Білоцерківський аграрний університет. Зараз знову студент, навчаюся у Національній академії внутрішніх справ.

– А як так сталося, що спочатку ветеринар, а зараз начальник Луцької поліції?

Олександр: Я й сам не знаю. Ще півтора року тому не було ніяких планів. Будучи студентом, я займався спортом, і завдяки цьому почав заробляти. Це змагання, була практика тренерської діяльності і охорона.

– Ви працювали в охороні?

Олександр: Так, я був приватним охоронцем.

– Ого! А кого саме ви охороняли?

Олександр: Я не можу назвати прізвищ. Це політики та бізнесмени.

– А яка заробітна платня у приватного охоронця?

Олександр: Більша, як у начальника поліції. (сміється, – авт.).

– Розкажіть, будь ласка, про найнебезпечніший момент у кар’єрі приватного охоронця.

Олександр: Їх було багато. Небезпека полягає в тому, що ти не розумієш, чи насправді є замах, чи це просто інсценізація, наприклад для піару. Був один реальний випадок замаху на життя. Людину, яку я охороняв, хотіли зарізати. Але ми добре спрацювали, і всі лишилися живі-здорові. Бувало, що робилися замахи для того, щоб попередити, налякати.

img_7806

– Чому ви вирішили поміняти роботу, адже вона, я так розумію, значно грошовитіша за роботу поліцейського?

Олександр: Мене вдома практично не було, а ті кошти, що заробляв, йшли на лікування. Тим більше через ситуацію в країні я дізнався про іншу сторону людей, яких охороняв. У поліцію потрапив завдяки дружині, вона мені сказала, що по телевізору оголосили набір. Я пішов.

Ірина: Ви знаєте, це все було випадково. Ми спочатку не вірили у цю реформу і думали, що там все вирішують гроші. Коли він пройшов перші тури, ми були в шоці. І він таки пройшов усі етапи відбору.

Олександр: Скажу чесно, я постійно чекав, що прийде той момент, коли потрібно буде щось заплатити, але я так його й не дочекався.