Луцькі патрульні: Андрій Раковець

рак

Ще декілька місяців тому вони були цивільними людьми, а тепер у формі охороняють спокій та безпеку лучан. Вони першими приїжджають на ДТП, заспокоюють тих, хто вирішив звести квити з життям та вирішують конфліктні ситуації. Вони молоді та завзяті, вірять, що зможуть змінити країну на краще.

Сьогодні героєм нашої рубрики став інспектор служби моніторингу батальйону патрульної поліції Луцька Андрій Раковець.

***

За освітою я лісник, але жодного дня не працював за спеціальністю. Я працював водієм і тілоохоронцем, возив дуже серйозних людей не лише у межах країни. Робота бодігардом брала мене сама – після армії хотілося драйву, а тоді було модно мати охоронця. Тілооохоронцем працював 11 років перед поліцією. Я завжди займався спортом – кікбоксингом та рукопашним боєм, це ставало мені в пригоді.

***

Я завжди хотів спробувати себе в правоохоронних органах. Ще після армії я пробував потрапити у 6 відділ – спецпідрозділ “Сокіл”, згодом в “Альфу”. А коли з’явилаcя поліція і відкрила очі на те, що  можна щось змінити, вирішив спробувати себе тут. 4 серпня я повернувся з останньої поїздки з Іспанії з попередньої роботи, а 8 серпня закінчувався набір. Мені товариш розповів, що набирають поліцію, я вирішив спробувати.

***

У мене не було бажання назавжди виїхати закодон. Закордоном те саме. Тут своє, рідне, ти хоч і вільно почуваєшся закордоном, але ти там чужий. Для всіх.

***

Кажуть, що тілоохоронцям платять в рази більше. Робота з одного боку має себе виправдовувати, але з іншого боку має відповідати й моїм критеріям. Я не втратив сенсу роботу там, але побачив, що тут можу більше реалізувати свої навики і здібності.

***

У поліції свій сенс – зменшити рівень злочинності. Мені дуже не подобається, що багато молоді займається безпорядком і поводиться не так, як колись поводилися ми. Ми стараємося, щоб і вам і нам було добре в місті жити та відпочивати, щоб наші діти спокійно гуляли в парку, а не слухали грубіянів.

***

В патрульній поліції мене особливо нічого не здивувало. Тут я ще навіть не стикнувся з усім тим, з чим доводилося стикатися на попередній роботі. Здивування через те, що відбувається у місті, у мене не було. Я бачу всі ситуації на побутовому рівні, але найголовніше те, що зараз я маю змогу це зупинити.

***

У службі моніторингу я не з самого початку. Я був звичайним патрульним у другій роті. Це велика практика і гарна школа, яка з переходом у службу моніторингу відкрила очі на дії, роботу патрульних, їх можливості. Це великий плюс.

***

Ця робота мене надихає. Для мене  складні ситуації – адреналін, я не  боюся вступати в дискусії. У мене дуже розумний напарник, я багато чого навчаюся у нього  у правовому полі, це великий плюс для нас обох. Я не боюся спілкуватися із людьми та з’ясовувати ситуацію. Для мене чим стресовіша ситуація, тим краще.

Я коли був у відпустці, то в останні дні вже хотілося на роботу. Не вистачало адреналіну.

ЧИТАТИ БІЛЬШЕ РОЗПОВІДЕЙ ЛУЦЬКИХ ПАТРУЛЬНИХ

***

У нас кожного дня є якісь кумедні виклики. Одного разу викликала жінка, яка казала, що її брат хоче набити дочку. Ми приїхали, чоловік був у стані алкогольного сп’яніння, стукав у двері. Ми одягли йому наручники та посадили, а він упав і розбив лоба. Кумедним було те, що коли ми його вези у ліфті, він побачив ту шишку і каже “йолки, а як я до дівчат піду?”. Так от, йому було 65 років (умсіхається).

***

У патрульних часто зв’язані руки. Скільки ми ловили порушників, яких треба закривати в КПЗ, як було колись. Зараз через 3 години ми мусимо їх відпускати, а вони йдуть коїти, що їм хочеться. Так само прокуратура не йде на зустріч, іноді мені здається, що навіть нам намагаються створювати перешкоди, аби ми не виконували своєї роботи. Якось це не складається. Якби нам допомагали, якби правильно діяли, ми набагато швидше вичистили б місто від злочинності, від п’яних за кермом і хуліганів.

***

У правопорушниках мене нічого не дратує. Якщо говорю десять разів, а їм не доходить, то я повторю й одинадцятий раз. Мені вистачає терпіння.

***

Ми не настільки довго працюємо, щоб ставити діагноз своїй роботі. Але іноді зустрінеш порушника, із яким працював, проводив профілактичні бесіди, а він наступного дня підходить на вулиці і каже – ви мене заримували. Немає образи, а це великий плюс. Із людиною розмовляли, і вона взяла щось для себе із цієї розмови. Мені здається, що це гарний приклад.

***

Питання вільного володіння зброєю має  подвійний підтекст. мати зброю – це не погано. Але коли зброю матимуть всі хто попало – це дуже погано. Зброю мають мати люди, які дійсно психологічно врівноважені та мають навики володіння нею.

***

Недавно я був на міжнародних змаганнях із  поліцейських видів спорту, це, в основному, була агресивна їзда. Змагання відбвалися у польському Лодзі. Участь взяли багато країн Європи. Серед представників української команди я зайняв перше місце, а серед європейських четверте. Програв двом австрійцям та німцю. Це дуже цікавий досвід. Моя напарниця Олена Чабан теж показала високий результат.

Наступного року ми знову виступатимемо за склад команди київських поліцейських на змаганнях у Німеччині. Окрім того, Україна виграла кубок Вебера, який і заснував ці змагання. У підсумку за жеребкуванням кубок відвезли до Одеси.

***

У житті я завжди стараюся перемагати. Я вважаю, що якщо чоловік має хоч якийсь стосунок до спорту, то у нього точно є жага до перемоги.

***

У мене загострене почуття справедливості. Дуже не люблю коли обманюють. Я і у житті такий, і на роботі. Я цього не сприймаю, якщо людина обманула, старюся зі нею поменше спілкуватися. Я любою говорити прямо  і навіть ловити людей на обмані.

***

Я поросив би лучан нічого не порушувати, жити спокійно і насолоджуватися життям в правовому полі. Якщо кожен почне із себе, то ми зможемо все змінити.

Василина БОРУЦЬКА