Бурштинова лихоманка: як «лікують» пристрасть до «сонячного каміння» у світі

Ще декілька десятків років тому на Поліссі бурштином палили у печах, а нині він стає причиною кривавих розбірок та поділу території. Проте така ситуація наразі не лише в Україні. Із подібними проблемами стикаються й інші, часто трактовоані як “більш європейські та цивілозовані країни”.

Про досвід нелегеального бурштинвого видобутку та його тіхтіньовий обіг у Польщі та країнах Балтії пишуть у матеріалі для “Укрінформу” Олег Кудрін та Юрій Банахевич.

Копач бурштину на теренах України, у Волинській, Рівненській або Житомирській областях за день заробляє 50-100 доларів, найманий працівник – 20-40. У цьому нелегальному бізнесі задіяно, за різними оцінками, від 15 до 30 тисяч осіб.

На фоні загального зубожіння громадян така робота на свіжому повітрі для пересічного українського копателя – спосіб заробити грошей, для тих, хто тримає цей бізнес – безмежне збагачення.

І такою є не лише українська дійсність. І Литва, і Латвія, і сусідня Польща мають свій, часто не позитивний, досвід. Загалом можна констатувати: там, де бурштин, – променистий, сонячний, світлий камінь, – там тіньова економіка і багато проблем. Проблем багато, навіть якщо займатися цією справою і серйозно. Але якщо не займатися чи тільки імітувати процес, то бурштин стає суцільною катастрофою.

ЛАТВІЯ: АЖІОТАЖ НА ВТОРИННОМУ РИНКУ

Серед усіх країн Балтії, а може й світу, зі словом «бурштин» у нас перш за все асоціюється саме Латвія. Примітно, що назва відомої торгової марки «Dzintars» латиською мовою означає «янтар». Чи не в кожному описі країни зустрічаються рядки про те, що варто прогулятися пляжами (наприклад, Юрмали), аби знайти на згадку камінчик бурштину. Це так, і справді можна знайти – особливо після шторму.

Фото: nib.lv

Має латвійський янтар і сумнозвісну славу, хоч мова не про справжній, а про лжеянтар, що зустрічається в іншому приморському місті – Лієпаї. Цей псевдо-бурштин неодноразово призводив до трагічних випадків – пожеж, опіків. В чому ж справа?.. Наприкінці 80-х – на початку 90-х років минулого століття під час ліквідації військово-морської бази в Лієпаї було списано безліч боєприпасів Балтфлоту. Але утилізували їх по-радянськи, абияк. Таким чином три тонни білого фосфору, що входив до складу боєприпасів (фосфорні бомби), не згоріли, а опинилися в морі. До цього часу хвилі вимивають на балтійський берег, переважно поблизу Лієпаї, не тільки улюблений дітлашнею янтар, а й токсичні фосфорні осколки. Шматочки білого фосфору, що окислилися, дуже легко сплутати з бурштином. Під час тертя чи нагріву цей псевдо-янтар, а насправді фосфор, спалахує, іноді просто в руках, що дуже небезпечно. Тому поліція Латвії попереджає про цю небезпеку всіх гостей, особливо тих, які відпочивають на пляжах між Лієпаєю та Бернатами.

Щодо справжнього бурштину – то янтарна слава Латвії перебільшена. Точніше – вона залишилася в легендарному минулому. Щоправда після того, як ціни на янтар в світі підскочили, розпочався ажіотаж на вторинному ринку. Подейкували, що старовинні вироби можна продати по ціні ледве не 100 євро за грам (при тому, що золото нині коштує 40 євро за грам). Насправді, чутки виявилися значно перебільшеними. За цінні вироби часів правління Ульманіса (1934-1940 рр.) можна отримати від двох до двадцяти тисяч євро, в залежності від якості, розміру і кольору каміння. Найціннішими вважаються великі кулі жовтого, непрозорого бурштину. За найкращі екземпляри перекупники дають 25-30 євро за грам.

ЛИТВА: БУРШТИНОВИЙ «ЯЩИК ПАНДОРИ»

Янтарний переробний бізнес Литви процвітав, допоки у відповідь на санкції, накладені ЄС, Росія не заборонила постачання янтарю. Тоді ж в Литві згадали про геологічні роботи 1992-1994 років на узбережжі Куршської затоки. За попередніми даними тут, поблизу містечка Юодкранте, є поклади бурштину обсягом 112 тонн, а також три перспективні ділянки, прогнозований запас яких 230 тонн (хоча ця цифра вимагає перевірки). Насправді, геологи шукали не довго. Ще за часів Східної Прусії, родовище біля Юодкранте кілька десятиріч (1862-1890рр.)  німці розробляли в промислових масштабах. Потім родовище покинули, воно не витримало конкуренції з більш багатими пруськими покладами, а нині до нього повернулися.

Оскільки янтар належить до особливо цінних мінералів, то за литовськими законами для його розробок потрібна безліч узгоджень, як в міністерствах, так і в регіональних органах влади. Суперечки навколо Юодкронте почалися з самого початку, тоді ж у 2014 році. Геологи заявили, що в цьому родовищі нібито переважає невеликий недорогий бурштин, тому тривалої і значної економічної вигоди не буде. Виробники «ювелірки» зазначили, що розробка таких покладів може завдати шкоди іміджу Литви як бурштинової країни, оскільки збільшить кількість кітчевих виробів з дрібного бурштину. З іншого боку, з’явилися проекти «туристичного видобутку» бурштину. Це коли мінерал видобувають в обмеженій кількості, а на платформу привозять групи туристів з екскурсіями. Так в Литві міг з’явитися унікальний туристичний об’єкт.

Розробку правових актів почало міністерство навколишнього середовища Литви. На видобуток бурштину претендували шість литовських компаній. Планували встановити квоту – до 30 тонн на рік, щоб бурштину вистачило хоча б на 5-6 років. Та обговорення нормативів швидким не було. Наприклад, після загального світового здорожчання янтарю постало питання, наскільки піднімати податки на його видобування. Планують збільшити у 10-40 разів (відповідно до розміру мінералів). Наразі кілограм бурштину оподатковується 20,22 євро, податок хочуть підняти до 280 євро за кг, якщо бурштин дрібніше 40 мм, більше 40 мм – до 900 євро/кг.

Фото: indoman-info.ru

Але й це не все. Навесні 2016 року місцева влада заявила, що взагалі розглядає можливість блокування видобутку бурштину в промислових цілях. Мер Нерінги (адміністративна одиниця, яка об’єднує містечка Куршської коси) Дарюс Ясайтіс розкритикував пропозиції залишити в Юодкронте для розвитку туризму лише 5 гектарів з більш ніж 80 га родовища, аргументуючи це тим, що всі поклади бурштину здобудуть швидко, продадуть його китайцям, а в рекреаційних цілях їх можна використовувати 100 років. Він попередив,  що в раді місцевого самоврядування звіт про вплив на навколишнє середовище не затвердять і родовище буде заморожене.

Нині процеси узгодження тривають. За попереднім  планом литовська геологічна служба мала у вересні отримати пропозиції на конкурс, визначити переможця в листопаді, а договір з ним підписати в грудні. Вже можна констатувати, що цей графік не виконується. Складається враження, що дивлячись на приклад сусідів, Литва побоюється відчиняти бурштиновий «ящик Пандори». Щодо нелегального видобутку бурштину в Литві, він існує, але обсяг його мізерний.

БІЛОРУСЬ: ЖОРСТКІ МОНІТОРИНГ ТА ПОКАРАННЯ

Ще в 1969 році геологи Семен Маникін та Ернст Левков знайшли на території Білорусі досить помітні бурштиноносні відкладення палеогенового періоду. Після цього досить швидко окреслили три райони, перспективні щодо пошуку родовищ янтарю – Західно-Білоруський (Гродненська обл.), Поліський (Брестська область – від Жабинки до Пінська) і Мікашевічсько-Житковичський (Брестьска та Гомельска області). Але ці поклади зазвичай залягають на значній глибині – від 15 до 80 м, тому й годі було казати про їх видобуток.

У 1989-1994 роках в Жабінковському районі Брестської області дослідили родовище янтарю Гатч. Тут шар з бурштином, пов’язаний з відкладеннями стародавнього озера, має товщину від 0,5 до 4 м і залягає близько до поверхні. В деяких місцях вміст янтарю – до 200 г на 1 кв.м  породи, 80-90% з нього високої «ювелірної» якості.

Так з’ясувалося, що найбільш перспективний на реальний для видобутку бурштину район Білорусі – західна частина Полісся (південь Брестської області, що межує з Волинню). Періодично тут фіксують спроби місцевого населення розпочати нелегальний видобуток бурштину, як це практикується у сусідів з іншого боку кордону. Робляться копанки, застосовуються мотопомпи для промивання грунту за «українською технологією». Але білоруське прикордонне відомство, що моніторить кордон, в тому числі за допомогою безпілотників, виявляє осередки і оперативно про них доповідає. Після чого старателів затримують, конфіскують обладнання, накладають штрафи. В умовах жорстко централізованої, авторитарної, фактично поліцейської країни, з найбільшою в Європі кількістю силовиків (144 на 10 тис. населення) такі заходи досить ефективні. Тому «бурштиновий вірус» Білорусі поки що не загрожує.

Та все ж поодинокі випадки цієї «хвороби» таки є, особливо подалі від кордону, де важче контролювати ситуацію. В минулому році факти незаконного видобутку бурштину фіксували в чотирьох районах, в основному – на торфовищах, в тому числі на території заказника «Спорівський».

На чорному ринку Білорусі бурштин – популярний товар. Польські медіа часто називають країну серед постачальників бурштину, тому можна припустити існування сталих каналів контрабанди. Отже ситуація в Білорусі під контролем, але далека від ідеальної.

РОСІЯ: КРИМІНАЛ ТА КРИШУВАННЯ

Після відторгнення від Німеччини Східної Пруссії та приєднання її до СРСР під назвою «Калінінградська область» чи не найціннішим надбанням були 90-95% розвіданих світових запасів бурштину.

Керівництво Білоруської РСР просило долучити анексовану територію до неї, аби республіка мала вихід до моря. Але Сталін, розваживши, доєднав область до РРФСР.

Звичайно, насильницька зміна господарів негативно вплинула на стале господарство краю, в тому числі на бурштинову галузь. Нормальній роботі кар’єру заважали нестача обладнання, запасних частин, відсутність кваліфікованих фахівців з відповідними навичками. Ситуація почала виправлятися лише після 1955 року. Але це тільки щодо видобування, а не переробки та виготовлення ювелірних прикрас. Тому в Європі бурштин почав вважатися брендом Польщі, в Радянському Союзі – символом балтійських республік, де вироблялася більш витончена «ювелірка». А в самій Калінінградський області, де добувалася переважна більшість світового янтарю, рік за роком штампували примітивні прикраси незмінного дизайну та недорогі сувеніри з бурштинової крихти. Отже спеціалізація Калінінградщини весь час була – постачання сировини більш професійним спеціалістам – майстрам Польщі та Балтії.

Фото: vyrob.com

Найбільше родовище бурштину – Пальмнікенське – відкрили ще в XIX столітті. На його базі в 1947 році за указом радянського уряду з’явився Калінінградський янтарний комбінат (КЯК), а саме родовище перейменували на Янтарне. Цей кар’єр почав вичерпуватися на початку 70-х. Отож у 1976 році почалася розробка іншого кар’єра – Приморського, який на цей час вважається найбільшим в світі: глибина близько 50 метрів, ширина – більше кілометра. Запасів цього родовища повинно вистачити на 250 років.

Щорічно КЯК видобуває близько 300 тонн бурштину. При цьому ціни на нього зросли з 2001 року в десять разів і продовжують зростати. Підстьобує видобуток, в першу чергу, попит з боку китайських перекупників, що сплачували за сировину вчетверо більше, ніж російські покупці. Але останнім часом ціни швидко піднімають, аби вони наздогнали ті, що в сусідів. Наприклад, восени 2015 року після чергового підвищення цін на янтар-сирець фракція +32 (тобто більше 32 мм в діаметрі) склала приблизно 2 долари США за один грам.

Після розвалу СРСР довгі роки значних змін на КЯК не сталося. Він продовжував виконувати роль постачальника сировини, оскільки більшість російських виробників-переробників ефективно переробляти сировину не могли. Відсутність кваліфікованого персоналу, що володіє сучасними технологіями обробки сировини, низький рівень дизайн-проектування, незнання основ маркетингу і просування продукту – все це призвело до стійкої неспроможності запропонувати ринку готовий продукт світового рівня з високою доданою вартістю. Невисока маржинальність покривалася за рахунок низької вартості сировини на комбінаті. Основними споживачами виробів з бурштину в цей час стали китайці, які були готові тоннами вивозити бурштин у вигляді найпростіших намист і браслетів.

Нелегальний видобуток янтарю також набув великих обсягів. За радянських часів за це передбачалася карна відповідальність, а після 1991 року – лише невеличкі штрафи до 5 тисяч рублів. Чорні копачі у 2010-ті роки видобували понад 70 тонн янтарю-сирцю щорічно (в Україні ці показники оцінюють в різні роки від 80 до 300 тонн).

Звісно, що за такий ласий шматок золотого, не тільки на колір, бізнесу в Росії точилася вперта боротьба різних угруповань. Переміг в ній колишній міліціонер Віктор Богдан на прізвисько «Балет». Після того, як він отримав ледве не повний контроль над цією галуззю, його охрестили «янтарним королем». Богдан на той час був директором єдиного місцевого дистриб’ютора бурштину, фірми «Амбер-Плюс» (amber – «янтар» англійською мовою).

Та панування Балета було нетривалим. У 2012 році почалося кримінальне переслідування Віктора Богдана. Зрозуміло, що гріхи за ним справді були, але, знаючи російську дійсність, можна довіряти його заявам про те, що тиск почався після його відмови сплачувати «відкат» поліції  – 50% від прибутку. В результаті Богдана від тіньового керівництва галуззю усунули, а з 2014 року почався апгрейд та ребрендінг КЯК. За рішенням президента РФ комбінат було перетворено з державного унітарного підприємства в акціонерне товариство. А в березні 2015 року завершилася його передача під управління госкорпорації «Ростех».

Зараз КЯК намагаються з сировинного придатку перетворити на повноцінного виробника та переробника. Останні два роки російські ЗМІ багато пишуть, про чудове перетворення янтарної галузі Калінінградської області та про великий особистий внесок в цю “святу справу” Володимира Путіна. Але насправді дійсність не така вражаюча.

Фото: ambercombine.ru

За даними радбезу РФ, робота з протидії організованій злочинності, зокрема в сфері видобутку бурштину, неефективна, галузь все ще залишаються під контролем кримінальних структур. В березні 2016 року міністерство природних ресурсів і екології Калінінградській області називало вражаючі обсяги незаконного видобутку бурштину в регіоні, як мінімум на 10 кар’єрах. Не копанках, а саме кар’єрах! Показово, що ці новини так і застрягли у місцевих медіа та не дійшли до ЗМІ федерального рівня. Як виправити ситуацію – ніхто не знає. Найперша пропозиція – повернути, як в радянські часи, кримінальну відповідальність за нелегальний видобуток бурштину. Але чи буде це ефективним в умовах багатоступінчатого «кришування» – велике питання.

ПОЛЬЩА: ВИСОКІ ШТРАФИ  ПОКИ У ПЛАНАХ

Бурштин в Польщі  – це, насамперед, переробка і виготовлення прикрас, а не видобуток золотаво-коричневого каміння. Запаси бурштину, за даними держінституту геології, становлять 1,1 тис. тонн, з яких майже 1 тис. тонн – в Люблінському воєводстві, що межує з Україною. Загалом, розвідані поклади “сонячного” каміння в Польщі зосереджені у трьох регіонах: на півночі Польщі та узбережжі Балтійського моря (в районах міст Гданськ, Слупськ та Ельблонг), у Любартовському повіті (районі – Ред.) Люблінського воєводства на сході Польщі, а також кількох повітах Мазовецького воєводства неподалік Варшави.

Попри те, що бурштин фактично є візитівкою польського узбережжя Балтики, а різного роду ювелірні вироби з цього каменю пропонують туристам чи не на кожному кроці у Гданську, Сопоті та інших курортних місцях країни, місцевий видобуток бурштину перебуває у зародковому стані.  Частково це пояснюється тим, що значна частина покладів розміщена досить глибоко – кілька десятків метрів, що вимагає серйозних інвестицій у видобуток. Так є у Люблінському воєводстві, де видобуток фактично не ведеться. Натомість, на узбережжі Балтійського моря існують поклади, де бурштин залягає на глибині всього кількох метрів.

Концесії на легальний видобуток бурштину у Польщі видає не міністерство, а влада воєводства, на території якого ведеться геологорозвідка чи видобуток. За концесію потрібно заплатити 616 злотих державного збору (приблизно 160 доларів США), і додаткового ще 10 злотих (2,5 дол.) за кожний видобутий кілограм цього каменю. З цього податку 60% отримує гміна (найменша адміністративно-територіальна одиниця), на території якої ведеться видобуток, а 40% – нацфонд охорони навколишнього середовища. Крім того, потрібно ще заплатити невеликий місцевий податок.

Майже 100 дозволів на проекти щодо розвідки покладів бурштину були видані з 2012 року у Поморському воєводстві. В 2013 році таким чином видобуто 635 кг бурштину, а в 2014 році – 548 кг. З 2014 році на півночі Польщі діє лише один офіційно діючий кар’єр з видобутку бурштину, який щомісяця добуває  лише 30-40 кг цього каменю. Паралельно процвітає нелегальний видобуток “сонячного” каміння. Торік на півночі країни представники лісової охорони виявили 15 незаконних шахт  з видобутку бурштину. Утім, методів ефективної боротьби з такими “копачами” поки немає: попри затримання і вилучення у спорядження для видобутку бурштину, переслідування органами правосуддя триває роками і не сприяє викоріненню цього зла. За польським законодавством, за значну шкоду для навколишнього середовища порушникам загрожує штраф або тюремне ув’язнення до трьох років.

Фото: visitdnipro.com

Оскільки ситуація не покращується, у Варшаві мають намір радикально взятися за старателів. Так, новий проект закону про гірниче і гірничо-видобувне право, який розробляє міністерство екології, передбачає кардинальне підвищення штрафів за видобуток бурштину без концесії. Попередньо, наприклад, штраф за видобуток бурштину без концесії складе 400 тис. злотих (приблизно 100 тис. дол. США). Крім того, в планах підвищити податок на офіційно видобутий янтаря – з 10 до 800 злотих за один кілограм. Якщо високі штрафи можуть відлякати незаконних старателів, то високий податок – легальних гравців на цьому ринку. Утім, офіційно поки діють старі незначні штрафи. Та боротися є за що, оскільки 70% світового виробництва біжутерії розміщені в Гданську. В столиці Поморського воєводства працює понад 2 тисячі фірм, які займаються виробництвом виробів з бурштину, у цій сфері задіяні 15-20 тис. осіб. При цьому, левова частка виробів місцевих умільців йде на експорт в майже 100 країн світу, насамперед до Китаю. Бізнес процвітає, за останні три роки експорт з Польщі за кордон зріс на 350%.

Ціни на бурштин в Польщі за останні п’ять років теж зросли удвічі: за кілограм дрібних каменів вагою менше півграма дають 100 зл (25 дол.), вагою більше 100 гр. вже 10 тис. зл (2, 5 тис. дол.).

Через зростання попиту та невеликі обсяги місцевого видобутку бурштину, польські ювеліри змушені орієнтуватися на імпорт цього каміння, в основному з Росії та України. Росія ж фактично припинила експорт “сонячного каміння”, зокрема і до Польщі, що підштовхнуло розвиток контрабандного ринку. І нелегальні обороти зростають: лише на одній ділянці кордону з Волинською областю митники у місті Бяла Підляска перехопили в 2013 році 75 кг нелегального бурштину з України, в 201-му – 170 кг, а за дев’ять місяців 2015-го аж 650 кг. Можна не сумніватися, що в цьому році ця цифра буде ще вищою. Рекорд побив водій рейсового автобуса на пункті пропуску “Дорогуськ” в липні минулого року – він заховав у подвійному відсіку багажного відділення 189 кг янтаря вартістю понад мільйон злотих (більше 250 тис. дол.)

Достеменно невідомо, якою є частка контрабандного каміння в “янтарному” бізнесі в Польщі, і хто за ним стоїть. На цьому фоні досить цікавою є інформація, що торік в листопаді тодішній міністр юстиції Польщі Борис Будка в останній день свого перебування на посаді видав розпорядження про заборону екстрадиції до Росії “янтарного короля” з Калінінградської області Віктора Богдана, який нині живе у Польщі і якого Москва досі переслідує за махінації при відшкодуванні ПДВ.  Польські ЗМІ пишуть, що Богдан був задіяний в опозиційну діяльність в Росії, а про заборону його екстрадиції до РФ просила Гельсінська фундація з прав людини.