Міністр оборони України: Зупинити війну поки не вдається

Степан Полторак

Генерал армії Степан Полторак став міністром оборони України два роки тому. Тепер він згадує: коли розібрався у справах, дві години міряв кроками свій кабінет, роздумуючи, чи впорається з таким величезним обсягом робіт. Поки нарешті не запитав себе: “Невже я дурніший від когось із колишніх міністрів оборони?”

Тепер він вирішує непросту задачу: реформує армію і Міністерство оборони у воюючій країні, – пише Катерина Шаповал на сторінках видання Новое время.

За словами його помічника та волонтера Юрія Бірюкова, Полторак у цьому сенсі показав себе системним організатором, здатним знаходити баланс між оновленням відомства і стійкістю, необхідною для проведення військових дій. “Хочете знати, який він реформатор? — запитує Бірюков і сам же відповідає: — Сам факт того, що в міністерстві розпочав роботу волонтерський десант, говорить про те, що він налаштований на зміни”.

Втім, Полторака є за що критикувати: українська армія, на думку фахівців, реформується повільно, а в навчальних центрах з підготовки військових процвітає дідівщина. Водночас для того, щоб вивести армію на новий рівень, у Полторака є багато чого, хоча би гроші: тільки з держбюджету, не рахуючи допомогу іноземних держав, відомство цього року має отримати солідні 55,5 млрд грн. І це рекордний бюджет Міноборони за всю його історію.

Новое время зустрілося з 51‑річним міністром відразу після його повернення з Брюсселя в середині червня. Там Полторак обговорював з міністрами оборони країн НАТО комплексний пакет допомоги альянсу Україні. План колегами Полторака загалом схвалений, а остаточне рішення буде прийнято на початку липня у Варшаві на саміті глав держав НАТО. Реформування та наближення української армії до стандартів альянсу і стало відправною точкою інтерв’ю.

— Ваше найбільше досягнення?
— Те, що нам вдалося зупинити ворога. Що вдалося стабілізувати ситуацію, почати реформування Збройних сил. Суттєво зменшити корупцію в Міноборони.

— Ваш найбільший провал?
— Дуже хотілося б, щоб війна закінчилася, і щоб не гинули наші солдати. Мені поки що це не вдається.

— Яка з останніх прочитаних вами книг справила на вас найбільше враження?
— Бойовий статут. Він дуже недосконалий. Там багато чого не враховано. Ми його будемо переробляти.

— Чим ви пересуваєтеся містом?
— На службовому автомобілі. Докладніше сказати не можу з міркувань безпеки, йде війна. І, випереджаючи ваше наступне запитання, скажу, що я проживаю на території однієї з військових частин. Я сплачую за оренду, у мене є контракт з Міністерством оборони.

— Кому б ви не подали руку?
— Тим, хто зрадив присязі. Тим, хто злякався відповідальності. І тим, хто 25 років отримував від держави зарплату, отримував квартири, а потім, коли настав час віддавати щось батьківщині, відійшов убік.

— Якою буде ця допомога? Гроші, зброя?

— Про конкретні суми поки що не йдеться. Мова йде про напрямки. Їх тринадцять: розвиток обороноздатності, система керування зв’язку та автоматизації, логістика та стандартизація, військово-технічна співпраця, кіберзахист, медична реабілітація, медичне забезпечення в цілому, протимінна безпека, стратегічна комунікація та протидія гібридній війні.

Наприклад, один з напрямків у розвитку обороноздатності країни стосуватиметься відновлення боєздатності військово-морських сил. Я думаю, що на саміті це рішення буде повністю підтримане.

Щодо всіхм цих напрямків запланована досить серйозна допомога Україні. Це дасть нам можливість і прискорити наші реформи, і зробити так, щоб вони були більш правильними.

— Що думають міністри оборони країн НАТО щодо реформ в українській армії?

— Вони сказали, що всі реформи, які ми проводимо, відповідають всім стандартам і принципам. Так робили всі країни, які в перспективі вступали в альянс.

Нещодавно президент України підписав Стратегічний оборонний бюлетень. Це дорожня карта реформ Міністерства оборони. Згідно з бюлетенем, до кінця 2018 року ми повинні завершити реформування Міністерства оборони і забезпечити демократичний цивільний контроль над Збройними силами України (ЗСУ). Міністр оборони та його заступники стануть цивільними особами. До 2020‑го планується завершити реформування ЗСУ і досягти максимальної сумісності з силами альянсу.

Паралельно здійснюватиметься реформування всіх органів: Генерального штабу об’єднаного оперативного штабу, різних видів збройних сил, оперативних командувань. І завершиться все це реформуванням найнижчих органів керування — у бригадах і полках. І в результаті наші солдати, командири, офіцери, та й будь-який орган військового керування щодо структури, системи забезпечення, підготовки, порядку прийняття рішень відповідатиме стандартам, які існують в країнах альянсу.

Наступний крок — реформування ЗСУ в цілому до 2020 року. І завершення реформування Генерального штабу. Передусім він має бути переформатований до J-структури [оптимізація структури], яка існує у всіх країнах альянсу.

— Що таке J-структура?

— Це система, яка прийнята в арміях країн НАТО: керування, забезпечення, організації. Вона дає можливість швидко і правильно приймати рішення.

Ось для прикладу. У Міністерстві оборони раніше мала право приймати рішення єдина людина — міністр. У структурі працювало 770 співробітників, вони щодня готували документи, які направляли міністру. Як можливо взагалі ефективно приймати рішення при такому розподілі?

Що ми вже зробили? Ми почали реформувати Міністерство оборони, скоротили його чисельність більш ніж на 200 осіб. Перерозподілили функціональні обов’язки.

Звісно, стратегічні рішення, як і раніше, приймає міністр. Однак тактичні рішення, які забезпечують життєдіяльність, пересування особового складу, приймає той керівник, який відповідає за цей напрямок діяльності.

— Зараз українську армію від армії НАТО відрізняє, зокрема, бюрократія. Взяти, наприклад, відповідальність командирів на полі бою. Щоб прийняти якесь рішення, їм потрібно звертатися до вищестоящих командирів, тим — в Генштаб. Від цього страждає швидкість реакції.

— Те, про що ви говорите, не відповідає дійсності. У бойовому статуті сухопутних військ чітко вказано, що командир військової частини, командир підрозділу повинен приймати рішення самостійно. Особливо тоді, коли є загроза життю особового складу або загроза виконанню бойових завдань.

Якщо ви маєте на увазі ту ситуацію, яка склалася на лінії зіткнення… Я теж часто чую, що наші командири і начальники не можуть прийняти рішення вести вогонь у відповідь… Їм заборонено провокувати зіткнення своїми діями, тому що є домовленості, які були підписані в Мінську. Тобто заборонено першими відкривати вогонь. Але якщо є обстріл з боку терористичних угруповань, якщо є загроза життю військових або загроза прориву лінії зіткнення, кожен командир не просто має право, а зобов’язаний це зробити. А саме ухвалити рішення на застосування сил і засобів, які є в його розпорядженні.

— Чому в навчальних центрах контрактники замість навчання фарбують бордюри і марширують? Навчання майже не ведеться, процвітає дідівщина.

— У мене дещо інша інформація. Так, звісно, залишилися навчальні центри, підрозділи, де є проблеми, порушення дисципліни, де недостатньо добре навчають особовий склад. Це все є. Але якщо порівняти те, що було в 2014 році, з тим, що є зараз,— це зовсім інші навчальні підрозділи, зовсім інші підходи.

Якщо у вас є приклади, називайте. І щодо кожного конкретного випадку я буду приймати відповідне правове рішення. Тому що це теж той спадок, який ми отримали від Радянського Союзу.

Щодо навчального процесу. Одна з цілей реформи — професіоналізація армії. І тут кілька складових, починаючи від комплектування військовослужбовців за контрактом і закінчуючи створенням нових програм, нових методик, нової навчально-матеріальної бази.

З 2015 року ми почали підготовку нових інструкторів. У Яворівському навчальному центрі, Бердичеві, Хмельницькому. Там працюють іноземні фахівці, які готують наших.

Ми зараз створюємо матеріально-технічну базу. Президент наприкінці травня доручив виділити 50 млн грн на Яворівський полігон, на створення матеріально-технічної бази. Зокрема і на створення умов для інструкторів, які будуть там жити постійно. Крім цього, 50 млн грн будуть виділені на Бердичів і 150 млн грн — на Широкий Лан. У Широкому Лані найближчим часом ми плануємо розпочати будівництво сучасного містечка. Перша черга — на 5 тис. особового складу, друга — на 10 тис.

— Полігон Широкий Лан розконсервували два роки тому. Чому за цей час не можна було там побудувати хоча б нормальні банні комплекси?

— До речі, зараз там покращилася ситуація, хоча вона мене повністю не влаштовує. Я був там два тижні тому, зняв керівників, які відповідають за створення побутових умов для особового складу. Природно, є неадекватне виконання обов’язків деякими посадовими особами. Рішення щодо них приймаються блискавично.

— Рік тому почалося створення сил спеціальних операцій (ССО), яке досі не завершено. Чому так довго? Все ж таки ми ведемо бойові дії.

— Хто вам сказав, що все затягується? Це ж сили спеціальних операцій. Не можна взяти людину, привести туди і сказати: ти будеш служити в силах спеціальних операцій. Це цілий комплекс заходів, і його неможливо виконати за місяць-два. Це не просто провести мобілізацію, вишикувати всіх і навчити стріляти. Це зовсім інший рівень підготовки, зовсім інші підрозділи, і вони вимагають серйозної, планової роботи.

Минулого року ми сформували командування ССО, і туди увійшли лише ті офіцери, які мають серйозний бойовий досвід, особисто проводили різноманітні операції. Вони формують органи керування, підбирають особовий склад підрозділу, матеріальну базу, будують полігони, створюють програми. Цей процес не може тривати один день.

Якщо у якоїсь країни цей процес займає п’ять років, то у нас він пройде як мінімум втричі швидше. Ми прискорюємося настільки, наскільки це тільки можливо.

— Якої найбільшої помилки, на вашу думку, припустилася армія, міністерство, Генштаб за останні два роки?

— Найбільшої стратегічної помилки припустилися до 2014 року, коли було зроблено все, щоб армія стала не просто небоєздатною, але і суттєво обмеженою у можливостях виконувати бойові завдання. Армія була недостатньо готовою до того, що може статися.

За ці два роки ми створили величезну кількість нових частин, формувань. І тут, звичайно, не може бути без помилок. Тому що у нас не було досвіду в проведенні таких глобальних операцій, бойових дій, формування такої кількості великих частин з обмеженим фінансуванням. Так, у рішеннях, які ми приймали, траплялися і помилки.

Нас часто звинувачують у тому, що ми все повільно змінюємо. Але в жодній країні реформа збройних сил не відбувалася одночасно з військовими діями. Реформа у Польщі, Прибалтиці відбувалась в ідеальних умовах, коли можна було експериментувати. У нас такої можливості немає. Ми робимо все можливе, і я хочу, щоб наше суспільство про це знало.