Юлія Вусенко: Готова показати журналістам де і як живу

Напруга в українському суспільстві доходить межі. Проблему війни болюче доповнюють зубожіння людей, височезні ціни і все це – на фоні безсоромного збагачення «касти вибраних».

Щоб допомогти Україні, закордонні партнери дають мільйони валютної підтримки. Єдине, що вимагають, – реальних реформ та боротьби з корупцією. Бо інакше фінансові вливання й далі осідатимуть у кишенях олігархів, а країна та її 45 мільйонів жителів далі котитимуться у прірву, – пише Волинська газета.

Польща, яка теж свого часу потопала в корупції, зуміла оздоровитися. І тепер активно ділиться своїм досвідом. Тож днями секретар міської ради Юлія Вусенко на запрошення Любліна взяла участь у навчальному візиті «Антикорупційні механізми у функціонуванні польського самоврядування. Як викорінити корупцію з менталітету і діяльності самоврядування?»
– Юліє Василівно, судячи з ваших коментарів у Фейсбуці, поїздка до Польщі видалася дуже цікавою?

– Так.

– Бо там корупція досі проявляється, але з нею навчилися жорстко боротися?

– Та це типова для всіх держав проблема. Просто в різних країнах вона по-різному сприймається. Ми, приміром, звикли її розуміти як тіньові схеми, великі гроші. А от за кордоном корупцією називають і те, що ми сприймаємо за належне: цукерки для лікаря, кава для викладача, шоколадка чиновнику за видану довідку. Західне суспільство вже дозріло до розуміння, що насправді включає поняття «отримання або надання неправомірної вигоди» . А щоб допомогти українському суспільству дорости до цього розуміння, мене як делегата від Луцької міської ради та представників іще семи регіонів України якраз і навчали викорінювати корупцію з нашого менталітету.

– Польщі це вдалося?

– Більшою мірою. Але – не повністю. Бо люди старшого покоління, які «законсервувалися» в радянському часі, досі бігають із «подячним» за працівниками Люблінської мерії або з коробкою солодощів – за лікарем. Тобто, вони так і не збагнули: їхній учинок – це протиправне діяння.

– Під час поїздки вам довелося спілкуватися з депутатами, які працюють не лише у Любліні, а й у Варшаві. У їхніх органах місцевого самоврядування дуже жорстко протидіють проявам корупції.

– Дуже. Фахівці відповідного департаменту відстежують не лише працівника мерії або обранця громади. Сканується вся родина (три покоління!). І якщо чиновник отримує невелику зарплату, але він та члени сім’ї живуть розкішно, спеціаліст антикорупційного департаменту відразу вимагає пояснень: звідки це взялося?

– В Україні ситуація аналогічна. Втім, наше законодавство досі не вимагає в держслужбовця декларувати не лише доходи, а й видатки. Як полякам вдалося цього домогтися?

– У них теж існували аналогічні проблеми. Аж допоки не з’явився вимогливий зовнішній контролер – Європейський Союз, який давав Польщі гроші для відновлення держави та подальшого вступу до ЄС, але жорстко вимагав реальної боротьби з корупцією.

– Який поштовх треба Україні, аби чиновники почали офіційно пояснювати, звідки у них будинки-замки, авто вартістю мільйони гривень, вілли на узбережжях океану?

– В принципі, мій однопартієць Єгор Соболєв («Самопоміч») на рівні Верховної Ради є лобістом прийняття дієвих антикорупційних законів. Утім, потрібна воля більшості депутатів, а також очільників інших гілок влади.

– Цей закон іще не почав діяти, але державні службовці вищих рангів масово стали розлучатися, аби не декларувати доходів дружини та всіх її родичів. Тобто – знову шпарина для корупціонера?

– Погоджуюся. Мало того, в Польщі до подібних хитрощів також вдаються. І протидіяти тому неможливо.

– Якщо повернутися до Луцької міської ради, скільки відсотків депутатів живуть не так скромно, як би вимагала їхня декларація про доходи?

– Провокативне запитання (сміється). Але… Я вас здивую: декларацій депутатів ніколи не переглядала. По-перше, то не мій обов’язок. По-друге, довіряю колегам-депутатам.

– Якби «просканували» вас та вашу родину, зійшлися б доходи з видатками?

– Можу запросити журналістів, якщо їм дуже цікаво. Показати, де я живу, як живу та на що. Бо направду часто бачу інтерес медійників, скільки грошей я витрачаю та де їх беру.

– Можете от зараз сказати, чим володієте?

– Чим володію? Живу в квартирі, яку отримала моя бабуся (до речі, вона теж працювала в Луцькій міській раді). Потім це житло стало власністю моєї мами. Зараз мешкаю там я – з чоловіком та двома дітьми.

– Тобто, ви не є власником ні цього, ні якогось іншого помешкання?

– Ні.

– Земельна ділянка? Автомобіль? Рахунок у банку?

– Теж не маю.

– У країнах ЄС задля запобігання корупції стежать навіть чи є родинні зв’язки між депутатами і працівниками виконавчих органів міської влади.

– У Польщі, як і в Україні, законодавство не забороняє таких родинних зв’язків. Однак громадські організації чітко все це моніторять. У Любліні, приміром, ГО «Свобода» дослідила та з’ясувала: із 50 депутатів мерії реально незалежних (тобто чиї родичі не працюють, як ми кажемо, у виконкомі) налічується всього сім! Якби зараз хтось із наших журналістів задався метою дослідити ситуацію в нашій міській раді – мабуть, отримав схожу картину.

– Ви підказали ідею! (Сміємося). Але повернемося до серйозного. У Польщі зарплата чиновників у рази вища. Чи зменшилася в них спокуса брати хабарі після збільшення легальних доходів?

– Так, доходи в працівників тамтешньої мерії більші, ніж у наших. Якщо брати посаду, прирівнену до моєї, то в чотири рази (за польськими мірками це, до речі, все одно мало). Але працівники мерії казали: в комерційні структури не йдуть, бо обирають: стабільність, престиж, відносно спокійний ритм роботи і хороший соціальний пакет (відпустка, лікарняні тощо). Тож хабарів не беруть, бо разовий нелегальний прибуток – це автоматична втрата на довгі роки отієї стабільності та престижності.

– В нас активно мусують тему: суддям зарплату в сотні тисяч – і вони запрацюють чесно. Ви в це вірите?

– Ситуацію ускладнює їхній імунітет. Безперечно. Можливо, тому судді й не готові виносити реальні вироки тим, кому прокуратура вдягнула кайданки та затримала з підозрою в корупційних діяннях. Тож повертаючись до Польщі, скажу: їхні служителі Феміди ніколи не були залежними ні від інших гілок влади, ні від олігархів. Бо там, до речі, олігархів і нема! А більшість коштів зосереджена в руках середнього класу.

– Якого нема в нас.

– Так. І допоки судова влада не буде очищена, корупції нам не здолати.

– А як ми лучани, кожен і всі разом, можемо до того підштовхнути владоможців?

– Змінювати свідомість свою і своїх дітей. Знаєте, яка в Польщі була наймасовіша акція боротьби з корупцією? «Не беру і не даю». Так – «і не даю». Хтось від вас щось вимагає – не замовчуйте. Є в нас прокуратура. Є антикорупційний відділ у міській раді. Є депутати, які безпосередньо впливають на всі процеси в Луцьку і яких виборці якраз привели в стіни «луцького парламенту», аби обранець відстоював інтереси лучан.

– Після всього сказано задам останнє провокаційне запитання: як ви оціните виконавчі органи міської ради і нинішній депутатський склад за рівнем їх корумпованості («1» – майже не замішані в протиправних діяннях, «10» – дуже заплямували репутацію).

– Я не буду говорити, що нема корупції. Бо всі розуміють: вона все ж таки є. Втім, аж такої явної в нашому місті я не бачила. Яскравий доказ чесності та прозорості – робота ЦНАПу. Людина прийшла, у «єдине вікно» документи здала, на мобільний отримала повідомлення про те, коли довідку забрати, і все: ніяких подячних.

– То все-таки: яка оцінка?

– Ну… Ви мене в ступор ввели! Чесне слово! (сміється). Просто мені як жителю міста ніколи не доводилося нести хабаря. Тому давайте поставимо трієчки. Тобто, корупція є, проте зо-о-овсім маленька.

– Дякую за відвертість.

Оксана БУБЕНЩИКОВА