Нардеп Лапін розповів про війну, Савченко, армію та мрію

Народний депутат із фракції «Народний фронт» Ігор Лапін розповів про загострення ситуації на Донбасі, подальший розвиток подій на окупованих територіях, чого саме хоче президент Росії Володимир Путін від України, про корупцію у Збройних силах України, проведення тендерів та про те, чи потрібно нам легалізовувати зброю, та що це дасть.

Інтерв’ю опублікувало видання Цензор.нет.

Заяви Савченко ‒ це цитати Медведчука

‒ На вас нещодавно в Луцьку напали невідомі. Судячи з новин, це була «битовуха». Що зараз зі справою?

‒ Ситуацію можна назвати: «Ні вкрасти, ні стрельнути, ні втекти ‒ нічого не вміють». Це були звичайні «барсеточники». Побачили, думали, що лох. Смикнули цю барсетку (показує невелику чорну чоловічу сумочку, ‒ ред.). Що тут в мене було? Ключі, посвідчення народного депутата, учасника бойових дій, мобільний телефон. Грошей там не було, бо ношу їх в кишені. Працювали за стандартною процедурою: один вказує на переднє колесо, я виходжу дивитися, другий підбігає, відкриває двері авто, хапає барсетку та тікає. Я хоч і старий дядько ‒ мені 47 років (всміхається, ‒ ред.), вони молодші, але бігаю краще. Бо вони курять, а я кинув. Догнав його. Він розстібає барсетку та кидає, вміст розсипається. Зрозуміло, що я далі за ним не бігтиму, а збиратиму. Вертаюся ‒ машина на місці, поруч ходять очевидці. Ті стрибнули в своє авто та по газах. А я думаю, а як вони тікатимуть ‒ виїзд же один. Перекрив дорогу. Петляли-петляли хлопці поміж будинками, але весь час виїжджали на мене.

‒ Але ж вони стріляли.

‒ Два рази. Я вистрелив у відповідь у нижню частину машини. У лобове скло не стріляв, бо мав би «баранів». Нащо воно мені було треба?! Тому пошкодив машину. Вони почали бігти. Я ж не буду стріляти на ураження. Бо розумів, що це злодюжки, а не вбивці.

Тут добре спрацювали правоохоронці. Опера молодці, бо вже ввечері нападників затримали і вони давали показання (до речі, хочу на Авакова написати, щоб віддячити рядовим бійцям. Бо генерали й без того подяку отримають). Правда, зловили двох ‒ безпосередніх виконавців. Водій втік. В машині, яку вони кинули, ніяких речей не було, номери вони зняли. Звичайно, вони не зізнаються в скоєному.

У нас в місті є місцеві «свідки Палиці й Бені», які ніяк не можуть заспокоїтися через те, що я в них виграв вибори. То вони одразу у своїх ЗМІ почали писати: бідні «барсеточники» грузинської національності із посвідченнями на проживання в місті Одеса, багато разів судимі, один з них ‒ у розшуку по Луганську, і негідник депутат, який ледь не з гранатометом ходить на вулицях. Отака була команда.

Але від цієї ситуації є й позитив. Виявляється, у нас людина, яка сиділа в Україні, потім отримує посвідку на проживання. Чому?! Таких мали б депортувати. Ніяка держава в світі не буде в себе тримати іноземців, які скоїли кримінал і відсиділи. До побачення ‒ все. Тому тут мені як депутату треба попрацювати над законодавством.

Другий момент ‒ я завжди виступав за те, щоб люди мали зброю. Ще раз переконався у правоті своєї позиції. Будучи адвокатом, добре знаю, наскільки тонка межа у понятті перевищення необхідної оборони. Ця стаття є суб’єктивно-оцінювальним фактором. Верховна Рада повинна чітко врегулювати законодавство в питанні правил застосування зброї. Потім дати дозвіл на її носіння. Бо бандити зброю завжди мають, а пересічна людина себе захистити не може.

‒ Ваші опоненти говорять про те, що матимемо на вулицях такі собі гангстерські перестрілки.

‒ Це все наклеп. Подивіться статистику по країнах, де є офіційне право на носіння зброї, і де немає. У першому випадку нападів набагато менше. Коли бандит знає, що у потенційної жертви теж є зброя, не полізе ‒ буде стрьомно. Просто мають бути чіткі правила. Наприклад, в деяких країнах не порушують кримінальну справу, якщо пішохода збили не на переході, бо він порушив.

Ще одне: згадайте розгул бандитів під час війни, і як це все притихло, коли військові повернулися додому.

Так, тоді з Донбасу багато хто повернувся зі зброєю.

‒ Але якщо у когось є незаконна зброя, то це теж вже бандити. Людина може бути грамотною, гарним стрілком, мати три вищі освіти і не збиратися ні в кого стріляти. Але порушила закон, приїхавши зі зброєю додому, тому потенційно може стати суб’єктом кримінальної відповідальності.

‒ На якому рівні нині підтримка такої ініціативи в парламенті?

‒ Немає підтримки. Тому зараз це питання пробуксовується. Бо держава та силовики хочуть мати монополію на володіння зброєю.

‒ Що логічно, бо так простіше керувати.

‒ Це раз. По-друге, уявіть собі, що Майдан сьогодні. Держава може захлинутися в крові, враховуючи економічну ситуацію та всі існуючі проблеми. Правда, люди вийшли на Майдан не за грошима, а через відсутність справедливості. Якщо держава не почне демонструвати, що вона є, все може бути. Я не великий спеціаліст у соціальній психології, але розумію, що Майдани раз у два-три роки не відбуваються. Але якщо таке й має статися, років через п’ять (бо обмін інформації стає більш швидким, через що часові періоди зменшуються), то процес буде набагато кривавішим. На Революції першими «коктейлі Молотова» взяла молодь. Їм через десять років буде по 30 років ‒ будуть повні сил та енергії. Але враховуючи ту кількість зброї на руках, про що ви говорите, за «коктейлями» вже ніхто бігти не буде. Це факт.

‒ Звичайно, тепер будуть стріляти.

‒ Почнуть стріляти у будь-якому випадку, бо зброї на руках достатньо. Тут питання. Якщо не хочемо Майдану, як я казав, дайте людям відчуття справедливості. Наприклад, зараз цим займається Луценко ‒ почав «пакувати»…

‒ Кого?

‒ Наприклад, Кацубу. Ще Онищенком займаються. Побачимо, чим усе це закінчиться. Я ж не говорю, що все вже зроблено. Має пройти слідство, бути зібрана необхідна доказова база. Бо просто сказати: «От ми взяли» і звалити програш на продажні суди теж негарно. Звичайно, ми зараз змінюємо судову систему. Але будь-яка реформа потребує часу. В даному випадку я кажу про 10 років, оптимісти ‒ про п’ять. Правда, дехто казав, що під час війни не можна змінювати Конституцію…

‒ Це Надія Савченко заявила.

‒ А у нас хіба оголошений військовий стан? Ні. Тому давайте не гратися у словоблуддя. Ви кажете, Савченко заявила. Вона коли видала про те, що треба зняти санкції проти Росії, бо страждають російський та європейські народи, не згадавши навіть Україну, то про що говорити далі?! Коли вона ляпнула про необхідність проведення переговорів із «ДНР» та «ЛНР», я подумав: може, вона не розібралася. Бо людина потрапила з космосу (інакше не назвеш). Мене тоді про це запитали в одному з ефірів. Я сказав: «Певне, вона має на увазі діалог на рівні польових командирів. Ми ж після бою домовлялися з сепарами поміняти наших хлопців на їхніх полонених». Так її виправдовував. Потім була ще заява про те, що надання Україні зброї може призвести до Третьої світової війни. Але коли сказала про зняття санкцій, вибачте, це вже повністю цитати Медведчука.

‒ Вона завербована?

‒Я цього вголос не говорив. Гіпноз це, вербовка чи недолугість ‒ я не в курсі. Я б дуже хотів з нею поговорити. Сподіваюся, ми зустрінемося і обговоримо ці питання. Можливо, в неї така позиція, про яку я не знаю. Або вона володіє такою інформацією, в якій я не орієнтуюся. Я ж не можу говорити, що вона завербована. Як?! Людина була на війні…

‒ Але після того два роки просиділа у російській в’язниці. Невідомо, що там відбувалося.

‒ Саме так. Але одразу казати, що вона завербована, буде неправильно. Можливо, має місце необізнаність.

‒ Однак Савченко ‒ член фракції, колеги могли ж роз’яснити.

‒ Я теж у фракції «Народний фронт», але ж безпартійний. Я сам несу відповідальність за свої дії. Давайте аналогію проведемо. В радянські часи була Комуністична партія. Шахтар, робітник з заводу платили внески, нічого поганого не робили, що не скажеш про керівників. Так само й тут ‒ є фракція чи партія та її рядові члени. Наприклад, я не маю нічого проти «свободівців». У нас в «Айдарі» були нормальні рядові бійці зі «Свободи». Але я категорично налаштований проти позиції керівництва партії.. Пам’ятаєте, як на другий день після вбивства нашого першого військовослужбовця в Криму, з цього приводу мало бути засідання Ради безпеки ООН. Ввечері Бенюк та Мірошниченко заходять та б’ють морду директору Першого національного каналу, що випадково знімають на відео. Це те саме, як вони після революції носилися із законом про мову. У нас же все так добре було в країні, тільки тут проблема. Розумієте?! То була чистої води серія спланованих провокацій для картинки Путіна. Бо той же Радбез уже засідав з приводу свободи слова, а не першочергової причини зібрання. Звичайно, може, хтось думає, що він гравець. Але насправді виявляється, що його грають.

Так і з Савченко. Надя при Порошенкові одразу після повернення сказала: «Дякую Мінським угодам, завдяки яким я тут». Може, пацанам подякуй, які загинули, коли вона потрапила у полон, а ми її витягували ‒ йшли по правому флангу, щоб допомогти. З іншого боку також хлопці загинули. Але не треба казати: «Аве, Путін!»

Насправді їй взагалі не потрібно було лізти на телевізор. Мала два-три тижні посидіти, не говорити ні слова про політику, пояснивши, що потрібно розібратися. Але вона цього не зробила.

Після 130-140 обстрілів на добу на Донбасі почнеться якийсь рух

‒ Зараз ситуація на Донбасі знову загострюється. Кожного дня обстріли…

‒ Коли 30-50 обстрілів на добу, ще не будуть атакувати. Після 130-140 почнеться якийсь рух. Як тільки в новинах про таке почуємо, значить, завтра потрібно вже чогось чекати. Я навіть не сумніваюся, що буде велика війна. Те, що зараз відбувається ‒ це прелюдія.

Давайте згадаємо, як починав Гітлер ‒ спочатку по Чехії проїхався, Польщу зі Сталіним поділили. З 1939 до 1941 року теж була прелюдія. Так і зараз: Донбас, Сирія, Карабах.

‒ Чи не забагато напрямків?

‒ Справа не в напрямках. Я вам поясню: от ви стоїте і дивитися на мурашник. У нього впала бджола. Мурашки її «порвали, як Тузік грілку». Потім обламалася гілка, впала в мурашник й усіх там прибила. Вам же від того «ні холодно, ні жарко». Приблизно так само ставиться Путін ‒ йому немає різниці, скільки загинуло росіян чи українців. От дивіться: бізнесмен починає бізнес ‒ виготовляє табурети. Потім паралельно збирає комп’ютери. Далі ще фури купив. Табурети набридли ‒ продав. Людина, у якої 140 лярдів на рахунках, так само грається країнами, як цей бізнесмен бізнесами.

‒ Але одна справа бізнес, інша ‒ війна.

‒ Це таке сприйняття ‒ ніби якісь ігри. В Сирії почав, в Туреччині «нагавкав», в Карабасі стрельнув. Йому по барабану. Якщо фантазувати, то можна задуматися: це він творить чи його теж хтось вищий грає.

‒ Хто?

‒ В Росії завжди правило ФСБ (тобто КДБ), а не президенти.

‒ Путін теж «КДБіст». Там колишніх не буває.

‒ Так правильно. Але я кажу про те, чи він є основним гравцем. Знаєте, коли Росія зрозуміє, що їй кінець? Не коли помре Путін. Бо це може статися тихо, а двійник замість нього буде правити й надалі під керівництвом ФСБ. А всі будуть думати, що він такий довгожитель. Уже ж чули риторичну фразу його колишньої дружини: «Мой муж давно умер». Що вона мала на увазі?! Чи те, що його вже немає, чи те, що для неї, як особистість, не існує. Якщо захочуть його прибрати, то смерть буде «публічною» ‒ впаде літак чи ще щось.

Тому на ситуацію треба дивитися комплексно. Чи то він ‒ саме найбільше зло, чи є хтось позаду. Те саме й з Савченко. Що таке прямі переговори з Захарченком та Плотницьким, про що вона говорила? Путін скаже: «Хлопці, у них ‒ громадянська війна, бачите, вони вже між собою домовляються, я тут ні до чого». Те ж саме із санкціями. Подібні заяви ‒ риторика, яка необхідна Путіну. Як вона не може зрозуміти, що у росіян йде змагання між холодильником та телевізором. Як тільки вони хочуть їсти, дивляться на пустий холодильник та висловлюють незадоволення владою. Коли зняти санкції, їжа з’явиться, тоді вони й далі будуть дивитися «Russia Today» і розказувати: «Владимир ‒ царь-батюшка». Інше питання, що в Росії цього року мають бути вибори до Держдуми. А як, коли санкції? Все, вони вічні. Далі, на другий рік їм віддавати сто лярдів зовнішніх запозичень, а потім навесні 2018-го ‒ вибори президента. Якщо зняти санкції ‒ реструктуризація й тому подібне, тому можна буде й надалі вимахуватися. Але якщо їх продовжать, що буде робити Путін? Грошей немає, віддавати немає чим. А в нього ‒ вибори. Що робити?! Терміново потрібна війнушка.

‒ Знову ми?

‒ Вибачте, але ми зараз крайні, бо самі близькі.

‒ Що нам робити в такій ситуації?

‒ Озброюватися, готуватися, створювати резервну армію та батальйони територіальної оборони, як той самий «Айдар» в Луганській області чи «Донбас» в Донецькій. Як мінімум, такі мають бути в кожній. Їх не треба одразу перти на «передок». От вступає людина до такого батальйону, далі ходить на роботу, періодично (раз на тиждень) тренується, має екіпіровку та конверт. Тобто, вона повинна знати, що робити, якщо, наприклад, з Білорусі поїхав танк. В такій ситуації вуйко в Ковелі читає, що має бути на автостанції біля платформи номер один. Йде туди. Там зібралося таких ще сто чоловік. Це вже рота. Приходить офіцер, веде їх на край села, і копають траншею. Вони в курсі, що хтось так само відкрив конверт та знає, що сюди треба привезти два ящики тушонки. Оце є процес підготовки держави до війни.

‒ Який у нас не відбувається.

‒ Ці процеси запущені на рівні ініціативних груп, військово-патріотичних клубів, як то ВПК «Айдар» та Цивільний корпус «Азов». Але вони не мають державного фінансування та політичного прикриття. Мусить бути політична воля держави.

‒ Чому її немає?

‒ Як це?! Президент же сказав, що треба готуватися до партизанської війни (посміхається, ‒ ред.). От ми виконуємо його наказ ‒ починаємо збирати зброю (сміється, ‒ ред.). Звичайно, я жартую. Все робиться лише на тому рівні, про який я розказав.

А ще має бути система управління військами. Вона в нас жахлива. Якщо взяти американський флот, у них сім адміралів. А у нас на два рибацькі надувні кораблики ‒ 43. Розумієте, да?! От кажуть, що прокуратура та МВС ‒ це закрита система. Але більшої «консервної банки», ніж Збройні сили, я не знаю.

Відкати досі працюють

Давайте детальніше про Збройні сили. Розкажіть в деталях, чому вважаєте їх закритою системою.

‒ Наприклад, нещодавно ми знайомилися із тендером поставки печива для ЗСУ. Тендерні вимоги: воно має бути у формі грибка, половинка біленька, друга ‒ полита шоколадом, з начинкою. Я подивився, виявляється, у нас лише один завод таке випускає.

«Рошен»?

‒ Ні-ні. Але така ситуація означає, що ми робимо тендер під когось. Інші ж не відповідають таким вимогам, тому програли. Те саме із поставкою ковбаси. В тендері брав участь один із підприємців, у якого є мережа магазинів, тому йому доставка до військової частина виходить недорого ‒ по дорозі треба просто скинути пару ящиків. За рахунок логістики ціна поставки в нього ‒ два мільйони. А виграв той, хто запропонував робити це за три мільйони. Тобто відкати досі працюють.

‒ Так ми боремося із корупцією?

‒ У нас залишилася стара система освоєння коштів. Це ж взагалі радянський підхід, який не змінюється. Але ж грошей не вистачає!

От ще одне питання ‒ соціальна складова ЗСУ. У нас є землі Міністерства оборони. Вони стають все цікавішими. Коли Турчинов виконував обов’язки прем’єра, була підписана 715 постанова. Якщо коротко, вона така: незадіяні землі Міністерства оборони можна обміняти на квадратні метри для військовослужбовців. Це хороша тема. Наприклад, в Одесі після військового містечка залишилася земля. Інвестор говорить, що вже сьогодні може дати готові квартири (по собівартості) за те, що йому дозволять на тому місці будуватися (причому так само житлові будинки). Перша лінія, звичайно, дуже дорога. Відповідно, буде більше квартир. Був такий заступник міністра оборони Гусєв, який курував цей напрямок. Негідник, який замішаний в офшорах. Вже не на посаді. Але тоді він ще працював. Я до нього прийшов, запропонував зробити відкритий конкурс ‒ хто більше дасть квартир військовим за цю ділянку землі. Це все «баниться» і говориться: «Там буде штаб Військово-морських сил». Яка цьому штабу різниця, де стояти ‒ на першій, третій чи на п’ятій лінії?! Я знаю, що і штабу там не буде, бо під нього вже виділені приміщення академії.

‒ Виходить, хотіли ту землю по-тихому продати?

‒ Вони зараз так і роблять. Процес іде. «Корупційний чемодан» прізвищ не має. Він закріпляється за якоюсь посадою. Обличчя змінюються, а чемодан залишається. Немає Гусєва, буде Іванов, Петров чи ще хтось. Зараз громадськість не дає, щоб вони все «розпиляли», але й інвестор нічого не може зробити. А черга військовослужбовців на квартири ‒ кілометрова.

Ще один приклад ‒ в моєму рідному місті Луцьку. Зараз МВФ не дає запускати нові програми, але старі розширяти можна. Так от у нас є одна така з молодіжного будівництва ‒ 30 відсотків вартості «гасила» держава, решту виплачувала людина. Ми хочемо в неї всунути й квартири для військовослужбовців. Підготували за часів уряду Яценюка законопроект, але Кабмін змінився, то ж питання зависло. Але парламент же виділяє кошти на соціальну складову ЗСУ. То навіщо їх витрачати, не зрозуміло на що, коли можна конкретно направити в цю справу?! Я ще хочу долучити сюди 715 постанову, про яку ми говорили ‒ тоді військовим вийде ще більше житла. Є ще один напрямок, який я називаю «Мій кум». Чому так? Бо в мене кум відслужив у Збройних силах 25 років, пішов на пенсію, після чого років з 10 першим стояв на черзі на квартиру, але нічого не отримав. Зараз таким запропонували компенсацію. Він отримав триста з чимось тисяч гривень замість 2-кімнатної квартири.

‒ Так це ж неспівмірний обмін.

‒ У Луцьку однокімнатна «хрущовка» коштує десь півмільйона гривень. Однак він і на це погодився, бо все одно житло ніхто не будує, а стояти можна ще років десять.

Так от, якщо в програму «молодіжки» додати 715 постанову та «Мій кум» ‒ це буде фурор. Я розумію, що сам цього не підніму, але політична воля є. Не хочу забігати наперед. Назвемо це нашою мрією і поговоримо про неї іншим разом, коли справа зрушиться з місця.