Ігор Лапін: Критикувати можна все

Фонд державного майна України виставив на продаж пакет акцій Одеського припортового заводу (ОПЗ). Ця приватизація має стати лакмусом для держави. Дасть чітко зрозуміти, чи готова Україна до цивілізованих умов ведення бізнесу або ж головними важелями та аргументами залишаються близькість до влади, «договорняки» та схеми.

Знову ж таки в умовах гібридної війни важливо не допустити вдалої атаки Росії на економічному фронті, – пише Аналітична служба новин.

Про те, що відбувається на приватизаційному фронті, перспективи відкриття гучних кримінальних проваджень, а також про методи перемоги у гібридній війні в інтерв’ю «Аналітичній службі новин» (АСН) розповів виконувач обов’язків голови Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації, народний депутат від фракції «Народний фронт» Ігор Лапін.

— Пане Ігорю, історія приватизації Одеського припортового заводу триває не рік і не два. Весь час її супроводжують скандали, підкилимні домовленості та бої олігархів. Що зараз відбувається?

— Нині маємо чимало зацікавлених у тому, щоб ОПЗ не приватизували. Їм важливо, щоб далі можна було сидіти на потоках, отримувати чималу вигоду за державний кошт. Зокрема, це так звана група «Приват» Ігоря Коломойського — фірма «Нортіма». А друга сторона — Дмитро Фірташ.

І тут нагадаю, що його компанія вже звернулася до суду нібито для захисту своїх прав щодо боргів, сформованих ОПЗ перед підприємствами Group DF. Переконаний, борги ці були створені штучно для того, щоб ОПЗ продавали за безцінь. (Борг у розмірі понад 193 млн доларів, сформований у вересні-грудні 2013 року, коли компанія Ostchem була єдиним постачальником газу для підприємства і ексклюзивним продавцем аміаку і карбаміду, виробленого Одеським припортовим заводом. У травні 2016 року очільник Фонду держмайна Ігор Білоус заявляв у інтерв’ю АСН, що борги і суди не зупинять приватизацію ОПЗ. – Авт.)

— Як оцінюєте умови конкурсу?

— Дійсно, ми бачимо низку неврахованих питань, які містилися в умовах від 2009 року. Не побачив чіткого переліку, які саме об’єкти входять у ОПЗ, і вимог щодо виконання конкретних заходів із переоснащення виробництва та впровадження прогресивних технологій. Немає графіка щодо розміру інвестицій, розписаного у сумах по роках.  Незрозумілі зобов’язання майбутнього інвертора щодо забезпечення розвитку об’єкту у розрізі підвищення економічних, соціальних, фінансових, технологічних чи екологічних показників згідно з бізнес-планом.

Не побачите ви нічого там також про доступ нового власника до дешевого ресурсу природного газу. А це означає, що є ризик не отримати реального інвестора, готового заплатити і працювати.

Як забезпечуватиметься доступ до Одеського порту, незрозуміло. Знову ж таки умови транзиту мусять виконуватися, а на них нема акценту. Трубу ж просто не можна заглушити, зупинивши аміакопровід. Тоді зруйнується комплекс.

Не побачив я також висновків Антимонопольного комітету України про включення чи виключення ОПЗ із переліку монополістів. (Завод є монополістом на загальнодержавному ринку спеціалізованих послуг з прийому, охолодження і перевантаження аміаку. – Авт.)

Жодного слова й про те, що робити з боргом Фірташа. Хоча як юрист вважаю за доцільне передати цілісний майновий комплекс іншій юридичній особі, іншому державному підприємству. А тоді приватизувати. А Фірташ нехай собі далі судиться. І потім ми розбиратимемося в кримінальному процесі, як виник цей борг. Адже, нагадаю, компанія Фірташа купувала газ по 210 доларів, а потім через офшорну прокладку продавала його ж ОПЗ вже по 498 доларів. І так нарощувалася сума аж до 200 мільйонів доларів. Це чистий кримінал. І питання технічне. Його мають вирішувати в НАБУ і ГПУ. Хтось мусить сісти.

— Хто саме має бути ув’язнений за борги Фірташу?

— За покупку дорогого газу державним підприємством має відповідати як мінімум очільник, який підписував контракт. Директор ОПЗ Валерій Горбатко на цій посаді вже більше двадцяти років сидить. Чому так довго? Висновок у мене один: посада за людиною зберігається при всіх владах попри будь-які скандали, бо корупційна валіза для різного рівня чиновників залишається, просто її носять іншим. І ще, якщо хтось забув, Фірташ теж є громадянином України. Має відповідати перед нашою державою. Якщо у цій схемі є інші учасники — вони теж повинні понести відповідальність.

— Мали б мати гучні справи, а натомість є нарощення відчуття безкарності?

— Правоохоронні органи недопрацьовують. І це факт. Подивімося на кошти, виділені на НАБУ, та порівняємо їх із кількістю кримінальних справ. Скільки їх? Сім? «Хороший» показник за півроку роботи органу, до якого була така висока довіра.

— Брифінгів для ЗМІ зате багато.

— Лише брифінгами довіру не втримаєш. Люди на Майдан виходили заради справедливості, а не слів.

Можу вітати активність Генпрокурора Юрія Луценка, який звітує про затримання. Але хочу побачити, чим усе закінчиться.

— Затримати і втримати – то різні речі. Ви про це?

— Звісно. Тут як на війні. Захопити місто можна, а як його втримати, якщо нема тилів.

— Повернімося до конкурсу щодо ОПЗ. Ми зараз все ж маємо низку ризиків, аж до так званої «адресної приватизації», «договорняків». Чи не так?

— Ймовірність «договорняка» цілком і повністю відкидати не можна. Але зараз є шість потенційних іноземних інвесторів. Умови конкурсу затверджені.

Критикувати можна все. Та це не значить, що маємо припинити приватизацію ОПЗ. Цей об’єкт треба віддати інвестору. Держава не є ефективним менеджером. ОПЗ з кожним роком все більше втрачає у ціні. А якщо не вкладати у його розвиток гроші, то виникнуть ще і серйозні екологічні проблеми. Такі об’єкти мають ресурс. ОПЗ працює 38 років.

— Але ви відзначили, що умови прописані неідеально. І водночас стверджуєте, ОПЗ треба продавати.

— Поясню. Так, з одного боку виглядає, що треба добряче проїхатися танком по Фонду держмайна. Але коли бачимо ризики непроведення приватизації, то розуміємо: жорсткими умовами можна загнати потенційного інвестора в глухий кут.

Бізнес відсахнеться і втече. Держава матиме головний біль у вигляді такого об’єкту, а на потоках сидітимуть далі Валерій Горбатко та «іже з ним» (наближені до Коломойського. – Авт.), Фірташ та інші. Нагадаю, що серед вигодонабувачів протягом періоду з 2010 до 2015 року є компанія Agrofertrans Ltd (за якою стоїть Горбатко). Компанія Agrofertrans Ltd викупила у ОПЗ продукції (аміак і карбамід) в обсязі 4 мільйони тон на 1,7 мільярда доларів. Збиток, нанесений державі, оцінюється мінімум у 150 мільйонів доларів. Серед компаній-прокладок бачимо NF TRADING AG (вигодонабувач Фірташ), Nitora Commodities AG, Fertilife Trading Ltd, SUNFERT S.A. (їх пов’язують із Горбатком).

Також зверніть увагу на те, як реалізується зараз продукція ОПЗ. Це відбувається здебільшого через так звані «прокладки», тобто через приватні компанії-посередники. На них припадає більше 90% прибутку. Дивимося податкові декларації – і бачимо мільярди доларів США. У середньому заробіток компаній-покупців з кожної тони (на різниці ринкової і оплаченої вартості) з 2010 по 2015 рік склав з аміаку 35,82 долара за тону, карбаміду – 25,01 долара за тону. Трошки математики: загальна шкода для держави склала щонайменше 262 мільйонів доларів. І це тільки зараз говоримо про продаж продукції не за ринковими цінами. Реальні збитки набагато вищі.

— Та все ж опоненти продажу підприємства стверджують, що Одеський припортовий — стратегічний об’єкт і мусить залишатися у власності держави, яка зобов’язана стати ефективним менеджером і отримувати прямі прибутки.

— Давайте рахувати. Ось скажіть, якщо ціна на газ для держави понад 200 доларів. А енергоресурси — це понад 85% від вартості продукції (якщо говорити про аміак). Виходить, що ми мали б продавати аміак мінімум по 260 доларів, в той час як на світовому ринку ціна складає 240 доларів. Ще сюди додаємо, що при вітчизняному державному менеджменті цікавіші традиційно були не об’єкти, а потоки. І що лише 6% прибутку йшло реальним трейдерам. А знаєте, що нині ОПЗ не працює на повну потужність, оскільки є загальна тенденція падіння ціни на продукцію? То про що говоримо?

—  А якщо його куплять конкуренти, щоб елементарно знищити суперника на ринку, приміром, збанкрутувавши ОПЗ?

— Є такий ризик. На те він і конкурс, щоб відсіяти «інвесторів», які просто хочуть очистити ринок під себе. Має бути інвестиційне зобов’язання цього не робити. До того ж банкротувати не вигідно. Що тоді з «перевалкою» через аміакопровід робити? Хто тоді забезпечуватиме транзит? Українська ділянка магістрального аміакопроводу Тольятті — Горлівка – Одеса — це більше тисячі кілометрів.

— Горлівка? Вона ж нині непідконтрольна Україні.

— Так. І це ще один складний момент, ризик, який не на користь інвестиційної привабливості ОПЗ.

— То «друзі» з Росії можуть зруйнувати його?

— Росіяни зацікавлені в функціонуванні аміакопроводу. Якби було вигідно — вже б зробили. Вони не дозволять сепаратистам пошкодити аміакопровід. Тому ніхто ту ділянку труби не чіпатиме.

— Чому ви у цьому впевнені? Вони роблять усе, що хочуть.

— Альтернативної труби немає. Бізнесмени рахують тільки гроші. Ось і все.

— Росія намагається зайти на конкурс щодо ОПЗ. Як зможе?

— Визначити, хто кінцевий бенефіціар, має Фонд держмайна. Якщо РФ зайде на конкурс — будуть наслідки.

— Уявімо, ми дізнаємося, що за переможцем стоїть РФ?

— Думаю, у такому випадку торги мають бути визнані недійсними без повернення коштів. У нас є закон України, який забороняє РФ заходити до нас. Нехай ризикнуть. Пограємося.

— А стартова ціна ОПЗ у 13,175 мільярда гривень — це мало чи багато?

— Ми можемо довго сперечатися, скільки ОПЗ коштує. Особисто я вважаю, що дорожче. Та заплатили 37 мільйонів гривень за оцінку ОПЗ фірмі, яка має ім’я і довіру потенційних покупців. Виходячи з реалій сьогодення — для старту вартість нормальна.

—  Думаєте, ця спроба приватизації ОПЗ буде вдалою, а не черговою?

— Так. Бо якщо ні, це стане додатковим важелем для розгойдування ситуації групою «Приват» та іншими та здешевлення вартості об’єкту.

— Скажіть, чи має важелі впливу на ситуацію з ОПЗ Спеціальна контрольна комісія Верховної Ради України з питань приватизації, яку ви зараз очолюєте?

— Рішення Комісії має рекомендаційний характер. Ми можемо на його основі ініціювати інші процедури, приміром, щодо порушення кримінальних справ. Знову ж таки питання стає публічним, висвітлюється у ЗМІ.

Відзначу, на засіданні Комісії ми заслухали усі сторони. І Фонд держмайна, і керівника заводу. Була оголошена позиція фірми «Нортіма» депутатом Олександром Дубініним. Ми сформулювали перелік питань у проект рішення.

— Та рішення Комісії не прийняте?

— Ні. Кворум не збирався двічі поспіль. Чому? Сподіваюся, це не для того, щоб унеможливити прийняття рішення.

— Ви будете далі у статусі «в.о» чи можете стати повноправним головою?

— Раніше Комісію очолював Борис Філатов, який став мером Дніпра. Як розумію — це квота позафракційних. Як далі буде, не знаю.

Та ще додам, що серед членів Комісії є спільна думка — держава бездарний менеджер.  Ми зацікавлені, щоб на приватизацію виставлялися і інші об’єкти, а не лише ОПЗ.

— У плані з приватизації на 2016 рік прописано 17 мільярдів гривень прибутку. ОПЗ його не перекриває поки. То далі буде?

— Це все відносно. Якщо курс стрибне, гривня здешевшає, то може й перекрити. З плановою економікою ми вже жили за Союзу. Тому головне тут інше. Частину державної власності варто виставляти на продаж негайно. Та є стратегічні підприємства, які потрібно ретельно готувати до приватизації. Все треба скрупульозно прораховувати.

— Ви за повну приватизацію?

— За велику. Приміром, у нас багато противників приватизації землі. Її ж ніхто не вивезе. Але приноситиме доходи.

— І буде виснажена часником, рапсом і соняшником…

— У тім і справа, що ні. Бо є інвестиційні зобов’язання.

Приміром, мій законопроект про паспортизацію чорноземів у Раді «забанили». Аграрне лобі у нас потужне. Та нагадаю, колись у Штатах було багато чорноземів, а тоді пішла ерозія ґрунту.

Нам потрібні запобіжники. Зробити експертизу до продажу і перевіряти. Якщо інвестор недобросовісно використовує землі, йому можна буде сказати «до побачення» без відшкодування коштів.

Ще один момент. Поки нема відкритого ринку землі, її розкрадають «у законний спосіб». І не гребують ні лісами, ні сільськогосподарською землею. Забирають безплатно. І виступають проти приватизації. Бо, звісно, нащо платити і брати на себе зобов’язання, не виконавши які втратиш і землю, і гроші, заплачені за неї.

— Та ми маємо війну. РФ воює не тільки зброєю, а й інформаційно та економічно.

— Так. І ще буде велика війна.

— Тобто?

— Подивіться трохи вперед. Все видно. У Путіна три головних болі, які він може зняти лише війною. Це вибори в Держдуму. Треба віддавати зовнішні борги. А навесні 2018 року у них вибори президента. І якщо хтось думає, що Путін піде на вибори, то сильно помиляється. Йому легше говорити: «Які вибори?! Війна йде!»

Нам треба розуміти, що гібридна війна вимагає гібридних методів. Ось зверніть увагу, як усе відбувалося. Путін захопив перші голови на окупованих територіях через свої ЗМІ, тоді  витіснив гривню, ввів рубль, а також товари російські.

Ми можемо криком кричати про повну ізоляцію Донбасу від нас. Та в такому випадку має бути лінія фронту, кулемети, паркан — відгородилися і нехай собі там розбираються. Або з Плотницьким і Захарченком почати вести переговори, давши Путіну можливість стверджувати аргументовано, що в нас громадянська війна.

Я хочу бути мером Луганська. Не зможу балотуватися, то нехай гуляють зі своїми виборами ще років десять
Ідемо далі. Путін хотів «Совєтскій лагєрь» і незалежність від України. Говорить тепер про відновлення регіонів за наш кошт та вибори за його правилами на Донбасі. Якщо це відбудеться, доведеться сказати, що Путін виграв гібридну війну.

Тому ми маємо або вести стандартну війну і поставити паркан по Сіверському Донцю. Сказати: «Ото ваше, а сюди, сєпари, не лізьте!». Або, якщо ж ми хочемо забрати своє, то мусимо думати, як повернути туди гривню і українські товари. Припинити закуповувати ахметовське вугілля. (І це ще одне питання до НАБУ, як то й шахти Ахметова і ТЕЦ, які теж працюють на Рината Леонідовича. Вже мовчу, що вугілля чомусь коштує як африканське — 90 доларів замість 40).

А щодо виборів, то я хочу бути мером Луганська. Не зможу балотуватися, то нехай гуляють зі своїми виборами ще років десять. Нам нехай віддадуть мізки: наші політичні партії, наші ЗМІ, а їхні глушимо.

Поки немає цього всього — нема про що говорити. Отож, ми мусимо здобути гібридну перемогу. Ось і вся математика.