Луцькі патрульні: Олександр Мартинюк

На «ВАРі» триває рубрика, у якій ми будемо знайомити наших читачів із патрульними поліцейськими міста Луцька.

Ще декілька місяців тому вони були цивільними людьми, а тепер у формі охороняють спокій та безпеку лучан. Вони першими приїжджають на ДТП, заспокоюють тих, хто вирішив звести квити з життям та вирішують конфліктні ситуації. Вони молоді та завзяті, вірять, що зможуть змінити цю країну на краще.

Сьогодні героєм нашої рубрики став інспектор служби моніторингу батальйону патрульної поліції Луцька Олександр Мартинюк.

***

У мене було спокійне життя, я трохи займався приватним підприємництвом, велосипедами і туризмом. З 2008 року долучився до громадського життя шляхом створення асоціації велосипедистів міста Луцька, намагався розвивати цю тему. Але це спокійне життя не мало перспектив.

***

У спокійному болоті, яке засмоктує, жила й країна – поки півень не клюнув ми не розуміли, хто нам друг, а хто ворог. Це сталося наприкінці 2013 року, коли почалася Революція.

***

Наше суспільство – як мала дитина, яку треба підштовхувати і скеровувати. Цим мають займатися люди, яким не байдуже, у яких є відчуття справедливості та відповідальності не лише за себе, а й за людей, які їх оточують.

****

Для мене Революція продовжується й досі, і коли буде її кінець ніхто не знає. Я вже змирився з тим, що все буде не швидко… Все почалося із громадських протестів і переросло у війну. Для мене логічним подовженням було з Майдану далі йти захищати країну. Сам пішов у військкомат,  бо чого було чекати? Призвали у 51-шу бригаду. Досвіду ніякого не було… Довелося все здобувати на ходу.

***

На співбесіді у поліції мене питали, чому я то по один бік барикад, то по інший, бо ж на Майдані ми стояли проти міліції. Коли ми вперше поїхали на Схід, коли ми нічого не знали, й особливих бойових дій ще не було – вже тоді я почав на себе приміряти роль силовика, який стоїть кордоном до інших людей… Але це неспівмірні поняття – на Майдані були громадські протести щодо курсу, яким має рухатися країна, а на Сході річ ішла по збройну агресію іншої держави.

***

Після того, як зільнився, я побачив, до чого можуть призвести байдужість і зневіра. Я захотів це припинити і почати змінювати суспільство… Я просто розумів, що десь маю бути корисним.

***

Кажуть, що збільшилася статистика збільшилася викликів, порушень, злочинів, але це тому, що народ нам довіряє – люди телефонують і викликають, знаючи, що  поліція швидко приїде допомогти.

***

Спочатку я був патрульним, а потім перейшов у моніторинг. Як сказав один мій колега – відділ моніторингу стоїть на вістрі цієї реформи, цим патрульна поліція кардинально відрізняється від попередньої силової структури. Там нібито була внутішня безпека, але працювала не так. Ми, крім того що контролюємо якість роботи патрульних, також допомогаємо, спрямовуємо, приїжджаємо на конфліктні ситуації. Цим мені і подобається моніторинг – бути завжди в епіцентрі подій і допомагати своїм патрульним, але водночас і контролювати, бо без контролю усе розвалиться.

***

В АТО я побачив ціну, яку платить суспільство за колективну помилку. Наша колективна помилка – це байдужість. Навіть зараз часто чую – нічого у вас не вийде, все одно будете брати хабарі, куди ви лізете? Та хіба краще залишити все, як є ? Треба посто якісно виконувати свою роботу кожного дня.

***

Від нас очікували, що ми будемо селфі-копами, але люди побачили, що ми пацюємо і робимо це чесно, по закону. Але людям, звичайно, не подобається, що ми робимо їм зауваження, штрафуємо чи затримуємо, коли вони порушують закон. Вони звикли жити безконтрольно і зараз ми пожинаємо плоди цієї вседозволеності. Люди мають розуміти, що ми виконуємо свою роботу – запобігаємо правопорушеням, фіксуємо, притягаємо до відповідальності. Ми не працюємо на показники чи якусь надбавку, а просто виконуємо свою роботу, подобається це комусь чи ні.

ЧИТАТИ БІЛЬШЕ РОЗПОВІДЕЙ ЛУЦЬКИХ ПАТРУЛЬНИХ

***

Я точно знаю, що найближчим часом не вдасться перевиховати людей. Але якщо  кожного дня робити щось, то все налагодиться… З часом у нас буде так, як у більш розвинених суспільствах – люди будуть відповідальнішими та дружнішими. Я знаю, що  кожен день маю робити совю роботу, інакше ми нікуди не прийдемо, а вже заплачена висока ціна буде марною. Тому кожен день, коли я встаю і йду на нелегку роботу, я думаю про людські життя та здоров’я, які віддали за можливість виправитися.

***

Зараз живу від роботи до роботи, вона займає більшу частину життя, бо якщо вже я взявся, то треба цю справу доводити до кінця. Здаватися не маємо права.

***

Розпочалася судова реформа, тому у цій сфері, сподіваюся, теж щось зміниться. Прошу людей поставитися із розумінням – якщо у нас щось не виходить, то не завжди у цьому тільки наша вина, а й інших гілок правооохоронної системи.

***

Ефект від нашої роботи, можливо, ще малопомітний, але він є. Принаймні у присутності поліції намагаються не порушувати, хоча є й «герої», які хочуть спробувати, з якого ми тіста. Для них завершується усе нк так, як подобається, а згідно закону. У нас зібралися дійсно професійні патрульні, які віддано ставляться до своїх обов’язків.

***

Кожен організм, який звик жити за певною схемою, починає опиратися змінам. Тут переможе той, хто буде наполегливішим. Я думаю, що у нашої  команди вистачить сил і наснаги переламати хід подій і ситуацію…  Я поставив для себе рубіж у 20 років – тоді змніи стануть помітними. Зараз головне докласти максимум зусиль, щоб вони не загальмувалися, а навпаки, набирали оборотів.

***

Наш девіз – “служити і захищати”. Ми служимо суспільству і громаді, а від кого ж захищаємо?

Ми захищаємо від тієї частини суспільства, яка не хоче жити в мирі з іншими, не цінує та не поважає прав інших людей. Тобто захищаємо людей від інших людей. Тому всі порушнрики мають розуміти, що рано чи пізно матимуть із нами справу – їх або притягнуть до відповідальності, або покарають.

Василина БОРУЦЬКА