Луцькі патрульні: Олексій Кузик

кузик

На «ВАРі» триває рубрика, у якій ми будемо знайомити наших читачів із патрульними поліцейськими міста Луцька.

Ще декілька місяців тому вони були цивільними людьми, а тепер у формі охороняють спокій та безпеку лучан. Вони першими приїжджають на ДТП, заспокоюють тих, хто вирішив звести квити з життям та вирішують конфліктні ситуації. Вони молоді та завзяті, вірять, що зможуть змінити цю країну на краще.

Сьогодні героєм нашої рубрики став інспектор патрульної служби із четвертої роти батальйону патрульної поліції Луцька Олексій Кузик.

***

Я закінчив Луцький політехнічий університет, за освітою інженер-будівельник і до Революції Гідності завжди працював за спеціальністю – керівником проектної організації, головним інженером чи його заступником

***

Після Революції я трохи переглянув життєві пріоритети – був добровольцем у «Азові». Ніколи не мав стосунку до силових структур, але усі ці події підштовхнули мене і я вирішив спробувати своїх сил у поліції.

Я особисто після Революції допомагав відновити довіру до правоохоронців. Був час, коли працівники міліції ловили і били тільки за те, що людина у формі, навіть не розбираючись, який це працівник. Тоді ми їздили власними автівками разом із міліцією і я зрозумів, що це дуже важка і невдячна робота.

***

Я подав заявку в останній день. Прикладом для мене став «Звіробій» – Сергій Мерчук, з яким ми разом були в «Азові». Тому коли я дізнався, що він подає заяву, в останній день теж написав і, бачте, якимось дивом пройшов (усміхається).

***

Я займаюся історичною реконструкцією, є учасником Козацького стрілецького братства у Луцьку і дуже цим пишаюся.

ЧИТАТИ БІЛЬШЕ РОЗПОВІДЕЙ ЛУЦЬКИХ ПАТРУЛЬНИХ

***

Я не будував надто великих ілюзій щодо реформи, бо до поліції не було жодної реформи, яка б виправдала себе. Ми зараз намагаємося зробити першу справді дієву реформу. Проект був дуже красивим, але неможливо навести порядок в будинку, лише зробивши вологе прибирання. Підходити треба комплексно, а це і проблема законодавства, і судів, і прокуратури. Поки це все не працює.

***

Якщо говорити про конкретні випадки, то дуже важко притягнути людину до відповідальності, особливо немає механізмів впливу на асоціальних громадян, які ні на що не зважають. Якщо, наприклад, людина зупинилася в невстановленому місці, але не перешкоджала проїзду і нікому не нашкодила, то вона має умовно 255 гривень штрафу. А чоловік, який заважає заснути всьому під’їзду вночі – всього 170 гривень, чи максимально 200 – якщо затримати, скласти матеріали і його вина буде доведена.

***

Велика проблема – відсутність витверезників, і, що б там не казали, вони повинні бути. Ми кожної зміни стабільно маємо кілька викликів, коли люди через алкоголь не можуть дати собі ради… Одні служби скидають їх на інші. Це нагальна проблема, найбільше порушень –  у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння. Якби закрити питання з алкоголем, наша робота скоротилася б на половину, і ми могли б достатньо займатися превентивною діяльністю.

***

Під час навчання у нас був предмет – стресостійкість. Занять було мало, але там давали дійсно корисні поради, однією з яких  було не сприймати образ на свій рахунок. Я, як громадянин, не міг би прийняти на себе стільки образ. Набагато простіше це сприймати не як образу себе чи колеги, а форми.

Ми одягнули форму захисника правопорядку і ображають саме її… Добре, що форма добре переться (усміхається). Думаємо про позитивне, бо треба відволікатися – подумав про щось хороше і вже не звертаєш увагу на образи (усміхається).

***

Людина, яка мені не дорога чи не близька, не може пробити мій захист, тому ці образи мене не зачіпають. Набагато більше ошелешувало, коли жінка постраждала в ДТП, вся у крові і не пам’ятає хто вона. Ми приїжджаємо додому і кажемо сім’ї, що їх мама чи дружина потрапила в ДТП. Такі моменти довго не забуваються.

***

Хочу попросити пішоходів бути ретельними і уважними та переходити по переходах, бо у Луцьку це величезна проблема. Ми неодноразово бачили аварії, коли водій винен, бо не встиг відреагувати. Є такі водії, які потім не повертаються за кермо, не кажучи вже про кримінальну відповідальність. За законом виходить, що водій мав передбачити, що людина з’явиться серед дороги. І пішоходів шкода, бо це ж загроза для найціннішого, що маємо – життя та здоров’я. Здається, банальна річ – перейти дорогу, але ж всі поспішають.

***

Коли зустрічаємо порушників у суді, то це зовсім інші люди – він вже тверезий і поводиться інакше. Іноді думаю: якби я не бачив самої ситуації, то міг би думати, що це наклеп на якусь дуже чемну людину (усміхається).

***

Я дуже люблю Луцьк і вважаю, що кращих людей, ніж тут, немає. Маю досвід Маріуполя, Миколаєва та Києва і скажу, що навіть не зважаючи на негативні випадки, Луцьк дуже гарне і добре місто. Люди тут стараються іти на допомогу.

***

Найбільші наші шанувальники – діти. Вони довіряють нам на 100%, тому є до чого прагнути, щоб не розчарувати їх. Дорослі часто ставляться з недовірою, але це не злість, а скоріше апатія, бо ми живемо у складний час. Китайське прислів’я каже, що найгірше, що можна побажати людині – це жити у час змін. Ми саме у такий і живемо.

***

Ми робимо те, що можемо на своєму місці. Я не звинувачую нікого, а роблю все, щоб поліція була найкраща. І найголовніше те, що я не один такий, бо серед поліцейських багато достойних людей. Саме на людях і спрацює ця реформа, адже саме патрульні завойовують довіру своїми гарними вчинками та ставленням до людей.

***

Мене дуже тішить колектив і реакція дітей, коли вони нас бачать. Дуже неприємно, чути коли поліцейськими лякають дітей – я роблю зауваження таким батькам. А ще великим плюсом роботи є можливість допомагати людям. Є моменти, коли ми захищаємо, добиваємося правди і справедливості. Це дуже мотивує до роботи.

Василина БОРУЦЬКА