«Наша мета – пошук «свого» обдарованого студента», – Ігор Коцан

коцан

У 2005 році багато хто скептично ставився до приходу нового ректора у Волинський державний університет імені Лесі Українки.

Ігор Коцан, який до того встиг попрацювати в бізнесі, приніс нові підходи в управління вишем, – пише Конкурент.

– За роки, які ви перебуваєте на посаді ректора спочатку Волинського державного, потім – національного, а тепер Східноєвропейського національного університету, яких поставлених перед собою завдань вдалося досягти?

– Відповідь на це питання займе багато часу. З чого складається життя? Передусім із тих днів, які ти прожив і які можна запам’ятати. Є певні етапи в житті університету, які можна запам’ятати. Крім того, є такий афоризм, що дні надзвичайно довгі, а роки – короткі. Все у світі відносно.

– А якщо виділити три найважливіші пункти?

– Так, багато було ідей, але й багато чого зроблено..

Основні завдання, які я ставив перед собою як ректор, були реалізовані. Ми отримали статус національного, потім – інтернаціонального університету. 99% студентів підтримують курс на європейську інтеграцію. У нас можна отримати диплом міжнародного зразка.

Зараз не можна науку відділити від університету, від суспільства. Важливо, щоб були три складники, а між ними – університет. Якщо уявити трикутник, то на одній із вершин розміщується держава, що встановлює правила гри. На другій вершині трикутника – бізнес і економіка, які хочуть отримати висококваліфікованих спеціалістів. А на третій вершині – студент, котрий завжди має свою думку. У центрі цього стоїть університет, який повинен враховувати всі три складники.

Але куди рухається наша держава? Якщо взяти для порівняння витрати на фінансування науки, то в розвинених країнах частка її становить у середньому 3 % ВВП, наприклад, науковий бюджет США становить 3%, Китаю – 2%, в Ізраїлі та Швеції – аж 4 %. А в Україні – лише 0,3 % (до речі, у 2015 р. цей показник становив близько 0,6 %). При цьому державні витрати на діяльність одного українського науковця у 18 разів нижчі за бразильські, у 34 рази – за південнокорейські й у 70 – за американські. Всі фундаментальні дослідження в світі проводяться за державний кошт, адже вони дають результат через 50, навіть 100 років. Простий приклад: будову атома дослідив Розенфорд, а Курчатов зробив атомну зброю через 50 років. Або Герц відкрив електормагнітні хвилі, а через 50 років Попов винайшов радіо. Зараз всі користуються телефоном. Якби не було науки, ми всі ходили із трембітами і перегукувалися так один з одним.

– Україна ввійшла зараз в демографічну яму. У виші вступають діти, народжені в 90-ті роки. Тоді була економічна криза, дітей народжувалося менше, відповідно менше буде і потенційних абітурієнтів у виші. Яким чином Східноєвропейський національний університет намагається боротися з цим явищем?

– З демографічною кризою? Ми пропагуємо здоровий спосіб життя, Інститут сім’ї, планування народжуваності й інше. Адже Україні потрібні українці!

– Та ні. Саме з проблемою набору майбутніх студентів.

– Якщо серйозно, то сьогодні мало турбуватися про позитивний імідж університету. Потрібна велика робота з середньою школою, ліцеями і коледжами регіону. Наша мета – пошук “свого” обдарованого студента, того, хто хоче здобути освіту саме в нашому університеті, на конкретній випусковій кафедрі, спілкуючись із компетентними викладачами. Водночас, ми повинні надавати вищу освіту тим, хто може вчитися, а не тільки тим, хто може платити.

Сьогодні школярі за результатами зовнішнього незалежного оцінювання вибирають серед нас, а не ми вибираємо серед них. Тому ми повинні заявляти про себе. І ми це робимо: презентації, виставки, участь у міжнародних грантових програмах та проектах.

Університет має можливості й докладає максимум зусиль, щоб зберегти ту кількість студентів, яка у нас була п’ять років тому, або навіть збільшити. Для цього потрібно насамперед створити матеріально-технічну базу за прикладом найкращих європейських університетів. Потрібно, щоб до нашого університету вступали студенти не лише Західного регіону, а й з усієї України. Разом з тим, з огляду на те, що Луцьк – міжкультурне університетське місто, що відіграє роль центру освітньо-культурного життя в прикордонному регіоні, а Східноєвропейський університет – один з найбільших навчальних закладів прикордоння, ми намагаємося зацікавити та запрошувати на навчання іноземних студентів. Це представники США, Іспанії, Білорусі, Конго, Сенегал, Сирія, Болгарія, Замбія, Камерун, Литва. На сьогодні в університеті навчається 28 іноземних студентів на основних факультетах, 24 слухачі на підготовчому відділенні та один аспірант із Лівії.

Ми відкриваємо нові спеціальності, які будуть потрібні не тільки на ринку праці України, але й Європи. Але для того, щоб це все зробити, потрібні фінанси.

Я нещодавно був в університеті в Жешуві. Вони отримали на розбудову 300 мільйонів євро за останні п’ять років. Побудували три навчально-наукові корпуси. Один корпус – природничо-математичний. На нього Європейський Союз виділив 100 мільйонів євро: 50 мільйонів на приміщення, 50 мільйонів – на обладнання. Я запитав: “Як ви могли купити на 50 мільйонів обладнання?”. Виявляється, усе дуже просто. Їхні професори та науковці підготували інформацію про найновіше обладнання у світі, і вони все це придбали. Мікроскоп – 3 мільйони євро. Такого мікроскопа немає в жодному університеті України. Він під’єднаний до єдиної інформаційної мережі. Результати дослідження можна отримувати й обговорювати одночасно в будь-якій країні світу. Відповідно, в нас неможливо створити будь-які інноваційні технології на старій радянській матеріальній базі.

– Польські виші зараз удвічі зменшили вартість навчання для студентів, які приїжджають, зокрема з України. Можливо, варто провадити схожу цінову політику і в наших українських ВНЗ? Грубо кажучи, краще набрати групу з 20 студентів, кожен із яких заплатить 15 тисяч гривень на рік, ніж набрати групу з 10 студентів, кожен із яких заплатить 20 тисяч гривень.

– Є собівартість навчання (на 90% вона складається із заробітної плати). Сьогодні собівартість у нас становить 11 тисяч гривень на рік для бакалавра, на магістра – близько 19 тисяч гривень. І коли говорять, що треба ще зменшити – так не буває в економіці.

Зараз ми дожилися до того, що платимо тільки зарплату, стипендію і “комуналку”. На розвиток не залишається нічого. А як бути університету без розвитку?

І тому поляки правильно роблять. Після зниження в них навчання коштує 1000 євро. Це 27 тисяч гривень. У нас середня плата за навчання нашого студента – 12 тисяч гривень. Якщо ще зменшити, то потрібно скорочувати половину викладачів, закривати будь-які програми.

Якщо раніше ми платили 4 мільйони гривень за комунальні послуги, то зараз платимо 12. Всі отримані гроші йдуть на підтримку експлуатації тих приміщень, у яких ми навчаємося.

Якщо ж порівнювати українську освіту з європейською, то слід відзначити переваги європейської, зокрема це якість і наукова діяльність. У європейських університах якість навчання на першому місці. Студенти після кожного курсу здають усі іспити через систему тестувань, і саме ці показники є важливими. Працює програма “Антиплагіат” під час написання бакалаврських та магістерських робіт, і при найменшому виявленні збігу студент відраховується з університету.

Крім того, що оцінюються студенти, оцінюванню підлягають і викладачі. Ці дані передаються в навчальні центри вишів, де роблять відповідні висновки.

Лекції в університетах відбуваються у формі дискусій. Відтак викладач повинен бути максимально готовий до запитань.

Усі навчальні матеріали, якими користується викладач, повинні бути у вільному доступі в інтернеті. Адміністрація має змогу з року в рік моніторити ці матеріали та робити висновки про освітній, науковий та методичний рівень викладача.

– А як тоді стоїть питання зі скороченням персоналу? Наприклад, міністерство постійно продукує якісь накази про скорочення штатних працівників.

– З огляду на демографічну, економічну, політичну, фінансову ситуацію в Україні навчальні заклади повинні переходити на електронне управління системою освіти, згідно з європейськими стандартами. Такі заходи допоможуть оптимізувати підрозділи та здійснити скорочення персоналу.

У нас все відбувається еволюційно. Динаміка зміни чисельності науково-педагогічних працівників в університеті регулюється нормативно-правовими актами МОН України і залежить від кількості студентів, які в ньому навчаються. Керуючись вимогами до якості надання освітніх послуг, до потреб у практичній підготовці, враховуючи досвід провідних українських та зарубіжних вишів, співвідношення кількості студентів на одного викладача має становити 8–9 студентів. Тому, коли ми не добираємо студентів, немає ставок викладачам, а значить, скорочується кількість обслуговуючого персоналу.

– Квіт, ще будучи міністром, провадив політику університетської децентралізації, намагався дати університетам автономію. Якщо не помиляюся, то зараз є дозвіл університетам тримати гроші не тільки в казначействі, але й комерційних банках.

– Це не зовсім так. Прийнято Постанову КМУ про порядок розміщення на поточних рахунках у банках власних надходжень ВНЗ. Проте у 2015 р. цим порядком могли скористатись установи, що фінансуються з місцевих бюджетів. У 2016 р. така можливість буде й у ВНЗ, що фінансуються за рахунок державного бюджету. Заявку на відкриття такого рахунку потрібно подати до 01.10.2016 р., і тільки після цієї процедури можна відкрити рахунки в банках у 2017 р.

– Говорячи про недостатнє фінансування, Гарвардський університет, наприклад, має бюджет у 40 мільярдів доларів. Це в 1,5 рази більше ніж державний бюджет України. Інші американські університети теж мають величезні бюджети, якщо порівнювати із нашими. І лише 10% їхніх бюджетів складає плата за навчання. Решта – надходження від науково-технічних розробок та досліджень. Гроші може давати як бізнес, так і держава. А яка ситуація в Східноєвропейському національному університеті?

– Ніяка. Неодноразово ми намагалися об’єднати зусилля університету, влади і бізнесу, проводили форуми, пропонували: давайте, як в Європі, будемо проводити дослідження і розробки, якщо у вас є питанння, кажіть – ми будемо досліджувати, вивчати, науково обґрунтовувати, а ви – впроваджувати. Але, на жаль, усе залишилося на рівні розмов. Ніхто нікуди не йде і нічого не робить. Виникла думка, що фірмам вигідніше вкласти гроші в перепідготовку студента, аніж в університет.

Ще у 19 ст. Джон Рокфеллер запитав у Президента Гарвардського університету: “Що потрібно, щоб університети зробити успішними?”. Відповідь була короткою: “50 млн $ та 200 років”. Коментуючи це, слід відзначити, що американські університети давно вже трансформовані в підприємництво. Університети мають такі доходи, тому що вони давно працюють у спільних із бізнесом корпораціях. Кожне підприємство має свої міні-цехи в університетах, де досліджують ту чи ту проблему, проводять експерименти, розробляють інноваційні технології та передають на виробництво. А далі вже це наукове дослідження використовують для покращення якості продукції, зниження собівартості чи вдосконалення виробництва. Американські підприємства, які вкладають кошти в розвиток науки, користуються податковими преференціями. У нас того немає. В Україні університети до цього часу залишаються великими школами, навіть захисти докторських та кандидатських дисертацій завершуються навчальною фукцією.

Щоб змінити ситуацію, потрібно виділити кошти, збудувати науково-технічну базу, укласти угоди з великими корпораціями (н-д, Shell, Microsoft тощо). Для початку хоча б маленькі контракти. Запросити відомих професорів з Європи.

– Яка сфера ваших наукових досліджень, ваших наукових інтересів?

– Перейдемо вже на особисте?

– Так!

– Я очолюю науково-дослідні напрями “Нейрофізіологічні механізми та вегетативне забезпечення когнітивної діяльності людини”, “Регуляторні механізми і системна організація психофізіологічної активності людини (віковий аспект)”. Під моїм керівництвом вивчаються нейрофізіологічні особливості когнітивної діяльності та вегетативні прояви, що її супроводжують. Керую підготовкою кандидатських і докторських дисертацій у галузі біології. Вже захистилося 10 кандидатів наук, один доктор.

– Свого часу ви займалися політикою, були депутатом обласної ради. Чи плануєте продовжувати політичну діяльність?

– Я п’ять років був депутатом обласної ради, очолював комісію з науки та освіти і знаю цю всю “кухню”. І робота в облраді мало пов’язана з діяльністю університету. Вважаю, що зараз я більше потрібен в університеті. Ця робота для мене більш цікава та корисна. Щодо роботи в обласній раді, то я вже пройшов цей етап. На обласному рівні в нас є компетентні депутати.

– Чи є бажання спробувати свої сили на виборах до Верховної Ради?

– Я ще раз кажу: якщо будуть пропозиції від політичних сил, які відповідають моїм переконанням, я готовий обдумати. А мої політичні переконання всі знають: вони – європейські.

– На вашу думку, які із сучасних політичних сил сповідують європейські цінності?

– Всі партії, які були в коаліції, на словах сповідують європейські цінності.

– Якою ви бачите Україну через п’ять років?

– Сподіваюся, що за п’ять років ми будемо європейською державою. А наш університет стане відомим у Європі, де будуть навчатися і працювати іноземні студенти та викладачі.