Волинська волонтерка розповіла, як вдається знаходити гроші на армію

Голова громадської організації «Інститут волонтерства та громадської співпраці» Євпак Юлія розповіла чому займається волонтерством та як вдається шукати гроші для армії в економічно складний для країни час.

Про це інформує Лише насолода.

Яке воно, життя громадського діяча та волонтера?

В мене життя звичайної людини: сім’я, робота, подорожі, друзі… Просто, якщо робота – то без вихідних. Ми часто акції проводимо саме на вихідні, свята, навіть на власний День народження. Друзі стали союзниками в громадській діяльності. Багато акцій плануємо разом. Можемо піти кудись на каву, і почати обговорювати нову подію, розписувати сценарій.

Які напрямки діяльності організація «Інститут волонтерства та громадської співпраці»? 

Команда Інституту сформувалася майже 2 роки тому. Ми працювали в іншій організації, але в якийсь момент зрозуміли, що наші плани на майбутнє та погляди на громадський сектор, його розвиток та цінності різняться з планами керівництва. Ми подякували за співпрацю та пішли. Це був найкращий варіант для всіх, бо сили варто витрачати на розвиток, а не на постійні докази, сварки та переконання, що треба робити саме це, а не інше.

Коли ви стали головою громадської організації «Інститут волонтерства та громадської співпраці»?

Відразу після установчих зборів. Це було очікувано, якщо чесно. Я ніколи не лякалася відповідальності ані за власні дії, ані за дії членів моєї команди, тому мене й обрали головою.

Ви є засновником?

Так, є. Ще зі мною 4 людини. Це кістяк організації.

Які напрямки діяльності громадської організації «Інститут волонтерства та громадської співпраці»? 

З самого початку ми визначили 2 види діяльності – це допомога воїнам АТО через організацію різноманітних подій (благодійних ярмарків, аукціонів, організацію волонтерської гостини, акустичні вечори, фотозони тощо) та навчальна діяльність (проведення різноманітних тренінгів, семінарів, лекцій, таборів). Так, наприклад, сама проводжу тренінги з побудови командної роботи, фандрейзингу, лідерства для інших громадських організацій. Зараз організували курси англійської мови для демобілізованих бійців. Хочеться людям не просто давати гроші чи матеріальні засоби, а давати їм можливості для розвитку, як особистісного, так і професійного. Крім того будемо робити корисні справи для міста, залучати кошти, пропонуючи людям прийняти участь в наших фестивалях, благодійних розпродажах, сімейних пікніках.

Яку кількість допомоги вдалося надати людям за час діяльності? 

Більше 350 тисяч матеріальної та нематеріальної допомоги з жовтня 2015. Небагато. Є куди рости.

У такий складний економічний для країни час, як вдається постійно знаходити кошти на допомогу людям?

Рятує креатив та оптимізм. Ми намагаємось щось надати взамін: провести акцію, подарувати людині посмішку від отриманого фото професійного фотографа (як це буває на благодійних фотозонах), отримати календар чи книгу за пожертву тощо. Просто просити кошти – не наш шлях.

Хто в основному фінансово підтримує волонтерську справу? 

Неможливо однозначно відповісти на це питання. Допомагають всі: й бізнесмени, й пенсіонери, й навіть діти.

Як,на вашу думку, змінилися українці за останні 2 роки від Революції Гідності? 

Змінилися.Тому підтвердження дані статистики: так, вже 2 рік поспіль рівень довіри до волонтерського руху в Україні на другому місці після церкви. Такого за часів незалежності України не було ніколи. Отже, люди зрозуміли, що не державою єдиною, вони й самі можуть творити зміни та рятувати життя іншим.

Чи спостерігали Ви зміни в собі за цей період? 

Я завжди була за європейські цінності та траєкторію розвитку нашої країни в ЄС. Революція показала, що таких людей багато. З того часу не спілкуюся російською мовою (я з Півдня, з Бесарабії, це багатонаціональний регіон, який розмовляє російською, на жаль), купую одяг українських дизайнерів тощо. Було в Прибалтиці на рецепції готелю адміністратор почав спілкуватися зі мною російською, бо я з України (де логіка?!), то перейшла на англійську. Отакі зміни в собі. Починати завжди потрібно з малого.

Як нам відомо ви відвідали декілька міжнародних конференцій, розкажіть детальніше де побували? хто запрошував? Якою була мета ваших візитів? Який досвід отримали? 

Восени стала учасником міжнародного форуму «World Forum for Democracy» (листопад, 2015) на запрошення Council of Europe, що стосувався теми свободи слова та безпеки, – актуальної теми для України. На жаль, тема нашої країни вже не на перших шпальтах, як було ще рік тому. Всі нам співчувають щодо збройного конфлікту, обіцяють допомогу вимушеним переселенцям, але наголошують на корупції.

Тиждень тому повернулася з США з професійної обмінної поїздки за програмою «Open World», що фінансується конгресом. Тема поїздки – громадські організації та волонтерство. Коли конгресменам чи представникам місцевого самоврядування розповідала, що українці гуртом допомагають армії, то вони дуже дивувалися, бо для них логічно, що армію має утримувати уряд. США вже не хочуть давати гуманітарну допомогу Україні в тому розмірі, який був, хочуть більше давати можливостей для розвитку та заробітку. Ця поїздка мене дуже надихнула, привезла додому багато цікавих ідей, планів та корисних знайомств. Будемо працювати над втіленням.

Яка акція чи подія за час Вашої громадської діяльності найбільше запам’яталася? 

Найбільшим випробуванням став випуск благодійного календаря «Україна 2016: Перезавантаження». Хотіли показати сучасну Україну в реаліях постійної війни: інформаційної та військового конфлікту. Задіяно було більше 30 людей (фотографи, моделі, стилісти, візажисти), всі творчі. Це й додавало екстриму. Деякі образи перезнімали декілька разів, бо хтось перегравав, щось не подобалось. Строки були мінімальні – 3 тижні разом з друком. В найвідповідальніший момент дизайнер просто зник, потім ще й верстальник, – творчі, одним словом, але встигли. От зараз працюємо над проектом розмальовки про Луцьк. І знову з творчими людьми, але складність – на рівень вищий. Голова обертом!

Ви присвячуєте дуже багато свого часу волонтерству та громадській діяльності, а чи вистачає часу на сім’ю? Чи підтримують Вас близькі люди?

Без підтримки та розуміння чоловіка мені було б важко. Що б я не замислила, він мені завжди каже: «роби, ти зможеш». Дуже важливим для мене є й підтримка з боку братів, скільки тисяч кілометрів між нами не було б, – я її завжди відчуваю навіть в дрібницях. Звичайної смс з текстом: «сестра, ти як там?», достатньо, щоб підняти настрій. Звісно, не всі родичі підтримують. Є такі, хто каже, що то не жіноча справа – допомагати військовим, та й взагалі, що громадська діяльність – то нестабільно, а от домогосподиня – це успіх. Намагаюся їх не осуджувати. В нас просто різні цінності та виховання.

Побачивши так багато, що, на Вашу думку, є найголовніше у житті?

Не втратити себе через інших та радіти життю кожної миті. Мене часто запитують, чому, маючи можливість жити десь в Європі, не живемо з родиною там? Я хочу Європу в Україні, та навіть більше! Для цього треба набратися терпіння та робити свою справу добре. Країна зміниться, якщо кожен почне діяти, не лякатися помилок, мислити «out of the box».

Розмовляла  Анастасія Дуда

1112_1