Волинь: священик відмовився ховати прихожанку через дітей-баптистів

Настоятель храму Воздвиження Чесного Хреста (УПЦ МП) у селі Козлиничах на Волині отець Микола Мавдрик навідріз відмовився провести в останню дорогу померлу Ганну Слободюк, яка була сумлінною прихожанкою цієї церкви. Мовляв, перед ним його парафіянку вшанували сини покійної, яких вважає «сектантами»

Про це повідомляє Високий замок.

Ганна Слободюк була прихожанкою православного храму (єдина церква у Козлиничах підпорядкована УПЦ Московського патріархату). А троє її дорослих синів — Василь, Володимир і Юрій — обрали собі іншу духовну стезю. Молилися разом з вірянами Всеукраїнського союзу церков євангельських християн-баптистів. Конфліктів через це з матір’ю у них не виникало. Тішилася, що її сини — роботящі, не курять, не вживають спиртного, мають повагу у людей (Володимира обрали у селі депутатом).

Після смерті жінки сусідка Ганна Ткачук подзвонила отцеві Миколі Мавдрику, і той погодився наступного дня поховати прихожанку.

«Через неблизьку дорогу ми з чоловіком приїхали до покійної мами біля першої ночі. У хаті дві жінки з нашої церкви по черзі читали псалтир. Віддати останню шану нашій мамі і підтримати моїх братів у важку хвилину прийшли їхні соратники по вірі. Наступного дня мій брат зібрався поїхати машиною по отця Миколу. Аж тут прибігає сусідка, каже, що дзвонив священик, сварився з нею, «бо не повідомила йому, що біля покійної співали баптисти-сектанти». Сказав, що ховати нашу маму відмовляється. «Або нехай ті «баптисти забираються — почерговості не буде!» Мій брат, пригнічений щойно почутим, запитує: «Як так? Чому рідні сини мають забиратися від рідної матері?!» — розповідає львів’янка Ніна Степована, донька Ганни Слободюк.

Якби Слободюки-Степовані раніше знали про таку категоричність отця Миколи, то заздалегідь поїхали б до Ковеля, знайшли б іншого, милосерднішого священика.

Родичі самі окропили труну освяченою водою, змовили «Отче наш…» Коли везли маму попри її рідну церкву, зупинилися, помолилися.

У православній церкві Сихівського мікрорайону Львова, за дві сотні кілометрів від своєї малої батьківщини, Ніна Степована замовила заупокійну Службу Божу за померлою матір’ю. Тамтешній священик освятив землю, яку порадив висипати на могилу, тим самим на відстані «запечатавши гріб».

Протоієрей Микола Мавдрик пояснив свою позицію: «Чому я відмовився ховати Ганну Слободюк? По-перше, це — церковні справи… Так, заповіт Ганни — щоб православний священик її поховав, але ж син її Володимир — з іншої віри. Це — секта. Приїхали їхні браття, відслужили свою службу. А це є протизаконним, тому що відспівування має робити хтось один. Або так — або так. Дві церкви, дві віри не може… Як ви собі уявляєте, що одна церква з іншою об’єдналися і почали молитися. Це — не канонічно. Треба дотримуватися апостольських правил… Я нічого поганого не зробив… Оскільки Ганна була людиною православною,  щоб рідним можна було молитися за її душеньку, щоб вона собі відпочивала з миром, у цю недільку,  у церкві я заочно її поховав, оспівав Ганну.  А у цьому конфлікті, що стався, більше винні родичі, які не попередили мене завчасно. Я приїхав за півгодини до похорону. Тільки тоді побачив, зрозумів, що робиться…»

А син покійної Володимир Слободюк – іншої думки.

«Шкода, що отець Микола не приїхав і не подивився, що було, а чого не було. Жодних канонів ми не порушували. Разом з браттями і сусідами прийшли віддати останню шану нашій матері. Знали, що ховатиме маму священик, чекали його. Поки він приїде, вирішили, щоб не сидіти мовчки, почитати слово Боже. Жодних обрядів не було… Я і мої брати належимо до Церкви євангельських християн-баптистів. Ми не сектанти. Наша громада офіційно зареєстрована в органах української влади, наше вище керівництво входить до Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій, разом із представниками інших конфесій присутнє на державних заходах. До такої ж церкви, як ми, ходить колишній голова Верховної Ради і екс-виконувач обов’язків президента України, а нині — секретар Ради національної безпеки і оборони Олександр Турчинов. Отець Микола прекрасно знав про те, до якої віри ми належимо уже 14 років. Він не раз приходив до нашої мами, освячував її дім. Не боявся, що «баптист» у хаті», – каже він