Волинянам показали масштабну реконструкцію Брусилівського прориву

0

У лісах Локачинського району влаштували реконструкцію Брусилівського прориву.

Про це інформує Таблоїд Волині.

У неділю, 22 травня, у лісах Локачинського району з’їхалися небайдужі з усієї України, щоб вшанувати 100-річний ювілей однієї із найвизначніших воєнних операцій, що відбулася на Волині. Саме на Волині 22 травня 1916 року розпочався наступ війська Російської імперії на кайзерівську армію, що став одним із переломних моментів у Першій світовій війні та отримав назву Брусилівського прориву.

На реконструкцію видатного наступу з’їхалися реконструктори із Києва, Львова та Луцька. Попри символічну дату, цього року їх зібралося зовсім мало – до двадцяти шанувальників історії. Дорогу оплачують власним коштом, утримання та купівля реквізиту – теж справа затратна (приміром, один патрон до гвинтівки «мосінки», якою воювали російські солдати, коштує 5-6 гривень, а «німецькі» патрони – ще дорожчі).

Ще до самого бою помітно: кожен із учасників реконструкції добре знає свою роль і з легкістю її може пояснити. Киянин Євген Іванов цікавиться відтворенням історичних подій 28 років. Як і в 1988 році –20-річним юнаком у своїй першій формі, так і під час цьогорічного Брусилівського прориву, Євген – поручик Російської імператорської армії. Каже, що Перша світова – особлива війна, яка повністю перевернула весь світ.

«Це остання війна, де ще існували лицарські закони. Навіть в найстрашніших умовах люди лишалися людьми, дотримувалися правил честі і правил війни. Авіація, килимові бомбометання, бойові гази – в наступах гинули мільйони… Гігантські втрати людей у цій війні зламали психіку світу. Після неї людська смерть нівелювалася», – переконаний він.

Цими вихідними у волинських лісах він командував частиною 165-го Луцького полку – одного із найрезультивніших в імператорській армії. Цей полк був на прориві атаки Брусилова і за підсумками отримав найбільше кавалерів Георгіївського хреста.

«Брусилівський прорив був одним із небагатьох воєнних наступів, які назвали не за місцем проведення, а за ім’ям людини, яка його організувала – генерала Олексія Брусилова. Під час цієї  стратегічної операції вдалося здійснити прорив фронту, пройти в тил супротивника і при мінімальних втратах розгромити його», – розповів історик.

Готуючись до реконструкції битви, чоловіки відкопали прострілену наскрізь саперну лопату тих часів. Кажуть, такі знахідки в цих лісах – не рідкість. Кілька років тому навіть наткнулися на рештки солдата, поруч з яким знайшли і Георгієвських хрест.

«Історія – це не якась гламурна наука, у ній є тонкий інженерний розрахунок. Коли інженери припускаються помилки – десь рушиться міст чи обвалюється будинок. Так само і з історією: зробили помилку – кривава історія повторюється. Події, які зараз відбуваються в Україні – наслідок того, що ми погано вивчаємо історію», – реконструктори мають чимало аргументів, що підтверджують історичні паралелі.

До слова, у попередні роки реконструкції, зокрема, і Брусилівського прориву, були більш масовими і з тієї причини, що в них брали активну участь росіяни. Останні два роки із зрозумілих причин – не приїздять. На питання, чи не виникає неоднозначних почуттів в образі солдата Російської армії, Євген Іванов не має жодних сумнівів:

«Російська імперія – це інша країна, це – не РФ. На 1868 рік фактично 60% російської імператорської армії та флоту складали українці, росіяни і білоруси, це були три титульні нації. І ставлення до українців було іншим. Пригадайте хоча б, що в ті часи канцлером Російської імперії був українець Безбородько. Російські генерали мали українські прізвища, а українці завжди вважались кращими бійцями імператорської армії. І сучасні події ще раз підтверджують, що українські солдати, навіть без хорошого командування, продовольства і зброї, можуть доблесно змагатися. Так, як і змагалися сто років тому у цих лісах. Україна була в складі одного державного утворення із Росією понад три сотні років. І велика помилка, якої припустилися в 90-х – ми віддали Росії всю історію, забуваючи, що Російська імперія – це не Росія.

Ще один учасник реконструкції Олександр Бахарєв – представник клубу «Вертикаль». У Брусилівському прориві зразка 2016 року він – солдат 16-ї імператорської армії Олександра ІІІ.

«Ця армія була сформована в 1845 році у Фінляндії. Спершу тут було лише 12 офіцерів і 168 солдатів, уже через рік – 599 людей. Полк брав участь в Японській, Турецькій, Кримських війнах, воювали в Китаї в 1900-1903 роках. Він вважався елітним, його солдати навіть брали участь у церемонії поховання імператора. А ще – активно воювали під час Брусилівського прориву», – пояснив Бахаєрєв.

Лучанин Андрій Кравчук – один із небагатьох волинян, хто приєднався до вшанування тих історичних подій. Чоловік цікавиться реконструкціями четвертий рік і розповідає, що раніше подібні заходи відбувалися набагато частіше, а зараз – лише двічі-тричі на рік.

«Ідеш в атаку і розумієш, що ти – в непорівняно легших обставинах, як ті солдати, що наступали на цій самій землі сто років тому. Іти сто, двісті, п’ятсот метрів в атаку по пояс в болоті, під обстрілами кулеметів, осколків, а ти, до того ж – брудний, голодний, і це продовжується багато днів поспіль… Я за півгодини облився потом, а як було солдатам в ті часи – навіть важко уявити», – каже він.

«Коли починався Брусилівський прорив, була 30-градусна спека. В руках – нелегка зброя, за плечима – амуніція. І так тривало не день-два, солдати ходили тижнями, не знімаючи все це із себе. Відчувши ті переживання навіть на невеликий відсоток, відчуваєш неабияке співчуття до тих солдатів, які опинилися в таких обставинах через недолугу політику тодішнього керівництва, що не змогло домовитися і розпочало таку криваву м’ясорубку. На жаль, не всіх цей урок навчив. Ми зі свого боку можемо лише нагадувати, показувати і сподіватися, що історія таки змусить зробити правильні висновки», – переконаний Андрій.

Із обох боків Брусилівського прориву змагалися українські солдати. І 165-ий Луцький полк під прапорами Російської імперії, й австро-угорська армія складалися із наших земляків, чиєю кров’ю залитий не один волинський ліс і не одне волинське поле.