Луцькі патрульні: Дмитро Штурма

На «ВАРі» продовжується рубрика, у якій ми будемо знайомити наших читачів із патрульними поліцейськими міста Луцька.

Ще декілька місяців тому вони були цивільними людьми, а тепер у формі охороняють спокій та безпеку лучан. Вони першими приїжджають на ДТП, заспокоюють тих, хто вирішив звести квити з життям та вирішують конфліктні ситуації. Вони молоді та завзяті, вірять, що зможуть змінити цю країну на краще.

Сьогодні героєм нашої рубрики став інспектор патрульної служби із третьої роти батальйону патрульної поліції міста Луцька Дмитро Штурма.

***

Ще після школи, коли я вчився у міліцейському ліцеї, мені подобалися порядок і чіткість – якщо ти поклав щось рівно, значить має лежати рівно. Якщо ти дієш згідно закону – значить згідно закону, тут немає або-або. У тебе є закон і ти чітко ним керуєшся.

***

Я служив у Збройних силах України у роті почесної варти президентського полку, згодом закінчив сержантську школу. Мене направили у військову частину, де я у званні сержанта був командиром відділенння.

***

Коли я служив у президентському полку, до наших обов`язків входило зустрічати послів, глав держав та міністрів. Нас залучали до охорони церемоній, вручень, інавгурацій. Там у мене не було досвіду затримань чи роботи під час сутичок. Але вже у школі сержантів нас навчали прийомам самооборони та роботи зі зброєю.

***

У мене було бажання служити в органах, але коли почався Майдан, довіри до силовиків уже не було. Тому я пішов на цивільну роботу.

***

Мій друг знав, що я хотів працювати у силовій структурі і розповів мені про набір  у патрульну поліцію. Я подав анкету у перший день. Курс за курсом я пройшов усі етапи відбору, хоча, чесно кажучи, не дуже вірилося, що звичайна людина може пройти у таку серйозну структуру та ще й з таким великим конкурсом. Конкуренція була навіть більша, ніж у Києві – 28 людей на місце. Надія у мене звичайно була, але без особливої віри. Та коли мені повідомили що я пройшов, то дуже зрадів.

***

Після приходу у патрульну поліцію я почав по-новому ставитися до людей. Я зрозумів, що до кожної людини треба індивідуальний підхід. Навіть у подібних ситуаціях треба кожного разу придумувати інший метод, щоб знайти порозуміння з людиною.

***

У мене було багато розчарувань у людях, особливо коли їм давали шанс виправитися, але вони його не реалізовували, а робили ту ж саму помилку. У таких випадках дуже прикро і боляче за людей.

***

До роботи мене мотивує розуміння, що я прийшов у структуру, щоб змінювати щось. Я жив у країні, бачив, що у ній не так і знаю, що треба змінювати… Тут я зустрів багато вмотивованих людей, із якими у нас спільна ідея змін і ми разом над цим працюємо.

***

Зараз ми бачимо, що більшість лучан задоволені нашою роботою. Бувають випадки, коли нас просто зупиняють. Ми думаємо, що людині потріба допомога чи щось сталося, а люди просто хочуть подякувати. Дуже приємно, що нам довіряють діти – десь в щоденнику вони побачили номер 102, а по телевізору розповіли, що поліція всім допомагає. Дитина дзвонить нам і просить допомогу, бо батьки зараз на роботі.

ЧИТАТИ БІЛЬШЕ РОЗПОВІДЕЙ ЛУЦЬКИХ ПАТРУЛЬНИХ

***

Хочеться, щоб реформа продовжувалася і в інших структурах, застаріла система була не тільки в міліції. Треба реформувати усі гілки влади, медицину, суди. Ми не можемо відповідати за всіх і робити чужу роботу, усе ж, що залежить від нас, ми робимо чітко.

***

Коли я став патрульним, життя стало дуже динамічним, навіть занадто. Вільного часу взагалі немає, у мене менше часу їздити додому до рідних… Але я готовий максимально віддаватися роботі.

***

95% наших  викликів повязні із вживанням спиртних напоїв. Тому я б хотів попросити людей менше вживати, бо вся біда від надміру. Часто вони вживають забагато і перебувають у безпорадному стані. Тому я прошу людей принаймні нормувати вживання алкоголю, якщо вони не можуть від нього відмовитися.

***

Найбільше мені запам`яталася ДТП з потерпілими. Я був у п`ятисекундному шоці, коли підійшов до машини, а там лежали дві людини в крові. Нас готували до цього, але певне розгублення всеодно було. Ти зразу збираєшся з думками, згадуєш алгоритм дій та все, чого навчали і починаєш діяти. Але цей випадок найбільше врізався у пам`ять – наче і готувався, і вчився, і не один раз це проходили, та я все одно був трохи розгублений.

***

У нас із напарником, як в Америці – є хороший та поганий поліцейський. Він хороший, а я певною мірою поганий (усміхається). Якщо людина адекватно сприймає зауваження та слухає, то мій напарник толерантно усе пояснює. Та якщо людина геть не сприймає критику та не слухає, що їй говорить, у гру вступаю я.

***

В першу чергу патрульний – не робот, а людина із такими самимми почуттями та емоціями. Ми першочергово не намагаємося покарарти чи притягнути людину до відповідальності. Ти входиш у ставновище людини – чому вона так здійснила? Тоді пояснюєш, як у цій ситуації можна було вчинити. Якщо людина приймає до уваги і ти розумієш, що надалі далі вона так робити не буде, тоді ти обмежуєшся усним зауваженням. Якщо ж людина не реагує і зухвало поводиться, тоді ми зобов`язані притягнути цю людину до відповідальності.

Василина БОРУЦЬКА