«Культуру меценатства треба відроджувати», – Неоніла Головатська

Неоніла Головатська

Розмова з співзасновницею благодійного проекту «Меценати для солдата».

У мене чудовий чоловік та двоє дітей. Також, є домашній улюбленець – собака породи колі. Все життя працюю у власному бізнесі – маю лабораторію з контролю якості вугілля. Ця сфера зараз трішки в занепаді, роботи не дуже багато, тому маю можливість займатися благодійністю. Хоча, раніше ніколи не була до неї причетна. Скоріше була меценатом – передавала кошти для нужденних. Навіть зараз я себе не відчуваю волонтером. Взагалі саме слово мені не подобається. Я роблю те, що потрібно, бо це справа мого серця.

************
Розпочався наш проект після розмови з отцем Михайлом Бучаком. Він запропонував об’єднати підприємців для допомоги хлопцям після повернення із АТО. Тоді якраз були найгарячіші військові дії, і підприємці після Майдану стали активно допомагати учасникам АТО. Підходила до кінця перша хвиля мобілізації, ми задумалися про подальшу долю військових.

Хлопці, які були мобілізовані в перший та другий призов, – це Герої. Для мене честь навіть стояти поруч із ними. Звичайно, всі заслуговують на повагу, але саме ці чоловіки потрапили в перші «заруби» на Сході без належної амуніції та неодноразово дивилися в очі смерті. Тоді й прийшло розуміння, що бізнес може допомагати не тільки фінансово, а й наданням знижок на товари та послуги. У підприємців не виникало труднощів з можливістю надавати сертифікати на свою продукцію.

Отож, з Русланом Теліпським ми розпочали проект «Меценати для солдата». Проект – це безготівкова підтримка бійців будь-яким доступним способом, передусім морально, психологічно, а також частково фінансово. На сьогоднішній день у нас багато координаторів – відповідальних та серйозних людей. Вже півтора року наша організація цілеспрямовано працює, аби допомоги воїнам АТО. Будь-яка робота, не пов’язана з благодійною справою, відходить на інший план. Волонтеримо нон-стоп і цілодобово.

***********
На початку волонтерство не займало багато часу. Я, перш за все, дружина та мама двох прекрасних діток, і розумію, що моє життя повинно бути присвячене сім’ї. Мій чоловік теж займається справами, близькими до волонтерства, але про нього ніхто не знає і не чує. Він добре знайомий зі Спілкою воїнів АТО, бо частенько їм допомагає. Мої діти ростуть в патріотичному середовищі, постійно спілкуються з воїнами АТО. Вони бувають на різних волонтерських заходах. Малечі завжди цікаво, діти намагаються допомагати. Син та дочка пишаються тим, що спілкуються з захисниками своєї держави.

***********
Моя сім’я займалась бізнесом все життя. З чоловіком маємо багато друзів-підприємців. Практично усім я запропонувала взяти участь у проекті «Меценати для солдата». Одним із перших і дуже вагомим меценатом був ПП «Діагностичний Центр». Розуміння того, що я на правильному шляху прийшло не зразу, а лише після того, як відчула підтримку своїх друзів. Чесно кажучи, я очікувала на значно меншу допомогу. Але отримую від підприємців набагато більше, ніж сподівалась. На сьогодні маємо більше ста благодійників, які виступають меценатами. Ми даруємо наклейки на магазини з нашою символікою. Щоб кожен, хто туди заходить, знав про важливий внесок підприємця та його допомогу. Звичайно, є багато таких, які не афішують свою діяльність. У них таке бачення благодійності. Хоча, я вважаю, що люди повинні знати підприємців-патріотів.

В нашій діяльності відчувається різниця між початком волонтерства і тим, що є на зараз. Проводиться інформаційна агітація, що насправді примушує людей вірити в нісенітниці. На кшталт «війни у нас немає» чи «війна нас не стосується». Від цих висловів градус у суспільстві дуже різко падає, в людей змінюються пріоритети. Насправді, ми всі працюємо безплатно, вкладаючи власні кошти в проект. Витрати на пальне, поповнення телефону та інше. Ми співпрацюємо з усіма волонтерськими організаціями, відкриті до співпраці та спільних проектів. Зараз така ситуація, що потрібно об’єднуватись заради чогось, а не проти.

*************

Люди, які фінансували Майдан, які фінансово допомагали воїнам, залишилися поза політикою. Звичайно, мені хотілося б, щоб вони вийшли на новий етап. Могли законодавчо впливати на ситуацію в країні.

Щодо мене особисто, то в політиці себе не бачу. Хоча, якби була місцева партія з людей, які знайомі мені особисто, я б підтримала та долучилась до політичної діяльності. Для того, щоб змінювати життя на владному рівні. Зарікатись, звичайно, не буду, що ніколи не піду в політику, але поки не готова цим займатись. На мою думку, в політиці краще перевірити нових людей, ніж терпіти старих. Особисто я – за молодь та нові підходи в цій сфері. Проект «Меценати для солдата» залишиться завжди волонтерським та аполітичним. Звичайно, наші проекти йдуть паралельно з владою. Але ми з ними ніяким чином не перетинаємося. З місцевою владою ми просто незнайомі. У чиновників не було ніяких спроб познайомитися з нашим волонтерським рухом. І в нас такої потреби немає, бо ми ніяким чином не претендуємо на кошти з бюджету. Перша наша спроба працювати з владою – це конкурс громадських ініціатив. Тетяна Должко розповіла нам про таку можливість. Ми вирішили взяти участь і написали два проекти.

*************

Одна із наших ініціатив – це «Сквер пам’яті загиблих у зоні АТО».
Ми плануємо облаштувати в Центральному парку Луцька сучасний, історичний локальний осередок новітньої історії, вшанування пам’яті Героїв АТО. Цей сквер носитиме інформаційний, патріотично-виховний характер. Він буде орієнтований на жителів та гостей міста різних вікових категорій. Ми переконані, що це місце буде комфортним та доречним для проведення часу як для наших захисників, так і для усіх мешканців міста. Члени комісії міської ради, почувши про ініціативу створення такого місця в Луцьку, як варіант, сумісно з нами винесли на розгляд невелику зону в Центральному парку культури та відпочинку зі зруйнованою альтанкою.

У наших планах – провести реставрацію альтанки, поставити додаткові лавочки, смітники, зробити мощення тощо. Художні щити з голубами, що летять у небо, символізуватимуть душі Героїв, які поклали життя за наш із вами мир. Більше того, голуб – це символ миру, який ми ще не вибороли. Ці стели дуже гармонійно впишуться в ландшафтний та концептуальний план паркової зони. На інформаційних щитах плануємо розмістити статистичну інформацію про кількість загиблих, втрати, перемоги та інші важливі деталі новітньої історії, яка цікавитиме як мешканців Луцька, так і туристів.

Якби цю ініціативу проводили ми і закликали бізнесменів, то діло пішло б набагато швидше та ефективніше. Але вирішили взяти участь у конкурсі, будемо боротися. Якщо нам не вдасться виграти цей конкурс, то ми, як мінімум, будемо ініціювати прозорі конкурси на оренду земельних ділянок. Під час провадження ініціативи, зіткнулись з проблемою виділення земельної ділянки під сквер. Це дозволило зрозуміти, що земельні питання в міській раді мають підземні течії.

Я впевнена, що це місце буде збирати захисників. Вони будуть називати сквер «своїм». Поряд із цим сім’ї загиблих та учасники АТО можуть почувати себе там комфортно.

Багато хто в інтернеті висловив негатив щодо створення такого скверу. Такі дописи як: «Не потрібно влаштовувати цвинтар» і різноманітну критику я сприймаю негативно. Чомусь люди, коли чують «сквер пам’яті» відразу уявляють хрести та сльози.

Ми повинні розуміти, наше покоління не було готове до війни. Нас позиціювали як «мирний народ». Але якщо проаналізувати історію, українці кожні 100 років воюють за свою незалежність. Отож, такі стенди повинні нагадувати усім, що за мир в країні ми комусь завдячуємо.

************
З особливим теплом згадую поїздку від «Меценатів» для бійців на Ніка Вуйчича. Тоді поїхало багато хлопців, яким потрібна була саме ця зустріч. Пройшло все дуже щиро та по-домашньому. Дуже добре пам’ятаю, як «мочили» медалі «За Мужність» з танкістами 51-ої бригади. І таких моментів насправді є дуже багато.

Також ми займаємось проектом «Війна без цензури». Знімаємо відео від першої особи про легендарних захисників. Цей проект створений для того, щоб ніхто за нас не переписав історію. Для того, щоб люди пам’ятали подвиги наших чоловіків.

Також щомісяця роздаємо продуктові набори від спонсорів. Є такі бійці, які не хочуть фотографуватися з наборами, бо вважають це подачкою. Насправді це скоріше навіть не «продуктова» допомога, а спосіб показати важливість їхніх вчинків. Багато людей говорить, що підприємці піаряться на цьому. Насправді, це теж омана. Окрім групи у Facebook, ніде не зазначаються їхні добрі справи. А ті, хто це говорить, просто самі ніколи не допомагали. Людям не дає спокою те, що хтось заробив і хоче поділитись. Красти відкрито, бачте, не соромно, а допомагати солдатам, то зась – такі думки в людей.

****************
Коли закінчиться війна, буду просто жити. Як раніше. Але волонтерство затягує, тому буду далі займатись благодійністю. Вважаю, це благородна справа, за яку варто боротися.