Загинув за Україну. Історія Героя Миколи Королька

11186424_887038098023773_1417324807_n

Микола Королько з села Тоболи Камінь-Каширського району сьогодні, 19 травня, святкував би своє 28-річчя. Вітали б його сьогодні молода дружина-красуня і дві принцеси-донечки, вітала б його мама і два брата, вітали б його численні друзі.

Але не судилося – 21 липня 2014 року життя 26-річного бійця «Айдару» з позивним «Сова» обірвала ворожа куля, – пише Юлія Малєєва на шпальтах інформаційного агентства Волинські Новини.

«Закінчиться війна, підемо і будемо по-новому керувати державою»

Рідний брат Миколи Богдан Ілляшик розповідає, що чоловік був «душею компанії», мав дуже багато друзів. Втративши в ранньому віці батька, хлопець виріс товариським і життєрадісним.

«Він виріс на моїх руках, його батько загинув, коли йому було 9 років. Закінчив 10 класів Тоболівської середньої школи, потім я його забрав до Луцька, і тут Микола вступив у гуманітарний ліцей, де провчився рік і закінчив з відзнакою. Подав документи до Києва, але тоді не пройшов, тож вступив на історичний факультет ВДУ, на державну форму. Провчившись рік, таки вступив до Ірпінської податкової академії на державну форму, яку закінчив теж з відзнакою», – розповідає Богдан.

13242289_1105871602807087_520864706_o

Здобувши спеціальність «Правове забезпечення держави», пішов працювати, але не за спеціальністю: тоді він вже був одружений і молоде подружжя мріяло про власний куток. Жили молодята в Бучі, і це місто дуже подобалося Миколі, він хотів там жити далі. Саме в Бучі народилися їхні дітки.

13275253_1105871142807133_72791529_o

«Він своїх діток дуже любив. Коли надумав одружуватися, тому що треба було своє кубельце вити, він і пішов на роботу, працював директором у сфері нерухомості», – розповідає Богдан.

Згодом, коли почалися протести в Києві, Микола пішов на Майдан.

«У 26 років він втомився жити в тій системі. Ми тут не так її помічали, а в Києві це було відчутно. Люди, які виросли в селі, більш прямолінійні, відвертіші, не мають хитрощів. За 5 років життя в столиці, Микола, вочевидь, побачив більше, ніж я за все своє життя в Луцьку», – розповідає брат Миколи.

Більш того, хлопець всерйоз задумувався змінити своє життя і мріяв змінити свою країну.

«Він був веселим, енергійним, життєрадісним хлопцем, завжди жартував. Мав багато друзів і в Києві, і в Луцьку, і в селі, де він виріс. Його всі любили, Микола був генератором ідей: завжди був попереду. Завжди був першим, і першим пішов із життя… Микола був дуже перспективний. Говорив: «Закінчиться війна, підемо і будемо по-новому керувати державою. Я,- каже,- піду в політику». На Майдані хлопець і з Луценком, і з Порошенком спілкувався. Я сподівався, що з нього виросте великий політик. Повірте: Коля в 22 роки такі ідеї генерував, що нашим депутатам в 50 не снилося. Без грошей вступив до вузу, закінчив з відзнакою…», – згадує Богдан.

Саме з Майдану Микола Королько, який мав позивний «Вітер», пішов у батальйон «Айдар» і став «Совою».

Про цей вибір ніхто з рідних не знав до того страшного дня, коли побратими подзвонили дружині і повідомили, що Миколи вже немає на цьому світі. У бою під Георгіївкою молодий чоловік загинув разом зі своїми побратимами…

У бій йшов з усмішкою

Кирило Сергєєв познайомився з Миколою ще на Майдані. Звідти ж вони й пішли до «Айдару». Так сталося, що саме Кирилові довелося виконувати страшну місію: розповісти молодій дружині Валі, що вона більше ніколи не побачить свого коханого.

Запам’ятав він свого побратима теж людиною з надзвичайною життєрадісною силою.

«Я ніколи не помічав, щоб він чимось був засмучений. Не важливо: весело було чи недуже, він не звертав уваги. І його реакція на найважчі обставини була через призму якогось гумору. Він постійно жартував. І хоч ми почали на певному етапі звикати до втрат близьких, але Коліна смерть стала великою втратою для всіх. Його всі любили. Як людина він викликав лише позитивні емоції», – розповідає Кирило.

7878

Каже, уже на Майдані Микола постійно підкреслював свій потяг до армії: він дуже пишався, що вчився на військовій кафедрі, що проходив військові збори.

«Коли ми йшли на війну, в нього навіть сумнівів не було. У Миколи захист батьківщини був на пріоритетному місці серед його життєвих цінностях. Він навіть позивний змінив, щоб підкреслити серйозність вибору: на Майдані був «Вітер», а в «Айдарі» обрав позивний «Сова», – додає колишній «айдарівець», – нині очільник спілки ветеранів АТО.

Побратим розповідає: Микола поводився так, наче вірив в своє безсмертя, як один зі славних козаків, він у бій йшов з усмішкою. А ще все фотографував, умудряючись приносити знімки навіть з бойових виходів: серед фотографій у його телефоні є світлини, зроблені за 5 хвилин до бою.

А брат Богдан додає розповідь, яку довелося почути від іншого «айдарівця», командира роти Сергія Оврашка (позивний «Динаміт»). Нині «Динаміта» теж немає серед живих: він загинув у грудні 2014-го біля Щастя, де їх розстріляла диверсійна група ворога.

А в тому бою Сергій Оврашко отримав важке поранення тазобедреного суглобу. В госпіталі він розповів братові Королька, Богданові, як їм вдвох вдалося здійснити вилазку і вчинити так, що 2 блокпости казаків і сепаратистів перестріляли один одного. Вони з Миколою вночі здійснили вилазку на ворожу територію між двома блокпостами і вистрелили по обидва боки. Так близько трьох десятків ворогів один одного перестріляли.

Захищав родину, не розповідаючи, що пішов на війну

Микола так і не встиг розказати про все дружині. Одного разу, розповідає Кирил Сергєєв, повертаючись із завдання, їх накрили ГРАДами. Коли вже все стихло, і вони дійшли до своїх позицій – подзвонила дружина. Зробивши знак, аби товариші не видали його, сказав, що побував з друзями на дискотеці.

За добу до загибелі, Микола підійшов до Кирила за порадою: цікавився, чи варто розповісти рідним, де він є. Друг порадив таки зізнатися, а Микола, каже, вже подумував, щоб попросити у комбата відпустку, аби приїхати на Волинь і повідомити рідним особисто, а не телефоном про свій вибір.

«Коля дуже переживав з цього приводу, не знав, як зізнатися. Довгий час вважав, що, якщо його сім’я не знає, то так він їх емоційно захищає. Сказав: «Хлопці розповідають, як їхні дружини хвилюються, а в мене вона хоч не нервується…» – згадує товариш.

13241576_1105871262807121_1870349526_o

Побачити рідних Микола вже не встиг: через кілька годин після тієї розмови всіх підняли на виїзд на Георгіївку, де Герой і загинув. Але напередодні він попросив надіслати з телефону СМС дружині, щоб не хвилювалася. Микола захищав свою сім’ю до останнього: навіть у телефоні номер коханої був записаний так, щоб непосвячені не здогадалися.

«Ми випадково змогли дізнатися номер дружини. Коли вони поїхали на Гергіївку, мене лишили, щоб я довіз відпускників в штаб, аби вони там здали зброю. Вночі ми мали приєднатися до Коліної групи, але нас зняли: упіймали важливого сепаратиста і його треба було передати СБУ. Так я залишився на добу в частині. Вранці, перед тим, як ми мали конвоювати полоненого, з іншого телефону подзвонив Коля і попросив з його мобільного відправити СМС дружині. Сказав код доступу і як записаний номер дружини. Просив відправити декілька повідомлень, що з ним все добре. Першу СМС відправив, а коли я доїхав до Старобільська, мені подзвонили і сказали, що він загинув. Так ми дізналися, кому і як дзвонити. Бо номер дружини був зашифрований, що ніхто б в житті не здогадався. А про брата ми взагалі дізналися після його смерті», – розповідає Кирило.

Смерть Миколи стала для бійців «Айдару» непоправною трагедією: хлопці часто згадують життєрадісного хлопця, який з усмішкою зустрічав будь-яку небезпеку.

***

На жаль, замість того, щоб вітати Миколу з днем народження, сьогодні родичі збиралися не у нього вдома: хто зміг, прийшли на кладовище, де й спочиває молодий чоловік. На могилі вже встановили пам’ятник, а торік в його рідному селі йому відкрили пам’ятну дошку.

13246121_1105871552807092_1405630030_n

Після смерті хлопця, його брат Богдан півроку пробув в зоні АТО, а зараз постійно возить допомогу бійцям, займаючись волонтерством.

Його дружина Валентина лише у вересні минулого року відсудила в держави 609 тисяч гривень матеріальної допомоги, адже чоловік загинув за день до вступу в силу Закону «Про мобілізацію» і вдова з двома дітками не могла отримати навіть цих грошей.

За ці гроші жінка придбала квартиру. Звичайно, не таку, про яку вони з Миколою мріяли, – однокімнатну. Але в тій же таки Бучі, де і хотів залишитися жити її коханий. Валентина сьогодні займається волонтерством: допомагає бійцям, які на передовій і тим воїнам, які повертаються додому, і виховує двох донечок. Цього року, у сім’ї Корольків мала бути п’ята річниця…