Луцькі патрульні: Степан Стецькович

На «ВАРі» продовжується рубрика, у якій ми будемо знайомити наших читачів із патрульними поліцейськими міста Луцька.

Ще декілька місяців тому вони були цивільними людьми, а тепер у формі охороняють спокій та безпеку лучан. Вони першими приїжджають на ДТП, заспокоюють тих, хто вирішив звести квити з життям та вирішують конфліктні ситуації. Вони молоді та завзяті, вірять, що зможуть змінити цю країну на краще.

Сьогодні героєм нашої рубрики став інспектор патрульної служби із четвертої роти батальйону патрульної поліції міста Луцька Степан Стецькович.

***

Я закінчив Луцький університет розвитку людини, фізичну реабілітацію. Потім був Майдан, де все не дуже добре закінчилося 20 лютого. У мене тоді загинув друг… Після того я у складі Правого сектору, який діяв у Луцьку, пішов в АТО. Спочатку був «Азов», потім служив у «Гарпуні» і батальйоні «Дніпро-1». В АТО перебував півтора року, аж до вступу у патрульну поліцію.

***

Зараз вже мало кого хвилює питання Майдану чи АТО… Для людей так: хтось жив, хтось помер – всі живуть своїм життям, про все забули, ніби війна не у цій країні… Якщо просто поспілкуватися з перехожими на вулиці, то люди скоріше хизуються, ніж співпереживають… Війна далеко, а місто ніби не живе в країні, яка воює.

***

Там (в АТО – авт) важко щось змінити. Треба пробувати повпливати на людей тут, вдома, спробувати щось змінити на місці. Я трохи розчарувався у своїх сподіваннях – чомусь думав, що люди у Луцьку набагато порядніші, але по роботі помічаю, що це не зовсім так.

***

Досвід, який я отримав у різних таборах та АТО, відіграв велику роль, але усе як завжди – пізнається на практиці. Моя робота раніше полягала у виконанні функцій спецпідрозідлу. Нова робота не відрізняється суттєво: можливо, механізми інші, але суть та сама – когось затримати чи щось зробити, щоб комусь іншому допомогти.

***

Всі дуже добре знають свої права і постійно нам щось доводять. Але ніхто не говорить про свої обов`язки і не хоче нічого робити, щоб щось змінити. Всі хочуть жити у європейській державі. Але за 20 років не навчилися користуватися елементарним пішохідним переходом. Це абсурд, коли люди хочуть змін, але не готові щось для цього робити.

***

Я розумію, що все не зміниться дуже швидко. Я дав собі приблизно півроку – якщо за цей час нічого не змінилося б, то, напевно, я б не лишився на цій роботі. Але мене приємно здивувало, що в реформу вклали багато зусиль і грошей. Шкода, щоправда, що судова реформа все ламає, але зміни почалися і дають свої плоди. Я сподіваюся так буде і надалі і реформа виправдає себе, а я твердо зможу сказати, що недаремно прийшов у поліцію.

ЧИТАТИ БІЛЬШЕ РОЗПОВІДЕЙ ЛУЦЬКИХ ПАТРУЛЬНИХ

***

Нашій реформі, які і країні, бракує тільки одного – людей честі. Щоб щось змінити, треба цього хотіти – не через гроші чи реформи, бо справа не в реформах, а в людях. Щоб змінити країну треба змінити людей, щоб вони хотіли робити щось для країни, а не задля власного інтересу… не треба нововведень чи законів – треба щоб люди самі усвідомили свою проблему і почали діяти, а не просто нарікали на когось іншого.

***

Я стараюся бути трохи вищим за образи, які ми часто чуємо від порушників. У мене все нормально із самооцінкою, тому коли мене ображать, я не сприймаю цього серйозно. Коли людина сидить у порваних штанах, у неї запах алкоголю з рота, вона не може забезпечити собі достойного життя ще й заважає іншим нормально жити, то сприймати її образи принизливо для себе… Людина, яка поважає себе, ніколи не дозволить собі ображати когось іншого. І навпаки – люди, які не можуть досягти певного рівня, стараються тиснути негативом чи провокувати. Просто не варто до цього опускатися.

***

Колектив відіграє важливу роль, бо з приємними людьми приємно працювати. Але у роботі найбільше мотивує і подобається, коли ти реально допомагаєш людям, коли не просто приїхав, взяв пояснення і поїхав, а реально зробив щось, що допомогло людям. І навпаки – дуже прикро, коли ти хочеш чимось допомогти, але не можеш, бо немає повноважень чи механізму.

Та коли ти таки допоміг, бачиш результат чи люди за це дякують – це найбільший позитив у роботі.

***

Потрібно поважати один одного, поважати своїх колег, друзів і просто людей, які знаходяться із вами на одній вулиці. Треба поважати наше гарне місто і країну, у якій живемо, та її закони. Тоді у нас буде порядок. А ми будемо намагатися добре робити свою роботу і допомагати.

Василина БОРУЦЬКА