Вони захищають нас, а ми маємо захистити їх, – волонтерка про бійців

DSC_4493-768x512

Голова комітету солдатських матерів Наталія Волохата розповіла про те, чому почала займатися волонтерством та чи змінилася ситуація з забезпечення армії за два роки.

Про це інформує БУГ.

З чого розпочалось ваше волонтерське життя?

Все розпочалось з того, як 51-а бригада перебралась на Миколаївський полігон «Широкий лан». Я дізналась, що туди їде автобус з  Волині, швидко виписалась з  лікарні, куди потрапила через переживання за загиблих хлопців під Волновахою. Після тих жахіть, що ми там побачили, зрозуміла, пора щось робити. Було багато намагань зустрітись з Президентом, проте жодного разу так і не вийшло.

Починали зі зборів коштів на нашому міському ринку, люди по-трошки почали приносити передачі для хлопців. Відразу ж почали з’являтись конкретні потреби: кому бронежилет, кому – форму, взуття. Почали тісніше спілкуватись з іншими нововолинськими волонтерами, допомагати один одному.

Наскільки мені відомо, зараз ви також допомагаєте колишнім військовослужбовцям, які мають проблеми з військовою прокуратурою через самовільне залишення частини. На  вашу думку, чому трапилась така ситуація?

У кожного командира взводу, роти, батальйону є підлеглі. Чому ніхто з них не захотів вийти на зв’язок із солдатами? Я не вірю, що не було номерів телефонів. Це ж його обов’язок знати де людина. Нормально розказати, що йому загрожує. Пояснити по-людськи, а не як командир. Але ж вони навпаки почали наїжджати, погрожувати тюрмою. Наскільки багато до цього часу є не вирішених ситуацій, є навіть недемобілізовані хлопці, які до цього часу бояться з’явитись у частину. Хоча пройшов вже рік, зброя не списана. Тепер мусимо їхати в прокуратуру, домовлятись, писати рапорт на демобілізацію. Але настільки реально хлопці залякані, бояться, що відразу заберуть в тюрму. Тим більше, зараз постійно йдуть суди. Не звинувачують начальство, крайніх уже знайшли. Я б сама пішла позаштатним працівником, 4800 чоловік було у бригаді, мінус загиблі, мінус зниклі безвісти. Решту б сама особисто видзвонила. Проблем було би набагато менше.

ЧИТАТИ БІЛЬШЕ: ВОЛИНСЬКА СОЛДАТКА: МИ НАВЧИЛИСЯ ЦІНУВАТИ СІРІ БУДНІ

Які зараз у вас справи, адже війна вже два роки йде?

Богу дякувати, що в мене чоловік відноситься до цього з розумінням. При потребі завжди підвезе, куди потрібно.

Знаєте, скільки раз хотілося все покинути, виснажує дуже. Але тільки хтось з хлопців подзвонить, відмовити не можу. Бо знаю, що нікому вони не потрібні, крім нас. Навіть документи на учасника бойових дій частина зробити не може самостійно. Ось наприклад зараз повернули 14 бригаду до Рівного на полігон, йде демобілізація і знову проблема. Немає звичайнісіньких матраців. І знову волонтери збирають і везуть. Два роки, а все на тому ж місці.  На третій день Пасхи священик в церкві оголосив, що солдатам потрібна допомога на полігон. Такий клич був даний. Як свого часу було з нашими полоненими, знайшли 300 матраців, хліб. Добре, що є такі люди, як Валерій КурстакОлександр Мазурок. Знаєте, що я скажу, комусь цим треба займатись, особливо якщо це ігнорує влада. Не так давно неприємна ситуація з сином трапилась, відмінили пільги його дитині в дитячому садочку, це досить підло на мою думку.

Які у вас будуть поради матерям усіх військовослужбовців, що відслужили і продовжують службу? 

Перш за все хотілось побажати терпіння, наполегливості, адже наші діти потребують підтримки. Вони захищають нас, а ми маємо захистити їх. Дайте хлопцям виговоритись, станьте для них другом.