Луцькі патрульні: Софія Бондар

На «ВАРі» продовжується рубрика, у якій ми будемо знайомити наших читачів із патрульними поліцейськими міста Луцька.

Ще декілька місяців тому вони були цивільними людьми, а тепер у формі охороняють спокій та безпеку лучан. Вони першими приїжджають на ДТП, заспокоюють тих, хто вирішив звести квити з життям та вирішують конфліктні ситуації. Вони молоді та завзяті, вірять, що зможуть змінити цю країну на краще.

Сьогодні героєм нашої рубрики стала інспектор патрульної служби із третьої роти батальйону патрульної поліції міста Луцька Софія Бондар.

***

До роботи у патрульній поліції я навчалася у Східноєвропейському національному університеті, закінчила з відзнакою магістратуру факультету міжнародних відносин. Потім працювала в автосалоні, згодом стажувалася і ПриватБанку, але одразу зрозуміла що це не моє –  я не можу сидіти на місці.

***

Зараз у мене майже немає вільного часу, бо я навчаюся ще в одному навчальному закладі, скоро у мене захист диплому. Тож вільний час я присвячую навчанню.

***

Про відбір у поліцію я почула, коли була у мами на роботі. Я спитала себе: невже ця система може змінитися? я захотіла стати частиною нової системи.

***

Рідні спочатку були дуже «за», вірили в мене і казали, що я підходжу для такої роботи. А вже коли на останньому етапі я пройшла співбесіду і мене запросили на навчання, то помітила  у мами в очах хвилювання. Зараз рідні мене підтримують – завжди поряд, завжди запитують про роботу. Але я кажу – давайте домашнє залишимо вдома,  а службу на службі, адже це батьки, вони завжди хвилюються.

***

Найбільше мені подобається те, що робота дуже різностороння, немає однакових ситуацій, вони не схожі одна на одну. Кожного разу, коли ми приїжджаємо на виклик – щось нове ,ти стараєшся кожної хвилини підтримати людей і кожного разу це відбувається по-іншому.

***

Колеги дуже позитивно відносяться до дівчат на патрулюванняі, бо  іноді нам легше знайти спільну мову із порушниками. Бувають і жорстокі ситуації, неадекватні люди у стані алкогольного спяніння, які можуть нагрубіянити і руки розпускають. Та нас навчали, як працювати у такій ситуації. Я впевнена, що якщо не впораюся одна – завжди є поряд колега, який допоможе. У мене був дуже хороий напарник, з яким ми спрацювалися та розуміли одне одного з напівпогляду.

 

ЧИТАТИ БІЛЬШЕ РОЗПОВІДЕЙ ЛУЦЬКИХ ПАТРУЛЬНИХ

***

Ми всі навчалися разом, усі проойшли в поліцію на одному і тому самому етапі, тому немає різкої межі між керівником і патрульним. Ми завжди спілкуємося як у повсякденому житті, але розуміємо, що наказ командира – це наказ командира.

***

У кожній ситуації бувають різноманітні нюанси. У мене немає непорозумінь із працівниками міськвідділу. Колеги іноді розповідають, що їм не завжди ідуть на зустріч, не хочуть складати протоколи, бо потім треба правопорушників доставляти до  суду. Проте, на мою думку, співпраця є. Зараз змінився керівник міськвідділу, він хороша людина і я бачу, що зміни йдуть на краще.

***

Найбільше запамятовуються дебошири, які напідпитку простягають руки навіть до патрульних та люди, які ще не зрозуміли, що ми працівники правоохоронних органів і до нас потрібно ставитися з повагою і виконувати наші вимоги, а вони навпаки намагаються далі вчиняти порушення.

***

Люди мають зрозуміти, що  якщо патрульний виніс постанову, він зробив це не з власних переконань, а тому, що людина порушила закон.

***

У нас була ситуація, коли патрульний їздив у Львівський апеляційний суд через одного правопорушника, і суд прийняв рішення на користь правопорушника. Це дуже прикро, бо у цій ситуаціі у нас навіть було відео-доказ, а постанову всеодно скасували.

***

У ситуаціях,коли є порушення, люди повинні телефонувати на 102, а не казати, яка погана поліція що чогось не помітила і проїхала повз. Нас насправді не так багато, тож відреагувати абсолютно на всі правопорушення ми не можемо. А ще нам потрібна довіра.

***

Ми прийняли присягу про те, що готові служити і захищати свій народ і будемо все робити для цього.

Василина БОРУЦЬКА