Гунчик: Не можна допустити повторення «шацьких» помилок

У новому інтерв’ю голова Волинської обласної державної адміністрації Володимир Гунчик говорив про децентралізацію, кадрові рішення, проблеми профтехосвіти, нововолинські труднощі, декомунізацію та Великдень.

Інтерв’ю з посадовцем опубліковане на сайті ОДА.

 

– Володимире Петровичу, пропоную розпочати з теми актуальної, розтиражованої, але складної для розуміння – децентралізації. Реформа – в дії. На Вашу думку, наскільки ефективна вона з огляду на нинішню ситуацію в країні? Й чи немає прихованої загрози, що передача повноважень на місця – ніщо інше, як спосіб перекласти проблеми з хворої голови на здорову?

– Вважаю, що процес децентралізації незворотній. І якщо, йдучи цим шляхом, ми той процес загубимо або ж із невідомих для обох сторін причин зупинимо, то лише втратимо. Перші етапи децентралізації – в головних кроках. Мова – про бюджетні можливості. Другий рік поспіль місцеві бюджети мають реальну можливість оцінювати ситуацію з точки зору споживача послуг або ж того, хто користується коштами. Думаю, що у більшості випадків й у контексті формування бюджетів від перших кроків – задоволення.

На прикладі нашої області бачимо, що міжбюджетні відносини між центром і регіонами дали можливість сконцентрувати значні кошти для вирішення соціально-економічних проблем: були власні кошти й разом із тим держава не відмовилася від підтримки в частині освітньої субвенції, медичної, через фонд регіонального розвитку. Тобто держава продовжує підтримувати регіон, але разом із тим не зазіхає на ті кошти, котрі у розпорядженні місцевих громад від перевиконання бюджету. Це і є головним принципом децентралізації міжбюджетних відносин. Перші кроки й можливості для розвитку отримали об’єднані громади…

 

– Дійсно, сьогодні об’єднані громаді, котрі постали відносно недавно, роблять перші кроки. Чим позначився цей етап старту громад у самостійне плавання?

– Емоції. Радість від умовної самостійності. Усвідомлення значимості власних рішень і поки, на жаль, відсутність відчуття відповідальності.

 

– Повертаючись до загроз: частково об’єднані громади переймають повноваження місцевих рад та адміністрацій. Де гарантії, що в результаті не отримаємо щось, на кшталт, міні республіки, вплив на котрі буде мінімальним?

– Сьогодні це нагадує мені перетягування ковдри. І в першу чергу у кадровій політиці. Бо об’єднані громади (але я вважаю таке рішення неправильним) почали переманювати спеціалістів із апаратів райрад та адміністрацій, встановивши рішеннями виконкомів більші зарплати. Але при цьому до кінця не проаналізували власну спроможність. Окрім того, облдержадміністрація пообіцяла максимальну підтримку. Громади ж вирішили скористатися цим, як статусом-кво. Можливо, то й правильно, бо, як відомо, кувати залізо потрібно доки воно гаряче. Дуже добре розуміють: тільки піде масове створення об’єднаних громад, то влада в області не зможе так допомагати громадам, як першопрохідцям. Я особисто так і націлював, кажучи, використати шанс. Одначе, то в жодному разі не повинно применшувати відповідальності.

Днями відбулася нарада у Голобах Ковельського р-ну і я вперше довів керівникам громад, що за перше півріччя 2016 року облдержадміністрація ініціюватиме аудит роботи об’єднаних громад. Не будемо чекати, доки мине рік й громади нароблять помилок. Ще раз доведемо, лише об’єднання зусиль в усіх питаннях, від бюджету до кадрових моментів, дадуть результат. Якщо ж громада буде вважати себе міні-республікою – то велика помилка. І наслідки будуть у формі адекватної відповіді райради при проханні про допомогу, адміністрації та інших представників влади. Завдання адміністрації – знайти компроміс між бажанням утвердитися у місцевих громад і заздрощами окремих чиновників, котрі бачать транзитний рух коштів, але не мають права вирішувати, куди їх спрямовувати. Має бути розуміння того, що завдання одні.

Напевне, наступним кроком стане об’єднання об’єднаних громад. Я так вважаю. Можливо, у деяких районах уся громада стане об’єднаною. Тоді виправдано постане питання, а що робити адміністрації та райраді? Це проблеми, які переважно ляжуть на плечі депутатів Верховної Ради, Кабміну. Ми теж розмірковуємо над цими питаннями. Й свою позицію я висловлював.

 

– Мова про Шацьку об’єднану громаду?

– Й не лише. Старовижівську. Ці дві – однозначно. Можливо, Турійська.

 

– Щодо Шацької об’єднаної громади… Нещодавно Ви привселюдно визнали: у цьому плані є недопрацювання. Мовляв, гору взяв принцип об’єднання як об’єднання, а не економічної спроможності. Запропонували й вихід: розширити громаду. Але Світязька та Пульмівська сільради – дуже особливі місця й представники місцевого самоврядування навряд погодяться…

– Керівництво рад буде проти цього процесу чи мешканці?

 

– Місцеве самоврядування, котре, безумовно, має вплив на формування думки громади.

– Мало! Мало вплив на мешканців допоки не постала Шацька об’єднана громада. Вона забере на себе частину повноважень і частину коштів із районного бюджету. Тепер навряд чи райрада зможе підтримувати місцеве самоврядування, зокрема Світязьку та Пульмівську ради, як було раніше. Тепер субвенція іде в об’єднану громаду окремо. Напевне, інші сільські ради, які не стали об’єднуватися, цей дискомфорт відчують. Можливо, не зараз, а через місяць. Тоді виникне запитання: чому голови сільських рад не інформували населення, як відповідні новації відображаються на розвиткові інфраструктури, освіти, медицини, малочисельних школах тощо. І не сільський голова вирішуватиме питання, а громада, люди. І єдиний шлях – створити адекватні умови: або влитися у існуючу громаду, або ж Пульмо та Світязь об’єднаються між собою. У такому разі облдержадміністрація оцінюватиме їхню спроможність.

Звичайно, ми хотіли одразу отримати одну потужну об’єднану громаду. Але все, що робиться, – до кращого. Тепер на прикладі Шацького району маємо можливість вибудовувати модель створення єдиної громади на базі цілого району.

«Один раз сказав і більше до теми повертатися не стану: в моїй команді немає регіоналів. І не буде»

 

– Якщо ми зачепили тему місцевої влади, зокрема влади у Шацькому краї, то нелогічно, певно, проігнорувати тему, котра – на вустах: ситуація, що склалася у виконавчій владі. Голова тамтешньої райдержадміністрації активно висловлюється, й не завше у позитивному тоні, про дії обласного керівництва, адресує листи Президентові, при цьому шацького прориву не відбулося. Але й кардинальні кадрові рішення відсутні. З точки зору стороннього спостерігача, даруйте, але складається враження, що голові облдержадміністрації не вистачає сили волі…

– Не хочу робити нічого, що йтиме у розріз із законом. Я запропонував голові Шацької райдержадміністрації написати заяву на звільнення, як особі, котра не може забезпечити виконання завдань, що стоять перед районною адміністрацією та персонально головою. Потрібен час, аби районна влада всіх рівнів зрозуміла крок голови облдержадміністрації. Можливо, непопулярний, такий, що не зовсім задовольняє ще діючого голову райдержадміністрації. Але цей крок спрямований, аби врахувати всі зауваження, що надійшли від депутатів райради, сільських голів. Я дав можливість голові райдержадміністрації змінити ситуацію, навіть підказував, на чому потрібно зосередити увагу. Але реакції не було. Тому ситуація не в тому, що мені не до вподоби колір очей того чоловіка. Натомість було невиконання завдань. У Шацькому районі виник конфлікт і його потрібно вирішувати. Думаю, найближчим часом так і буде відповідно до закону.

 

– Двох голів райдержадміністрацій нарешті нещодавно призначено. Процес надто затягнувся  і це – мінус, одначе у владні крісла сіли пропоновані Вами люди – то плюс. Єдиний район, що зостався без голови, – Іваничівщина. Місцеві ЗМІ писали про ймовірне призначення з когорти колишніх регіоналів. Що скажете?

– Сьогодні ЗМІ знають навіть те, чого я і не думав (сміється, – авт.). Є певна політична лінія видати бажане за дійсне в окремих персон у Іваничівському районі, а також тих людей, які балотувалися у депутати від району. Один раз сказав і більше до теми повертатися не буду: в моїй команді немає регіоналів. І не буде. Те, що ведемо пошук гідної кандидатури на посаду голови Іваничівської райдержадміністрації і, можливо, ведемо його довше, аніж хотілося би, свідчить про те, що особливо прискіпливо придивляємося до того, хто обійме відповідну посаду. Не можна допустити повторення «шацьких» помилок. Сьогодні, завтра чи післязавтра, але голову в Іваничах призначать і то буде людина, котра працюватиме в команді Президента. Забезпечуватиме виконання рішень глави держави, уряду, указів, законів. Упевнений, то буде авторитетна й шанована в районі людина.

 

– Гунчик – чи не єдиний голова облдержадміністрації з катастрофічно обмеженою кількістю заступників. Із чим варто пов’язувати такий момент: невтомним бажанням тримати ситуацію в руках, чи й тут – не без політичної складової та підкилимних ігор у столиці?

– Скажу, щодо голів райдержадміністрацій і щодо заступників голови облдержадміністрації працюємо оперативно. Щойно звільнилася посада першого заступника – упродовж місяця внесли пропозицію призначити Олександра Степанцова (нині – радник голови облдержадміністрації, – авт.). Мені здається, що сьогодні в структурах управління на рівні держави руки не доходять до кадрових проблем на місцях. Або ж, скажімо, то не є особливо важливим фактором, бо область працює, забезпечує виконання показників, реалізовує завдання. Можливо, потрібно було нагнітати ситуацію: казати, що роботи не буде взагалі… Натомість знаходимо вихід – призначаємо радників. Продовжую доводити, що посада першого заступника потрібна і, на превеликий жаль, левову частину його роботи голова узяв на себе. Але це неправильно. І хочу, щоби мене почули і в Кабміні, і в Адміністрації Президента.

«Формувати систему професійно-технічної освіти, не враховуючи пропозиції й потреби роботодавців, – хибна позиція»

 

– Пропоную змінити тему нашої розмови: Волинь, як і решта регіонів, дістали «у власність» проблему з фінансуванням закладів профтехосвіти. Кошти субвенційні та з обласного бюджету не стали абсолютною панацеєю. Ваш варіант подальшого розвитку подій?

– Потрібно виконувати закон. Подобається чи ні, але документ прийнятий. І сьогодні той же закон гласить: органи місцевого самоврядування повинні забезпечити фінансування закладів профтехосвіти з місцевих бюджетів. Веду мову про міста обласного значення. А обласна рада – тих, які розташовані на території області. Представницький орган свої функції виконує. Місто Луцьк, попри всі проблеми з бюджетом і питаннями розвитку, узяло на себе відповідні зобов’язання і фінансує профтехосвіту. Проблеми – у Ковелі, Володимирі та Нововолинську. Тому хочу поговорити саме в цьому контексті… Коли аналізую розподіл вільних залишків у бюджетах цих трьох міст, то бачу, що там було достатньо коштів на утримання профтехосвіти доки держава прийме остаточне рішення фінансувати 50 на 50. Поки ж ініціатива на боці обласної влади. Але ми готові сідати й обговорювати питання реформування системи профтехосвіти на теренах області й відстоювати інтереси міст обласного значенні у Кабміні. Проте ніхто не дає право жодному міському голові не виконувати норми закону.

Аби впорядкувати ситуацію започаткували цикл нарад. Перша відбулася буквально вчора. Зібралися роботодавців, фінансистів й розпочали консультації та дискусії, яким чином впроваджувати реформу закладів і системи професійно-технічної освіти на теренах області загалом.

Аби вивчити досвід іноземних партнерів заступник голови облдержадміністрації Світлана Мишковець побувала з делегацією у Єстонській Республіці. Багато цікавого побачили волиняни і це можна в подальшому використати. Реформу потрібно проводити й розпочинати вже. Основою має стати бачення формування системи з точки зору замовника. Тому й залучаємо роботодавців. Місяць тому звернувся до об’єднання роботодавців Волині з проханням подати пропозиції щодо затребуваних професій та необхідної кількості фахівців.

Що потрібно зробити, аби підвищити рівень професійно-технічної освіти і яка в цьому роль роботодавців, держави, органів місцевого самоврядування? 99,9% випускників – основа для розвитку бізнесу. Формувати систему професійно-технічної освіти, не враховуючи пропозиції й потреби роботодавців, – хибна позиція. Бо нині – то прихована форма отримання середньої освіти і, можливо, морально-матеріальна підтримка малозабезпеченим сім’ям. А повинно бути інакше. У Єстонії, до прикладу, є середня школа на дев’ять класів, далі – професійна освіта, а для отримання середньої освіти – гімназії і, звісно, вищі навчальні заклади. В нас же поєднується шкільна програма і професійно-технічна підготовка. І в більшості випадків останній відводиться не більше 15% часу. Чому? Застаріла матеріально-технічна база, виробнича практика – умовна, формальна. Така система не має права на подальше існування. Є середня освіта і професійно-технічна. Їх потрібно розділяти. І головна роль у реформі відводиться замовнику. А ним, до слова, може бути не лише бізнес, а й влада. Готують же спеціалістів для комунальних підприємств, освітніх та культурних установ. Завдання влади – подбати аби реформування здійснювати не через коліно, а сплановано. Й аби ці кроки мали державну підтримку.

 

– У Нововолинську ситуація найбільш критична, позаяк міська влада категорично відмовляється фінансувати відповідні заклади. Зрозуміло, що то – помітний фінансовий тягар і рішення держави про передачу відповідних функцій можна активно критикувати, але… Позиція ігнору для Нововолинська дуже зручна, але ж то – ніщо інше, як порушення закону…

– Поки все лежало на плечах держави, у Нововолинську не нарікали. Заклад знаходився на території Іваничівського району, облікувався у місті, податки йшли туди ж, міський голова впливав на процес тощо. Щойно постало питання фінансування – проблеми. Розумію, але… Нещодавно годину спілкувався з начальником фінуправління Нововолинської міської ради: шукали можливостей впорядкування ситуації. Але я побачив проблему не з профтехосвітою, про що говорить міський голова, а проблему формування бюджету Нововолинська. При населенні в 60 тисяч, міська казна – 75 мільйонів гривень, тоді як у Ковелі при 70-ти тисяч населення цифра інша – 140 мільйонів гривень. Чому так? Невже в Ковелі більше промислових підприємств? Ні. І поїхало: шахти не там, училище не там… Тому вже провели настановчу нараду. Робоча група під моїм головуванням надає допомогу Нововолинській міські раді проаналізувати ситуацію з бюджетом, зокрема й розглянемо питання фінансування профтехосвіти.

 

– Черговий освітній біль – малокомплектні школи. Зрозуміло, що не може один учень вартувати у 80 тис. грн, як є у малокомплектних школах. Вихід один – здешевлювати витрати шляхом реорганізацій чи закриття. То як же зробити цей процес не таким болючим, особливо для дітей та батьків?

– Поки Державний бюджет ніс витрати, ніхто за цю проблему не згадував. Тільки держава стала говорити про децентралізацію та передачу повноважень (те, з чого ми починали розмову), пішли клопотання: відсутні на це кошти. Держава ж каже: проаналізуйте ситуацію. І дає час. Тут з’являється ще одна проблема: місцеві органи влади, представники громади не сприймають такої позиції й хочуть подальшого фінансування малочисельних шкіл із державної казни. Разом із тим, ніхто упродовж усього періоду аналізу ситуації не згадав про якість такої освіти. А потім маємо випадки, що випускники з середнім балом 10 – 11 у атестаті складають іспити у військовому ліцеї на рівні 3 балів. Я ж дуже скрупульозно підходжу до цього питання, бо мене турбує працевлаштування вчителів, і тут – соціальна складова. Наше завдання – не закрити школи, а спрямувати дітей у ті заклади, де вони отримають вищий рівень знань, бо є хороша база й кваліфіковані спеціалісти. Пробачте, але не може вчитель фізкультури викладати математику, а праці – іноземну мову. Абсурд, коли в одному класі – учні різного вікового цензу. А як вам: п’ять учнів і шість вчителів у закладі?..

Тому держава й запропонувала вивчити ситуацію, а також підтримку – шкільні автобуси, передавши субвенцію на їх закупівлю з розрахунку на співфінансування у співвідношенні 50 на 50. Держава готова через фонд регіонального розвитку та соціально-економічний фонд підтримати фінансово кожну школу, до якої підвозитимуть учнів із малочисельних, котрі підпадають під реструктуризацію. Але є питання до місцевої влади. Це працевлаштування вчителів, використання майна, яке залишиться після закриття, довезення дітей. Так, проблем багато. Але якщо їх не піднімати, вступить у дію закон і з 1 вересня малочисельні школи держава перестане фінансувати. Ми залишимося один на один зі своїми проблемами. Тому чим раніше розпочнемо реформу в освіті, зокрема й у профтехосвіті, також щодо малочисельних шкіл, тим кращий результат матимемо. Ми повинні зробити серйозний крок, аби наші діти, отримавши освіту, могли конкурувати з європейцями. Реформа спрямована на позитивні рішення. Правда, на першому етапі вони не надто популярні. Та разом із тим, місцеві органи влади мають стовідсоткове право самостійно вирішити фінансувати чи ні малочисельні школи. Якщо є кошти у місцевих бюджетах – жодних заперечень. Але, упевнений, рано чи пізно прийде розуміння, що потрібно утримувати базові та опорні школи.

«Критика критикою, а процес іде… Вдалося довести органам місцевого самоврядування, що співфінансування – це форма спільної участі громад у вирішенні соціально-економічних питань»

 

– У 2015-му й на початку 2016-го кілька помітних об’єктів, переважно освітніх, добудували, здали в експлуатацію й запустили в роботу. Школа у Житнівці, садочок у Холоневі, спорткомплекс у Мар’янівці – далеко не весь перелік, що вдалося довести до ладу, залучивши кошти ФРР. Формували перелік на 2016. Які об’єкти туди потрапили й що будуватимуть цього року?

– Співпраця з Мінрегіонбудом та іншими міністерствами через фонд регіонального розвитку продовжується і у 2016 році. Сформовано та передано на Міністерство регіонального розвитку України та Міністерство фінансів перелік із 21-го об’єкта на загальну суму в 95 мільйонів гривень. То без врахування співфінансування у розмірі 10 %, а це – ще 9 мільйонів. Тобто загалом – біля 112–114 мільйонів. На сьогодні комісією Мінрегіонбуду погоджено 17 об’єктів, і документи вже передані в Кабінет Міністрів України. Ще чотири об’єкти залишилися поки відкритими, там де відсутнє співфінансування з місцевих бюджетів, і один із найбільших об’єктів – це середня школа в селищі міського типу Шацьк. Я зустрічався з головою новоствореної об’єднаної громади і ми домовилися про максимальне сприяння з усіх рівнів, щоби отримати це співфінансування. Але передусім, звичайно, повинна бути позиція Шацької об’єднаної громади і Шацької районної ради. Можливо, трішки випереджаю події, але звернувся з відповідною пропозицією до наших фінансистів і вони включили в проект розподілу вільних залишків обласного бюджету 2016 року близько 1,8 мільйона на цю школу як частинку співфінансування.

Є ще три об’єкти у Володимир-Волинському, Ковельському і Ківерцівському районах, де ведуться відповідні перемовини. Якщо це буде підтверджено фінансуванням, то й по інших об’єктах матимемо можливість десь до середини травня місяця активно включитися в початок робіт. Станом на сьогодні я підписав відповідні розпорядження, аби по тих об’єктах, де є вже співфінансування з місцевих бюджетів, розпочати будівництво.

 

– Карма голови облдержадміністрації Володимира Гунчика – шукати можливостей завершити розпочате попередниками будівництво. Розумію, що точну цифру ви мені не скажете, одначе… Який відсоток волинських довгобудів вдалося завершити й що у планах на найближчу перспективу?

– На 1 липня 2014 року, вступивши в посаду, отримав у спадок на 450 мільйонів гривень незавершеного будівництва. За 2014-й і 2015 роки на 150 мільйонів завершили: школи, садочки, об’єкти соціальної інфраструктури. Фактично 30 % від того, що отримав, вдалось закрити. Залишилися ще на 300 мільйонів. Якщо цього року всі завдання через фонд регіонального розвитку і через соцеконом, а також питання через обласний та місцеві бюджети будуть виконані до кінця року, то, я думаю, з цих 300-т ще на 120-140 мільйонів закриємо довгобуди. Щоби можна було геть все закрити у 2017 році, потрібно активно працювати з Мінрегіонбудом уже по проектах 2017 року. Що, зрештою, ми зараз і робимо на сесіях міських, селищних, обласної рад. Потрібно донести депутатам, що з кожним роком якість довгобудів погіршується, і якщо ми в 2016-2017 роках з цими об’єктами не закінчимо, то… доведеться розбирати на будівельні матеріали. Звичайно, будуть величезні збитки для місцевих бюджетів, обласного вцілому.

 

– Ламаючи стереотипи й закостенілу споживацьку психологію, ви запропонували громаді Башликів Ківерцівського р-ну взяти безпосередню участь у зведенні в селі такого необхідного навчального закладу. Гадаєте, такий підхід виправдає сподівання?

– Вистачало скептиків, коли ми говорили у 2014 році про запровадження системи співфінансування з різних бюджетів. І, пам’ятаю, як на одній із сесій обласної ради лунали критичні зауваження на адресу голови облдержадміністрації: мовляв, він хоче під себе підім’яти всі бюджети і створити так званий обласний фонд регіонального розвитку. Але критика критикою, а процес іде… Вдалося довести органам місцевого самоврядування, що співфінансування – це форма спільної участі громад у вирішенні соціально-економічних питань. Тепер ми переходимо до залучення не тільки місцевих бюджетів, а й безпосередньо мешканців, які проживають на тих чи інших територіях. Чому я це зробив у Башликах? Село дійсно потребує школи. Село велике, але, повірте мені, село не бідне. Бачив, який стоїть церковний храм і, зрозуміло, скільки коштів на нього було витрачено. Коли запитав: а хто будував церкву? Відповіли: громада за свої власні кошти. Виникає запитання, чому церкву громада змогла побудувати, а в спорудженні школи не може взяти участі? Не кажу, що селяни повинні звести школу. Але долучитися – так. Тому я й звернувся до громади з цією пропозицією.  Маю намір у травні місяці зустрітися з представниками цієї громади. Попередня домовленість була. Тож я ще раз спробую в процесі спілкування пояснити, довести мешканцям цього села, що тільки спільними зусиллями ми можемо вирішити проблему школи. Держава через фонд регіонального розвитку, обласний, районний, сільський бюджети і громада, об’єднавши зусилля, зможуть реалізувати проект у найкоротші терміни. Якщо в наступному році розпочати, то в 2018 року можна завершити.

«Я думаю, що 12 травня під час чергової сесії обласної ради, про яку оголосив голова обласної ради, питання розподілу вільних залишків буде завершено»

 

– На продовження теми фінансів і можливостей: остання сесія обласної ради минула у світлі нарікань про відсутність подання розподілу вільних залишків. Зрозуміло, що депутати очікують того моменту, коли голова облдержадміністрації, як і передбачає норма закону, запропонує варіант, на що й скільки витратити. Знаю, що робота в цьому напрямку ведеться й активна. Привідкрийте завісу таємничості, на що облдержадміністрація пропонує спрямувати вільні залишки?

– Вільні залишки в обласному бюджеті діляться на три категорії: це кошти, які держава виділила у вигляді субвенцій, державні кошти – субвенцій, які залишилися з минулого року, і кошти обласного бюджету, які зосталися і перейшли на 2016 рік. По перших двох позиціях вплив депутатів обласної ради мінімізований, тому що це цільові кошти й перекинути їх з програми на програму практично неможливо… Для прикладу: шкільні автобуси – 27 мільйонів, їх не можна використати інакше. Натомість щодо коштів обласного бюджету, то право депутатів – самостійно розпоряджатися цими коштами. На що планує їх витратити обласна державна адміністрація? Звичайно, спочатку на цільові обласні програми, програми соціального забезпечення, підтримки воїнів АТО, програми територіальної оборони тощо.

Чому ми, скажімо, не подали розподіл вільних залишків у лютому місяці чи навіть у січні? Перше питання: перша сесія, яка й повинна була затвердити бюджет за захищеними статтями, відбулася лише в кінці лютого. Хоча розраховували, відверто кажучи, що ця сесія відбудеться в кінці грудня. Тому розподілили обласний бюджет на дві частини. Перше – це захищені статті (заробітна плата, енергоносії, інші невідкладні питання). Після цього голова обласної державної адміністрації оголосив, що звернувся до депутатів сільських, селищних рад, міських та районних рад, райдержадміністрацій з проханням надати пропозиції щодо моментів, пов’язаних із вирішенням соціально-економічних питань, розвитку регіонів, паралельно враховуючи ситуацію з фондом регіонального розвитку і так званим соцекономом із Державного бюджету.

Я акцентував увагу на цьому, і ще раз скажу, що досі по Фонду регіонального розвитку кінцевого рішення немає, тому якоюсь мірою ми повинні захистити ті проекти. Мова про ту ж Шацьку середню школу. Немає кінцевого рішення, не прийняв Кабінет Міністрів й за розподілом коштів соціально-економічного розвитку.

До речі, сьогодні продовжують активно надходити пропозиції по соціально-економічному розвитку області від самих депутатів обласної ради. Тільки упродовж кількох останніх днів квітня 2016 року отримав 26 листів за підписом голови обласної ради і його заступників із проханням включити відповідні пропозиції в розподіл вільних залишків обласного бюджету. І скажу відверто, що це актуальні пропозиції. Таким чином обласна державна адміністрація повинна весь час працювати над відповідними змінами, продовжуючи або наздоганяючи одну пропозицію іншою. Мною було прийнято рішення припинити прийом цих пропозицій, бо так ми ніколи не розподілимо вільних залишків. Середа, четвер, п’ятниця, три дні підряд структури обласної державної адміністрації готують пакет документів із пропозиціями для внесення в обласну раду по розподілу вільних залишків, серед яких – реалізація обласних програм, пропозиції від депутатів обласної ради, пропозиції від сільських, селищних рад, громад. Ми домовилися з головою обласної ради, що направлю на попередній розгляд ці пропозиції. І сьогодні я отримав відповідні пропозиції від громад, депутатів включити додатково те і те, але це безкінечний процес, тому намагатимуся пояснити депутатам, що буде ще перевиконання бюджету за перше півріччя і зможемо згодом додатково внести зміни до бюджету. Але нині потрібно цей процес уже завершувати. Я думаю, що 12 травня під час чергової сесії обласної ради, про яку оголосив голова обласної ради, питання розподілу вільних залишків буде завершено.

 

– Кошти – це можливості. Завдяки перевиконанню показників митниці Волинь розпочала ремонт одіозного шляху від Луцька до Львова. На якій стадії нині роботи?

– Роботи активно проводяться. Щодо перших двох етапів тендерів, які були проведені в березні, то роботи з фрезерування відповідних ділянок і укладки вирівнюючого шару практично завершенні. Ми провели цілий комплекс нарад, де ретельно розглядали ці питання. На ділянки, де ведуться ремонтні роботи виїжджали експерти, представники контролюючих структур, громадських організацій та ЗМІ. Якістю робіт генпідрядників задоволений і, думаю, що в цілому всі роботи будуть завершенні у відповідності з графіком. 5 квітня провели тендер на решту ділянок. 25-26 квітня будуть завершенні процедури із підписанням договорів і наші генпідрядники стануть до роботи повністю на всій ділянці дороги – від кордону Львівської області до межі міста Луцька. Нам потрібно досить активно продовжити працювати з митницею, можливо, там теж не все добре зараз, і можливо, ми зупинимося на цьому питанні окремо, але коштів на завершення першого етапу в нас достатньо.

Є фінансовий запас, щоби продовжити роботи на другому етапі на ділянках, які були розглянуті на тендері 5-6 квітня. Завдання стоїть, щоби не тільки виконати роботи по дорозі «Луцьк–Львів», а й за рахунок економії коштів, які утворилися від реалізації перших тендерних закупівель (ми зекономили на перших двох тендерах близько 17 мільйонів гривень), провести цілий комплекс робіт на окружній дорозі від рівненського напрямку на львівський. Якщо будуть успішно виконанні завдання по митниці, можливо, вдасться спрямувати ці кошти на інші дороги державного значення.

«…це – не стільки проблема митниці, як проблема  іміджу Державної фіскальної служби та Волинської області»

 

– А що кажуть у Києві: «революція» на митниці не стане саме тим аргументом зі знаком мінус, аби переформатувати грошові потоки, за які, зрештою, й будується згадана дорога?

– Якщо говорити про ситуацію на Волинській митниці, я би розділив її на складові. Перша складова це – необдумані кроки керівництва фіскальної служби щодо регулярних змін керівництва Волинської митниці. Не розумію, чому так і не було прийнято рішення про призначення керівника Волинської митниці. Волинська обласна державна адміністрація направила на громадську раду дві кандидатури на погодження. Громадська рада погодила, я підписав відповідні подання і спрямував Державній фіскальній службі. Щодо жодної з кандидатур рішення не було прийнято. Чомусь… Залишалися виконувачі обов’язків. І поява ще одного збурила колектив митниці. Їм набридло весь час працювати у тимчасовому режимі. І тут повністю підтримую людей, підтримую їх і в тому, що нове керівництво митниці не подумало над тим, що потрібно врахувати й думку колективу. Приїхали чергові «варяги» з Чернігівської області, зайняли ключові пости. Не думаю, що сьогодні є така гостра потреба залучати додаткові ресурси з інших митниць, бо в нас немає професіоналів на Волинській митниці. Якщо є зловживання і керівництво Фіскальної служби говорить: там скрізь корупція, хабарництво, то чому цим питанням не займаються правоохоронні органи? Чому декларують зловживання на Волинській митниці, але на превеликий жаль, не бачимо результатів конкретних, щоби когось притягували до відповідальності? Крім того, приходячи на відповідну посаду, керівник повинен завжди думати, як йому заручитися підтримкою колективу. На превеликий жаль, замість підтримки пан Шавлак отримав тільки антидію.

Днями був у Римачах на митниці  знову і вкотре озвучив позицію голови адміністрації: поки утримуюся ставити підпис на документах – погодженні. Пропоную обговорити кандидатуру Олександра Шавлака під час засідання громадської ради при облдержадміністрації, як це практикували раніше. Не змінюю думки, що будь-які непорозуміння потрібно вирішувати, шукаючи спільних точок дотику. Тому не захищаю жодну зі сторін цього конфлікту, бо я – не арбітр, а голова облдержадміністрації – особа зацікавлена в нормальній роботі митниці та надходженні коштів до бюджету з перевиконання індикативних показників. Моя пропозиція – проводити відкритий конкурс.

 

– Непорозуміння на митниці… Для Волині, для її іміджу такі ситуації не на користь…

– Цілком згоден, що це – не стільки проблема митниці, як проблема  іміджу Державної фіскальної служби. То сьогодні питання роботи Волинської митниці – вікна України в Європейський Союз. І наші сусіди, напевне, теж дивляться і дивуються, чому ми не можемо ці питання вирішити упродовж довгого періоду часу.

Для нас це – не тільки відповідні кошти, які акумулюються на спецрахунках обласної державної адміністрації на відновлення доріг. Для нас, в першу чергу, і відповідний імідж Волинської області. Тому вирішувати потрібно досить швидко і приймати це рішення потрібно незалежно від того, чого хоче і колектив, і новопризначений виконувач обов’язків. Найкращий варіант – оголошення конкурсу на посаду начальника Волинської митниці. Ми говорили про те, що деякі митниці мають бути передані в управління іноземних кампаній, розказували, що повинне бути незалежне управління. Прописати умови конкурсу і дати можливість представникам із різних регіонів України взяти участь у цьому конкурсі. І тоді представники Чернігівської митниці, Одеської, Львівської, Волинської або люди, які взагалі ніколи не мали відношення до митниці, нехай беруть участь, представляють свої програми, приходять і очолюють колектив. Але ми будемо чітко розуміти, з якими намірами ці люди приходять і це є якраз спільна відповідальність обласної державної адміністрації, Державної фіскальної служби і колективу, який сприйме відповідні дії нормально, бо вже ці рішення не залежали від бажання і волі якихось конкретних керівників.

«Упевнений в тому, що процес декомунізації буде доведений до кінця»

 

– Менш публічним, одначе не менш важливим є процес декомунізації. Наскільки ефективно вдалося позбутися волинянам залишків комуністичного минулого?

– Волинь – патріотичний край. І ми завжди відносилися з високою повагою до людей, які захищали незалежність України. Саме на Волині була створена Українська повстанська армія.

На жаль, наші сільські, селищні ради, як завжди, не дуже поспішають у прийнятті рішень, пов’язаних із ліквідацією залишків комуністичної епохи на території України. І тому обласній державній адміністрації доводиться сьогодні в деякі питання втручатися. Я підписав відповідне доручення на голів районних державних адміністрацій, сільських, селищних голів, в якому не просто попросив, а відповідно до закону про декомунізацію зобов’язав сільських та селищних голів до кінця квітня, максимум до 15 травня прийняти всі рішення по перейменуванню вулиць, сіл, селищ, мікрорайонів, які носять залишки прокомуністичних настроїв.

Вважаю, що в даному питанні не досить активно спрацювали наші активісти, бо їхня підтримка і їхня позиція повинні були бути базовими у відстоюванні національних інтересів і вирішенні питання декомунізації. Але, видно, десь всі думали, що це не є особливо важливим завданням, за винятком тих патріотів, які продовжують звертатися в обласну державну адміністрацію і нагадувати нам, що ми зобов’язанні разом із органами місцевого самоврядування забезпечити виконання цього закону. Впевнений в тому, що процес буде доведений до кінця. Але також хочу сказати, що відповідальність органів місцевого самоврядування є першочерговою, бо саме сільські, селищні ради, міські ради мають право, згідно всіх нормативних і юридичних документів, приймати такі рішення. Тільки в тому випадку, коли сільська, селищна рада офіційно відмовилась або ж прийняла рішення не перейменовувати, вступають в дію інші аспекти закону. Тоді обласна державна адміністрація вносить відповідні проекти рішень Кабінету Міністрів або Верховної ради України.

«А коли хтось хоче зробити силою, заставляючи людей або захоплюючи храми, як з боку однієї церкви, так і з боку іншої церкви – це вже незаконні дії»

 

– Волиняни традиційно люди віруючі. Окрім того, традиційно лояльні до представників інших конфесій, і історія – тому яскравий приклад, позаяк саме на теренах краю спільно уживалися різні народності й представники різних конфесій. Одначе у 2015-му було кілька тривожних дзвіночків. Якою є ситуація нині?

– Охочих розхитати ситуацію у міжконфесійних відносинах багато. Це і наші супротивники з закордону, які через питання інформаційних воєн вносять відповідні розколи між релігійними громадами, це і охочі розхитати ситуацію з боку самих релігійних громад. Позиція голови обласної адміністрації досить проста – такі питання повинні вирішувати громади. На зборах, приймаючі відповідні рішення про належність до тієї чи іншої парафії, тієї чи іншої церкви більшістю голосів і юридично оформляючи документи. Тоді не буде ніяких проблем. А коли хтось хоче зробити силою, заставляючи людей або захоплюючи храми, як з боку однієї церкви, так і з боку іншої церкви – це вже незаконні дії. Тому наша позиція – не втручатися у діла церкви, намагатися дати громадам самостійно розібратися, як і до якої церкви вони належать. Але разом із тим, обласна державна адміністрація спільно з правоохоронними органами робить все, для того щоби не допустити міжконфесійних конфліктів і не дати можливість загострити ситуацію, яка у зв’язку з війною – непроста.

«Кожен із волинян у переддень цих свят, напевно, ще раз звертається до Всевишнього з проханням миру, злагоди, благополуччя»

 

– Володимире Петровичу, розмовляємо з вами напередодні найбільшого християнського свята – Воскресіння Христового. Свята, яке традиційно пов’язують із пробудженням природи, оновленням, перемогою добра над злом, віри над безнадією. Ви які сподівання покладаєте на день прийдешній?

– Перш за все, звичайно, напередодні свята громада, оцінюючи рік який минув, звертається до Всевишнього з проханням зберегти Україну і щоби прийшов мир на нашу Українську землю. Це дуже велике релігійне свято, воно увійшло в перелік визначних свят поряд із державними такими, як День Незалежності.  По-різному проходить підготовка: десь наводиться порядок, прибираються території, приймаються відповідні заходи щодо посилення соціального забезпечення громадян. До речі, ми вже провели засідання організаційного комітету. Уже двічі детально обговорили як відзначатимемо 25-ту річницю Незалежності. І один із етапів цієї роботи – підготовка до Пасхальних свят. Тому головне – це віра людей в Україну, це спокій, добробут у сім’ях і родинах. Кожен із волинян у переддень цих свят, напевно, ще раз звертається до Всевишнього з проханням миру, злагоди, благополуччя.

Український народ завжди славився традиціями, вшановуючи предків, згадуючи своїх героїв і прославляючи Всевишнього. Тому для волинян, незалежно від того, на яких вони посадах, де працюють, це – величне релігійне свято. І всі ми будемо молитися і просити Господа, щоб у 2016 році перемогою завершилася ганебна для України війна, мир і спокій прийшов на волинську і українську землі. Напевно, в ці дні в молитвах ми згадаємо тих, хто загинув за нашу свободу і незалежність, відвідаємо місця поховання героїв, рідних і близьких, зробимо все для того, щоб ці дні були дійсно святковими… Хоч із такою гірчинкою пам’яті, гірчинкою спогадів, але все таки це – свято, велике свято! Я хочу, щоб усі волиняни гідно його зустріли. Щоби це були радісні дні, щоб усмішка не сходила з обличчя дітей, радість і повага до своїх батьків, родин були головним стимулом підготовки до Пасхальних свят. Хай Господь Бог береже кожного з нас, нашу Україну і допомагає нам в наших праведних справах

Спілкувалася Світлана ГОЛОВАЧУК