Як Луцьк втратив гандбольний турнір імені Баламута

ФотоБаламут

Олександр Баламут – не тільки перший лауреат звання «Почесний громадянин Волині №1». Ще за життя він став легендою вседержавного масштабу, генієм епохи, брендом тогочасної гри. Причому унікальністю успіхів Олександра Миколайовича було ще й те, що він з однаковою продуктивністю міг знайти підхід як до жіночої, так і до чоловічої команд.

Маючи безліч пропозицій роботи зі столиці, обласних центрів та Балтики, він обрав повернення до рідного Горохова, щоб створити там команди, які потім розбивали вщент усіх суперників із тих-таки столиць та обласних центрів. У різні роки горохівські хлопці та дівчата неодноразово виборювали перші, другі й треті місця в Україні на чемпіонатах спортивного товариства «Колос», а у складі збірної України здобували перше (чоловіки) та друге (жінки) місця на всесоюзних іграх. А сам маестро отримав звання «Заслужений тренер України».

Чи заслуговувала людина з такими здобутками на проведення турніру на свою честь? Не обговорюється – так. Тому активною гандбольною групою  Волинської області було втілено в реальність ідею – проведення юнацького турніру Олександра Баламута ще за життя спортивного диригента.

Так, наприкінці 1990-их років, зі згоди самого Олександра Миколайовича в просторому залі обласної ДЮСШ у Луцьку було проведено всеукраїнський турнір, якій зібрав найсильніші школи та інтернати нашої країни із цього виду спорту: Бровари, Київ, Хмельницький, Рівне, Тернопіль, Запоріжжя, Южне, Львів, Луцьк, Нововолинськ та власне Горохів.

Змагання проходили під акомпанемент бурхливих глядацьких емоцій, чому сприяла гарна організаційна робота – великі кольорові афіші висіли на дошках оголошень задовго до початку гандбольних баталій.

Згодом турнір переріс у статус міжнародного, на який із приїжджали крім українських та волинських хлопчаків, їхні однолітки з Польщі, Литви, Росії, Словаччини та Білорусі. З яким щемом у серці та гордістю за рідний край вручав нагороди гравцям Олександр Миколайович? Можна тільки здогадуватися та пишатися.

За понад п’ятнадцять років турніру змагання переживали різні часи у зв’язку із перманентними економічними та політичними реаліями нашої держави. Однак нижче рівня «Всеукраїнський» він не опускався ніколи. Наголошуємо – ніколи.

Проте в 2014/2015 роках одній людині, назвемо умовно її громадянин А., стало заважати те, що турнір видатного горохівчанина проводиться в Луцьку. Хоча повторюємось – сам Олександр Баламут був тільки за проведення змагань у Луцьку, де є не лише відповідний ігровий зал, а й готелі для розміщення великої кількості спортсменів та тренерів.

Але такі аргументи, як відсутність інфраструктури в 10-тисячному райцентрі та критого залу, який вміщував хоча би 50 глядачів, громадянина А. зовсім не переконували.  Навпаки, він почав писати звернення на ім’я народного депутата Ігоря Гузя з проханням вплинути на перенесення змагань до Горохова. І докази громадянин А. наводив на перший погляд вагомі, асоціюючи Горохів із Баламутом та «гандбольною фабрикою зірок».

Звісно, прочитавши такі прохання, Ігор Гузь вчинив цілком логічно, бо подумав, що громадянин А. озвучив думку всіх гандбольних вболівальників Горохова. Тому написав депутатське звернення на голову Волинського обласного центру фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх» та голову Федерації гандболу Волинської області про розгляд проведення «Кубка Баламута-2015» на території міста Горохова.

Позиція Гузя не дивує, бо він вчинив правильно – почув свого земляка і допоміг. Проте дивує та впертість, з якої громадянин А. добився свого. Та й якби ж він був далекою людиною – тоді сприймалося б усе це як популізм. Але ні. З 4-го до 11-го класу він був одним із кращих у своїй юнацькій гандбольній команді Горохова. Навіть в статусі гравця брав участь у перших двох турнірах Баламута в Луцьку 1998-1999 років (ОДЮСШ та університетський спорткомплекс на Грушевського).

Крім того, громадянин А. у зверненні до Ігоря Гузя вказав місце проживання місто Горохів, хоча з 1999 року він проживав у Луцьку, а з 2004-го є жителем Києва, тож як мінімум 10 років не має уявлення про стан речей у рідній йому області та райцентрі.

Хай там що, але «Кубок Баламута-2015» відбувся в листопаді минулого року в Горохові. З поваги до світлої пам’яті Олександра Баламута на участь заявилось аж чотири колективи: юнаки ДЮСШ із міст Нововолинська (дві команди), Горохова та селища Маневич. Певна річ, без ночівлі.

І тут постає цілком доречне питання – чи такого хотів би Олександр Миколайович? Адже навіть самі горохівські прихильники гандболу про проведення турніру: а) не знали; б) якби й знали, то не змогли б його відвідати, адже зал тамтешнього технікуму є виключно тренувальним.

Тому тут два варіанти здорового вирішення питання. Або звужувати змагання до одноденного обласного турніру і проводити його на відкритому майданчику в парку міста Горохова, який свого часу і всеукраїнські ігри приймав. Або повертати турнір в обласну ДЮСШ чи інший луцький зал із трибунами та знову йменувати його як мінімум всеукраїнським. Однак тихенько його проводити для «проформи» – це ганебно стосовно заслуженого тренера України, чиїм іменем названо Горохівську КДЮСШ.

Володимир СМАЛЮК