100 днів на посаді: заступник мера Луцька Андрій Киця

Андрій Киця

Довкола кандидатів на посаду заступників міського голови Луцька точилося чимало суперечок. Особливо гарячими вони стали довкола кандидатури заступника, який би мав курувати освіту, культуру та охорону здоров’я. Та врешті депутати підтримали кандидатуру багаторічного директора школи №1 міста Луцька Андрія Киці. Новообраний заступник задекларував наміри підняти якість послуг у довірених йому царинах та працювати над оновленням матеріально-технічної бази.

В інтерв’ю “ВАР” Андрій Киця розповів про підсумки ста днів роботи та плани на найближчу роботу на посаді.

 

-З якими планами ви прийшли на посаду заступника міського голови? Що вдалося втілити, а до чого лише взялися?

-Плани треба напрацювати, а щоб їх скласти треба добре розібратися в ситуації. Тож спочатку треба провести аналіз. Звісно, коли я йшов на посаду, то мав певні уявлення про те, що потрібно модернізувати чи робити по-іншому.

Якщо взяти до прикладу медицину, то зараз триває реформування галузі. Я не медик, але менеджер не завжди має мати профільну освіту. Я прихильник реформи у частині спрощення доступу людей до закладів охорони здоров’я. У Луцьку значна кількість амбулаторій, пунктів первинної санітарної допомоги тощо, але не всі вони знаходяться у належному стані. Я вже відвідав усі ці об’єкти. У планах маємо до кінця року відремонтувати принаймні два об’єкти – на вулицях Бенделіані та Наливайка.

Я поділяю роботу на дві частини – підвищення надання рівня послуг (освітянських, медичних чи культурних) та зміцнення матеріально-технічної бази.

 

-Ваші уявлення дуже відрізнялися від реальної сиуації?

-Дійсно, не все так, як я уявляв. Можливо тому, що раніше я мав тісніший зв’язок з освітою. Проте я проживаю у Луцьку та щоденно стикаюся із якимись проблемами. Зараз я почав вникати у ці проблеми значно глибше.

Ось, наприклад, у Конституції записано, що медицина є безкоштовною. Насправді ж це не так і так бути не може. Щоб мати безкоштовну медицину її треба або на 100% фінансувати із держбюджету або впроваджувати страхову медицину. Так працює більшість країн світу – людина протягом життя сплачує певні кошти на свій страховий рахунок і випадку звернення у лікувальний заклад вона покриває витрати на лікування. Це теж власні кошти, якими людина може скористатися у критичній ситуації.

 

-Яке ваше ставлення до благодійних фондів, які діють при лікарнях?

-Абсолютно позитивно,. Щоб надати якісні послуги, треба мати кошти. По нинішніх же прейскурантах лікарні всі хвороби доведеться лікувати лише зеленкою, бо грошей на більше не вистачить. Коли ж ми хочемо отримати якісну послугу, треба долучати додаткові кошти – спонсорські та благодійні. Проте я хотів би, щоб це відбувалося свідомо. Питання виникають лише тоді, коли людина не знає, за що вона сплачує кошти. А якщо зробити фонди прозорими і чесними, то це лише позитивно вплине на якість медицини. Для початку необхідно організувати інформаційну кампанію та пояснити людям, куди йтимуть кошти. Але у будь-якому випадку внески мають бути добровільними.

 

-Часто лучани скаржаться на те, що, власне, незрозуміло, куди діваються кошти. Чи маєте ідеї, як зробити їх діяльність прозорою?

-Ми вже над цим працюємо. Зараз у будь-якому закладі можна детально ознайомитися із тим, як працюють фонди та куди йдуть кошти. Проте не всі хочуть знайомитися із інформацією. Лімітувати кількість фондів ми не можемо, та головне, щоб люди отримували звіт про витрачені гроші. У Луцьку діє громадська організація, яка працює у вигляді муніципальної каси, де акумулюються кошти. За їхній рахунок лікарні можуть купувати препарати чи інструменти, на які не вистачає державних грошей.

Інвестиції та благодійність – хороша справа. Але основне тут – прозорість.

 

-Чи вдалося вам налагодити співпрацю із керівниками медзакладів?

-Це, мабуть, краще у них питати. Але я бачу абсолютно нормальну співпрацю. Цьогоріч ми вже відкрили нове відділення у пологовому будинку – це частково і завдяки єдиному баченню та порозумінню з головним лікарем. Той же пологовий популярний, бо серед новонароджених лише половина лучани.

Так само і по клінічній лікарні – у нас спільне бачення розвитку лікарні, є ідеї, над якими працюємо. Співпраця налагоджена й з спеціалістами інших закладів, будемо працювати.

 

-Чи консультувалися ви із Святославом Кравчуком, який багато років працював у галузі та добре знає її проблеми?

-Спілкувався і продовжую це робити. Святослав Кравчук передав мені свої записи та напрацювання, у багатьох моментах наше бачення збігається. Не варто заперечувати все і створювати велосипед, коли багато речей реально працюють.

 

-Чи не шкодували ви через те, що залишили школу, в якій пропрацювали багато років?

-Ні, бо щоб досягти чогось у житті треба вийти із зони комфорту. Мені запропонував посаду міський голова Микола Романюк. Я подумав півдня, дав згоду та не шкодую про це. Я розумію, що просто змінив роботу і буду намагатися й тут створити зону комфорту.

 

-Чи опікуєтеся ще питаннями школи?

-Освіта – теж моя царина, це не тільки середні школи. Я нікуди не подівся від школи.

 

-Ким було простіше працювати – директором школи чи заступником мера?

-Тут треба добре подумати, адже це зовсім інша специфіка роботи. Зараз роботу директорів шкіл не оцінюють, уявляючи її як щось абстрактне. Насправді ж директор школи кожного дня відповідає за тисячу учнів. У школі робота тактична – щось вирішити, знайти, відшукати. На посаді заступника робота інша, більш стратегічна.

Ось зараз у нас є проблема місць у школах та особливо у дитячих садочках. Це дуже добре, що народжується багато дітей та з’являється нове житло. Але з’являється й проблема місць. Тож у планах цього року відкрити новий дитячий садочок на вулиці Декабристів на 120-140 дітей та у чотирьох садочках збільшити кількість груп. Окрім того, нині гостре питання – будівництво школи №27. Можу привідкрити таємницю – буквально влітку ми плануємо накрити її та встановити вікна, щоб забезпечити консервацію від впливу погодних умов. Коли ж будівництво завершать – невідомо.

Це дорогий проект, тож сподіваємося, що велику частину грошей виділять з держбюджету через фонд регіонального розвитку. Але поки ситуація у владній верхівці нестабільна. Ми розраховуємо принаймні на 40 мільйонів гривень.

Проект такий вартісний, бо передбачений комплекс – садочок (який вже працює), школу, басейн та спортивний комплекс. Проте якщо басейн і спорткомплекс не збудувати відразу, то ймовірність їх добудови згодом мізерно низька. Тому процес можливо дещо затягується.

Плануємо ще й розробити проектно-кошторисну документацію на добудову певних шкіл через перевантаженість. Школи у центральній частині міста усі працюють у дві зміни.

З садочками теж проблема – 10-15 років тому частину із них передали іншим організаціям у користування. Зараз намагаємося повернути деякі, бо частину настільки перепланували, що дешевше побудувати нову будівлю, ніж привести до ладу існуючу.

 

-Чи є можливість долучення грантових коштів на добудову 27-ої школи?

-Грантодавці хочуть бачити результати швидко. Ми цьогоріч залучимо грантові кошти НЕФКО до модернізації приміщень у плані енергоефективності. У програму потрапить 21-ша гімназія, де роботи вже частково зроблені, 1-ша школа, 16-та школа, ПУМ і 4 дошкільні навчальні заклади. Грантодавцям важливо бачити ефект, а саме економію.

 

-Яким чином обирали школи, які потраплять до проекту?

-Проводили незалежний енергоаудит. Приїжджали представники запорізької фірми та протягом дня робили необхідні заміри, на основі яких сформували висновки. Тож до програми потрапили 8 згаданих об’єктів.

 

-Ви давно в галузі освіти, чи відчутна різниця при міністрах Табачнику та Квіту?

-Розумієте, міністр завжди далеко. Я вважаю, що міністром має бути не науковець, а людина, яка пройшла усі ланки із самого «низу». Науковці більш схильні до філософії та приділяють недостатню увагу дрібним, на їхню думку, проблемам. Кожен міністр приходить і робить реформу, а я б дуже обережно ставився до рформування. Період коли відбувається реформа, зазвичай дуже сладний і може тривати не один і не два роки. У період реформ людям доводиться виходити із комфортних зон.

А з приводу міністрів вважаю так: і при тому, і при іншому були певні позитивні моменти і речі, які мені не подобалися. При Табачнику не в тому напрямку працювала ідеологічна складова. Але, пропрацювавши майже десять років директором школи, у мене у кабінеті не висіло портрета жодного одного президента. Висів портрет Лесі Українки, а при вході в школу – Шевченка. Хай би хтось лише сказав, що Шевченко не гідний.

Не подобається мені й система підручників.

 

-У Луцьку цьогоріч була проблема із підручниками для 4-го класу. Чи вдалося їїї вирішити?

-Проблема є. Система освіти здається не готова була до того, що навчальний рік розпочинається 1 вересня. Лише у лютому зявилася половина підручників, це ненормально, але ні міська рада, ні директор не може на це вплинути. Вважаю, що проблема у тому, що питання зааз поставлене на комерційну основу. Якщо б міністр створив робочу групу із 30-ти кращих методистів країни вони б за місяць написали чудові підручники. А зараз діє схема: хто чиї підручники куди просуне, ті й купують. На комерцію можна було б поставиити факультативні підручники.

Зараз також мова йде про 12-ти річну освіту. Це європейська, правильна модель, але є нюанси. В селах, звісно проблем не буде, бо школи не наповнені і ще одна паралель не стане проблемою. Але що робити у Луцьку, де навчання й так відбувається у дві зміни?

Я бачу це так: чому б не зараховуати останній рік у садочку як перший рік у школі? Там діти вже читають, пишуть, танцюють, а іноді навіть вчать іноземну мову. А потім ще 11 років у школі, тож на виході стоятиме цифра 12. Тим більше, що майже усі діти ходять в садочки.

Інше питання у тому, що сьогодні діти перевантажені, шкільні програми є надто складними і дітям дійсно дають багато зайвої інформації, яку вони спокійно могли б дізнатися й у вузах.

Можна також користуватися європейською моделлю: після 8-ми класів дитина або йде здобувати робітничу спеціальність, або ж іде в гімназію та готується до вступу у ВУЗ.

 

-Чи вдалося місту вирішити питання із фінансуванням ПТУ?

-Складність була у тому, що фінансування закладів профтехосвіти передали на фінансування місцевих бюджетів, але міста дізналися про це наприкінці грудня. Раніше ПТУ фінансувалися через держсубвенцію в обласний бюджет. Луцьк впорався із завданням – ми заклали у бюджеті 42 мільйони, із яких фінансуємо 5 закладів міста. Цих коштів може не вистачити, адже у нас не було часу на розрахунки, тож ми орієнтувалися на минулорічну суму. Протягом року заплановане зростання зарплат та здорожчання енергоносіїв, тож орієнтовна необхідна сума – 60 мільйонів.

Держава вчинила нечесно, бо про такі речі треба попереджувати принаймні за півроку, щоб мати можливість владнати подібні моменти. Окрім того, у жовтні ці навчальні заклади роблять державне замовлення. Це виходить, що держава щось замовляє, а платить місто. ПТУ у підпорядкуванні обласного відділу освіти, майно не є комунальною власністю. Можливо, доцільніше було б робити регіональне замовлення? Але станом на сьогодні ми не маємо важелів впливу.


-Як ставитеся до ініціативи фонду “Тільки разом” про створення фондів у школах?

-Це власне благодійні фонди при школах. Якщо батьки вважають, що фонд потрібний школі і він буде сприяти розвитку навчального закладу – будь ласка.

Я чи директор школи не маємо права до чогось підштовхувати, бо це власні кошти батьків та їхні рішення. Якщо батьки бажають допомогти навчальному закладу у тій чи іншій формі. Те, що з ініціативою виступив фонд «Тільки разом» – нормально, вони при створенні також виділяють певну суму. Але підкреслюю – це виключно справа батьків. Хай вирішують самі.

 

-Чи з’ясувалася ситуація довкола ДЮСШ №2?

-Під моїм керівництвом створена робоча група, ми вивчаємо ситуацію. До складу групи увійшли депутати, батьки, голова спортивного комітету, члени виконкому тощо. Метою є перевірка тверджень, які пролунали під час виконкому. Якщо відповісти чесно – я підтримую роботу ДЮСШ№2, а питання підняли не просто так. Тут, повірте, є підводні камені. Школа працює ефективно, батьки задоволені послугами. З нового навчального року там введено ще п’ять ставок тренерів, школа організовувала міжнародні змагання.

Я добре знайомий з роботою школи, тож буду відстоювати свою точку зору. На мій суб’єктивний погляд ситуація навколо школи складна.

 

-Хтось претендує на посаду директора?

-Я б не хотів коментувати цього, можливо, й так.

 

-Яке особисте ставлення до перспективи створення Центру національно-патріотичного виховання молоді?

-Працюємо над цим. На сьогодні прийнята програма, одним з пунктів якої є створення центру. Питання вже двічі виносили на сесію, проте поки згоди не дійшли. Можливо, депутати не до кінця розуміємо зміст та форми роботи: чим буде займатися центр, яким буде штат тощо. Тож вони не бачать стратегії розвитку.

Проте зараз відділ сім’ї і молоді напрацьовує стратегічні моменти діяльності центру. Тож, можливо, на наступну сесію знову винесуть це питання. Я вважаю, що зараз воно дуже на часі.

 

-Чи налагоджена співпраця з депутатами та чи не заважає у роботі політика?

-Абсолютно із усіма депутатами у мене нормальні стосунки, я спілкуюся із ними незалежно від партійної приналежності. Є певні політичні процеси чи моменти, але вони заважають швидше не мені, а кожному депутату. Є моменти, яких він має притримуватися, хоч розуміє, що по-іншому, можливо, було б краще. Я сподіваюся, що здоровий глузд завжди перемагатиме і депутати прийматимуть виважені рішення, які будуть корисні перш за все громаді.

Але у будь-якому випадку, депутати вже готуються до наступних виборів, а це – змагання між політичними партіями. Сьогодні найвигідніше бути в опозиції, бо опозиція ні за що не відповідає. Але мені здається, що навіть опозиція готується так, щоб не стати владою, бо протистояти завжди легше. Але я співпрацюю з усіма, хто готовий працювати, щось робити, пропонувати.

Жодного разу я не говорив з депутатами про політику, лише з робочих питань. З однаковою повагою ставлюся до людей, які хочуть щось робити.

 

-Чи ведете окремо тему освіти переселенців, чи є для них окремі проекти?

-А для чого їх виділяти окремо? Це такі ж самі українці, як і ми. Ми моніторимо ситуацію. Цим людям важко, бо вони змінили місце проживання, але дітей повлаштовували у садочки та школи, тому кричущих проблем немає.

 

-Чи є для них позачерговість?

-Звичайно, люди не могли стати на електронну чергу до луцького садочка декілька років тому, тому ми це враховуємо.

 

-Дисбаланс у наповненні шкіл, зокрема 10-ої та 19-ої ви збиралися вирішувати за допомогою кадрів. Чи зроблено щось у цьому напрямку?

-Я чекаю закінчення навчального року. Але вважаю ненормальною ситуацію, коли дві школи знаходяться на одному подвір’ї, одна набирає сім класів, а друга два. З’являються знаки питання. Кадри вирішують усе, тож будемо їх міняти.

 

-У Луцьку періодично спалахують конфлікти щодо збереження історичної спадщини, нещодавно розгорівся конфлікт між Петром Троневичом та Ігорем Левчуком. Що вам про це відомо?

-Поки я не вникав у ситуацію, то здавалося, що краєзнавці завжди праві. Та коли я повністю вивчив законодавчу базу, то зрозумів, що Ігор Левчук, який має титул краєзнавця, як на мене часто просто займає деструктивну позицію. Мовляв, нічого робити не можна. Хай все стоїть та падає. Але коли падати розпочне, він скаже – чому ви нічого не робили? Я підтримую Петра Троневича. Можливо, краєзнавець не до кінця вивчив саме законодавчу базу. Є пам’ятки національного значення, а дозвіл на їхню реставрацію чи інші роботи дає Міністерство культури. Місто до цього не має жодного стосунку.

У всьому має бути насамперед здоровий глузд. Треба чітко розуміти повноваження: – те, що поза компетенцією Троневича, він робити не може.

 

-Чи багато пам’яток Старого міста потребують реставрації?

-Багато. Зараз ми плануємо ревіталізацію, своєрідне оживлення Старого міста. Зараз воно депресивне, а треба зробити його атракцією, візитівкою нашого міста. Зараз там плануємо облаштування вулиць Плитниці, Кафедральної, реконструкцію та ремонт окремих приміщень. Є ідея впровадження КОМУСУ – культурного проекту, у рамках якого ми запланували відродити Замкову площу. На вулиці Данила Галицького, де колись була ратуша, хочемо зробити музей історії Луцька, а поруч – центр міжкультурного діалогу. Є ідея повністю реставрувати вежу Чорторийську.

Ідеї є, будемо реалізовувати.

 

-Які фестивалі відбудуться у Луцьку? Чи працюєте над новими культурними проектами?

-Фестивалі будуть. Ми, щоправда, довго дискутували, чи варто проводити фестивалі взагалі. Хочемо ми того чи ні, а в країні війна. Тож у проведенні фестивалів ми робимо наголос на автентику та патріотичність.

Ми вже провели заходи до різдвяних свят, вже заплановані також заходи до святкування Пасхи. Розписані повністю фестивалі протягом цього туристичного сезону. Буде фестиваль іжі, «Ніч у Луцькому замку», щоправда цьогоріч коши дасть приватний підприємець, тож гроші міська рада залучати не буде. Проект і концепція щоправда трохи зміниться. Перед Днем Незалежності плануємо також провести фестиваль медоварів. Зараз розробляємо концепцію, як усе буде відбуватися. Окрім того, запланували, що відбудеться чимало менших за масштабом заходів.

Зараз думаємо над “Арт Територією”, можливо, він буде відбуватися в дещо іншому форматі. Чому ми відмовилися від «Поліського літа з фольклором», бо під час війни все таки танцювати сім днів підряд не можна. Тож від цього ми відмовилися.

 

Розмовляла Василина БОРУЦЬКА