Люблю простий теремнівський свіжий хліб з маслом, – відомий луцький шеф-кухар

Відомий у Луцьку шеф-кухар Юрій Хазіпов стверджує, що його основне правило роботи – це мати хороший настрій. Мовляв, страва, яка зроблена з любов’ю, – завжди найсмачніша.

Про це інформує Таблоїд Волині.

Про свої кулінарні секрети та найкращу страву – «теремнівський хліб з маслом» – Юрій Хазіпов розповів журналістам.

– Що ви зазвичай п’єте вранці?

– Я чайна людина, полюбляю пити чорний чи зелений китайський чай. Для мене ідеальний ранок розпочинається в обід. Оскільки я стовідсоткова сова, ніч для мене найкомфортніший час, зазвичай лягаю спати о 3 годині, можу і під ранок.

– Чим захоплюєтеся, як проводите дозвілля?

– Захоплююся  з дитинства живописом. З осені займаюся боксом, також люблю сучасне бойове мистецтво кендо. Люблю подорожувати. Намагаюся більш самостійно гуляти містами, відчувати їх, пробувати місцеву кухню. Люблю з дружиною гуляти в парку зі своєю собачкою йоркширським тер’єром Мірабеллою.

Мій біологічний вік точно не співпадає з паспортним. На моєму прикладі можна чітко побачити, що ніколи не запізно пізнати щось нове. Якщо людина прагне змін, немає різниці, в якому віці виникло таке бажання.

– Розкажіть про свою життєву філософію?

– Улюблений мій афоризм «Сьогодні – мій найкращий день». Ця мить найкраща. Проблема багатьох, вони живуть чи спогадами, чи мріями, цим самим життя пролітає повз нас. Цінуй теперішній час.

Світ дуже багатогранний, як кристал діаманту, він має безліч граней, які є прекрасні. Людина в житті бачить лише одну грань і їй здається, що це і є весь світ.

Існує нав’язлива тенденція модних журналів – досягнути певної мети, для мене це дивно, це все «ілюзія чужих цілей». Кожна людина – індивідуум, тобі подобається щось робити – роби це і радій з того, що живеш.

Важко було вирватися з «кола ілюзій», яке нам створює суспільство з дитинства. Ми народжуємося, і вже з перших днів нам щось нав’язують. У першу чергу потрібно прислухатися  до самого себе і зрозуміти, що ти хочеш. Не потрібно обманювати насамперед себе та жити за встановленими рамками «правильного шляху».

– Ви відносите себе до людей, які народжуються з талантом, чи людей-трудоголіків, які постійно працюють над собою?

– Не вірю в талант сам по собі, люди не народжуються професіоналами, можливий хист до чогось, але постійно потрібно вчитися та розвивати свої здібності.

Існує приказка: «Хочешь рассмешить Бога — расскажи ему о своих планах», тому стараюся глобально нічого не планувати в своєму житті.

Я не зовсім розумію, що таке успіх – для кожного це є індивідуально. Мені подобається те, що я роблю, якось не замислювався, чи це успіх, чи ні. Насамперед потрібно жити в гармонії з собою, тоді все стане на свої місця у всіх сферах життя.

– Чи маєте власний секрет, як зробити страву смачною?

– Дуже важливо готувати їжу з хорошим настроєм, якщо з любов’ю готувати страву, вона завжди буде смачна. Насамперед кожна страва – це звичайна їжа, не потрібно перевантажувати її зайвими прикрасами, на мою думку, це відсутність смаку. Важливість красивої подачі, безумовно грає роль, але  потрібно враховувати, щоб  ця «краса» була гармонійною та їстівною. Думаю, кожна людина приготує страву по-різному, навіть маючи при цьому ідентичний рецепт.

Я невибагливий у їжі, люблю простий теремнівський свіжий хліб з маслом і все. Щоденна їжа має бути проста та зрозуміла.

Не підтримую різноманітні дієти, максимум голодування для очистки організму може тривати 1-2 дні. Все потрібно тримати в балансі, не руйнуючи своє здоров’я модними тенденціями.

– Чи часто вас просять поділися рецептом, як ви на це реагуєте?

– Без проблем ділюся своїми кулінарними рецептами, не розумію, чому це має бути секретом. Керуюся японським принципом: якщо людина хоче, то я можу її направити. Немає межі знань, завжди прагну пізнати щось нове, урізноманітнюю свої страви. Якщо людині здається, що вона все знає – мене це насторожує, повинно завжди виникати безліч питань, навіть у кухаря з великим досвідом.

– Як ставитеся до здорового харчування?

– В наш час дуже нездорове розуміння «поняття здорового харчування». Ми всі різні люди, в кожного свій організм та умови проживання, не може підходити усім однакова їжа. Вважаю слушною індійську науку життя «Аюрведу». Спочатку потрібно розібратися, хто ти є, а потім, що тобі підходить. Відштовхуючись від відповідей до самого себе, можна визначити, який шлях до здорового харчування підходить саме тобі.

– Чи потрібно мати кулінарну освіту, щоб стати хорошим шеф-кухарем?

– На мою думку, потрібна мінімальна кулінарна освіта, база знань, від якої можна відштовхуватися. Знання із модних журналів, книг, майстер-класів – недостатньо для освоєння кулінарного мистецтва. Вивчати потрібно глибше, в повній мірі освоїти усі складові професії, тоді можна досягти успіху.

– Як ви гадаєте, хто повинен готувати на кухні?

– У жінки за останні століття гноблення на кухні ставлення до приготування їжі зовсім інше. Коли це обов’язок, всі примушення мають негативний результат. Коли дійсно любиш те, що робиш, незалежно від статі, тоді буде найкращий результат. Чоловік, який хоче готувати, віддається своїй улюбленій справі на 100%.

– Як у вас з’явилася любов до кулінарії?

– Бажання вчитися кулінарії в мене було з дитинства. Моєю настільною книгою була куховарська, завжди хотів приготувати щось смачненьке.

Мій шлях до кулінарного мистецтва був непростий. Значною мірою повпливали стереотипи суспільства, яким має бути справжній чоловік, в ті часи кулінарія не була чоловічою справою.

З малечку захоплювався живописом, закінчив художню школу, потім надумав навчатися на лікаря, та тут не судилося — став військовим.

– А коли серйозно захопилися кулінарією?

– Непідробне захоплення куховарством прийшло саме на Далекому Сході, основу знань дали у Вольському вищому військовому училищі тилу, що в Саратовській області. Коли я служив у космічних військах, займався продовольчим забезпеченням військ. Будучи військовим, освоїв  базу найпростішої кулінарної освіти.

Після армії планував вступити в семінарію, вивчав Біблію, Коран, читав багато духовної літератури. Коли я більш реально подивися на цей світ, я зрозумів, що моє місце – не в богослужінні. Бог є в кожного з нас, незалежно від того, хто ви є за віросповіданням.

– Які книги дали вам поштовх до вивчення основних азів кулінарії?

– У 90-х роках з’явилися перші серйозні кулінарні книги. Страви дійсно мені почали подобатися, по-новому смакувати, коли я почав вивчати англійські книжки серії Good Food. Ці книжки серйозно перевернули моє уявлення про їжу, про те, як варто готувати, вони були європейськими. Після готування саме за цими книгами, я зрозумів, що все зовсім не так, а набагато цікавіше.

Серія складається з 26 книг і мені вдалося роздобути лише 16. Отримував неймовірне задоволення від освоєння нових кулінарних знань.

– Розкажіть про свою кар’єру в Луцьку.

– У Луцьку розпочинав працювати як суші-майстер, хоча справжні суші навряд чи сприйняли маси людей. Коли ця страва почала з’являтися в Україні, то я не вірив, що вона приживеться, бо мав уявлення про те, що таке японські суші. Мені не подобається те, що в Луцьку називають «суші». Різниця колосальна, перш за все у ставленні до самої їжі. У Китаї – це цілий ритуал, а в нас лучани не замислюються про те, що споживають. На жаль, в Україні це «гібрид суші», нічого подібного із справжнім смаком.

Я працював у кількох ресторанах Луцька, останнім часом заправляю чеською кухнею в ресторані «Бравий Швейк»

Мене запрошують за кордон ділитися своїми навичками. У 2015 році допомагав відкривати ресторан української кухні «Замок Лева» в Баку. Також мене запрошували працювати закордон, зокрема у Францію, але наразі хочу працювати в Луцьку.

Яка у вас улюблена кухня?

– Я довго жив у Росії, на Далекому Сході, на кордоні з Китаєм. Коли вперше познайомився з далекосхідною кухнею, вона на мене справила дуже незвичне відчуття, певною мірою був гастрономічний шок.

У ті часи навіть пекінська капуста, ківі – це була новинка, дивували такі продукти. Коли вперше побачив в магазині свіжі гриби шампіньйони, був в шоковому стані, не міг повірити, як це можливо. На мою думку, згодом ця кухня трансформувалася в інші країни світу залежно від клімату та умов проживання. Навіть наші вареники, які закручуються у формі півмісяця, – не зовсім українського походження.