Перестрибнути прірву: чи «дожене» Волинь Люблін

v_b

Через низку особливостей дві північно-західні області України, Волинську та Рівненську, є сенс розглядати як єдиний регіон — Волинь. Історично вони мали чимало відмінностей від сусідньої Галичини, зокрема протягом століть розвивалися у складі різних із нею держав.

Утім, у 1920–1930-х роках, як і решта Західної України, залишалися поза межами СРСР, що врятувало їх від найгірших комуністичних експериментів і водночас відмежувало від Правобережжя (зокрема, й частин Житомирщини та Хмельниччини, котрі в різні часи теж належали до Волині), – пише на сторінках Тижня Олександр Крамар.

Водночас між собою ці області майже не мають помітних відмінностей. Це стосується і їхньої сучасної економічної спеціалізації, і внутрішніх особливостей окремих частин обох територіально-адміністративних одиниць, і демографічних тенденцій. Поділ на дві області від початку був штучним і дуже невдалим. Головне місто Волинської області Луцьк буквально притиснуте до сусідньої Рівненщини, до якої звідтіля 10–15 км, а відстань між двома облцентрами лишень 65–70 км, тоді як між ними та протилежними околицями областей — 150–200 км. Натомість вісь Рівне — Луцьк із прилеглими сільськими теренами виступає природнішим центром для всієї «великої Волині», аніж кожне із цих міст для своєї області. Тут на порівняно незначній площі сконцентровано майже третину населення двох областей і левову частку продукції їхньої обробної промисловості.

 

Промовистий дисонанс

За своїм масштабом українська Волинь схожа на сусіднє Люблінське воєводство Польщі, де мешкає 2,14 млн осіб, та й територія останнього менша тільки в півтора раза. У Любліні жителів дещо більше, аніж у Рівному, — 340 тис., а крім нього у воєводстві лише три міста, де населення незначно перевищує 50 тис. осіб. Як і на Волині, сільське господарство там залишається основною цариною діяльності, в якій місцевих мешканців зайнято куди більше, ніж у промисловості, а понад дві третини людності проживає в селах та містечках із населенням до 20 тис. осіб. Тривалий час обидва регіони сусідніх держав розвивалися майже в однакових умовах: спочатку — в Речі Посполитій, потім — у Російській імперії, нарешті у 1920–1930-х роках — у складі Польської Республіки і в 1940–1980-х — у соцтаборі.

Однак дисонанс, який спостерігається між ними сьогодні, просто вражає. Навіть перед потрясінням, що сталось у валютно-фінансовій сфері Україні з початком російської агресії, сукупний валовий регіональний продукт (ВРП) «великої Волині» у 2013 році дорівнював лише €4 млрд, тоді як Люблінського воєводства — €15,69 млрд. На Люблінщині формально значно вищий (навіть за критеріями Міжнародної організації праці) рівень безробіття, однак між рівнями доходів тих, хто має роботу там і на Волині, справжня прірва. Наприклад, торік у листопаді середня зарплата найманих працівників у Люблінському воєводстві (розрахунки на основі актуального тоді курсу 6,3 грн за 1 злотий) становила 23,5 тис грн. Натомість у Волинській області в тому самому місяці — 3,6 тис. грн, у Рівненській — 3,86 тис. грн.

Різниця в нинішньому стані економіки й особливо рівні життя надто кричуща. Навіть коли взяти до уваги той факт, що, попри поширені в Україні стереотипи, ціни в роздрібній торгівлі на низку товарів і насамперед на послуги за Бугом помітно вищі, аніж на Волині. Наприклад, за даними статичного управління Люблінського воєводства(див. «Різниця є») у грудні 2015 року хліб там коштував 25,4 грн/кг, яловичина — 155,6 грн/кг, молоко — 14,5 грн/л, яйця — 31,5 грн/10 шт, пачка цигарок — 81,8 грн, пиво — 36,3 грн/л. Разова консультація в лікаря — 485 грн, чоловіча стрижка — 105 грн, проїзд у міському автобусі — 16,3 грн, централізоване опалення — 20,7 грн/м², гаряча вода — 155,6 грн/м³.

Причини такого відставання Волині від сусіднього регіону Польщі криються в недостатньому і явно неефективному використанні більшості природних та людських ресурсів і конкурентних переваг. А як свідчить дальший аналіз, потенціал зростання ефективної зайнятості й використання низки нових ніш Волинь має достатній, щоб у середньостроковій перспективі в рази збільшити обсяги виробництва товарів та послуг.

 

Нинішня спеціалізація

Демографічна ситуація «великої Волині» одна з найсприятливіших у нашій державі. Завдяки значно вищому порівняно із середньоукраїнським рівневі народжуваності тут більша проти середніх показників по країні частка дітей, менш виражений процес старіння населення. Чисельність жителів за роки незалежності України в регіоні майже не змінилася, тоді як у більшості частин країни вона стрімко зменшувалася.

За переписом 1989 року на Волині проживало 2,23 млн осіб (4,3% тогочасних мешканців країни), а на початок 2016-го — 2,2 млн (5,7% — без урахування окупованих територій). Порівняймо: населення Харківщини за цей час зменшилося від 3,2 млн до 2,7 млн, тож незабаром за цим показником вона може зрівнятися з Волинню, а Запорізької області, яка у 1989 році ледь поступалася їй, — скоротилося від 2,08 млн до 1,75 млн.

Проте використання дуже значних трудових ресурсів — 1,37 млн громадян працездатного віку та 60 тис. пенсіонерів, що працюють, — у вкрай незадовільному стані. Формально зайнятими вважаються 0,88 млн із них, однак у комерційному секторі задіяні лише 0,32 млн, із яких за межами мікробізнесу та ФОП — 0,16 млн.

Виробничий сектор економіки Волині має чітко виражену агропромислову спеціалізацію. За внеском у валову додану вартість сільське господарство значно переважає обробну промисловість. Однак майже половина продукції останньої теж пов’язана із АПК: мова як про харчопром, так і про інші сегменти, котрі виробляють добрива, скляну та іншу тару і пакувальні матеріали для продовольчих товарів.

Особливістю краю є переважання площі лісів над ріллею. Однак на відміну від інших регіонів зі схожою ситуацією (Закарпаття, Буковина, Івано-Франківщина) він має велику забезпеченість орними землями на одного мешканця, значно перевершуючи за цим показником сусідню Польщу, годі й казати про країни Західної Європи. Тому Волинь має орієнтоване на вивезення продукції сільське господарство. Однак можливості останнім часом використовуються найбільш успішно в рослинництві. Наприклад, збір зерна у 2010–2015 роках зріс від 1,21 млн т до 2,16 млн т, головним чином, за рахунок майже потроєння виробництва кукурудзи. Різко зросло продукування прибуткових олійних культур (сої — більш як уп’ятеро, ріпаку — майже вдвічі).

Проте особливість агросектору Волині на тлі решти України полягає в куди серйознішій питомій вазі особистих селянських господарств, а відтак і значно помітнішій частці тваринництва та городництва. Показники виробництва м’яса, молока, овочів, картоплі на одного жителя в регіоні значно вищі за середньоукраїнські. Однак сектор усе ще потребує реформування, адже еволюція напівнатуральних підсобних господарств селян у дрібні сімейні товарні фермерські, і пов’язане з цим підвищення їхньої ефективності, відбуваються вкрай повільно. А це стримує розвиток аграрної галузі та суміжних галузей економіки.

Промисловий сектор Волині після кризи 2008-2009 року збільшив свою вагу в загальноукраїнських показниках. Головним чином завдяки тому, що на тлі значно її просідання в інших, насамперед південно-східних областях, зберіг, а то й дещо збільшив випуск.

Переробна промисловість «великої Волині» наразі випускає продукції трохи більше ніж на €1 млрд й зорієнтована, як уже було зазначено, на потреби АПК, а також деревообробки. За випуском низки видів її продукції, як от ДСП, Волинь є абсолютним лідером в Україні. Тут же знаходиться єдина в країні сірникова фабрика.  Наявні й інші галузі, однак вони відіграють роль усе ще значно меншу, ніж лідери.

Останнім часом поміж ними виділяються легка, електротехнічна та меблева промисловості, які працюють у тісній кооперації, головним чином за давальницькими схемами, з компаніями країн ЄС. Завдяки цьому електротехнічна продукція змагається із продовольчими товарами за перше місце в експорті з регіону (частка у 2015 році становила відповідно 20,7–20,8%) і навіть перевищує за обсягами вивозу деревину й товари деревообробної та целюлозно-паперової промисловості (18,1%). Частка продукції меблевої та легкої промисловості сукупно сягає 10% експорту «великої Волині» й зіставна з відсотком хімічної продукції (головним чином Рівнеазоту).

Розвиток кооперації з компаніями ЄС і торговельні війни, розв’язані РФ, спричинили революцію в географії експорту з Волині. Найбільшими ринками для тамтешніх товарів стали Німеччина (25,7%) та Польща (18,2%). А сукупно до Євросоюзу йде понад дві третини вивозу (68,6% у 2015 році), що зіставно з показниками низки країн самого ЄС. Натомість питома вага Росії торік упала до 11,2% і зменшується надалі.

Останнім часом активно шукають можливостей розширення своєї присутності на перспективних ринках азійських країн підприємства харчової промисловості регіону. Зокрема, Дубномолоко в 2016 році планує майже подвоїти експорт сиру (довівши його обсяги до 3,5 млн кг) завдяки виходу на перспективний китайський ринок та збільшенню до 20% своєї частки на казахстанському. Лише до Казахстану збуватимуть значно більше сирів, аніж споживають за рік на Волині. І цим справа не обмежується. Адже поруч із ним є ще й інші центральноазійські країни — де швидко зростає населення й існує традиційний дефіцит молочної продукції. Попит на неї посилюватиметься там у процесі зростання економіки та урбанізації.

 

Перспективні галузі

Значний нереалізований потенціал збільшення виробництва та зайнятості криється в розвитку нових секторів добувної промисловості Волині та пов’язаних із ними галузей переробки.

Насамперед мова про впорядкування й підвищення ефективності видобування бурштину, що перетворилось останнім часом на справжню стихійну лихоманку на Поліссі. За оцінками заступника міністра екології, в країні щороку нелегально видобувають цього каміння на $200–300 млн, і близько половини названого обсягу припадає на Волинь. Тим часом офіційні показники галузі в десятки разів менші, 2015 року вони становили тільки 4,5 т. Тобто легалізація видобутку уже зараз мусила б виявити, що бурштин уже нині забезпечує в рази більше валової продукції, аніж решта видобувного сектору Волині (за даними 2015 року, менш ніж 0,7 млрд грн). А принаймні первинна обробка бурштину в регіоні могла б забезпечити створення значної кількості додаткових нормально оплачуваних робочих місць.

Однак іще масштабніші зміни здатна принести краю міднорудна галузь. Запаси руди на Волині оцінюють у 25–30 млн т, що зіставно з показниками таких великих продуцентів міді, як Мексика та США. Це метал високої якості, з домішками золота, срібла, платиноїдів. При нинішніх цінах на нього (близько $5 тис./т) йдеться про шанси довести в середньостроковій перспективі річні показники видобутку, збагачення та переробки сировини до мільярдів доларів упродовж десятиліть промислової розробки. А для старту видобутку перших рентабельних обсягів руди потрібно інвестувати приблизно €200–300 млн як у рудники, так і, головним чином, у збагачувальну фабрику.

На сусідній польській Люблінщині — для порівняння — такий видобуток успішно ведеться, а тамтешня галузева компанія KGHM Polska Miedź S.A. є одним із потужних гравців у світовому масштабі, що виробляє понад 0,5 млн т міді на кілька мільярдів доларів щороку. У зв’язку із цим варто пригадати, що у 2007-му голова правління цієї компанії зустрічався з тодішнім президентом України Віктором Ющенком і обговорював можливість двостороннього інвестиційного проекту з розробки родовищ міді на Волині, але ініціативу так і не було реалізовано.

Окрім покладів бурштину та міді у Здолбунівському, Рівненському й Гощанському районах виявлено шість ділянок із неглибоким (до 20 м) заляганням фосфоритів (загальні ресурси P2O5 — до 10 млн т), що можуть послужити для виробництва українських фосфорних добрив, як під потреби внутрішнього попиту, так і на експорт. Зокрема — у вигляді комплексних добрив із використанням азотної сировини розміщеного на Волині Рівнеазоту.

Нарешті, Волинь має значні перспективи нарощення видобутку вугілля та природного газу. Першого лише в краї споживають до 400–500 тис. т за рік, а запаси його становлять близько 74 млн т. Утім, збитковий вугільний промисел на застарілих шахтах останніми роками скоротив свої обсяги до 150 тис. т, і дедалі актуальнішою є потреба їх закриття. Тим часом ніяк не добудують нову сучасну шахту «Нововолинська № 10», перша черга якої могла б дати до 450 тис. т палива, а друга — ще стільки ж. Плюс більш ніж тисячу робочих місць.

Розвідані запаси природного газу на Волині (Локачицьке родовище) становить близько 7,8 млрд м³. Наразі його частково видобувають, і він може забезпечувати кілька десятиліть значну частину (до третини й більше) потреб краю, які стрімко зменшуються (у 2012 році — майже 2 млрд м³, а в 2015-му — 1,3 млрд м³). Натомість перспективним є дослідження території регіону на предмет нових родовищ: як традиційного газу на більших глибинах, так і сланцевого.

Волинь також має значно більший, ніж інші частини держави, потенціал розвитку альтернативних джерел енергії. Наразі майже весь електрострум там виробляє Рівненська АЕС у Кузнецовську, що розміщена на межі двох областей, майже в центрі краю. РАЕС дає його в п’ять із лишком разів більше, ніж потрібно регіону. Натомість решта електростанцій в обох областях не здатна покрити й кількох відсотків загального показника споживання (понад 3 млрд кВт·год). Тому, з одного боку, «велика Волинь» має потужне джерело порівняно дешевої електроенергії для потенційного розвитку економіки, але із другого — актуальною є потреба розвитку альтернативної енергетики, і особливо балансуючих потужностей.

Близько третини домогосподарств краю донедавна були газифіковані на основі використання скрапленого, а не трубопровідного газу. Це дає змогу досить легко й безболісно перевести їх на альтернативні види палива. Поряд із традиційною можливістю для всіх регіонів країни використовувати у виробництві альтернативної енергії біопаливо з відходів сільського господарства та деревообробної промисловості, на Волині перспективним є спеціальне вирощування енергетичної лози. Без останньої потенціал біомаси здатен, за оцінками, покрити близько третини потреб краю в енергії, а з урахуванням успішного вирощування цієї культури — до 60–70%.

До речі, енергетичну лозу успішно використовують для опалення в сільській місцевості низці країн, зокрема й сусідній Польщі. Для цієї рослини не надто важлива родючість ґрунтів, серйозніший фактор — їх достатня зволоженість, із чим на Поліссі проблем зазвичай немає. Для обігріву одного сільського будинку в холодну пору року вистачає плантації площею 0,2–0,25 га, щó цілком реально для аграрних районів Волині, багатих на земельні ресурси. А маючи під лозою 2–2,5 га, можна отримувати ще й суттєвий прибуток від продажу палива сусідам чи іншим споживачам.

Розвиток енергозбереження в країні має, окрім того, посприяти розвиткові на Волині видобування базальтового штапельного волокна та виготовлення на його основі широкого асортименту ефективних теплоізоляційних виробів. Адже колосальний потенціал регіону в цьому сенсі, попри потенційний попит на відповідну продукцію в Україні, реалізовується все ще вкрай повільно: стимули до енергозбереження значною мірою блокує недосконалість механізму надання субсидій громадянам.

Зрештою, значними стають перспективи Волині як транспортного вузла у зв’язку з переорієнтацією вітчизняної економіки. На відміну від регіонів Східної України, які потерпатимуть від згортання торговельно-економічної і транспортно-транзитної співпраці з РФ, цей край є ключовим комунікаційним вузлом між сходом та заходом і важливим — між північчю й півднем (маршрут Балтія — Чорномор’я — Середземномор’я). Скажімо, Луцьк стоїть на півдорозі з Києва до Варшави й водночас із Клайпеди чи Риги до Одеси. Усе це обіцяє додаткові переваги від інтеграції України в ЄС.