Залишив бізнес дружині, – луцький депутат

6329e8ae693a1b43f4e473b4edb0479a

З літа 2014-го року Андрій Авраменко очолив Волинську обласну школу вищої спортивної майстерності. Чоловік розповів про робочі питання, і депутатську діяльність та особисте життя.

Про це повідомляє Волинський інформаційний портал.

Він – син відомого тренера Миколи Авраменка, вихованці-важкоатлети якого представляли Україну у складі олімпійської збірної. Після чергових виборів до органів місцевого самоврядування Андрій Миколайович став депутатом Луцької міської ради.

1

Найперше – коротко про минуле. Стисла біографічна довідка від першої особи, яка дозволить читачам дізнатися про вас трохи більше.

– До моєї посади директора Школи вищої професійної спортивної майстерності я, після закінчення на той час ще факультету фізичної культури і спорту при ВДУ, п’ять років пропрацював тренером із важкої атлетики в спортивному товаристві «Колос». Після цього в мене була пауза у цій роботі, викликана тим, що в мене підростала маленька донька. А оскільки зарплата тренера на той час не дозволяла, та й зараз, у принципі, не дозволяє, належним чином утримувати належним чином свою сім’ю, то змушений був піти у бізнес.

На цей момент, залишивши бізнес дружині, яка займається транспортними вантажними перевезеннями, вирішив піти на ту посаду, яку я люблю. Для мене це не тільки робота, а й хобі. Вийшовши зі спортивного оточення, я розумію, які потреби в спортсменів на цей час. І всілякими зусиллями намагаюся їх вирішити.

2

– Майстер спорту міжнародного класу з пауерліфтингу, майстер спорту України з важкої атлетики. За які досягнення ви удостоїлися цих звань і чи ставали призерами чемпіонатів?

– Що стосується майстра спорту України з важкої атлетики: 1993 року я виконав норматив майстра спорту України, відповідно до таблиці. Щодо звання майстра спорту міжнародного класу з пауерліфтингу, то ми виїжджали в Німеччину, і я став призером чемпіонату світу.

– Щодо самого призначення на посаду директора ШВСМ: воно відбувалося доволі неоднозначно, тому що не було узгодження процедури з депутатським корпусом і винесення рішення на сесію. Вас призначили одразу на п’ять років і, крім того, під такий собі модний на той час шумок громадських слухань, коли приходили агітувати за ту чи іншу кандидатуру люди, які жодного стосунку до багатьох цих питань, які вирішувалися, не мали. Але скажіть, будь ласка, як ви оцінюєте саме призначення, чи можна тут говорити про відкритість і демократію?

– Я пам’ятаю той період. І для мене це було дуже важко. Вилили велику кількість бруду на мене. Я знаю, хто за цим стояв. На щастя, ця людина не пройшла. Одноосібним рішенням в міжсесійний період голова мав прийняти певне рішення.

– А чому було не піти на сесію? Було страшно, що депутатський корпус не підтримає?

– Чому? Депутатський корпус підтримав.

– Депутати просто «проковтнули» рішення. Це різні речі.

– Сподіваюся (і це додає мені ще сил і натхнення) довести те, що мене недаремно призначили на цю посаду. Роблю все можливе для того, аби, коли закінчиться мій термін перебування на посаді (а мене призначили на 5 років, то він закінчується в 2019 році), щоб я відзвітувався перед громадою, перед спортивним активом області і був приємно здивований, перша за все, своїми результатами.

– У принципі, півтора року, що ви вже працюєте, – це доволі тривалий термін. Може, зробимо невеличкий звіт зараз? Що можете записати в досягнення?

– Давайте зробимо. Що стосується навчально-тренувального збору. Коли я прийшов на посаду директора Школи вищої спортивної професійної майстерності, на харчування була відведена сума 360 тисяч на рік. На сьогодні становить мільйон двісті тридцять шість гривень. На придбання в нас практично не було нічого.

На сьогодні на це в нас є триста тисяч. Збільшилися надходження на медикаменти. Хоч як була норма 36 гривень на медикаменти для спортсмена на добу, так і лишилася. А от на харчування ми додали. Тобто, якщо максимум у нас був 102 гривні, то зараз у нас стоїть планка від ста до 350 гривень.

Тобто, сьогоднішнім олімпійцям, цьому спортивному локомотиву, який, дасть Бог, виправдає наші надії на Олімпійських іграх, ми спроможні давати не максимальну, але середню цифру. Хоч як би там було, бюджет все одно, не дивлячись на те, що в нас виросли показники фінансування, все одно ще не дозволяє забезпечити олімпійців на сто відсотків.

Ми розуміємо, що наші спортсмени виїжджають за кордон, де все фінансування відбувається в євро, в доларах, а курс не стабільний. Кількість спортсменів школи в нас на сьогодні налічує 108 осіб. Це – 70 спортсменів основного складу, решта – перемінний. Основний локомотив – резерв, олімпійці – становить 23 особи. Тренерсько-викладацький склад у нас досить потужний. Не дивлячись на те, що дехто з них навіть пенсійного віку. Але – це стержень, і те натхнення працювати, яке вони дають молоді для подальшого, я вважаю, варте багато чого.

3

–  Матеріальне питання, що стосується приміщень. Представники спорту вищих спортивних досягнень не мають власної спортивної бази. У чому тоді доцільність функціонування цієї школи? І чи думали ви особисто саме над вирішенням цієї проблеми?

– Над вирішенням цієї проблеми я, скажімо, б’юся з першого дня мого призначення на цю посаду. Колись, це 94-й рік, у нас був спортзал, виділений під власне Школу вищої професійної спортивної майстерності, на, якщо мені не зраджує пам’ять, Рівненській, 125. Це – приміщення гуртожитку від заводу «Іскра». Там була одноповерхова прибудова.

За кошти ШВСМ зробили і подали проектно-кошторисну документацію. І, на жаль, покійний Борис Петрович Клімчук, передав це приміщення в базу біотехнічного інституту. Таким чином ми лишилися без будівлі. А на сьогодні збудувати щось… Самі розумієте, яких коштів це варте. Тут, щоб зробити ремонт наявних приміщень, які ми орендуємо, не вистачає фінансів.

– Тоді в чому доцільність функціонування Школи?

– Доцільність – у тому, що в нас акумулюється еліта волинського спорту. І, скажімо, це один із пунктів. Другий пункт: всі наші учні в основному – молодь. ДЮСШ має право тримати учнів до 23 років. Після 23-х вони або закінчують спортивну кар’єру, або переходять у школу вищих спортивних досягнень. Там вже, як мінімум, норматив кандидата в майстри спорту. А взагалі, Школа вищої спортивної майстерності – це престиж області.

– Як на цей час Ви оцінюєте стан фізичної культури і спорту саме на Волині? Які реальні, а не бутафорні перспективи?

– Я взагалі реально дивлюся на речі й озвучую реальні цифри. Перш за все, що стосується Школи вищої спортивної майстерності. На той час, коли я прийшов на посаду директора Школи, вона займала в рейтингу серед 34 шкіл 28 місце. Нині ми посіли 12 місце. Це за підсумками 2015 року. Пан Дмитришин (Ігор Дмитришин – начальник відділу з питань фізичної культури і спорту – ред.) відзвітувався в Києві. Показники досить непогані. Ми вийшли в лідери серед областей.

– Свого часу були розмови щодо того, що треба змінювати формули нарахування балів. Ви над цим задумувалися?

– Це взагалі питання не моєї компетенції, а Міністерства. Пропозиції мають надходити від начальника відділу. Тобто, я можу до нього це донести, а вже він мусить подати це в письмовому вигляді і, відповідно, озвучити.

– Загалом ви задоволені співпрацею відділу з питань фізичної культури та спорту і роботою його безпосереднього керівника Ігоря Дмитришина? До нього теж свого часу було безліч питань. Під час громадських слухань стосовно його посади озвучували доволі неприємні речі.

–  Неприємні речі можна озвучити на будь-яку людину і будь-коли. Але на сьогодні я дивлюся так, що на стільки, на скільки можна, він справляється. Не в усіх відношеннях, але як йому дозволяє бюджет. Бо сьогодні, знову ж таки, не піднімається питання про додаткове фінансування. Його – навпаки – зменшили на два з половиною мільйона.

Ми хочемо зробити так, щоб, як буде перерозподіл вільних залишків, на нашу галузь докинули все ж таки не 2,5 мільйона, а хоча б у межах п’яти. Щоб ми якось змогли вийти на рівень не 2015-го, а 2016 року. Як бачите, не регрес, а прогрес у цій ситуації.

4

– Новообрана обласна рада під головуванням Ігоря Палиці поставила під питання функціонування фізкультурно-спортивних товариств і спортшкіл. Цікавить ваша позиція з цього приводу. Чи вони потрібні, де брати кошти на фінансування?

– За радянських часів фінансували різні товариства у різних галузях. На них виділяли гроші, будували споруди і фінансували. На цей момент їх частково передали на баланс обласної ради. Я так зрозумів, що сьогодні недоцільно їх утримувати, хоча вони повинні бути. Взяти навіть до прикладу фізкультурно-спортивне товариство «Динамо». Наші спортсмени, ті ж самі олімпійці, також влаштовані на роботи: в Нацгвардію, МНС, прикордонну службу, поліцію, де вони отримують заробітну плату. Це є так само певна підтримка у фінансуванні.

–  Щодо теми спортивної школи «НІКО-Сільмаш». Для людей це словосполучення нічого не скаже. Але якщо згадати, що це веслування на байдарках і каное, то в Україні ця школа у спортивному середовищі звучить. Тут працювали на результат. Нині її закрили. Це остаточне рішення? І чи варто такої долі очікувати іншим?

– Я вважаю, що в цьому питанні потрібно шукати компроміс, а не просто врізати фінансування. Варто спочатку вислухати тренерів, громаду. Адже ця школа виховала не одну плеяду елітних спортсменів із веслування, на сьогодні – майстрів спорту міжнародного класу і кандидатів на олімпіаду в Ріо-де-Жанейро.

– Знаю точно, що питання і цієї ДЮСШ, і взагалі функціонування товариств обіцяв лобіювати, розуміючи нібито їхню важливість, заступник голови обласної ради Роман Карпюк. Зараз він умив руки від цього процесу. Натомість намагається розставити тим чи іншим способом своїх людей по ключових структурах, які мають стосунок до волинського спорту. Ви вважаєте цю людину на своєму місці?

– Я не маю права судити про те, на своєму місці людина чи ні. Людина сама своєю працею і вчинками повинна довести те, що вона – на своєму місці.

– Тобто, оцінювати його діяльність і коментувати будь-які заяви щодо його зловживань у сфері спорту та вищої освіти ви не маєте бажання?

– Я не те, щоб не маю бажання. Я не маю фактів, щоб сказати, що там він був у чомусь замішаний чи щось не так зробив.

– А хто тоді, на Вашу думку, винен у ситуації, яка виникла в спорті?

– Щоб розставити всі крапки над «і», до прикладу, стосовно «НІКИ-Сільмаш». Зацікавлені сторони нібито збиралися (зокрема і члени Волинської обласної федерації каное). Я просто фізично не мав змоги потрапити на їхнє засідання. Бо тоді б ґрунтовніше знав ситуацію, яка виникла.

На засіданні був присутній Роман Петрович Карпюк. Я не знаю, що і як вони обговорювали. До сьогодні просто не маю фізичної змоги зустрітися з тим самим Андрієм Шевчуком, Федором Семенюком, щоб вони мені донесли всю суть не по телефону, щоб пояснили, що взагалі там виникло і до чого вони прийшли.

Що стосується інвалідного спорту, то там призначення було не менш скандальне. Бо усім здається, що кожна посада директора комунального закладу Волинської обласної ради помазана медом. Але я все ж вважаю: якщо люди хочуть щось змінити, якщо люди хочуть працювати – дайте їм можливість. Нехай покажуть, що вони можуть, що вони дійсно – на своєму місці.

– Один із претендентів на цю посаду і, свого часу, керівник місцевого профільного управління та ШВСМ – Микола Зайченко. І для вас як його наступника не секрет результати перевірок його діяльності тим же КРУ. Тобто це вже не порожні слова, а документальний фактаж. Скажіть, будь ласка, кому доцільно, щоб на посаді була людина, яка має такий шлейф зловживань і нецільового використання коштів?

– Не знаю, кому доцільно, щоб ця людина була на посаді. Тягнуть, найімовірніше, для того, щоб досидів до пенсії. Йому залишалося три чи п’ять років. Я розумію, що для декого це більше важить, ніж факти чи щось інше. Але вважаю, що людина, яка, в принципі, на той час завалила роботу Школи вищої професійної спортивної майстерності, раптом займе керівну посаду будь-якого іншого закладу – це неправильно. То – моя особиста думка. Я її готовий озвучити перед усіма.

– У кулуарах вже обговорюють долю очільника «Спорту для всіх»?

–  У кулуарах не обговорюють. Тобто, поки буде виконувачем обов’язків той директор, який є на цей час. Планують оголосити конкурс і за його результатами оберуть директора на контрактній основі.

– Усе ж таки ви прийшли на посаду з бізнесу. Ваша теперішня зарплата дозволяє почуватися матеріально спроможним, щоб не думати про тіньові схеми заробітку коштів?

– У деяких моментах я сам докладаю кошти до фінансування школи. Залучаю спонсорську підтримку. Намагаюся приділяти увагу всім видам спорту, які в мене культивуються в обласній школі вищої спортивної майстерності. Не втомлююся пропонувати президентам усіх федерації, щоб вони також долучалися до роботи. Наприклад, брали своїх перспективних спортсменів, прилаштовували на харчування у закладах громадського харчування просто на людських умовах. Двох-трьох спортсменів п’ять разів на тиждень, два рази на день погодувати не важко ж.

–  Ситуація зі спонсорством за останні два роки змінилася?

– Люди більше почали дивитися в бік спорту і допомагати.

– Чи бувають випадки, коли спонсорство передбачає отримання певних балів у виборчому процесі?

– Мене оточують люди, з якими я маю досить дружні стосунки. Навіть я від них вимагаю більше, ніж вони від мене. Доволі часто просять не наголошувати на їхньому спонсорстві, бо, мовляв, просто допомагають. Наші важкоатлети харчуються в кафе «Шоу Базилік» двічі на день, п’ять разів на тиждень. Мої друзі мають можливість у цьому допомогти. Також традиції свого батька продовжує Ірина Гордійчук, допомагає Олександр Якович Смаль.

– Роботи на посаді керівника ШВСМ вистачає. Для чого ви пішли в депутати? Які питання для вирішення окреслили для себе?

– Банальні – допомогти людям по округу, від якого я балотувався. А також допомогти спортсменам. На сьогодні, дякуючи Луцькому міському голові Миколі Ярославовичу Романюку, на міські федерації боротьби, боксу, важкої атлетики, каное міста Луцька, спортивному велоклубу «Темп» вперше виділили кошти.

– Ви як депутат наразі не прогульник, однак досі не озвучити жодного запиту. Не звертаються виборці чи застосовуються інші методи вирішення питань?

– Використовую інші методи. Замість запитів я подаю звернення в секретаріат міської ради. Питання вирішуються. Це набагато дієвіше і швидше дають відповідь. На запит дається місяць, на депутатське звернення – десять днів.

– Тобто до запитів на сесіях ви байдужі?

– Так, я байдужий до піару.

– У вас є помічники?

– Так, у мене я чотири помічники. Одні – просто пересічні громадяни. Інші мають стосунок до спорту. Це Андрій Мороз, Наталія Морозова, Вікторія Нечипорук і Юрій Левчук.

– Які питання вони допомагають вирішувати?

– Збирають звернення громадян, якщо потрібно, проводять поквартирне опитування. Зі всього цього формується депутатське звернення, яке подаємо в секретаріат.

– Від вирішення проблем господарських на основі звернень виборців, питань спортивних того чи іншого штибу перейдімо до політичної діяльності. Ви – член пропрезидентської партії. Чому йшли саме від БПП «Солідарність» і як ставитися до того політичного протистояння в депутатському корпусі, з яким зіштовхнулися як безпосередній учасник вперше? Чи вдається все ж таки знайти спільну мову з представниками інших «таборів» у сесійній залі і поза нею?

– Від інших просто не було пропозицій. Але, зважаючи на депутатську діяльність, я більше господарник, ніж політик. І якщо ми щось робимо, то робимо це для громади міста.

– Пропозиція на вступ у партію надійшла, очевидно, від очільника облосередку Євгена Ткачука. Ви – в давніх дружніх стосунках. Тут немає моментів корупційної складової ?

– Тут взагалі немає моментів корупційної складової. Думаю, що взагалі ніхто не надіявся, що я пройду. А політичне протистояння у стінах міської ради спочатку було для мене дивним. Спершу не міг зрозуміти, що і як. Дечого не розумію досі. Особливо як бачу, що це все перетворюється більше на піар, ніж на роботу. Спочатку дуже нервував.

Наприклад, є деякі моменти щодо інвалідного спорту. Я як депутат подав тихенько звернення в секретаріат. І міський виконком проголосував рішення щодо розширення спортзалу на Привокзальній, 13а. А вже депутат-укропівець Ігор Поліщук озвучив це як запит, що незабаром з’явилося в Інтернеті. Мене це так обурило. Можливо, ти не досконало, але робиш свою роботу, а хтось на цьому просто піариться. Мені це незрозуміло.

– Прийнято проводити звіт про депутатську діяльність. Ви будете це робити публічно? Є в планах?

– Так, я хочу відзвітуватися перед громадою і своїми виборцями про виконану роботу. На сьогодні продовжую все робити так, як і перед виборами. Деякі моменти просто пообіцяв. А оскільки з тих людей, які, якщо пообіцяли, то мусять вивернутися, але обіцяне довести до логічного завершення, то шукаю шляхи дотримання слова. Інакше краще не обіцяти.

– Що серед обіцяного треба виконати перш за все?

– Перш за все – немає такого. Є багато проблем на районі. Це і асфальтування прибудинкових територій, це як капітальний, так і поточний ремонти, це освітлення, це встановлення теплових пунктів, це спортивні майданчики (діти їх просять). Якщо я не зможу це зробити за рахунок бюджету – думатиму, як робитиму за власні кошти. Бо дуже тішуся, що наша молодь все ж таки розвертається в бік спорту від комп’ютерів і телефонів.

– Із чого робите такі висновки?

– Принаймні я дуже часто їжджу районом і бачу, як дітвора бігає, займається спортом. Це дітвора віком семи-восьми років. Їм, окрім м’яча і скакалки, нічого не потрібно. Вони ще щиро діти. А вже коли до рук потрапляють електронні носії інформації – зовсім не те. Навіть сам інколи ловлю себе на думці, що треба їх час від часу викидати.

– Як спортивний функціонер ви буваєте за кордоном? Підхід до спорту якої країни викликає у вас щирі заздрощі і бажання, щоб так було й в Україні?

– Із такими візитами як директор ШВСМ я за кордоном ще не був, спортивних клубів не відвідував. Але фінансування там, наскільки мені розповідають, від держава практично немає. Усе приватне фактично.

–  Щодо приватного: у нас спонсорство спорту на всеукраїнському і світовому рівнях переважно належить алкогольним та пивним брендам. Як ви до цього ставитеся? Це нормальна ситуація?

–  Взагалі продаж алкоголю і тютюну – болюче для мене питання. Але від цього нікуди не подінешся. Але, якщо вже вони вже спонсорують, то я би збільшив акциз, із якого б значніші суми ішли на підтримку спорту.

– Ваш батько Микола Авраменко – відомий в Україні тренер, який, очевидно, має навики жорсткої дисципліни, якщо виховав знаних спортсменів. Наскільки він сприяє, впливає у роботі чи відпустив вас у вільне плавання?

– Я до нього прислуховуюся, але прислуховуюся, перш за все, до себе.

– Бувають моменти, коли у вас не сходяться погляди?

– Бувають, і дуже часто. Сваримося. Інколи я приїжджаю до батьків у гості, але все одно говоримо про роботу. Мама, щоправда, менше в це вникає і просить нас цих тем не піднімати, коли ми за родинним відпочинком . Однак 24 години на добу я – в роботі. Мозок не відпочиває. І розумію, що саме через свій максималізм на все не маю часу.

– А вільний час у вас все ж є? Як його проводите?

– На сьогодні вільного часу недостатньо, але якщо є, то я проводжу його здебільшого в залі.

5

– А дочка займається спортом?

– Дочка спортом не займається, в мене вона більш схильна до науки. Але теж по дві години щодня проводить у спортзалі.

– Насамкінець: яке завдання керівник ШВСМ ставить собі для підсумків року?

– Підсумки навіть спортивні, як і все інше, залежить від рівня інфляції. Не хочу називати цифри. Обіцяю просто відзвітувати.

– Це пов’язане з олімпіадою чи з чимось іншим?

– Ні, це взагалі. А під кінець моєї каденції як директора школи я хочу показати, що от така цифра в мене стояла на меті. Ми її досягли. Є плани, пов’язані з рейтингом школи по Україні. Хотілося би також створити кращі умови для проживання спортсменів і їхнього фінансування. Як завжди, дякую і міській і обласній владі за розуміння.

І міський голова Микола Ярославович Романюк, і голова Волинської облдержадміністрації Володимир Петрович Гунчик нас чують і, як можуть, допомагають нашим олімпійцям. Однак, у зв’язку з війною, владці стали більше уваги приділяти учасникам АТО. Звичайно, це потрібно. Але спортсмени – також важливо. Вони забезпечують імідж держави на міжнародному рівні. Тому ми все ж таки ми хочемо добитися виділення квартир олімпійцям. Не знаю, наскільки це реально. Тим не менш, ці питання постійно треба піднімати.

Спілкувалася Ольга БУЛКОВСЬКА