Кримські «бендери» із Волині до Росії не поїдуть

D06A766F-DBB4-4543-BE38-E16BEF834605_cx2_cy27_cw67_mw1024_s_n_r1

Ірина та Ігор Сурови вирішили їхати з Керчі навесні 2014-го. Спершу вирушили в Київ, але там їм місця не знайшлося і переселенців спровадили у західну Україну. Вибір був між Луцьком та Львовом. Волею долі опинилися на Волині.

Про це йдеться в сюжеті Ірини Кунинець та Юрія Сілюка на шпальтах Слова Волині.

Перший рік вони жили в обласному центрі. А згодом трапилася нагода придбати хатину в селі Угринів Горохівського району. Там і оселилися.

Облаштувати новий дім Суровим допомагали люди – дещо лишила попередня господиня, а щось дали небайдужі волиняни. Подружжя каже, що для них немає значення, де жити: у місті чи в селі – аби була робота. А її якраз і немає.

В Ігоря та Ірини – двоє дорослих дітей та 6-річна внучка. У Криму в них лишилися родичі. Але з ними вони спілкуються тільки на свята – вітають один одного із днем народження. Пані Ірина порівнює стосунки зі своєю сестрою із взаєминами України з Росією, бо і в неї старша сестра відібрала мамин спадок. Пан Ігор зі своєю мамою спілкується лише на нейтральні теми.

Ірина Сурова назад у Крим не хоче. Переконана, що повернулася на рідні землі. Адже у 20-х роках минулого століття її діда розкуркулили і вислали на Соловки, а бабу з трьома дітьми вивезли у Казахстан. Там її і прозвали «бендеркою». Свого батька жінка майже не пам’ятає. Взагалі в родині мало говорили про ті події. Але пані Ірина не полишає надії відшукати своїх українських родичів, адже двоє бабусиних дітей у Казахстан не поїхали.

Сурови живуть скромно. На життя не нарікають. Займаються своїм маленьким господарством. Нещодавно посадили інжир, привезений з Криму – і хоча він дуже вибагливий, все ж сподіваються, що приживеться на волинській землі. Як прижилися й вони.

Про все, через що довелося пройти за останніх 2 роки, подружжю нагадує стяг. Його вивішували ще у Керчі, а тепер він майоріє в їхньому Угринові.